про залишення позовної заяви без руху
17 листопада 2025 рокусправа № 380/22294/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Карп'як Оксана Орестівна розглянувши у м. Львові матеріали позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТМАУНТ» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТМАУНТ» (вул. Ковельська,буд. 109Б, м. Львів, 79056; код ЄДРПОУ - 45016623) до Львівської митниці (вул. Костюшка, 1, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ - 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості № UA 209000/2025/900489/2 від 14.08.2025 та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 209170/2025/064205.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали, суддя встановив, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 161 КАС України, з огляду на наступне.
Згідно з п.3 ч.5 ст.160 КАС України, в позовній заяві зазначається ціна позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Оскільки безпосереднім наслідком винесення рішення про коригування митної вартості є зміна складу майна позивача, вимоги про скасування такого рішення суб'єкта владних повноважень, є майновими.
Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Згідно з ст. 1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Цією ж нормою встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору встановлена у розмір: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025рік» від встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 становить 3028гривні.
Згідно з висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 10.09.2020 у справі № 804/8259/16, від 24.12.2020 у справі №825/462/16, оскарження рішення про коригування митної вартості, безпосереднім наслідком якого є зміна складу майна позивача, є вимогою майнового характеру, тоді як оскарження картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є вимогою немайнового характеру, а у разі об'єднання таких вимог судовий збір відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Варто зауважити, що окремі рішення, прийняті суб'єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для зміни майнового стану фізичної чи юридичної особи. Зокрема, реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи. Відповідно і вимоги до суду щодо оскарження такого рішення спрямовані на захист порушеного права в публічно-правових відносинах саме з метою збереження належного особі майна.
Оскільки безпосереднім наслідком винесення рішення про коригування митної вартості є зміна складу майна позивача, вимоги про скасування такого рішення суб'єкта владних повноважень, є майновими.
Аналогічне правозастосування викладене і в постановах Верховного Суду від 22.01.2019 (справа № 804/1760/16), від 26.03.2019 (справа № 820/3356/16).
Для правильного визначення судового збору, що підлягає сплаті під час звернення до суду з вимогами майнового характеру, важливе значення має встановлення розміру ціни позову.
Нормами Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товару для декларанта є базою оподаткування податком на додану вартість та митними платежами. При цьому на митні органи, з метою виконання та досягнення митних цілей, покладено функціональні обов'язки з контролю за правильністю визначення платником митної вартості товарів. Якщо за наслідками такого контролю встановлено, що митна вартість визначена не правильно, орган доходів і зборів приймає рішення про коригування митної вартості, внаслідок прийняття якого пропорційно змінюється і розмір належних до сплати митних платежів та податку на додану вартість.
Таким чином, сама по собі визначена у рішенні контролюючого органу митна вартість товару безпосередньо не впливає на майновий стан декларанта. Майновий інтерес для нього складає той розмір митних платежів та інших податків, який він має доплатити порівняно з розміром таких платежів, визначених на підставі заявленої ним митної вартості товарів при декларуванні. Обсяг грошового (вартісного) виразу зміни складу майна позивача у цих спорах співпадає з сумою різниці митних платежів та інших податків, яку він має доплатити.
Тому, розрахунок належного до сплати судового збору при оскарженні рішень про коригування митної вартості товарів має здійснюватися, виходячи з розміру різниці між митною вартістю, що була розрахована позивачем, та митною вартістю, що була визначена оскаржуваними рішеннями.
Зазначені правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 16.03.2020 у справі № 1.380.2019.001962, в якій Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Під час імпорту товару особа сплачує митні платежі, базою для нарахування яких є митна вартість товару.
Враховуючи, що прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про коригування митної вартості призводить до збільшення обов'язкових платежів до бюджету, судовий збір слід обчислювати, виходячи з різниці митних платежів, що підлягали сплаті згідної митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої контролюючим органом у відповідному рішенні.
Такі висновки суду узгоджуються зі змістом частини сьомої статті 55 Митного кодексу України, якою встановлено порядок випуску товарів у вільний обіг у випадку прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів.
Зокрема, положеннями вказаної статті передбачено, що у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.
Отже, наведене свідчить, що під час коригування контролюючим органом митної вартості товарів саме покладення на особу обов'язку сплати додаткових митних платежів становить втручання у майнові права такої особи, тому розмір таких додаткових митних платежів, а не безпосередньо різниця між заявленою та скоригованою митною вартістю, і є базою для розрахунку розміру судового збору.
Із змісту позовної заяви випливає, що позивач просить суд скасувати рішення про коригування митної вартості товару відповідно до якого митна вартість товару була збільшена відповідачем. Тобто, предметом спору є різниця між митною вартістю, визначеною позивачем, та митною вартістю, встановленою митницею внаслідок коригування, та згідно з приписами ст. 279 МК України становить базу оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, а отже є загальною сумою майнових вимог позивача.
Разом з тим, з рішень про коригування митної вартості товарів суддя не може встановити розмір мита, який необхідно буде доплатити позивачу для випуску товару у вільний обіг.
Позивач також не надав до суду інформації щодо різниці митних платежів, що підлягали сплаті із врахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні, що позбавляє суд можливості розрахувати суму судового збору, необхідного для сплати за вищезазначені вимоги майнового характеру.
Таким чином, з метою усунення даного недоліку позивачу необхідно самостійно обчислити (з урахуванням правових висновків даної ухвали) суму судового збору, сплатити таку, а також надати суду доказ його сплати.
Також, статтею 9 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Слід зазначити, що відомості про платіжні реквізити для перерахування судового збору за подання адміністративного позову до Львівського окружного адміністративного суду можна довідатися, зокрема, на офіційному сайті суду (http://adm.lv.court.gov.ua) в розділі Судовий збір, а також автоматично розрахувати та сформувати квитанцію для сплати судового збору.
Належним документом про сплату судового збору в розумінні вищевказаного Закону, є квитанція установи банку або відділення зв'язку, які прийняли платіж або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення (оригінал).
Згідно з частиною 4 статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Статтею 94 КАС України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Таким чином, згідно зі змістом ст. 94 КАС України кожний письмовий доказ, наданий до позову, повинен бути засвідченим в порядку, встановленому чинним законодавством, або самим позивачем, якщо оригінал доказу знаходиться у нього.
Частиною 1 статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.
Згідно з статтею 12 Закону України "Про судоустрій і статус судів" судочинство в Україні провадиться державною мовою. Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом.
Згідно з частиною першою статті 15 КАС України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.
Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (частина третя статті 15 КАС України).
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Документи складені іноземною мовою мають бути перекладені уповноваженими особами українською мовою, їх відповідність засвідчена нотаріально.
Виходячи з матеріалів позовної заяви встановлено, що позивачем долучило до позовної заяви частину документів, які виготовлені іноземною мовою, та не надало засвідчені належним чином переклади.
Відповідно до ч.1 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Отже, суд приходить до висновку, що вищенаведене унеможливлює вирішити питання про відкриття провадження у справі, а тому позовну заяву належить залишити без руху та встановити позивачу строк для усунення її недоліків.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 248, 256, 294, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суддя -
ухвалив :
1. Позовну заяву - залишити без руху.
2 Позивачу усунути недоліки позовної заяви у строк, що не перевищує десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху; подати до канцелярії суду чи надіслати на адресу суду (79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2) документи, заяви, клопотання, вказані у мотивувальній частині ухвали суду.
Копію ухвали невідкладно направити позивачу.
У випадку невиконання вимог ухвали по усуненню недоліків позовної заяви у визначений термін, така буде вважатись неподаною та повернута позивачеві відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала в апеляційному порядку окремо не оскаржується.
СуддяКарп'як Оксана Орестівна