18 листопада 2025 року № 320/55721/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Чернігівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" до Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Чернігівської філії Товариста з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області, у якому просить суд визнати протиправною з моменту прийняття та скасувати Постанову Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 09.10.2025р. УЗС№ 020 «Про накладення штрафу за порушення законодавства про захист прав споживачів» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України».
Позивачем подано до суду заява про забезпечення позову, в якій просить суд забезпечити позов шляхом зупинення дії постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 09.10.2025р. УЗС№ 020 до набрання законної сили рішенням у справі. Дана заяву судді Лиска І.Г. було передано 17.11.2025.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що у разі невжиття заходів забезпечення позову існує безпосередня загроза застосування до позивача примусового стягнення пені за несвоєчасну сплату відповідного штрафу, що в свою чергу, створить ризик заподіяння істотної шкоди позивачу та унеможливить ефективне відновлення порушеного права позивача, так як у випадку примусового виконання постанови про накладення штрафу, позивач буде вимушений звертатись до суду з додатковими заявами про визнання таких виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, повороту виконання, тощо.
Відповідно до приписів частини першої статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Відповідно частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування наведеного положення Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову по суті, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Зазначений перелік способів забезпечення позову є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Частиною 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Аналіз змісту зазначених норм свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Забезпечення позову це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно з частиною другою статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно з частиною шостою статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Таким чином, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням: 1) висновків про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
Слід зазначити, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із такою заявою, позовним вимогам.
Разом із тим, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматись у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, із урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.
Суд зазначає, що інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві за своєю суттю є інститутом попереднього судового захисту, метою якого є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, тобто забезпечення позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, у тому числі, із метою запобігання потенційним труднощам у подальшому при виконанні такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24.01.2019 у справі № 826/7496/18, від 23.09.2021 у справі № 420/11076/20.
В обґрунтування заяви, заявник не вказує на те, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому, позивач не підтверджує зазначеного, належними доказами.
Суд, надавши оцінку вказаним твердженням заявника зазначає, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі №140/13016/23, від 08 лютого 2024 року у справі №160/19014/23.
Важливо наголосити на тому, що у випадку забезпечення позову суд фактично без належних на те підстав поставить під сумнів рішення суб'єкта владних повноважень, втрутившись у його дискреційні повноваження без надання правової оцінки підставам для такого рішення, а відтак тимчасово вирішить майбутній спір по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та виходить за межі встановлених підстав для забезпечення позову.
Також суд зауважує, що сама лише незгода заявника із рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Чернігівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" про забезпечення позову - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Лиска І.Г.