17 листопада 2025 рокусправа № 380/12565/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сокільницької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Сокільницької сільської ради, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення LXXXIII-ї чергової сесії Сокільницької сільської ради VIII-го демократичного скликання № 1417 від 28 січня 2025 року "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею в користування на умовах оренди на території Сокільницької сільської ради";
- зобов'язати Сокільницьку сільську раду Львівського району Львівської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,024 га для обслуговування належної йому на праві власності будівлі (павільйону-комп'ютерного класу), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що є власником будівлі (павільйону-комп'ютерного класу) загальною площею 18,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності набуте у порядку спадкування після смерті батька, ОСОБА_2 та зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.09.2024. Позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою для подальшої оренди або викупу ділянки, необхідної для обслуговування його власності. Однак, Рішенням LXXXIII-ї чергової сесії № 1417 від 28 січня 2025 року Сокільницька сільська рада відмовила у наданні такого дозволу. Причиною відмови була вказана «невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, ... генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації». У супровідному листі №02-32/285-25 від 13.02.2025 рада уточнила, що територія належить до земель рекреаційного призначення із встановленими прибережними захисними смугами. Зазначає, що обґрунтування відповідача щодо віднесення території до земель рекреаційного призначення є сумнівним. Підставою для встановлення таких обмежень, ймовірно, стала штучна водойма, що знаходиться поряд із земельною ділянкою (координати: 49.782443, 23.996201). Однак, як свідчать супутникові знімки місцевості за різні роки, зазначена водойма була штучно створена лише у 2019-2020 роках. Крім того, покликається на те, що рішення прийняте щодо неналежної особи. У резолютивній частині рішення відмовлено « ОСОБА_3 », тоді як позивачем є ОСОБА_1 . Це є істотною помилкою в ідентифікації особи, що ставить під сумнів юридичну силу всього документа. Також зауважує, що у рішенні вказано площу 0,24 га, тоді як у клопотанні позивача йшлося про 0,024 га. Незгода позивача з прийнятим рішенням зумовила звернення до суду із цим позовом.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 25.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що згідно Генерального плану села Сокільники, затвердженого рішенням Сокільницької сільської ради №1370 від 30.12.2024 року «Про затвердження містобудівної документації «Внесення змін в генеральний план с. Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходиться в межах Сокільницької об'єднаної територіальної громади», бажане місце розташування земельної ділянки (с.Сокільники, вул. Січових Стрільців, 123-а), не передбачене для обслуговування приміщення, вказана територія належить до земель рекреаційного призначення. Відтак, заява позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки була подана з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генерального плану села Сокільники. Тому, сільська рада правомірно відмовила в наданні такого дозволу.
В спростування наведених відповідачем доводів позивач подав відповідь на відзив, у якому зазначає, що обґрунтовує свою відмову невідповідністю Генеральному плану, затвердженому рішенням №1370 від 30.12.2024. Однак, такі дії свідчать про зловживання правом та умисел на відмову. Слід особливо наголосити, що на момент подання позивачем першої заяви (12.09.2024), був чинним попередній Генеральний план с. Сокільники, в якому на зазначеній території не було відображено жодних водойм та, відповідно, не було встановлено жодних рекреаційних зон чи прибережних захисних смуг, які б перешкоджали задоволенню заяви. Повідомляє, що відповідач спочатку листом від 15.10.2024 вимагав надати графічні матеріали, а після їх отримання 11.12.2024, у відповіді від 10.01.2025 повністю проігнорував попереднє листування і висунув нову вимогу - подавати все заново через ЦНАП. Саме в цей період штучного затягування, 30.12.2024, відповідач затвердив новий Генплан. Це доводить, що відповідач умисно затягував розгляд, щоб створити нові правові підстави для відмови, та намагається неправомірно застосувати «зворотну силу» до правовідносин, які виникли раніше. Наголошує на формальній дефектності рішення та незаконності походження водойми.
Ухвалою суду від 21.07.2025 у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовлено.
Ухвалою суду від 21.07.2025 витребувано у Сокільницької сільської ради (81130, Львівська обл., с. Сокільники, вул. Січових Стрільців,1; код ЄДРПОУ 04369682) копію оскаржуваного рішення та всіх доказів, які стали підставою для його прийняття, в тому числі протоколу LXXXIII-ї чергової сесії Сокільницької сільської ради VIII-го демократичного скликання, а також документів щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення.
Ухвалою суду від 16.10.2025 у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовлено.
Ухвалою суду від 16.10.2025 заяву позивача про зміну предмета позову повернуто позивачу без розгляду.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач є власником будівлі, павільйону (комп'ютерного класу) загальною площею 18,7 м. кв., що знаходиться за адресою Львівська обл., Львівський р-н, с. Сокільники, вул. Січових Стрільців, 123А.
Позивач 13.01.2025 звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,24 га, яка перебуває у комунальній власності та розташована за адресою АДРЕСА_2 з метою подальшої передачі земельної ділянки в оренду.
Сокільницькою сільською радою Львівського району Львівської області 28.01.2025 прийнято рішення №1417 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею в користування на умовах оренди на території Сокільницької сільської ради».
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентовано статтею 123 ЗК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі:
проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у разі поділу та/або об'єднання земельних ділянок.
Згідно з ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У заяві зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 3 ст. 123 ЗК передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З матеріалів справи встановлено, що позивач 13.01.2025 звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,24 га, яка перебуває у комунальній власності та розташована за адресою АДРЕСА_2 з метою подальшої передачі земельної ділянки в оренду. Заява подана через Центр надання адміністративних послуг Сокільницької сільської ради Львівського району, Львівської області 13.01.2025, та зареєстрована під вхідним номером №07-27/1.
Сокільницькою сільською радою Львівського району Львівської області 28.01.2025 прийнято рішення №1417 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею в користування на умовах оренди на території Сокільницької сільської ради».
Вказане рішення мотивовано невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятних відповідно них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, затверджених у встановленому порядку.
У відзиві на позовну заяву відповідач повідомляє, що згідно генерального плану села Сокільники, затвердженого рішенням Сокільницької сільської ради №1370 від 30.12.2024 року «Про затвердження містобудівної документації «Внесення змін в генеральний план с. Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходиться в межах Сокільницької об'єднаної територіальної громади», бажане місце розташування земельної ділянки ( АДРЕСА_2 ), не передбачене для обслуговування приміщення, вказана територія належить до земель рекреаційного призначення.
На підтвердження вказаного долучає витяги з генерального плану.
З наведеного висновується, що відповідачем в межах наданих йому повноважень розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову у її задоволенні з підстав, визначених Земельним Кодексом України, що свідчить про правомірність такого рішення.
Щодо покликань позивача на те, що відповідач протиправно не розглядав його попередні клопотання та вніс зміни до генерального плану, то суд зазначає, що ані дії, рішення чи бездіяльність відповідача за результатами розгляду таких клопотань, ані дії щодо внесення змін до генерального плану не є предметом оскарження позивача у цій справі. Його твердження про незаконність водойми та внесених у генеральний план змін виходять за межі предмету спору.
Також позивач покликається на формальну дефектність рішення, а саме на те, що рішення прийняте щодо неналежної особи. У резолютивній частині рішення відмовлено « ОСОБА_3 », тоді як позивачем є ОСОБА_1 . Також зауважує, що у рішенні вказано площу 0,24 га, тоді як у клопотанні позивача йшлося про 0,024 га.
У тексті оскаржуваного рішення дійсно зазначено ОСОБА_3 , в той час як позивачем у справі є ОСОБА_1 . Втім, наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності свідчать про те, що зазначене рішення прийняте саме за результатами розгляду заяви позивача, тому допущена технічна описка щодо імені та по-батькові не впливає на законність такого рішення.
Щодо площі території, то суд зауважує, що у заяві від 13.01.2025, яка була предметом розгляду відповідача, позивачем зазначено орієнтовну площу ділянки - 0,24 га. Сама такий розмір ділянки відображено і у прийнятому відповідачем рішенні.
Відтак, оскільки судом не встановлено ознак протиправності прийнятного відповідачем рішення, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, такі не належить стягувати з відповідача.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Сокільницької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Сокільницька сільська рада (Львівська обл., с. Сокільники, вул. Січових Стрільців, 1; код ЄДРПОУ 04369682).
СуддяСидор Наталія Теодозіївна