про повернення позовної заяви
17 листопада 2025 рокусправа № 380/21309/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Братичак Уляна Володимирівна, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 23 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У зв'язку з тим, що позовну заяву подано без додержання вимог ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою судді від 31.10.2025 позовну заяву залишено без руху, а позивачеві надано строк для усунення виявлених недоліків, а саме для подання в канцелярію Львівського окружного адміністративного суду (м.Львів, вул.Чоловського, 2, 79018) в п'ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску; доказів на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
10.11.2025 від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій зазначає, що лише 18.08.2025 представник позивача отримала відповідь, відповідно до якої додаткова грошова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Саме після отримання даної відповіді, позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо неврахування додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки є протиправною, тому звертається з адміністративним позовом до суду. Крім цього, вказує, що наказ про звільнення не може вважатися письмовим повідомленням про суми, нараховані і виплачені позивачу при звільненні, з одержанням якого частина друга статті 233 КЗпП України пов'язує початок обрахунку тримісячного строку для звернення до суду.
Наголошує, що відповідач не повідомляв позивача про нараховані і виплачені йому суми при звільненні, а також про складові таких виплат.
Аналізуючи наведені позивачем доводи, суд зазначає наступне.
Так, як вже йшлося в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 26.05.2025, частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
З даного приводу суд звертає увагу, що відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що працівник може звернутися зі заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (надалі, також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (Постанова КАС ВС №380/15245/22 від 25.04.2023).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а.
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Предметом спору у цій справі є перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, яка виплачувалася позивачу при звільненні з військової служби у січні 2024 року.
Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія статті 233 КЗпП України у редакції, яка передбачає, що строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Так, суд звертає увагу, що позивача було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ще 10.01.2024.
У витязі з наказу №10 від 10.01.2024 містяться відомості про всі належні позивачу види виплат при звільненні.
Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом лише 24.10.2025, останній пропустив трьохмісячний строк звернення, який повинен обчислюватися з 11.01.2024.
Суддя також не погоджується із твердженнями позивача про дотримання строків звернення до суду, оскільки законодавець пов'язує початок перебігу строку звернення у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні з отриманням позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Варто наголосити, що в наказі про виключення зі списків особового складу військової частини указується, які види грошового забезпечення мають бути виплачені позивачу при звільненні.
Отже, саме дата одержання такого наказу, є датою обізнаності позивача про можливе порушення його прав, що є предметом спору у цій справі.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2025 у справі №480/5241/24.
Щодо тверджень представника позивача про те, що в наказі не містяться відомості про суми та складові належних при звільненні виплат, суд зауважує, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення безпосередньо до суду в тримісячний строк, зокрема з дня, коли він повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд зауважує, що особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 вирішив відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді, а не після отримання виплати за відповідний період.
Так Верховний Суд зазначив, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен мав дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Натомість позивач почав вчиняти дії для з'ясування складових сум, що були виплачені йому при звільненні, більше ніж через рік після звільнення з військової служби, зокрема перший адвокатський запит до відповідача, як стверджує сама представник позивача було направлено лише 15 квітня 2025 року, тоді як позивача виключено зі списків особового складу частини ще 10.01.2024.
Разом з тим, жодних доказів та обґрунтувань неможливості звернення позивача до відповідача за інформацією про складові свого грошового забезпечення, а також до суду з цим позовом протягом більше року після звільнення з військової служби, позивач не наводить.
Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Відсутність у позивача фахових знань у галузі права не перешкоджало йому скористатись професійною правничою допомогою. Відповідний висновок викладено в постанові КАС ВС від 16.04.2024 у справі №280/5595/23.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2021 у справі № 640/20314/20, досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
Частиною другою та п'ятою статті 44 КАС України визначено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах.
Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів.
Інститут строків звернення до суду в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Указані ж доводи позивача є неаргументованими, адже не містять жодного підтвердження доказами конкретних фактичних обставин, які можна визнати такими, що унеможливлювали для позивача звернення до суду у встановлений Законом строк.
Статтею 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Згідно з ч.ч.1, 2 вказаної статті, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
За таких обставин, враховуючи пропуск позивачем встановленого законом тримісячного строку звернення до суду з вищевказаними вимогами та відсутність обґрунтованих причин пропуску такого строку, суд приходить висновку про наявність підстав для застосування процесуальних наслідків, передбачених п.1 ч.4 ст.169 КАС України, а саме - повернення позовної заяви.
Таким чином, позовна заява підлягає поверненню позивачеві, якому слід роз'яснити, що згідно ч.8 ст.169 вищевказаного Кодексу, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст.169, 171, 243, 248, 250, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - повернути позивачеві.
Копію ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна