м. Львів
18 листопада 2025 рокусправа № 380/14627/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2019 по день фактичного розрахунку 13.06.2025;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2021 по день фактичного розрахунку 13.06.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а тому повинен нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення (середній заробіток). Крім цього позивач зазначає, що до спірних правовідносин належить застосовувати ст.117 КЗпП України у редакції до 19.07.2022 та після набрання чинності Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022. У зв'язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 21.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
31.07.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Зазначає, рішенням суду у справі №380/152/20 уже стягнуто з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні тобто, відповідача було притягнуто до відповідальності за несвоєчасний розрахунок із позивачем при звільненні, то вважає, що повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати позивачу всіх сум при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
04.08.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій додатково обґрунтовує підставність позовних вимог.
Звертає увагу, що кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов'язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Відтак, строк звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України має обчислюватися з дати фактичного проведення окремої виплати.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 «По особовому складу» від 01.08.2019 № 146-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника центру -начальника відділу персоналу, звільненого з військової служби у запас наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 15.07.2019 № 312-ос за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 01.08.2019.
При звільненні, позивачу не було виплачене належне йому грошове забезпечення у зв'язку з чим позивач звертався за захистом своїх прав до суду.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/293/25 відповідач виплатив грошове забезпечення 13.06.2025 в розмірі 46414,79 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» та довідкою-перерахунком.
З урахуванням того, що все належне позивачу грошове забезпечення виплачено із затримкою, тобто з порушенням строку, визначеного КЗпП України, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Змістом спірних правовідносин, які склалися між сторонами, є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі також Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України (далі - КзПП України).
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст. 117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Водночас, у спірних правовідносинах Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесені зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.
Отже, у цій справі суд ураховує норми ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, при зменшенні розміру відшкодування суд враховує:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Стосовно періоду затримки розрахунку при звільненні, котрий тривав після 19 липня 2022 суд ураховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, відповідно до якої законодавець обмежив виплату 6 місяцями.
Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі 489/6074/23, відповідно до яких, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» п. 1 розділу І Порядку № 100).
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановив суд, відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 «По особовому складу» від 01.08.2019 № 146-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника центру -начальника відділу персоналу, звільненого з військової служби у запас наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 15.07.2019 № 312-ос за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 01.08.2019.
При звільненні, позивачу не було виплачене належне йому грошове забезпечення у зв'язку з чим позивач звертався за захистом своїх прав до суду.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/293/25 відповідач виплатив грошове забезпечення 13.06.2025 в розмірі 46414,79 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк».
Таким чином, при розрахунку суми середнього заробітку, який належить до виплати, період стягнення середнього заробітку слід поділити на дві частини:
до 19 липня 2022 стосовно періоду з 02.08.2019 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022, до якого застосовуються норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і
після 19 липня 2022 стосовно періоду з 19.07.2022 по 12.06.2025 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні), до якого застосовуються норми статті 117 КЗпП України у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.
Стосовно розрахунку середнього заробітку, який належить до виплати позивачу з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022, то суд зазначає таке.
Так, період затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2019 по 18.07.2022 становить 1082 дні.
Відповідно до наданої довідки про нараховане грошове забезпечення за період з січня 2019 по грудень 2019, грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням (за червень - липень 2019 року) становить 47568,37 грн. (22070,33 грн. + 25 498,04 грн)(без врахування додаткових винагород), тобто середньоденне грошове забезпечення позивача складає 779,81 грн. (47568,37 грн. /61 дні).
Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 02.08.2019 по 18.07.2022 становить: 779,81 грн х 1082 дні = 843754,42 грн.
Як вже зазначав суд, період затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 обмежується 6 місяцями.
Обмежений 6 місяцями період у цьому спорі є з 19.07.2022 до 18.01.2023, що становить 184 дні.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений 6 місяцями, становить: 779,81 грн. х 184 дні = 143485,04 грн.
Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку з 02.08.2019 по 12.06.2025 становить 987239,46 грн (843754,42 грн. + 143485,04 грн).
При цьому, суд враховує, що виплачена позивачу заборгованість по заробітній платі становить 46414,79 грн, тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення становить 4,70 % ((46414,79 грн / 987239,46 грн) х 100).
З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 46400,25 грн. (987239,46 грн х 4,70 %).
За таких обставин суд дійшов висновку, що за період затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2019 по 12.06.2025 необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток у розмірі 46400,25 грн.
Суд критично ставиться до покликань відповідача, про те що рішенням суду у справі №380/152/20 уже стягнуто з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Суд звертає увагу, що кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов'язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.05.2025 у справі № 380/1794/24, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при розгляді цієї справи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи відповідача про правомірність своїх дій спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, суд дійшов висновку, що така не відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, друга позовна вимога підлягає до задоволення шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 46400 (сорок шість тисяч чотириста) гривень 25 копійок.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов потрібно задовольнити повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
3. Зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 46400 (сорок шість тисяч чотириста) гривень 25 копійок.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Повне рішення суду складено 18.11.2025.
Суддя Кондратюк Юлія Степанівна