17 листопада 2025 року Справа № 280/7325/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
21 серпня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, відповідно до якої (в редакції уточненої позовної заяви) позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №083850024853 від 21.02.2025 про відмову у проведенні ОСОБА_1 нарахування одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на підставі заяви від 29.01.2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-І Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з працювала в закладах освіти державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає їй право на призначення пенсії за віком і ці періоди роботи повинні зараховуватися до страхового стажу. По досягненню віку 60 років позивач звернулася 29.01.2025 до Шевченківського об'єднаного управління ПФУ м. Запоріжжя із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком. Рішення пенсійного органу №083850024853 від 06.02.2025 ОСОБА_1 нарахована пенсія за віком з надбавками в розмірі 10726,73 гривень без призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій за віком станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивачка, вважаючи, що вона має право на призначення вищезазначеної одноразової грошової допомоги, звернулася 14.02.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення та виплату цієї допомоги. Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області №083850024853 від 21.02.2025 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивачки з мотивів відсутності у неї необхідного страхового стажу, який складає а висновком пенсійного органу 2 роки 8 міс 15 днів (робота на посаді вчителя СШ (гімназії) №19), що недостатньо для призначення їй одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій. З діями відповідача позивачка не згодна у повному обсязі, вважає відмову протиправною та такою, що порушує її права у зв'язку із чим звернулася до суду з даним позовом та просить його задовольнити.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.08.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
24 вересня 2025 року відповідачем до суду через систему «Електронний суд» надано відзив на позовну заяву. Відповідач проти вимог, викладених в позовній заяві, заперечує в повному обсязі та зазначає, що Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, розрахунку стажу. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам. Під час розрахунку пенсії позивача встановлено, що страховий стаж на посадах, що дають право на вислугу років заявниці складає 2 роки 8 місяців 15 днів (довідка Запорізької гімназії №19 від 27.01.2025 № 16-0130). Згідно наданих документів, встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Запорізькому авіаційному фахового коледжі ім. О.Г. Івченка (довідка від 28.01.2025 №02-09/51) на посадах методист, завідувач відділення та в ВСП “Фаховий коледж бізнесу та харчових технологій Запорізького національного університету» на посадах бібліотекар, заступник директора, провідний спеціаліст (довідка від 14.01.2025 № 01-25/02). Зазначені установи та зазначені посади не належать до установ та посад, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, що передбачені переліком затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909. Отже, зазначений період роботи на посаді на посадах методист, завідувач відділення та в ВСП “Фаховий коледж бізнесу та харчових технологій Запорізького національного університету» на посадах бібліотекар, заступник директора, провідного спеціаліста неможливо зарахувати до роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону «Про пенсійне забезпечення». Позивач не погоджується із нібито бездіяльністю відповідача у призначені та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058. З урахуванням зазначеного, у зв'язку із відсутністю необхідного 30-річного стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е»-“ж» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», підстави для призначення грошової допомоги у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення відсутні. Таким чином, виходячи з вищезазначеного, умови для нарахування та виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій не дотримані, отже підстави для задоволення вимог повністю відсутні. Відповідач наголошує на безпідставності позову та просить відмовити у його задоволенні у повному обсязі.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивачу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішенням від 06.02.2025 № 083850024853 про призначення пенсії з 01.01.2025 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно вказаного рішення від 06.02.2025 № 083850024853 повний страховий стаж позивача складає 42 роки 03 місяці 26 днів.
Рішенням від 21.02.2025 №083850024853 про відмову у перерахунку пенсії відмовлено позивачці в перерахунку пенсії за заявою № 1143 від 14.02.2025 із посиланням на те, що відповідно до пункту 7-1 розділу XV " Прикінцеві положення" Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. До страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах і установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» - «ж» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та передбачені переліком затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік № 909). Під час попереднього розрахунку встановлено, що страховий стаж на посадах, що дають право на вислу років заявниці складає 2 роки 8 місяців 15 днів довідка Запорізької гімназії №19 від 27.01.2025 № 16-0130). Проаналізувавши надані документи встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Запорізькому авіаційному фахового коледжі ім. О.Г. Івченка довідка від 28.01.2025 №02-09/51) на посадах методист, завідувач відділення та в ВСП " Фаховий коледж бізнесу та харчових технологій Запорізького національного університету" на посадах бібліотекар, заступник директора, провідний спеціаліст (довідка від 14.01.2025 № 01-25/02). Зазначені установи та зазначені посади не належать до установ та посад, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, що передбачені переліком затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Вважаючи протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (далі - Порядок № 1191, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 № 909 (далі - Постанова № 909, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок № 22-1, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Згідно з частиною першої статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Як встановлено судом позивачу з 01.01.2025 призначено пенсію за віком. Станом на 01.01.2025 позивач досягла пенсійного віку - 60 років та мала необхідний страховий стаж більше 31 року - 42 роки 03 місяці 26 днів.
Пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з:
1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах;
2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності;
3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №328/1620/17.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV визначений порядком №1191.
У відповідності до п. 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені, в тому числі, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
До Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров'я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, віднесено, зокрема: загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Відповідно до пункту 3 примітки Постанови № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Пунктом 4 примітки Постанови № 909 встановлено, що при призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Пунктом 4 Порядку № 1191 встановлено, що страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12).
Згідно п. 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону (1058-15), працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12), і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.
Згідно пункту 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З матеріалів справи судом встановлено наступне.
Відповідач у справі наполягає на тому, що страховий стаж на посадах, що дають право на вислугу років заявниці складає 2 роки 8 місяців 15 днів (довідка Запорізької гімназії №19 від 27.01.2025 № 16-0130). Згідно наданих документів, встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Запорізькому авіаційному фахового коледжі ім. О.Г. Івченка (довідка від 28.01.2025 №02-09/51) на посадах методист, завідувач відділення та в ВСП “Фаховий коледж бізнесу та харчових технологій Запорізького національного університету» на посадах бібліотекар, заступник директора, провідний спеціаліст (довідка від 14.01.2025 № 01-25/02). Зазначені установи та зазначені посади не належать до установ та посад, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, що передбачені переліком затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909. Отже, зазначений період роботи на посаді на посадах методист, завідувач відділення та в ВСП “Фаховий коледж бізнесу та харчових технологій Запорізького національного університету» на посадах бібліотекар, заступник директора, провідного спеціаліста неможливо зарахувати до роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону «Про пенсійне забезпечення».
Проте, згідно трудової книжки від 09.08.1982 серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 :
…14.11.1988 - призначена на посаду вчителя російської мови та літератури СШ № 19;
24.10.1993 - звільнена з посади вчителя по переводу до Запорізького торгового коледжу;
25.10.1993 - призначена на посаду бібліотекара Запорізького торгового коледжу по переводу; …
…31.08.2001 - переведена на посаду викладача в Запорізькому торговому коледжі;
17.01.2002 - переведена на посаду заступника директора з виховної роботи Запорізького торгового коледжу;
01.01.2009 - переведена на посаду провідного спеціаліста Запорізького торгового коледжу;
16.01.2009 - звільнена з посади за власним бажанням;
20.01.2009 - прийнята на посаду викладача економічних дисциплін І категорії Запорізького авіаційного коледжу ім. О.Г.Івченка;…
…01.09.2014 - переведена на посаду методиста коледжу;…
…02.09.2019 - переведена на посаду завідувача відділення комп'ютерної інженерії та економіки;…
Суд зазначає, що Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Відповідно до зазначеного Переліку до посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, серед іншого віднесено у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації, професійно-технічні навчальні закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи; у бібліотеках - завідуючі, бібліотекарі.
Разом з цим, за приписами статті 28 Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 № 1060-ХІІ (далі - Закон № 1060-XII) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Також, відповідно до правової позиції викладеної Верховним Судом у постанові від 05.06.2024 у справі №300/2555/22, на спірні правовідносини поширюється також дія Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, якою посади «методиста» та «завідувач відділу (лабораторії, кабінету, частини) з основного напряму діяльності» віднесено до педагогічних посад.
Відтак доводи відповідача з приводу того, що робота позивача на посадах методиста, завідувача відділення в Запорізькому авіаційному фахового коледжі ім. О.Г. Івченка та в ВСП “Фаховий коледж бізнесу та харчових технологій Запорізького національного університету» на посадах бібліотекар, заступник директора не підлягають зарахуванню до страхового стажу на посадах, що дають право на вислугу років суд вважає помилковими.
Суд зазначає, що відповідачем не наведено жодних інших обставин за яких зазначений період не може бути зарахований до спеціального стажу який дає право на пенсію за вислугу років.
Щодо стажу роботи позивача на посаді провідного спеціаліста (16 днів) то суд зауважує, що ані позовна заява, ані матеріали пенсійної справи не містять підстав на підставі яких можна було б встановити належність вказаної посади до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963 або до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Однак, судом встановлено, що станом на 01.01.2025 страховий стаж роботи ОСОБА_1 на посадах, що дають право на вислугу років становить 30 років 01 місяць 17 днів.
Тобто, страховий стаж позивача на посадах в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та виплату грошової допомоги лише за записами трудової книжки становить більше 30 років (30 років 01 місяць 17 днів).
Відповідач відмовляючи позивачу у зарахуванні даних періодів роботи до спеціального стажу та розгляді питання призначення позивачу одноразової грошової допомоги допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача в частині соціального забезпечення.
У свою чергу, для встановлення підстав для нарахування та виплати позивачу спірної грошової допомоги, суду достатньо, що спеціальний страховий стаж позивача становить понад 30 років.
З огляду на те, що відмова відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу згідно з пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ґрунтувалася на відсутності у позивача необхідного спеціального стажу (30 років), то з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Отже, враховуючи те, що позивач досягла пенсійного віку, має необхідний страховий стаж, працювала в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також до моменту виходу на пенсію за віком будь-якого іншого виду пенсії не отримувала, то в даному випадку дотримано всіх необхідних умов для виплати їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, що визначені пунктом 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, суд дійшов висновку, що позивач має право на нарахування та виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій за віком станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України).
Конституційний Суд України у Рішенні № 7-р/2018 від 11.10.2018 вказував, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 08.06.2016 № 3-рп/2016).
У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.
Дискреція (адміністративний розсуд), будучи видом повноваження адміністративного органу, надає останньому певний простір, оскільки він може здійснювати вибір між декількома допустимими під кутом зору закону (права) рішеннями. Він може діяти або не діяти, а коли він діє, то обирає один або декілька з можливих варіантів дій.
Дискреція (адміністративний розсуд) є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб'єктів.
Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
Адміністративні суди можуть контролювати як відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і узгодженість рішень (дій), прийнятих на підставі дискреції, з правами людини і громадянина, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи, наявними ресурсами тощо.
Незаконна реалізація дискреції може знаходити прояв у різних формах: а) перевищення повноваження на застосування дискреції; б) незастосування/недостатнє застосування дискреції; в) зловживання дискрецією.
Практика Верховного Суду (Великої Палати) дає змогу зробити висновки, що для перевірки, чи діяв орган на підставі та в межах своїх повноважень, доцільно з'ясувати, зокрема: чи є ці повноваження дискреційними; якщо так, то чи їхня реалізація (нереалізація) може бути об'єктом судового контролю, чи ж дискреція адміністративного органу має виключний характер; якщо ж реалізація дискреційних повноважень може зазнати судового втручання для захисту порушених прав особи, то чи переслідував орган легітимну мету, чи діяв прозоро і в якомога послідовніший спосіб; чи дотримав процедурні гарантії; чи належно вмотивував рішення; чи не є воно свавільним (довільним), нераціональним, не підтвердженим доказами або ж помилковим щодо юридичних фактів; необ'єктивним або явно несправедливим.
Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
Усі ці принципи - дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості - втілені в частині другій статті 2 КАС України як критерії для перевірки оскаржених рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу.
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (пункти 70-71) зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120; «Онер'їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). У цій же справі також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
У даній справі повноваження щодо надання грошової допомоги особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону (1058-15), працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12), і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, регламентовано пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV.
Умови, за яких орган надає та відмовляє у наданні грошової допомоги, визначені законом. Якщо необхідні для призначення грошової допомоги умови виконуються, орган повинен надати виплатити грошової допомоги.
Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - виплатити грошову допомогу або не виплачувати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд вважає, що у спірних правовідносинах відсутні дискреційні повноваження у відповідача.
З огляду на це, саме зобов'язання виплатити грошову допомогу є найбільш ефективним способом захисту порушеного права.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що в даній справі, заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, відповідно є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи обсяг задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким порушено права позивача у розмірі 1211,20 грн.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат та їх розміру матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №083850024853 від 21.02.2025 про відмову у проведенні ОСОБА_1 нарахування одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на підставі заяви від 29.01.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-І Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 17 листопада 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз