17 листопада 2025 року м. Київ справа №640/31482/21
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Білоноженко М.А.,
розглянувши у приміщені суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 44116011)
провизнання протиправною та скасування вимоги
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати податкову вимогу №Ф-64638-17 від 16.05.2019 року винесене ГУ ДПІ у місті Києві (ЄДРПОУ 44116011) на загальну суму 21030,90 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що йому від контролюючого органу стало відомо про існування №Ф-64638-17 від 16.05.2019. За змістом цієї вимоги про сплату боргу (недоїмки) за позивачем обліковується борг по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування. Позивач вважає вказану вимогу безпідставною з огляду на те, що він безпосередньо підприємницьку діяльність не здійснював та доходи від провадження підприємницької діяльності не отримував. Натомість позивач отримував дохід виключно у вигляді заробітної плати від роботодавця, який у свою чергу здійснював всі передбачені чинним законодавством відрахування, в т.ч. єдиного соціального внеску в розмірі, не меншому мінімального страхового внеску. За наведених обставин обов'язок сплачувати єдиний соціальний внесок самостійно в розумінні норм Закону №2464-VI у позивача був відсутній.
Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону №2825-IXупровідним листом від 13.01.2023 №03-19/2283/23 матеріали справи №640/31482/22 передано до Київського окружного адміністративного суду (вх. від 04.01.2023 №627).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, справу №640/31482/22 передано до розгляду судді Білоноженко М.А.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду справу №640/31482/21 прийнято до свого провадження суддею Білоноженко М.А. та вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.
Таким чином, керуючись положеннями ч.6 ст.162 КАС України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
За даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Головне управління ДПС в м. Києві 16.05.2019 сформувало та виставило на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-64368-17, відповідно до якої за позивачем обліковувалася недоїмка по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 21030,90 грн.
Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 №Ф-64368-17 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Вирішуючи спір суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464),
За змістом п. 2 та 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із п. 1 і 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску, зокрема, є:
- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
При цьому, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно ч. 3 6 цієї статті Закону №2464-VI нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
У положень ч. 4 ст. 4 Закону №2464 у редакції Закону №1774-VII з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці - платники єдиного податку та фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Аналізуючи зміст наведених вище норм Закону Верховний Суд під час перегляду в порядку касаційного провадження схожої судової справи (постанова від 04.12.2019 у справі №440/2149/19) дійшов висновків про наступне: необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем..
Одночасно Касаційний суд визнав таким, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем).
В тексті своєї іншої постанови від 10.06.2020 у справі №120/1918/19-а Верховний Суд зробив висновок про те, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02.04.2020 (справа № 620/2449/19), від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), від 04.03.2021 у справі №260/739/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд на підставі актуальних відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановив, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець упродовж періоду з 2001 року по теперішній час.
Як стверджує позивач та не довів суду протилежного відповідач, у вказаний період позивач фактично підприємницьку діяльність не здійснював, сум доходів від підприємницької діяльності не отримував та звіти щодо сплати єдиного соціального внеску (в т.ч. у межах розміру мінімального страхового внеску на місяць) до органу ДФС не подавав.
Зі змісту поданих позивачем до суду копії трудової книжки, суд встановив, що позивач у спірний період отримував від юридичних осіб-роботодавців: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромтехзапчасть», Товариства з обмеженою відповідальністю «Табата» суми доходів у вигляді заробітної плати як найманий працівник.
Поряд з цим, доказів того, що за вказані періоди позивач як фізична особа-підприємець самостійно сплачував за себе єдиний внесок у розмірі не меншому за мінімальний страховий внесок сторони до суду не подали, а з наявних матеріалів справи такі обставини не вбачається за можливе встановити.
Таким чином, виходячи з обсягу встановлених у справі обставин та беручи до уваги наведені вище правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність у контролюючого органу правових підстав для нарахування позивачу в автоматичному режимі єдиного внеску за такі періоди: з січня 2016 по березень 2022 року (тобто, за періоди, коли позивач отримував заробіток як найманий працівник, та з сум якого роботодавцями здійснено відрахування на оплату єдиного внеску у розмірі не менше за мінімальний страховий внесок). У зв'язку з цим суд вважає оспорювану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 №Ф-64638-17 протиправною.
Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
Згідно із ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
А тому, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 №Ф-64638-17.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу учасників справи на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №380/1311/20, а саме: у контексті спірних відносин Верховний Суд вважає за необхідне також окремо зазначити, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року №592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464 доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону №2464 (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати ЄСВ без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування ЄСВ саме отриманий дохід.
Відтак, у разі встановлення обставин неотримання позивачем доходу протягом періоду, охопленого спірною вимогою, для правильного вирішення спору у цій справі слід перевірити і наявність підстав для застосування внесених Законом №592-ІХ змін до правовідносин, що склалися у даній конкретній ситуації.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкову вимогу №Ф-64638-17 від 16.05.2019 року винесене ГУ ДПІ у місті Києві (ЄДРПОУ 44116011) на загальну суму 21030,90 грн.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) передбачено, що у разі задоволення позову сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 77, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу №Ф-64638-17 від 16.05.2019 року винесене ГУ ДПІ у місті Києві (ЄДРПОУ 44116011) на загальну суму 21030,90 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) понесені витрати у вигляді судового збору у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Державної податкової служби в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 44116011).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.