Справа № 420/37236/25
18 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Андрухів В.В.,
розглянувши матеріали:
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
- Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
- Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 73 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою від 10.11.2025 року адміністративний позов залишено без руху та роз'яснено позивачу, що виявлені недоліки мають бути усунені шляхом: звернення до суду із окремою заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, з вказівкою поважних причин його пропуску.
На усунення вказаних недоліків позивачу надано 10-денний строк з дня отримання копії ухвали.
12.11.2025 року (вхід. від 13.11.2025 року) від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована наступним.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.04.2024 №120, ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 31 днів за 2022-2024 роки; щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 42 дні за 2022-2024 роки. Всього: 73 дні.
Оскільки зі змісту наказу неможливо встановити, чи при обрахуванні грошової компенсації за невикористані дні відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода, 13.03.2025 до військової частини НОМЕР_1 в інтересах позивача направлявся адвокатський запит.
18.03.2025 отримано відповідь від військової частини НОМЕР_1 , в якій зазначається, що військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 , таким чином, військова частина НОМЕР_1 не має інформації щодо питань, пов'язаних із грошовим забезпеченням ОСОБА_1
04.04.2025 було подано адвокатський запит до військової частини НОМЕР_2 з проханням:
1. Надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 , з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди.
2. Надати інформацію чи було враховано додаткову грошову винагороду, отриману ОСОБА_1 , при обрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку за 2022-2024 роки.
3. Надати інформацію про період який взято було для обрахування розміру місячного грошового забезпечення для визначення одноденного розміру грошового забезпечення при розрахунку компенсації за невикористані відпустки у 2022-2024 роках.
У зв'язку з неотриманням відповіді від військової частини НОМЕР_2 , представником позивача було подано адвокатські запити щодо стану від 30.05.2025 та 20.08.2025.
26.08.2025 отримано відповідь від військової частини НОМЕР_2 , в якій надано довідку про розміри щомісячних видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02.11.2022 по 04.04.2024.
Повторно 23.09.2025 було подано адвокатський запит до військової частини НОМЕР_2 .
07.10.2025 отримано відповідь від військової частини НОМЕР_2 , відповідно до якої додаткова грошова винагорода не враховувалась при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.
Позивач при звільненні знав, які виплати йому провели, але він не міг знати, які складові грошового забезпечення враховані при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки.
Розглянувши заяву представника позивача, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Вирішуючи питання щодо застосування ст.233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) у справі за позовом особи до військової частини про визнання дій та бездіяльності протиправними, Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23 дійшов таких висновків:
- якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України в попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»;
- з урахуванням п. 1 гл. XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст. 233 КЗпП України, почався 1 липня 2023 року.
Предметом спору в цій справі є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено гл. XIX “Прикінцеві положення», зокрема п. 1 якої передбачає продовження строків, визначених ст. 233 цього Кодексу на строк дії карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год. 30 червня 2023 року карантин скасовано.
Суд наголошує, що згідно наказу від 29.04.2024 року № 120 (по стройовій частині), позивача виключено зі списків особового складу частини НОМЕР_1 та всіх видів грошового забезпечення 29.04.2024 року.
Підпунктом 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 р. № 280 (далі - Правила № 280 в редакції наказу Міністра оборони України від 22.04.2021 р. № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні. у таких випадках, зокрема, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Отже, отримавши грошовий атестат при звільненні, позивач був обізнаний з розміром усіх видів грошового забезпечення, що отримувалися ним під час проходження служби.
Тому про порушене право позивач дізнався або міг дізнатися щонайпізніше 29.04.2024 року, і тримісячний строк звернення до суду з даним позовом сплинув 29.07.2024 року.
За таких обставин, суд критично оцінює посилання позивача на те, що лише після отримання відповідей на адвокатський запит, позивачу стало відомо про його порушене право на отримання грошового забезпечення в повному обсязі.
У заяві про поновлення пропущеного строку позивачем не вказано жодних переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом його порушених прав у строки, встановлені ст. 233 КЗпП України, а наведені ним обставини носять загальний характер та не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом.
Отже, отримавши грошовий атестат при звільненні (або вибутті до нового місця служби), позивач був обізнаний з розміром усіх видів грошового забезпечення, що отримувалися ним під час проходження служби.
Отже, викладені позивачем у заяві від 12.11.2025 року (вхід. від 12.11.2025 року) про поновлення строку звернення до суду причини його пропуску суд визнає неповажними, оскільки вони не є об'єктивно непереборними для звернення до суду з даним позовом та не підтверджені належними доказами.
Тому суд не вбачає підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду.
Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України» зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
За висновком ЄСПЛ, викладеним в його рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі “МШ “Голуб» проти України», право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2019 року по справі №9901/82/19.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду та наявність правових підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо: у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ч.2 ст.123, п.9 ч.4 ст.169, ст.ст.248, 256, 293 КАС України, суд,
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом, викладені у заяві від 12.11.2025 року (вхід. від 13.11.2025 року).
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з дня складення ухвали.
Суддя В.В. Андрухів