про відмову у забезпеченні позову
18 листопада 2025 року м. Житомир справа №240/22858/25
категорія 113070000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
29 вересня 2024 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернулось ОСОБА_1 з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови від 02.09.2023 №015171 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 гривень.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №240/22858/25 за позовом ОСОБА_1 було визначено суддю Черняхович І.Е.
Ухвалою судді від 03 жовтня 2025 року провадження у даній справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
14 листопада 2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій позивач просить вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.09.2023 №015171 у виконавчому провадженні №79580623, яке відкрите 13.11.2025 Корольовським відділом державної виконавчої служби у м. Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління юстиції України.
На обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначила, що на підставі оскаржуваної постанови від 02.09.2023 №015171 Корольовський відділ державної виконавчої служби у м. Житомирі 13 листопада 2025 року відкрив виконавче провадження №79580623 про стягнення з неї на користь Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті адміністративно-господарського штрафу. Вказує, що відкриття виконавчого провадження підтверджується результатами пошуку виконавчих проваджень в АСВП та повідомленням, яке їй було надіслане. ОСОБА_1 звертає увагу, що відкриття провадження в даній адміністративній справі щодо оскарження постанови від 02.09.2023 №015171 не зупиняє її дію, а тому у випадку невжиття судом заходу забезпечення позову з неї може бути стягнена суми штрафу, що є втручанням в право власності. Відтак, позивач зауважує, що з огляду на процедуру примусового стягнення штрафу через виконавчу службу, існує реальна загроза накладення арешту на її рахунки, чим їй буде завдано шкоди, оскільки це унеможливить виплату пенсії та інших соціальних виплат.
Крім того, аргументуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 вказала, що оскаржувана постанова від 02.09.2023 №015171 є протиправною, оскільки вона не є суб'єктом господарювання та відповідно й автомобільним перевізником, у зв'язку із чим не є суб'єктом відповідальності за порушення Закону України "Про автомобільний транспорт". Також зазначає про порушення Відділом державного нагляду (контролю) у Житомирській області процедури розгляду справи та прийняття оскаржуваної постанови від 02.09.2023 №015171.
Частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
У зв'язку із перебуванням судді Черняхович І.Е. в період з 20.10.2025 по 14.11.2025 у відпустці, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється відповідно до статті 154 КАС України протягом двох робочих днів з моменту передачі цієї заяви судді.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 154 КАС України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Ознайомившись із заявою про забезпечення позову та приєднаними до неї документами, суд вважає за можливе розглянути вказану заяву в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для забезпечення адміністративного позову суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
За змістом приписів частин 4, 5, 6 ст. 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку:
1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі;
2) захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат;
3) наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності.
При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.
У контексті наведеного суд наголошує, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно будь-якої із сторін у спорі, їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
Згідно із п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В розрізі наведених акцентів варто зауважити, що при вирішенні процесуального питання «заходів забезпечення позову» суд враховує Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, відповідно до яких рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з вищенаведених обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду без вжиття заходів задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та вивчивши надані докази на її підтвердження, суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник вказує на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам та інтересам через відкриття виконавчого провадження №79580623 з примусового виконання оскаржуваної постанови від 02.09.2023 №015171.
Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 77 КАС України ОСОБА_1 повинна довести існування тих обставин, на яких ґрунтуються її вимоги про вжиття заходів забезпечення позову.
Однак, вказані вимоги позивач не виконала, адже доданими нею до заяви про забезпечення позову доказами не підтверджується факт відкриття виконавчого провадження саме на підставі оскаржуваної в даній справі постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області від 02.09.2023 №015171.
Зокрема, долученим витягом за результатом пошуку виконавчих проваджень в АСВП від 13.11.2025 підтверджується лише те, що на виконанні у Корольовського відділу державної виконавчої служби у м. Житомирі перебуває виконавче провадження №79580623, боржником у якому є ОСОБА_1 , а стягувачем Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області. Водночас, жодної інформації про те, що предметом примусового виконання у ВП №79580623 є саме постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області від 02.09.2023 №015171, зазначений витяг не містить.
Аналогічно, не може вважатися належним доказом перебування на примусовому виконанні у Корольовському відділі державної виконавчої служби у м. Житомирі постанови від 02.09.2023 №015171 й доданий позивачем до заяви про забезпечення позову скрін-шот повідомлення, оскільки зі змісту вказаної в ньому інформації можливо встановити лише те, що державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби у м.Житомирі винесена постанова у ВП №79580623 про накладення арешту на рахунки ОСОБА_1 , внаслідок чого видаткові операції за рахунками неможливі. Однак знову ж таки, встановити, що предметом виконання у ВП №79580623 є саме постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області від 02.09.2023 №015171, зі змісту інформації, вказаної в цьому скрін-шоті не можливо.
За таких обставин, не виключається, що предметом примусового виконання у ВП №79580623 може бути будь-яка інша постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області, винесена відносно ОСОБА_1 , а не постанова від 02.09.2023 №015171, яка є предметом оскарження у даній справі.
У зв'язку із цим, суд приходить до висновку, що посилання ОСОБА_1 на можливість настання для неї негативних наслідків у зв'язку із примусовим виконанням оскаржуваної в даній справі постанови від 02.09.2023 №015171, наразі не підтверджені належними, достовірними та достатніми доказами. В той час, як існування порушення прав заявника або неможливість їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову має бути реальним, вбачатися з матеріалів справи, що у даному випадку не має місця.
З огляду на це суд вважає, що не підтверджені доводи заявника про можливе вчинення дій щодо звернення постанови від 02.09.2023 №015171 до примусового виконання, не свідчать про наявність конкретних негативних наслідків невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача в такій мірі, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, зазначені заявником мотиви вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтованими.
Щодо доводів заявника про очевидні ознаки протиправності оскаржуваної постанови, суд зазначає наступне.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Факт протиправності постанови, прийнятої відповідачем відносно ОСОБА_1 , а також факт наявності порушення прав останньої, потребують доведення та встановлення судом шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх зібраних доказів під час розгляду справи. Судження позивача мають суб'єктивний характер та обумовлені її процесуальним становищем зацікавленої сторони.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (бездіяльності) та порушення таким рішенням (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Також суд зазначає, що очевидна протиправність рішень суб'єкта владних повноважень це прийняття таких рішень, що не передбачені законодавством України, або прийняття рішень суб'єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері, проте таких доводів у заяві про забезпечення позову не окреслено.
Заявник на обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення відповідачів є "очевидно протиправними" поза обґрунтованим сумнівом.
Також суд звертає увагу, що саме по собі оскарження в судовому порядку рішення суб'єкта владних повноважень не може мати наслідком застосування судом заходів забезпечення позову. Позивач повинен довести наявність підстав для забезпечення позову, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 150 КАС України.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди її правам та інтересам, чи обставини, які б унеможливили захист її прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Також до заяви не було додано жодних доказів у підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відтак, заявником не обґрунтовано наявність правових підстав для забезпечення позову, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зважаючи на те, що до заяви про забезпечення позову не надано належних доказів відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області від 02.09.2023 №015171, а також те, що судом не виявлено фактів існування на час прийняття даної ухвали очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття судового рішення у даній справі, суд вважає, що підстави для задоволення заяви про забезпечення позову відсутні.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у забезпеченні позову.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя І.Е.Черняхович