17 листопада 2025 року м. Житомир справа №240/35888/23
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути його рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням висновків, зазначених у рішенні суду.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 26.02.2022 він проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . Вказав, що має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, а тому 02.10.2023 за допомогою засобів поштового він зв'язку звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби через сімейні обставини, посилаючись на підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу". Вказаний рапорт військова частина НОМЕР_1 отримала 09.10.2023. Однак, станом на дату його звернення з даним позовом до суду військова частина НОМЕР_1 рапорт не розглянула, жодної відповіді йому не надіслала. Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення розгляду його рапорту на звільнення з військової служби, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/35888/23 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію військова частина НОМЕР_1 зазначила, що рапорт від 02.10.2023 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" був надісланий засобами поштового зв'язку та підписаний представником позивача - адвокатом Лук'янчуком Юрієм Віталійовичем. Водночас, статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. В свою чергу, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. Незважаючи на вказані нормативні вимоги, ОСОБА_1 з приводу свого звільнення з лав Збройних Сил України до свого безпосереднього начальника не звернувся, рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення, по команді не подав. Натомість рапорт від 04.10.2023, який є предметом розгляду у даній справі, був підписаний представником позивача та направлений засобами поштового зв'язку командиру військової частини НОМЕР_1 , а не в порядку підпорядкування прямому командиру, що не передбачено чинним законодавством. З огляду на зазначене, військова частина НОМЕР_1 вважає заявлені вимоги необґрунтованими та просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Відповідно до положень ст.257, 262 КАС України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що з 26.02.2022 ОСОБА_1 проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 02.10.2023, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз.12 пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами, а саме у зв'язку з перебуванням на його утриманні 3-х неповнолітніх дітей. Вказаний рапорт був підписаний представником ОСОБА_1 - адвокатом Лук'янчуком Юрієм Віталійовичем та 04.10.2023 надісланий на адресу військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв'язку.
Матеріалами справи підтверджується, що вищезазначений рапорт військова частина НОМЕР_1 отримала 09.10.2023.
Доказів здійснення військовою частиною НОМЕР_1 розгляду вказаного рапорту, матеріали справи не містять.
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду його рапорту від 02.10.2023 про звільнення з військової служби на підставі абз.12 пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закон №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 2 Закону №2232-XII передбачено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан. На момент розгляду даної адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.
Підстави для звільнення з військової служби, зокрема і під час дії воєнного стану, визначені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Абзацом 5 пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону №2232-XII передбачено, що ) під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 вказаного Положення №1153/2008.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 1.5 розділу І Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 року №333, командири (керівники) зобов'язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, установ і організацій, кораблів і підрозділів і створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції.
За змістом пункту 11.1 розділу 11 Інструкції №333 накази по особовому складу є основними документами, які визначають службове становище офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153 (зі змінами), і наказами Міністерства оборони надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звільнення з військової служби.
При цьому, проекти наказів до подання їх на підпис командирам (керівникам) повинні бути перевірені (вичитані), звірені з документами персонального обліку військовослужбовців та завізовані на звороті останнього аркуша наказу безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою. Зразок звороту останнього аркуша наказу наведено в додатку 52 до цієї Інструкції (пункт 12.10 Інструкції №333).
Після цього проекти наказів проходять правову експертизу в юридичній службі. Віза посадової особи юридичної служби проставляється на звороті кожного аркуша першого примірника наказу (пункт 12.11 Інструкції №333).
Згідно з пунктом 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Таким чином, розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Відповідно до пункту 210 Положення №1317 звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставах, визначених частиною другою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині.
Положеннями абзацу другого статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551-XIV, передбачено, зокрема, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; одержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV.
За змістом статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Отже, подання рапорту, зокрема про звільнення з військової служби, до свого безпосереднього начальника є складовою військової дисципліни, дотримання якої є обов'язком військовослужбовця. Лише у разі відмови щодо прийняття чи розгляду рапорту безпосереднім керівником, у військовослужбовця виникає право подати такий рапорт одразу старшому командиру із поясненням причин такої подачі.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, щодо звільнення військовослужбовця зі служби, є відповідний рапорт та додані до нього документи, які підтверджують підстави для звільнення, що подані в установленому порядку по команді, тобто до безпосереднього начальника. Відтак, обов'язок розглянути питання щодо наявності у особи права на звільнення з військової служби, як і обов'язок прийняти відповідне рішення про звільнення чи відмову у звільненні виникає у військової частини лише після звернення військовослужбовця із рапортом у встановленому порядку.
Під час розгляду справи судом безспірно встановлено, що рапорт ОСОБА_1 від 02.10.2023 про звільнення його з військової служби був підписаний його представником - адвокатом Лук'янчуком Юрієм Віталійовичем та адресу військової частини НОМЕР_1 . Крім того, вказаний рапорт був адресований безпосередньо командиру військової частини НОМЕР_1 , а не безпосередньому начальнику позивача.
Вказане свідчить, що рапорт від 02.10.2023 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби поданий не по команді, тобто з порушенням порядку, встановленого Статутом та Положенням №1153/2008. При цьому, у вказаному рапорті позивач не обґрунтував неможливість звернення з таким рапортом до безпосереднього керівника та не зазначив про наявність обставин, які перешкоджають розгляду такого рапорту безпосереднім керівником.
Порядок та строки розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби Законом № 2232-XII та Положенням №1317, а також будь-якими іншими нормативно-правовими актами, які діяли на момент спірних правовідносин, передбачені не були.
Тому, з урахуванням приписів статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, правову оцінку дій відповідача щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 02.10.2023 про звільнення з військової служби, суд здійснює з застосуванням Закону України "Про звернення громадян".
За змістом статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Відтак, за загальним правилом рапорт про звільнення військовослужбовця зі служби мав бути розглянутий військовою частиною протягом 30 днів з моменту його надходження.
При цьому, розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято та доведено до військовослужбовця рішення про звільнення чи відмову у звільненні з військової служби або ж відповідь із роз'ясненням порядку звернення із таким рапортом, у випадку, якщо такий порядок дотриманий не був.
Однак, під час розгляду справи по суті військова частина НОМЕР_1 не надала до суду жодних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження розгляду поданого ОСОБА_1 рапорту від 02.10.2023 про звільнення його з військової служби.
Обґрунтовуючи бездіяльність щодо не здіснення розгляду рапорту ОСОБА_1 від 02.10.2023, військова частина НОМЕР_1 у відзиві зазначила, що позивач з приводу звільнення із Збройних Сил України до безпосереднього начальника не звернувся, рапорт на звільнення подав командиру військової частини НОМЕР_1 , а не в порядку підпорядкування прямому командиру, чим порушив визначений законодавством порядок подачі рапорту.
З даного приводу суд зазначає, що порушення позивачем порядку подання рапорту про звільнення, встановленого пунктом 233 Положення №1153/2008, не звільняє відповідача від обов'язку щодо розгляду зазначеного рапорту та надання відповіді на нього. У випадку недотримання порядку подання рапорту, та як наслідок відсутності можливості розглянути такий рапорт по суті, військова частина НОМЕР_1 повинна була надіслати позивачу відповідь, в якій роз'яснити йому порядок реалізація права на звільнення з військової служби.
Оскільки жодної відповіді на рапорт ОСОБА_1 від 02.10.2023 про звільнення з військової служби військова частина НОМЕР_1 не надала, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду такого рапорту.
Суд наголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положенняст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах особи.
Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
З огляду на зазначене, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, суд керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст.9, ч. 2 ст.245 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02.10.2023 про звільнення з військової служби, з урахуванням висновків суду, зроблених за наслідками розгляду даної справи.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
З наявної у матеріалах справи квитанції вбачається, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 гривень.
Таким чином, беручи до уваги норми ч. 1 ст. 139 КАС України, суд приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в повному обсязі підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення розгляду рапорту ОСОБА_1 від 02.10.2023 про звільнення з військової служби на підставі абз.12 пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02.10.2023 про звільнення з військової служби на підставі абз. 12 пп."г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням висновків суду, зроблених за наслідками розгляду даної справи.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн (тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович