14 листопада 2025 року м. Київ справа №640/18267/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної архівної служби України, Центрального державного архіву громадських об'єднань та україніки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної архівної служби України (далі - відповідач-1), Центрального державного архіву зарубіжної україніки (далі - відповідач-2, ЦДАЗУ), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної архівної служби України щодо не надання відповіді про погодження виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік ОСОБА_1 за його заявами від 23.03.2022 та від 13.04.2022;
- визнати протиправною бездіяльність Центрального державного архіву зарубіжної україніки щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік за його заявами від 23.03.2022 та від 13.04.2022;
- зобов'язати Центральний державний архів зарубіжної україніки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати у розмірі 42 276,15 грн.;
- стягнути з Державної архівної служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 42 276,15 грн.;
- стягнути з Центрального державного архіву зарубіжної україніки на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 42 276,15 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу №77-к від 31.05.2021 позивач призначений на посаду вступника директора - головного зберігача фондів Центрального державного архіву зарубіжної україніки з 01.06.2021. У період з 02.01.2022 по 31.01.2022, а також з 04.03.2022 по 04.04.2022 позивач перебував на лікарняному. У зв'язку із тривалим лікуванням, що потребувало значних фінансових витрат, скрутним фінансовим становищем, необхідністю продовження виконання індивідуальної програми реабілітації інваліда (позивач є особою з інвалідністю 3 групи), позивач подав директору ЦДАЗУ, як керівнику державної служби в ЦДАЗУ, заяву від 23.03.2022 із проханням надати матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, яка передбачена частиною другою статті 54 Закону України «Про державну службу».
Проте від Державної архівної служби України надійшов лист від 21.04.2022 №1484/7.01-20 із пропозицією керівництву ЦДАЗУ для реалізації індивідуальної програми реабілітації надати позивачу щорічну основну відпустку. Відповіді про прийняте рішення щодо погодження (не погодження) виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідач-1 до цього часу не надав.
Позивач вважає бездіяльність Відповідача-1 щодо не надання відповіді про погодження виплати або відмову у погодженні виплати Позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а отже не нарахування та невиплату такої матеріальної допомоги Відповідачем-2 протиправною та такою що не відповідає вимогам чинного законодавства з наступних підстав.
Позивач вважає, що відповідачами не було дотримано частини другої статті 54 Закону України 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) та Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 № 500 (далі - Порядок № 500), оскільки на момент написання позивачем заяви про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань 23.03.2022 такі умови для погодження і виплати були дотримані:
Стосовно стягнення моральної шкоди позивач зазначив, що внаслідок психологічного та нервового навантаження, моральних переживань, утиснення у правах на роботі, не здійснення виплат, на які позивач мав законне право та розраховував, у позивача загострилася його хронічна хвороба, пов'язана з інвалідністю, хронічна виразкова хвороба цибулини ДПК, а також відкрилася кровотеча з виразки шлунку, стан здоров'я погіршився, внаслідок чого з 01.05.2022 по 31.07.2022 позивач був змушений перебувати на лікуванні.
Під час лікування позивач дізнався про скорочення його посади внаслідок прийняття 12.05.2022 Центральним державним архівом зарубіжної україніки наказу № 33 «Про введення в дію структури та штатного розпису ЦДАЗУ», яким введено в дію з 05.05.2022 нові структуру та штатний розпис ЦЦАЗУ, визнано такими, що втратили чинність з 05.05.2022 попередні накази, якими були введені попередня структура та штатний розпис, дізнався про наказ 13.05.2022 ЦЦАЗУ № 34 «Про заходи у зв'язку з уведенням структури та штатного розпису ЦЦАЗУ», який його мали повідомити про скорочення та наступне звільнення.
Таким чином, моральні страждання позивача мають систематичний характер з березня 2022 року через незаконні дії посадових осіб відповідачів, і продовжуються і наразі після звільнення через приниження гідності позивача, не виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, погіршення стану здоров'я, порушенні права на працю, порушення нормальних життєвих зв'язків та умов.
Свої моральні страждання та шкоду позивач оцінює у розмірі 42 276,15 грн. з кожного відповідача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2022 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
24.04.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 24.04.2023 справа розподілена судді Горобцовій Я.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2023 справу прийнято до свого провадження суддею Горобцовою Я.В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 замінено відповідача у даній справі - Центральний державний архів зарубіжної україніки його правонаступником - Центральним державним архівом громадських об'єднань та україніки.
Відповідач-1 у відзиві проти позову заперечив. Зазначив, що відповідно до законодавства України матеріальна допомога може надаватися один раз рік за рішенням керівника державної служби в межах фонду оплати праці. Тобто, виплата даної допомоги є дискреційним правом керівника.
Частина другої статті 54 Закону № 889-VIII та Порядок № 500 передбачає лише можливість її отримання. Отже, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань для державних службовців не носить обов'язкового характеру і виплачується тільки у раз: прийняття відповідного рішення керівником цього органу в розмірі, що не повинен перевищувати середньомісячної зарплати.
Також відповідач-1 звертає увагу суду, що зазначені події відбувались на початку російського вторгнення на територію України та в умовах воєнного стану, коли частина працівників Укрдержархіву переїхали з Києва в межах країни, а частина - виїхала за кордон та в даних умовах працювали дистанційно, що потребувало додаткового часу для опрацювання даного питання. У зв'язку з цим 22.04.2022 Головою Державної архівної служби України проведено оперативну нараду з керівниками центральних державних архівів та повідомлено про скорочення витрат при виконанні окремих статей державного бюджету «секвестр державного бюджету встановлений Кабінетом Міністрів України на 2022 рік у зв'язку із введенням воєнного стану. Також було наголошено, що здійснення виплат в умовах воєнного стану на вирішення соціально-побутових питань може здійснюватися лише у крайніх випадках, а саме: смерть близької особи, зруйнування житла. Такі заходи стали загальним правилом для центральних державних архівів та застосовуються щодо всіх керівників центральних державних архівів під час війни.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди то відповідач-1 вважає її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки в позовній заяві позивачем не надано жодних обґрунтувань розміру моральної шкоди.
Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог також заперечив, вважає їх необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню. Зазначає, що частина другої статті 54 Закону № 889-VIII не гарантує виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а лише надає можливість її отримання у випадку прийняття відповідного рішення уповноваженого органу.
Зазначає, що оскільки ОСОБА_1 обіймав посаду заступника директора - головного зберігача фондів Центрального державного архіву зарубіжної україніки то на виконання вимоги Порядку № 500 невідкладно після отримання заяв 23.03.2022 та 13.04.2022 відповідно ЦДАЗУ звернулось до Державної архівної служби України з листом про надання ОСОБА_2 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. У відповідь на вказаний лист Державна архівна служба України запропонувала розглянути можливість надання Позивачеві щорічної основної відпустки з виплатою грошової допомоги.
Вказує, що запропонованою можливістю позивач скористався. Так, Наказом Центрального державного архіву зарубіжної україніки №26-в від 21.04.2022 ОСОБА_2 було надано частину щорічної основної відпустки та наказано Сектору фінансово-економічного забезпечення та бухгалтерського обліку виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати та здійснити відповідні виплати згідно пункту 1 цього наказу.
Таким чином фактично позивач отримав бажану виплату в тому ж розмірі у якому просив.
Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та порядку її виплати то відповідач-2 вказує, що дана матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є виключно дискреційним повноваженням Державної архівної служби України. Таким чином ЦДАЗУ жодним чином не міг та не повинен був вплинути на прийняте рішення.
Стосовно стягнення моральної шкоди, то відповдіач-2 вказує, що позивачем не доведено причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та погіршенням його стану здоров'я, а також не надано доказів, якими б позивач обґрунтовував факт наявності будь-яких втрат немайнового характеру, зумовлених моральними чи фізичними стражданнями або іншими негативними проявами, що свідчили б про наявність моральної шкоди у даному спорі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідно до наказу 31.05.2021 №77-к «Про призначення Молчанського Олександра», позивач був призначений на посаду вступника директора - головного зберігача фондів Центрального державного архіву зарубіжної україніки з 01.06.2021 (а.с. 13).
Позивач є особою з інвалідністю 3 групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААВ №194053 від 16.08.2021 (а.с. 23).
У період з 02.01.2022 року по 31.01.2022 року, а також з 04.03.2022 року по 04.04.2022 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується електронними листками непрацездатності № 2258775-2004366105-1, № 2258775-2004816676-1, № 2258775-2005316775-1, № 3991763-2007625142-1, № 3991763-2007681473-1, № 4080839-2007829870-1, № 4080839-2007880705-1, № 4080839-2007937997-1 (а.с. 14-15).
23.03.2022 позивач подав директору ЦДАЗУ заяву (без додатків) з проханням надати матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань (а.с. 25). Вказана заява листом ЦДАЗУ № 76/01-32 від 23.03.2022 була спрямована до Державної архівної служби України на погодження (а.с. 24).
12.04.2022 позивач на доповнення до заяви від 23.03.2022 написав додаткову заяву в якій на підставі статті 7 Закону № 889-VIII обґрунтував гостру потребу в отриманні такої допомоги з підстав скрутного фінансового становища та необхідності покриття витрат на лікування та реабілітацію у зв'язку з інвалідністю, а також просив повідомити його письмово про прийняте рішення (а.с. 27). Ця додаткова заява також була листом ЦДАЗУ № 93/01-32 від 13.04.2022 була спрямована до Державної архівної служби України на погодження (а.с. 26).
Листом від 21.04.2022 №1484/7.01-20 Державна архівна служба України, у відповідь на листи ЦДАЗУ № 76/01-32 від 23.03.2022 та № 93/01-32 від 13.04.2022 попросив ЦДАЗУ розглянути можливість надання позивачу щорічної основної відпустки з виплатою грошової допомоги передбаченої статтею 57 Закону № 889-VIII.
Наказом Центрального державного архіву зарубіжної україніки № 26-в від 21.04.2022 позивачу було надано частину щорічної основної відпустки тривалістю один календарний день - 30.04.2022 (п.1) та наказано сектору фінансово-економічного забезпечення та бухгалтерського обліку виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати та здійснити відповідні виплати згідно пункту 1 цього наказу (п.2).
В свою чергу позивач, звертаючись з даним позовом вказує, що відповідачам-1 на час звернення з даним позовом не було йому повідомлено про прийняте рішення щодо погодження (не погодження) виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон № 889-VIII.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 889-VII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною першою статтею 3 Закону № 889-VII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Статтею 50 Закону № 889-VIII визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Відповідно до частини другої статті 54 Законом № 889-VIII державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Умови надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та її розмір визначено Порядком № 500.
Згідно із пунктом 2 Порядку №500 державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви у порядку, затвердженому керівником державної служби.
Нормами пункту 3 Порядку № 500 визначено, що рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.
Рішення про надання керівнику державної служби у державному органі та його заступникам матеріальної допомоги приймається керівником відповідного державного органу за погодженням із відповідним органом вищого рівня (у разі наявності такого органу) (пунктом 3 Порядку №500).
Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом, а не обов'язком керівника. Рішення про надання такої матеріальної допомоги приймається керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника, за наявності коштів на цю мету. Наявність чи відсутність обставин для надання такої допомоги є оціночним поняттям, а тому подання заяви не є безумовною підставою для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань може надаватися тому державному службовцю, який дійсно має обґрунтовану підставу для її отримання та не може власноруч подолати обставини, що виникли не з його вини. Державні службовці мають право отримувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, при цьому вказуючи будь-яку підставу, яку вони на власний розсуд віднесли до соціально-побутової.
На підставі вказаного, суд зазначає, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не належить до обов'язкових виплат, а її виплата здійснюється на підставі обґрунтованої заяви працівника за рішенням керівника відповідного органу у межах встановленого фонду оплати праці.
Судом встановлено, що позивач заявою від 23.03.2022 просив надати матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань. В доповненні до заяви від 12.04.2022 позивач обґрунтував таку заяву скрутним фінансовим становищем та необхідністю покриття витрат на лікування та реабілітацію у зв'язку з інвалідністю.
Натомість у відповідь Державна архівна служба України листом від 21.04.2022 №1484/7.01-20 не повідомила позивача про результати розгляду його заяви про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, а висловила пропозицію до ЦДАЗУ розглянути можливість надання позивачу щорічної основної відпустки з виплатою грошової допомоги передбаченої статтею 57 Закону № 889-VIII.
Стаття 57 Закону № 889-VIII передбачає, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги.
Грошова допомога виплачується у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки, незалежно від фактично відпрацьованого часу протягом цього місяця.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутнє та відповідачем-1 не надано до відзиву рішення про відмову позивачу у наданні матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із викладенням мотивів такої відмови або будь-яке інше рішення прийняте за наслідками розгляду поданої позивачем заяви, про яке позивач був би повідомлений.
Вказаний вище лист від 21.04.2022 №1484/7.01-20 не є рішенням Державної архівної служби України про надання чи відмову у наданні позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, прийняте за наслідками розгляду його заяви від 23.03.2022, з доповненнями від 12.04.2022.
Вищевикладене свідчить про те, що заяву позивача про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідачем не розглянуто по суті.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:
визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Аналіз цього положення дає змогу дійти висновку, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд зазначає, що за загальним правилом застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача вчиняти певні дії, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити. Виходячи з принципу «належного врядування», суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.
Аналіз встановлених обставин справи та наведених вище норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що оскільки заява позивача від 23.03.2022 (з доповненням від 12.04.2022) про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань по суті відповідачем-1 розглянута не була, суд приходить до висновку про те, що Державною архівною службою України була допущена протиправна бездіяльність, а відтак позовні вимоги слід задовольнити частково шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності Державної архівної служби України щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.03.2022 (з доповненням від 12.04.2022) про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань
та зобов'язати відповідача-1а розглянути вказану заяву та прийняти одне із рішень: або про виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, або про відмову у наданні вказаної допомоги із обґрунтуваннях причин такої відмови.
Таким чином, позов в частині позовних вимог до Державної архівної служби України належить задовольнити частково.
Стосовно позовних вимог до Центрального державного архіву громадських об'єднань та україніки, суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено вище, згідно пункту 4 Порядку № 500 рішення про надання керівнику державної служби у державному органі та його заступникам матеріальної допомоги приймається керівником відповідного державного органу за погодженням із відповідним органом вищого рівня (у разі наявності такого органу).
За змістом пунктів 1, 10 Положення про Центральний державний архів зарубіжної україніки, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.04.2012 № 556/5 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 04.09.2020 № 3051/5, ЦДАЗУ належить до сфери управління Державної архівної служби України та директор ЦДАЗУ призначається на посаду і звільняється з посади Головою Укрдержархіву.
Відповідно до частини 2 пункту 10 вказаного Положення заступник директора призначається на посаду директором архіву за погодженням з Головою Державної архівної служби України.
Таким чином для заступника директора Голова Укрдержархіву виступає опосередкованим суб'єктом призначення.
Судом встановлено, що позивач обіймав посаду заступника директора - головного зберігача фондів Центрального державного архіву зарубіжної україніки.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач-2, після отримання від позивача заяви від 23.03.2022 (а.с. 25) про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та заява (доповнення) від 12.04.2022 (а.с. 27) до заяви від 23.03.2022 одразу листами ЦДАЗУ № 76/01-32 від 23.03.2022 та № 93/01-32 від 13.04.2022 вказана заява та доповнення були спрямовані до Державної архівної служби України на погодження.
Крім того, заява (доповнення) від 12.04.2022 має візування «Не заперечую».
Отримання Державною архівною службою України вказаних заяв підтверджується листом відповідача-1 від 21.04.2022 №1484/7.01-20 (а.с. 30).
3а вищевикладених обставин вбачається, що ЦДАЗУ діяв на виконання та в межах вимог чинного законодавства України та доклав усіх зусиль для реалізації права позивача для отримання виплати позивачем матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Отже відповідач-2 діяв у відповідності до норм чинного законодавства та виконав усі зобов'язання перед позивачем щодо спрямування його заяв до Державної архівної служби України на погодження.
Відсутність відповідного погодження від Державної архівної служби України унеможливлює Центральним державним архівом громадських об'єднань та україніки здійснити нарахування та виплату позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік згідно його заяв від 23.03.2022 та від 12.04.2022.
У зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позов в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати у розмірі 42 276,15 грн. є безпідставним та задоволенню не підлягає.
Стосовно позовної вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Позивач, крім іншого, просить стягнути з відповідача-1 та відповідача-2 на його користь моральну шкоду в розмірі 84 552,30 грн. (42 276,15 грн. *2), спричинену протиправними діями з боку відповідача-1 та відповідача-2.
В обґрунтування моральної шкоди позивач вказує, що такі незаконні дії відповідачів завдали йому моральної шкоди та завдало моральних страждань через незаконні дії посадових осіб відповідачів, і продовжуються і наразі після звільнення через приниження гідності позивача, не виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, погіршення стану здоров'я, порушенні права на працю, порушення нормальних життєвих зв'язків та умов.
За змістом статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування …».
Згідно частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму ВС України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3 постанови).
Проте, позивачем не зазначено, в чому саме виразились його моральні страждання, не доведено причинного зв'язку між стражданнями позивача та діями відповідачів, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, не надано відповідних доказів.
Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації за завдану моральну шкоду суд вважає, що мова йде про справедливе та розумне відшкодування, а про покарання відповідачів за їх неправомірні дії, що не відповідає принципам та завданням Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.
Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Проте позивач не виконав свого обов'язку щодо доказування та не надав суду жодного доказу на підтвердження моральних страждань у зв'язку з саме протиправними діями відповідачів, а також не надав жодного обґрунтування щодо заявленого розміру моральної шкоди.
Крім того, як вже було встановлено судом вище, з боку відповідача-2 відсутні протиправні дії чи бездіяльність пов'язана з поданням позивачем заяв від 23.03.2022 та від 12.04.2022 про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
А оскільки під час розгляду справи позивачем не представлено належних доказів заподіяння йому неправомірними та винними діями відповідача шкоди, що є необхідною умовою відшкодування моральної шкоди, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими статті 90 КАС України перевіривши наявні у справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу.
В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідачів 30 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу пов'язану з розглядом справи.
Згідно з статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем разом з позовною заявою було подано договір про надання правової допомоги від 02.09.2022, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2747/10 від 30.12.2004, ордер АІ № 1284667.
Проте позивачем не подано суду докази оплати вказаних послуг (квитанції, чеку, ордеру тощо), детального розрахунку проведених витрат, опису виконаних робіт.
Отже до позовної заяви позивачем було додано доказів, що ним були понесені витрати на правову допомогу при зверненні з даним позовом.
З огляду на викладені обставини суд вважає, що витрати позивача, пов'язані з правничою допомогою адвоката, не підлягають задоволенню, оскільки позивачем, на порушення вимог статті 134 КАС України не подано суду відповідних належних доказів.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду сплачено судовий збір в розмірі 1268,28 грн.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 634,14 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1.
Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державної архівної служби України щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 від 23.03.2022 та від 12.04.2022 про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
3. Зобов'язати Державну архівну службу України (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 24; код ЄДРПОУ 37552598) розглянути заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від 23.03.2022 та від 12.04.2022 про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 634,14 грн. (шістсот тридцять чотири гривні 14 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної архівної служби України (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 24; код ЄДРПОУ 37552598).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.