18 листопада 2025 року Справа № 280/6275/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Якушева Романа Сергійовича (вул. Величара, буд. 23, оф. 7, м. Запоріжжя, 69001), до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) та ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Якушева Романа Сергійовича, до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача 2 в частині взяття на військовий облік 26.03.2025 позивача;
зобов'язати відповідача 1 повторно розглянути заяву від 25.04.2025 позивача про внесення змін в облікові дані, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів з урахуванням положень статті 58 Конституції України та пункту 12 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024..
В обґрунтування позовних вимог позивач (представник позивача) зазначив, ОСОБА_1 звернувся до відповідачів із заявою від 25.04.2025 про внесення змін в облікові дані, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів у зв'язку із приведенням їх у відповідність до даних зазначених у діючому військово-обліковому документі - тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 10 березня 2021 року. Однак, заява не була задоволена відповідачами із посиланням на відсутність підстав застосування статті 58 Конституції України у відношенні позивача, який вже був виключений з військового обліку рішенням ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу (в ред. станом на 10.03.2021 та станом на 16.03.2021) як особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Крім того вказує на те, що жодне положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Порядку не надає районному центру комплектування та соціальної підтримки повноважень про взяття на військовий облік громадянина, який був взятий та виключений з військового обліку іншим районним центром комплектування та соціальної підтримки за задекларованою адресою проживання, яка міститься у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Тому, в частині взяття на військовий облік позивача, вбачається перевищення своїх повноважень та порушення діючого вище наведеного законодавства з боку працівників відповідача 2, наслідком чого стало внесення змін у Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів стосовно громадянина ОСОБА_1 . Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 28.07.2025 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.
31.07.2025 від ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов'язаних, на загальних підставах, передбачених ч. 1 ст. 37 Закону №2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією ч.6 ст. 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
03.09.2025 від представника позивача, на спростування доводів відповідача 2, надійшла відповідь на відзив.
Станом на час розгляду справи по суті відзив від ІНФОРМАЦІЯ_3 до суду не надходив.
Частиною 6 ст.162 КАС України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням зазначеної норми суд розглядає справу на підставі наявних доказів.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
10.03.2021 громадянин України ОСОБА_1 з метою оформлення військово-облікового документу звернувся за місцем свого проживання на той час до ІНФОРМАЦІЯ_6 . За результатами перевірки йому було видано військово-обліковий документ, у вигляді тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 10 березня 2021 року. У пункті 12 цього документу «Особливі відмітки» було внесено запис «Судимий 2008 р., за 358 ч. 1, ч. 3 на 3 р. п/в. Раніше судимий 2007 р. ст. 185, 2,3 ч., ст. 190 ч. 2, на 3 р. п/в». Також 10.03.2021 проставлено штамп про зняття з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_7 . У пункті 14 тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 10 березня 2021 року зазначено, що 10.03.2021 ОСОБА_1 виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 .
16.03.2021 у зв'язку зі зміною постійного місця проживання з м. Марганець Дніпропетровської області та м. Запоріжжя, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_8 для внесення змін у його дані військового обліку про місце його проживання. ІНФОРМАЦІЯ_9 16.03.2025 було взято та знято з військового обліку на підставі ст. 37, п. 6 пп. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», про що міститься відповідна позначка у вигляді штампу із датою та підписом посадової особи. Також було внесено інформацію про ВІН-код НОМЕР_2 у тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , про ще зроблено відповідний запис начальником ІНФОРМАЦІЯ_10 підполковником ОСОБА_2 .
26.03.2025 позивача примусово було доставлено співробітниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 як особу, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 210-1 КУпАП, а саме не прибув по повістці від 20.11.2024 №1329477 до ІНФОРМАЦІЯ_8 . Після чого співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_4 було прийнято рішення про внесення змін у військово-облікові дані позивача, шляхом поновлення його на військовому обліку. Співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_4 було направлено позивача на проходження військово-лікарської комісії, і після її проходження в той же день, позивач отримав статус придатний до військової служби із постановленням на військовий обліку у ІНФОРМАЦІЯ_11 , що підтверджується даними з мобільного застосунку «Резерв +».
25.04.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_4 з заявою в якій просив:
- видалити запис в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (реєстрі Оберіг) стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , як такого що перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_11 ;
- внести зміни у графу ТЦК та СП - ІНФОРМАЦІЯ_13 замість ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- внести зміни у графу категорія обліку та підстави зняття/виключення, вказавши категорію обліку - невійськовозобов'язаний, із зазначенням підстави виключення: ст. 37, п. 6 пп. 6.
Листом від 30.04.20205 за вих.№3848 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивача про те, що під час перевірки порушень з боку посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідачем 1 не виявлено, оскільки громадянина ОСОБА_1 було взято на облік ІНФОРМАЦІЯ_14 згідно алгоритму, затвердженого розпорядженням начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 06.03.2025 №26654/С як особу, яка вчинила адміністративне порушення, передбачене ст. ст. 210, 210-1 КУпАП та була доставлена органами Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_15 . Також відповідачем 1 зазначено, що відповідно пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виключенню з військового обліку у відповідних районних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запас.
Враховуючи викладене, підстави для виключення позивача з військового обліку відсутні. Також повідомлено, що для постановки на військовий облік за задекларованим місцем проживання, згідно правил військового обліку, позивачу необхідно звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_4 на території відповідальності якого проживає позивач.
Листом від 06.05.2025 за вих.№130/4811 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивача про те, що у зв'язку із внесенням змін до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виключено правову норму щодо виключення з військового обліку громадян, які раніше були засудженні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, тим самим розширено коло осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, та які можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону він поширює свою дію наперед на всій території України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину та є військовозобов'язаним, то є правомірним постановка його на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів позивач перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 . Оскільки згідно заяви адреса проживання позивача відноситься до території обліку ІНФОРМАЦІЯ_8 , запропоновано ОСОБА_1 терміново звернутися до вказаного територіального центру з метою постановки на військовий облік згідно пп. 1, 7 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
В зв'язку з тим, що заява позивача про внесення змін в облікові дані, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів від 25.04.2025 у зв'язку із приведенням їх у відповідність до даних зазначених у діючого військово-обліковому документ - тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 10 березня 2021 року, не була задоволена відповідачем 2, а відповідачем 1 не були встановлення порушення закону і діях відповідача 2, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За змістом частини 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно частини 7 статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який триває по теперішній час.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частин 4, 5 статті 22 Закону №3543-XII громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 37 Закону №2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Так, пунктом 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ у редакції, чинній станом на 26.02.2014, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які:
1) призвані чи прийняті на військову службу або направлені для проходження альтернативної (невійськової) служби;
2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів;
3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) припинили громадянство України;
6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;
7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності;
9) померли.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 року, (далі - Закон №3633-ІХ), редакція частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини 6 було виключено.
За змістом частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 року набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі - Порядок №560).
Згідно пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18 травня 2024 року редакція частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.
Відтак, чинною станом на дату звернення позивача до відповідача з відповідною заявою, редакцією Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачено такої підстави для виключення громадян з військового обліку, натомість пп. 2 п. 1 ст. 37 цього Закону містить норму, відповідно до якої взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України на військовий облік військовозобов'язаних:
які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву;
…
які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.
Суд зазначає про необґрунтованість посилань позивача на приписи ст. 58 Конституції України оскільки Законами України, якими вносились зміни до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а так само сам цей Закон не містять норм, які мають зворотну дію в часі.
В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на те, що він не є військовозобов'язаним.
Суд зазначає, що перебування громадян придатних за віком та станом здоров'я до військової служби на військовому обліку є обов'язком, а не правом громадянина.
Відповідно, зняття позивача в 2021 році з військового обліку не є свідченням того, що позивач не підлягає військовому обліку на теперішній час, про що позивача було повідомлено листами відповідачів від 30.04.20205 за вих.№3848 та від 06.05.2025 за вих.№130/4811.
Щодо взяття на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позивач, зазначив своє місце проживання, як АДРЕСА_4 , що територіально знаходиться у Шевченківському районі міста Запоріжжя, та фактично порушивши ч. 3 ст. 37 Закону №2232-XII, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_10 , та не став на облік. Також позивач не прибув по повістці від 20.11.2024 №1329477 до ІНФОРМАЦІЯ_8 , в зв'язку з чим був притягнутий до відповідальності передбаченою ст. ст. 210, 210-1 КУпАП.
Відповідно до Прядку затвердженого постановою КМУ №560 від 16.05.2024, призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
В зв'язку з чим та згідно алгоритму, затвердженого Розпорядженням начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 06.03.2025 №26654/С позивача, як особу, яка вчинила адміністративне порушення, передбачене ст.ст. 210, 210-1 КУпАП було доставлено органами Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 та поставлено на військовий облік.
Після постановки на військовий облік, з метою визначення ступеня придатності до військової служби, на підставі Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», отримав направлення для проходження медичного огляду і пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої, визнаний придатним до військової служби.
Також листами відповідачів від 30.04.20205 за вих.№3848 та від 06.05.2025 за вих.№130/4811 позивача повідомлено, що для постановки на військовий облік за задекларованим місцем проживання, згідно правил військового обліку, позивачу необхідно звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_4 на території відповідальності якого він проживає.
Підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_16 належним чином розглянуло заяву позивача від 25.04.2025 та надала змістовні відповіді по суті зазначених в заяві питань.
Щодо повторного розгляду ІНФОРМАЦІЯ_3 заяви позивача від 25.04.2025.
Суд вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до суду мають особи, права, свободи та інтереси яких порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень на момент звернення. Особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом самостійно, визначає спосіб, передбачений статтею 5 КАС України, та обґрунтовує у позовній заяві заявлені вимоги, задоволення яких повинно призвести до поновлення прав, свобод та інтересів.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову), є предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Водночас суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Крім того, чітке визначення предмета позову та суті спірних правовідносин має значення, зокрема, і для правильного обчислення строку звернення до суду.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №990/150/23.
Також суд звертає увагу на те, що у статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).
У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.
Водночас принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Указаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом зазначеної норми це право суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №990/150/23.
Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Верховний Суд неодноразово наголошував на неможливості виходу за межі позовних вимог із порушенням принципу диспозитивності у випадку самостійно обрання правової підстави та предмету позову, оскільки принцип стабільності є визначальним в цьому випадку. Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог.
Аналогічні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №824/399/17-а, від 06.03.2019 у справі №571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі №2-3632/11, від 15.07.2019 у справі №235/499/17, від 17.07.2019 у справі №523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі №760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі №642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі №390/131/18, від 06.11.2019 у справах №464/4574/15-ц, №756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі №697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі №635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі №686/24003/18, від 01.07.2020 у справі №287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі №287/587/16-ц, від 27.02.2025 у справі №280/10791/23 та інших.
Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов'язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.
Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №804/1457/17, від 11.12.2018 у справі №802/295/17-а, від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 27.02.2025 у справі №280/10791/23 тощо.
До початку розгляду судом справи по суті позивач має право у спосіб подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №264/4263/16-ц).
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. При цьому такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №819/1420/15).
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, частиною другою статті 9 КАС України встановлено виключення у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, вони не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанови Верховного Суду від 07.02.2020 у справі №826/11086/18, від 05.05.2022 у справі №810/973/18).
Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні. При цьому, повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, вони не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права.
Враховуючи, що заява позивача від 25.04.2025 про внесення змін в облікові дані, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів була розглянута відповідачами та на неї були надані відповіді, які отримані позивачем, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача 1 повторно розглядати вказану заяву. Незгода позивача з отриманою відповіддю не є підставою для повторного розгляду заяви (звернення).
Решта доводів позивача (представника позивача) висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що доводи позовної заяви повністю спростовуються зібраними у справі доказами та нормами чинного Законодавства.
З урахуванням викладених обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог.
Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат (в тому числі і витрат на правову допомогу).
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Якушева Романа Сергійовича (вул. Величара, буд. 23, оф. 7, м. Запоріжжя, 69001), до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) та ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України
Рішення у повному обсязі складено та підписано «18» листопада 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль