ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" листопада 2025 р. справа № 300/5289/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Куций Олександр Степанович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 (позивачка), в інтересах якої діє представник Куций Олександр Степанович, звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у збільшені пенсії за віком на 20% відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 з 08.03.2025 перерахунок пенсії за віком із збільшенням пенсії на 20% відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з та здійснити доплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.05.2025 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про виплату 10 місячних пенсій. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 28.05.2025 повідомив, що періоди роботи з 15.08.1987 по 27.12.2002 не підлягають врахування до спеціального стажу працівника освіти, який дає право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 пенсій через відсутність довідки про періоди перебування у безоплатних відпустках, відпустках по догляду за дітьми до трьох років. На думку представника позивачки такі дії відповідача є протиправним, оскільки для отримання грошової допомоги при виході на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особа має дотриматися певних вимог. А саме станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія має призначатися особі вперше, станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж для жінок 30 років на зазначених посадах. При цьому, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка яка містить усі необхідні записи та підтверджують роботу позивачки у оскаржений період.
Також представник вказує, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області протиправно відмовило позивачці у призначені надбавки за проживання в гірському населеному пункті. Зазначає, що надбавка за проживання на території гірського населеного пункту є складовою частиною пенсії і підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті, а відсутність механізму виплати допомоги не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум допомоги.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 25.08.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця заперечила щодо задоволення позовних вимог. У відзиві зазначила, що право на отримання допомоги в розмірі 10 пенсій, передбачено саме для осіб, що працювали, тобто саме часу фактичного виконання роботи у відповідних закладах, робота на яких дає право на отримання грошової допомоги у розмірі 10 пенсій, а тому період перебування осіб, які працюють у цих закладах у відпустці без збереження заробітної плати не зараховується до спеціального стажу роботи. У випадках, коли працівник знаходився у відпустці за власний рахунок, місячний термін цієї відпустки у календарному році зараховується до стажу роботи, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення, а до загального стажу роботи враховується весь період знаходження у таких відпустках. Зазначено, що позивачка не надала інформації про перебування у відпустці без збереження заробітної плати протягом періоду 15.08.1987 по 27.12.2001. За результатами розгляду матеріалів електронної пенсії справи до спеціального стажу, що дає право на призначення грошової допомоги не зараховано період з 15.08.1987 по 27.12.2001, а тому підстави для нарахування допомоги в розмірі 10 пенсій за віком відсутні.
Крім того зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» було передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20%. Проте, п. 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених КМУ. Звертає увагу, що на даний час КМУ ще не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителю гірських районів.
18.11.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшло клопотання, в якому представниця відповідача просить відмовити у задоволенні стягнення витрат, пов'язаних з розглядом справи ОСОБА_1 . Зазначає, що справа №300/5289/25 належить до справ, щодо яких на момент звернення позивача до суду сформовано достатньо сталу практику їх розгляду, а тому, сума витрат 5000 грн, яку просить стягнути позивач, є завищеною та неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг). Вважає, що предмет спору в даній справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, крім того обсяг і складність складених процесуальних документів не є значною.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 08.03.2025 отримує пенсію за віком призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами справи.
На звернення позивачки від 02.05.2025, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 28.05.2025 №4376-3657/Ф-02/8-0900/25 повідомило, що п. 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених КМУ. Звернено увагу, що станом на дату звернення КМУ не визначено порядок обчислення і розмір підвищення як жителю гірського населеного пункту. Також вказано, що період роботи з 15.08.1987 по 27.12.2001 не враховано до спеціального стажу, який дає право на отримання грошової допомоги у розмірі 10 пенсій, оскільки в матеріалах справи відсутня довідка про періоди перебування у безоплатних відпустках та відпустках по догляду за дітьми до трьох років із Амросіївської школи-інтернату за вказаний період (а.с. 21-22).
Вважаючи вказані відмови відповідачів протиправними, позивачка, в інтересах якої діє представник, звернувся до суду з цим позовом.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку.
Відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011 «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV (далі Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Перелік №909).
Згідно з пунктом 4 Порядку №1191 страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах й 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Тобто, конструкція зазначеної норми права свідчить про те, що право особи на отримання грошової допомоги виникає за умови неотримання такою особою будь-якого іншого виду пенсії до моменту виникнення у неї права на призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.06.2021 у справі №328/1620/17, умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV. Слід зазначити й про те, що законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.
Отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем, як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
Законом України «Про освіту», Законом України «Про повну загальну середню освіту», Законом України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», Законом України «Про фахову передвищу освіту», Законом України «Про вищу освіту» передбачено, що повна загальна середня освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта є структурними ланками освіти та її підсистемою.
Відповідно до підпунктів 6, 21 пункту 1 статті 1 Закону України «Про освіту» заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.
Педагогічна діяльність - інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей.
Пунктом 25 частини 1 статті 1 Закону України «Про освіту» встановлено, що система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб'єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.
Так, відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про освіту» невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Згідно з частиною першою статті 75 Закону України «Про освіту» наукове і методичне забезпечення освіти здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, Національна академія наук України, національні галузеві академії наук України, органи із забезпечення якості освіти, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади освіти, інші наукові, науково-методичні та методичні установи у взаємодії з відповідними підприємствами, творчими спілками, асоціаціями, товариствами, громадськими об'єднаннями, у тому числі фаховими організаціями (професійними асоціаціями), об'єднаннями роботодавців, незалежними установами оцінювання та забезпечення якості освіти, які можуть:
1) розробляти пропозиції про засади освітньої політики, прогнози, інформаційно-аналітичні матеріали, рекомендації щодо гуманітарного розвитку держави та вдосконалення освітньої сфери;
2) брати участь у науково-методичному забезпеченні освітнього процесу, оцінюванні та моніторингу якості освіти, зокрема за міжнародними програмами;
3) організовувати та проводити наукові дослідження у сфері освіти, необхідні для формування та реалізації державної політики у сфері освіти, розробляти і впроваджувати інноваційні технології освіти, зокрема для вдосконалення освітнього процесу та управління освітою, аналізувати ефективність державної політики у сфері освіти;
4) організовувати видання навчальної та методичної літератури (у тому числі за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів та на засадах конкуренції з іншими авторами і видавцями), здійснювати методичний супровід їх впровадження в освітній процес;
5) реалізовувати інші функції, передбачені законодавством та їх установчими документами.
За приписами пункту першого статті 3 Закону України «Про повну загальну середню освіту» система загальної середньої освіти складається із змісту повної загальної середньої освіти на кожному її рівні, мережі закладів освіти, учасників освітнього процесу, кадрового, фінансового, науково-методичного, ресурсного та нормативно-правового забезпечення освітньої та управлінської діяльності у сфері загальної середньої освіти.
Відповідно до частини першої, другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» на посади педагогічних працівників приймаються особи, які мають педагогічну освіту, вищу освіту та/або професійну кваліфікацію, вільно володіють державною мовою (для громадян України) або володіють державною мовою в обсязі, достатньому для спілкування (для іноземців та осіб без громадянства), моральні якості та фізичний і психічний стан здоров'я яких дозволяють виконувати професійні обов'язки. Перелік посад педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України. Педагогічні працівники мають права, визначені Законом України «Про освіту», цим Законом, законодавством, колективним договором, трудовим договором та/або установчими документами закладу освіти.
При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» встановлено, що право на пенсію за вислугу років дає робота у загальноосвітніх навчальних закладах, зокрема, на посадах учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, завідуючих, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючих навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачів філіями, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальних педагогів (організаторів позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичних психологів, педагогів-організаторів, майстрів виробничого навчання, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Крім цього постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників до яких, зокрема, віднесено наступні посади: вчителі всіх спеціальностей (у тому числі вчитель-дефектолог, вчитель-логопед), викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, асистент викладача, старший викладач закладу фахової передвищої освіти, старший майстер закладу професійної (професійно-технічної) освіти, майстер виробничого навчання, асистент майстра виробничого навчання, педагог професійного навчання, керівник фізичного виховання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізичної культури (фізкультури), методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладів охорони здоров'я та соціального захисту, керівник гуртка (секції, студії, інших форм гурткової роботи); концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, перекладач-дактилолог, екскурсовод, інструктор з туризму закладу освіти; старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) закладу позашкільної освіти; голова циклової комісії закладу фахової передвищої освіти; фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру; консультант, психолог центру професійного розвитку педагогічних працівників; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму закладу освіти для осіб, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
Суд звертає увагу, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку №963, який відносить посаду «вчителя всіх спеціальностей, вихователь» до посад педагогічних працівників.
Виходячи з наведеного, вчитель географії та педагог-організатор є педагогічним працівником навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи ОСОБА_1 на посаді вчителя географії в Амвросіївській школі-інтернаті зараховуватися до її пільгового стажу у розумінні пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №439/1148/17.
Записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 27.10.1987 підтверджується, що позивачка, зокрема: з 15.08.1987 по 27.12.2001 працювала на посаді вчителя географії та педагога організатора в Амвросіївській школі-інтернаті (запис №1-3).
Суд наголошує на тому, що основним документом, що підтверджує трудову діяльність, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток 5 до Порядку №637). Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом (постанови від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 10.12.2020 у справі №195/840/17, від 18.05.2021 у справі №229/2330/17).
Згідно записів у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 27.10.1987 всі записи чітки, зрозумілі, викладені, з найменування закладів, в яких працювала позивач вбачається, що вони належать до державної або комунальної форми власності.
При цьому суд зауважує, що Порядком №1191 не передбачено виключення з періодів роботи періодів перебування особи у відпустці без збереження заробітної плати, а тому таке твердження відповідача як відсутність уточнюючої довідки за вище вказані спірні періоди роботи про перебування ОСОБА_1 в декретних відпустках та відпустках без збереження заробітної плати суд не бере до увагу як безпідставні.
Враховуючи те, що під час перебування у короткотермінових відпустках без збереження заробітної плати так чи інакше позивачка продовжувала перебувати у трудових відносинах із роботодавцем, спірні періоди мають бути включені до страхового стажу, тому правові підстави для виключення цих періодів із спеціального стажу відсутні.
Крім того, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії. Даного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 21.11.2018 у справі №672/914/16-а.
Органи, що призначають пенсію, мають право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Слід зазначити, що таке право не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено пункту 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1.
Наявність сумнівів щодо некоректних записів у документах із сторони відповідача може бути лише підставою для перевірки, однак відсутність документів по цьому підприємству на зберіганні в архівних установах, не може нівелювати відомості, оформлені належним чином, та позбавляти права на належне пенсійне забезпечення. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Відповідна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 у справі №593/283/17.
Таким чином, наявними матеріалами справи, зокрема, трудовою книжкою позивачки підтверджено, що ОСОБА_1 працювала на педагогічних посадах в закладах освіти державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому, задля захисту порушеного права позивача, враховуючи положення ч. 2 ст. 9 КАС України, слід зобов'язати зарахувати позивачці до її спеціального стажу роботи періоди з 15.08.1987 по 27.12.2001 на посаді вчителя географії та педагога-організатора в Амвросіївській школі-інтернаті, оскільки саме такі періоди, в межах заявлених позовних вимог, не зараховані відповідачем до спеціального стажу роботи позивачки .
Отже, враховуючи викладене, відповідач, відмовляючи у віднесенні періодів роботи позивачки до спеціального страхового стажу (педагогічного стажу), що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України, у зв'язку з чим зробив помилковий висновок про відсутність підстав для зараховування таких періодів, як з 15.08.1987 по 27.12.2001 на посаді вчителя географії та педагога-організатора в Амвросіївській школі-інтернаті до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ та право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачка підпадає під дію пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV та має право на отримання грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Щодо позовних вимог визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у збільшені пенсії за віком на 20% відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 з 08.03.2025 перерахунок пенсії за віком із збільшенням пенсії на 20% відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з та здійснити доплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає про таке.
Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 року за № 56/95-ВР (надалі по тексту також Закон України № 56/95-ВР).
За змістом статті 5 частини 1 Закону України №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (стаття 5 частина 2 Закону України № 56/95-ВР).
За змістом пункту 2.6. підпункту 5 Порядку №22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні").
Учасниками справи не заперечується, що позивач є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Статтею 6 частиною 2 Закону України №56/95-ВР передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , призначено пенсію за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 08.03.2025 (а.с. 43).
При цьому, як вбачається із протоколу про призначення пенсії, при визначенні розміру пенсії позивачці не було враховано надбавку у вигляді 20 відсотків, як жителю гірського району, що передбачено статтею 6 частиною 2 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Так, розглянувши заяву позивачки, відповідач листом від 28.05.2025 №4376-3657/Ф-02/8-0900/25 повідомив останню, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", установлено, що у 2025 році стаття 6 частина 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків (а.с. 21).
Інших мотивів неврахування при призначенні з 08.03.2025 пенсії позивачці включення до її складових сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків відповідач суду не навів.
Відповідно до статті 6 частини 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків. Фінансування збільшення розміру пенсій, передбачене цією частиною, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Тобто зазначеною нормою законодавцем ґарантовано збільшення, зокрема, розміру державної пенсії на 20 відсотків, громадянам, які одержали відповідний статус, а саме статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року за № 4059-IX установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, серед іншого, частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Надаючи правову оцінку доводам відповідача в частині не включення до розміру пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків, суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.
У Рішенні № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.
Також у Рішенні № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.
Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2021 року у справі № 240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).
Суд зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України" є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов'язки та гарантії громадян.
Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.
Слід звернути увагу, що зміст пункту 6 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", відповідно до якого встановлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Зазначене положення, по суті, змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах.
Проте на час розгляду справи Кабінетом Міністрів України не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.
Суд зазначає, що не прийняття КМУ нормативно-правового акта, який би регулював порядок обчислення і розмір підвищення як жителю гірського населеного пункту призводить до того, що позивач, як особа, якій надано статус особи, яка проживає території населеного пункту, якому надано статус гірського фактично позбавлений гарантованого йому статтею 6 частиною 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" права на підвищення розміру пенсій на 20 відсотків.
Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 9 липня 1998 року №11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17 квітня 2018 року у справі №826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.
Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.
Верховний Суд у справі №640/9677/20 від 16 березня 2021 року зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України
Відсутність затвердженого Урядом порядку або процедури реалізації тієї чи іншої соціальної гарантії, зокрема встановлення розміру державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, не може бути підставою для відмови особі у наданні передбаченого законом соціального забезпечення.
Слід зазначити, що у спірних правовідносинах орган пенсійного забезпечення не звільняється від обов'язку забезпечити реалізацію соціального права позивачки виключно через те, що відповідний нормативний акт або порядок його реалізації не був розроблений чи затверджений на момент звернення особи за захистом.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність порушення відповідачем права позивачки при призначенні пенсії на встановлення підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до статті 6 частини 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 року за №56/95-ВР.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 з 08.03.2025 перерахунок пенсії за віком із збільшенням пенсії на 20% відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з та здійснити доплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає задоволенню.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат, відповідно до частини 1 якої, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 Кодексу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З урахуванням частин 6, 7 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. Слід зауважити, що на сторону, яка подає клопотання про зменшення витрат, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат.
За змістом частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.
З огляду практики Європейського суду з прав людини, як то у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" слідує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Серед матеріалів справи наявні: ордер №1108001 від 21.07.2025, договір №063 про надання правової допомоги від 21.07.2025, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат від 21.07.2025, акт №1 від 24.07.2025, квитанція про сплату грошових коштів від 24.07.2025 №033/2025 на суму 5000 грн (а.с.23-27).
Як слідує зі змісту акту здачі-приймання виконаних робіт від 24.07.2025 позивачу, зокрема надаються послуги щодо вивчення законодавства України, судової практики та консультація клієнта з приводу визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії (виплата 10 місячних пенсій та перерахунок пенсії з врахуванням збільшення на 20% згідно ч. 2 ст. 6 Закону №56/95-ВР) - 1000 грн, складання позовної заяви -4000 грн.
Оцінюючи надані представником позивачки документи у взаємозв'язку з фактичними обставинами цієї справи, суд враховує, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, надміру великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо. Навпаки, стосовно питання розгляду подібних справ судами України напрацьовано сталу судову практику.
Написання заяв по суті справи, які здебільшого містять цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката. Участь у судових засіданнях адвокат не брав, оскільки справа розглядається в письмовому провадженні, з матеріалами справи окремо не ознайомлювався. Крім того, суд зауважує, що такі послуги як вивчення законодавства України, судової практики та консультації клієнта з приводу визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії (призначення пенсії за віком та застосування показника середньої заробітної плати) охоплюються розділом - складання позовної заяви.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З огляду на вищенаведені обставини, на думку суду, розмір правничої допомоги дещо завищений у співвідношенні до складності справи та обсягу наданих позивачу послуг.
Відтак, ураховуючи позицію відповідача, суд доходить висновку, що відшкодуванню підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірним з виконаною адвокатом роботою та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 03.06.2025 та від 03.08.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши періоди роботи з 15.08.1987 по 27.12.2001 до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII..
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у збільшені пенсії за віком на 20% відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з 08.03.2025 перерахунок пенсії за віком із збільшенням пенсії на 20% відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з та здійснити доплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять двій копійки сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн (дві тисячі гривень).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.