17 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/35928/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому у день звільнення за період з 28.01.2020 по 31.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих
шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок його грошового забезпечення та доплатити йому: належні, з урахуванням проведених раніше виплат, суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу за період: з 28.01.2021 по 31.12.2021 - 5810,00 грн; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 6350,00грн; з 01.01.2023 по 23.01.2023 - 6870,00 грн; з 24.01.2023 по 31.05.2023 - 6440,00 грн на місяць та окладу за військовим званням за період: з 28.01.2021 по 14.03.2021 - 1540,00 грн; з 15.03.2021 по 31.12.2021 - 1630,00 грн; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 1790,00 грн; з 01.01.2023 по 31.05.2023 - 1930,00 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 року, Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 року, Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в період з 28.01.2021 по 31.05.2023 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Однак, за час проходження служби військова частини НОМЕР_1 нараховувала та виплачувала йому грошове забезпечення не в повному обсязі, оскільки розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням були визначені відповідачем відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 (в редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти. Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким вносились зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, було скасовано. Відтак, позивач вважає, що з 29 січня 2020 року, після відновлення дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, він, у зв'язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, має право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, як це передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, в редакції, яка діяла до внесення змін на підставі пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103. Оскільки дії відповідача щодо невірного обчислення в спірний період розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням призвели до отримання ним у зменшеному розмірі щомісячного грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розмір яких залежить від розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/35928/23 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала щодо заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію військова частина зазначила, що при нарахуванні позивачу грошового забезпечення у спірний період діяла правомірно, застосовуючи при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01 січня 2018 року, що складала 1762,00 гривні, оскільки саме така розрахункова величина передбачена пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. Крім того, військова частина НОМЕР_1 зазначила, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704", яка набрала законної сили 20.05.2023. Пунктом 2 вказаної Постанови №481 було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". Таким чином, починаючи з 20.05.2023 посадові оклади та оклади за військове звання військовослужбовців розраховуються із сталої величини 1762,00 гривень. З огляду на вказане, військова частина НОМЕР_1 зазначила, що позивачу в спірний період посадовий оклад та оклад за військовим званням були обчислені вірно, з дотриманням вимог Постанови №704 та Постанови №481, а просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається судом за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно інформації, вказаної у наявному в матеріалах справи послужному списку, в період з 28.01.2021 по 31.05.2023 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2023 №151 (по стройовій частині) капітан ОСОБА_1 , заступник командира роти-інструктор з повітрянодесантної підготовки автомобільної роти підвозу продовольства, речового та військово-технічного майна батальйону логістики, був з 31 травня 2023 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з його призначенням наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 03.05.2023 №114 на посаду офіцера групи забезпечення командно-штабних навчань відділення імітаційного моделювання військової частини НОМЕР_3 .
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що під час проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , тобто в період з 28.01.2021 по 31.05.2023 грошове забезпечення виплачувалось йому, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, який становив 1762,00 гривень.
У зв'язку з прийняттям Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та скасуванням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким вносились зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, позивач вважає, що в спірний період з 28.01.2021 по 31.05.2023 його грошове забезпечення мало бути обчислене, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Частиною першою статті 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Вищезазначеною Постановою №704 затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також нову схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, внаслідок чого з 01 березня 2018 року було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 4 Постанови №704 в первинній редакції, яка була чинною до 24.02.2018, передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В свою чергу, приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 було визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Натомість, приміткою Додатку 14 до Постанови №704 було передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
24 лютого 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови № 704 та викладено пункт 4 Постанови №704 у наступній редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, з 24.02.2018 було змінено розрахункову величину для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями: з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
При цьому, зміни до приміток Додатків 1 та 14 не вносилися.
Відтак, зміст приміток до Додатків 1 та і 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж Постанови, якою передбачено використання для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Суд зауважує, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка 1 Додатку 1 та примітка Додатку 14 до Постанови №704 повинні бути у безпосередньому зв'язку з нормою права, якої вони стосуються, в даному випадку з положеннями пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 і не повинні суперечити змісту основної норми, яку вони супроводжують.
Не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1 та 14 Постанови №704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови на підставі Постанови № 103, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Отже, застосуванню до правовідносин щодо порядку визначення військовослужбовцям розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням підлягають саме положення основної норми пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, який має нормативний характер.
Таким чином, починаючи з 24.02.2018 згідно з пунктом 4 Постанови №704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
Однак, 29 січня 2020 року Шостим апеляційним адміністративним судом прийнято постанову у справі №826/6453/18, якою пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким вносились зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 щодо порядку визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, було скасовано.
Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Тобто, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції
Відтак, починаючи з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, що була чинною до змін, внесених пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року до спірних правовідносин щодо порядку визначення військовослужбовцям розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням положень пункту 4 Постанови №704 в редакції, що діяла до 24 лютого 2018 року, тобто до внесення змін на підставі Постанови № 103, і яка передбачала, що розміри посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
У той же час, пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017, визначено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ встановлено обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й розрахованих згідно з Постановою №704.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що в період з 24.02.2018 по 28.01.2020 передбаченою пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням був прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року. Натомість, починаючи з 29 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення військовослужбовцям розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 в редакції, що діє після набрання законної сили судового рішення по справі №826/6453/18, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21.
Таким чином, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених у відповідності до пункту 4 Постанови №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на тарифний коефіцієнт, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, так як застосування останнього передбачалось скасованими положеннями Постанови №103.
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 дійшов висновку про те, що зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022 та 2023 року не містили.
З огляду на передбачені в ч. 3 ст. 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили (закону про Держбюджет на відповідний рік), згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, тобто в даному випадку Законам України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
У постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік (2020, 2021, 2022, 2023), у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 дійшов таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі, як розрахункова велична для обчислення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, жодним чином не впливає на спірні відносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених у відповідності до пункту 4 Постанови №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на тарифний коефіцієнт.
В той же час, суд звертає увагу, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" було внесено зміни та викладено абзац перший в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 набрала чинності 20 травня 2023 року. Саме з цього дня її положення стали обов'язковими для виконання всіма суб'єктами владних повноважень.
Отже, з дня набрання чинності постановою від 12.05.2023 №481 Кабінет Міністрів України запровадив нову розрахункову величину для визначення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням - фіксовану суму 1762 гртвень, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.
Суд бере до уваги, що законність постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 була предметом судового розгляду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 у частині внесення змін до пункту 4 постанови КМУ № 704 визнано протиправним та нечинним.
Частиною дев'ятою статті 264 КАС України визначено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
Статтею 265 КАС України передбачено наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Приписами частини другої статті 265 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
У постанові від 04 квітня 2024 року у справі №320/2796/23 Верховний Суд зазначив, що КАС України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Такі положення стосуються наявності передбачених спеціальних повноважень суду у разі визнання такого акта протиправним, а саме - нормативно-правовий акт на відміну від індивідуального акта не скасовується з моменту його прийняття, а визнається нечинним повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду і, відповідно, не передбачає відновлення прав, які були порушені під час дії такого акта. Вказане спрямовано на гарантування ефективного захисту прав позивача, порушення прав якого припиняється з моменту втрати чинності акта, та водночас полягає у недопущенні можливості зловживання позивачем його правом на захист порушених прав внаслідок визнаної протиправності нормативно-правового акта (стягнення сплачених під час дії оспорюваного нормативно-правового акта податків, орендної плати тощо).
Аналогічної правової позиції Верховний Суд дотримався у постанові від 10 вересня 2024 року у справі № 160/7809/19, зазначивши також, що визнання нормативно-правового акта нечинним з моменту його прийняття суперечить принципу правової визначеності.
Крім того, у постанові від 09 квітня 2025 року у справі № 826/17907/18 Верховний Суд наголосив, що положення частини другої статті 265 КАС України мають імперативний характер і не допускають множинного тлумачення. Суд позбавлений повноважень визнавати нормативно-правовий акт нечинним з моменту його прийняття, оскільки втрата чинності таким актом настає виключно з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним. Разом з тим Верховний Суд зазначив, що такі судові рішення мають пряму (перспективну) дію в часі та не поширюються ретроспективно, тобто не впливають на правовідносини, що виникли і реалізувалися під час чинності нормативного акта, навіть якщо останній згодом було визнано протиправним.
Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, з огляду на положенння статті 265 КАС України, правових висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України, рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі.
Втрата чинності нормативно-правовим актом настає з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним, і не поширюється на правовідносини, що виникли та були реалізовані під час його дії.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.10.2025 у справі №600/3516/24-а, постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 вважалася чинною та підлягала застосуванню до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі №320/29450/24, яким її окремі положення були визнані протиправними та нечинними.
Таким чином, із дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (тобто до 18 червня 2025 року) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців розраховуються із застосуванням розрахункової величини 1762 гривні, а тому, правові підстави для застосування при їх розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, - відсутні.
Під час розгляду справи судом встановлено, що в період проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 28.01.2021 по 19.05.2023 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, які йому виплачувались, були розраховані відповідачем шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Використання відповідачем для розрахунку позивачу у зазначений період з 28.01.2021 по 19.05.2023 розміру посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня відповідного календарного року, призвело до отримання позивачем в меншому розмірі щомісячного грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розміри яких залежать від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу в період з 28.01.2021 по 19.05.2023 щомісячного грошового забезпечення, а також одноразових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, є протиправними.
З метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок щомісячного грошового забезпечення за період з 28.01.2021 по 19.05.2023, а також виплачених за цей період одноразових видів грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 та Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Водночас, в спірний період з 20.05.2023 по 31.05.2023 відсутні підстави застосовувати для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», оскільки Кабінетом Міністрів України шляхом внесення постановою №481 відповідних змін до пункту 4 Постанови №704, ця розрахункова величина була замінена на сталу розрахункову величину - 1762 грн, а тому заявлені в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З приводу зазначених позивачем в прохальній частині позовної заяви конкретних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які він просить зобов'язати йому нарахувати та виплатити за спірний період, суд зазначає, що визначення конкретного розміру вказаних складових грошового забезпечення віднесено законодавцем до виключної компетенції відповідача, розрахунок таких розмірів має зробити не суд, а відповідач на виконання рішення суду у даній справі.
Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Враховуючи викладені обставини, суд не вбачає підстав для задоволення позову у спосіб, обраний позивачем, та задовольняє заявлений позов частково, шляхом покладення на відповідача обов'язку перерахувати грошове забезпечення позивача, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Відтак, суд повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 28.01.2021 по 19.05.2023 щомісячного грошового забезпечення, а також одноразових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020).
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного грошового забезпечення за період з 28.01.2021 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період одноразових видів грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року, Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року та Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович