01 жовтня 2025 року м. Житомир справа №240/35951/23
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 24.11.2023 №064450009162 про відмову в призначенні йому пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до його страхового стажу період проходження військової служби та періоди роботи в Російській Федерації: з 01.01.1992 по 22.03.1992; з 01.04.1992 по 14.07.1992; з 18.08.1992 по 19.10.1992; з 19.10.1992 по 15.11.1993; з 18.11.1993 по 04.01.1994; з 17.02.1994 по 01.07.1994; з 01.08.1994 по 02.11.1995; з 02.11.1995 по 16.09.1996; з 23.10.1996 по 15.05.1998, а також періоди роботи з 29.09.2003 по 29.09.2006 згідно запису трудової книжки НОМЕР_1 від 31.08.1981 та військового квитка НОМЕР_2 та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії від 21.11.2023.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 21.11.2023 він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Вказує, що відповідно до інформації з електронного кабінету його страховий стаж станом на дату звернення становив 36 років 2 місяці 7 днів. Однак, за результатами розгляду поданої ним заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняло рішення від 24.11.2023 №064450009162, яким відмовило йому в призначення пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розмірі не менше 30 років. За підрахунками управління його страховий стаж становить лише 29 років 01 місяць 24 дні. Позивач вважає такий розрахунок стажу невірним, оскільки до вказаного стажу пенсійний орган безпідставно не зарахував періоди проходження ним військової служби та періоди роботи на території Російської РФСР та Російської Федерації через припинення з 19.06.2023 участі України в Угоді про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відтак, на переконання позивача, прийняте Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішення від 24.11.2023 №064450009162 про відмову в призначенні йому пенсії є протиправним. З огляду на зазначене, із метою захисту свого права на пенсійне забезпечення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/35951/23 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало щодо заявлених позовних вимог. Аргументуючи таку позицію управління зазначило, що згідно з статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) було визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають. Для визначення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання чинності Угодою. Однак, з 01.01.2023 участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була припинена, а з 19.06.2023 припинено дію вказаної Угоди для України. У зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються лише періоди роботи на території Російської Федерації по 31.12.1991. Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні такі двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного забезпечення укладені з лише з Азербайджанською Республікою, Республікою Грузія та Республікою Молдова. Таким чином, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території Російської Федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Враховуючи зазначене, до страхового стажу ОСОБА_1 не були зараховані зазначені у військовому квитку та у трудовій книжці періоди проходження ним військової служби та періоди роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 22.03.1992, з 01.04.1992 по 14.07.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 19.10.1992 по 15.11.1993, з 18.11.1993 по 04.01.1994, з 17.02.1994 по 01.07.1994, з 01.08.1994 по 02.11.1995, з 02.11.1995 по 16.09.1996, та з 23.10.1996 по 15.05.1998 у зв'язку із припиненням дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Крім того, до страхового стажу позивача не було зараховано періоди його роботи з 29.09.2003 по 29.09.2006, оскільки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Таким чином, зарахований позивачу страховий стаж склав 29 років 01 місяць 24 дні, в той час, як для виникнення права на призначення пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особа повинна мати страховий стаж в розмірі 30 років. Враховуючи зазначене, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вважає, що ним було правомірно прийнято рішення від 24.11.2023 №064450009162 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з відсутністю в нього необхідного страхового стажу.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області також подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи свою позицію управління зазначило, що подана ОСОБА_1 заява про призначення пенсії опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів. У зв'язку із чим, після реєстрації цієї заяви та сканування копій доданих до неї документів засобами програмного забезпечення, за принципом екстериторіальності вказану заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. За результатами розгляду саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняло рішення від 24.11.2023 №064450009162 про відмову в призначенні позивачу пенсії. Натомість Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області лише повідомило позивача про прийняте рішення, шляхом направлення йому листа від 30.11.2023 №0600-0215-8/127905. Враховуючи вказане, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зауважило, що не приймало рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії , а відтак не вчиняло дій, які б могли порушувати право позивача на належне пенсійне забезпечення. Водночас, прийняте Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішення від 24.11.2023 №064450009162 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вважає правомірним.
Відповідно до положень ст. 257, 262 КАС України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що з метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 21.11.2023 про призначення йому пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності вказану заяву про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
За наслідками розгляду поданих позивачем заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняло рішення від 24.11.2023 №064450009162, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" через відсутність у нього необхідного страхового стажу в розмірі 30 років. За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 01 місяць 24 днів.
При цьому, зі змісту вказаного рішення вбачається, що до страхового стажу ОСОБА_1 не були зараховані:
- зазначені у військовому квитку та у трудовій книжці періоди проходження ним військової служби та періоди роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 22.03.1992, з 01.04.1992 по 14.07.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 19.10.1992 по 15.11.1993, з 18.11.1993 по 04.01.1994, з 17.02.1994 по 01.07.1994, з 01.08.1994 по 02.11.1995, з 02.11.1995 по 16.09.1996, та з 23.10.1996 по 15.05.1998, оскільки з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
- період роботи з 29.09.2003 по 29.09.2006, оскільки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішення позивача було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 30.11.2023 №0600-0215-8/127905.
ОСОБА_1 вважає, що періоди його роботи з 01.01.1992 по 22.03.1992, з 01.04.1992 по 14.07.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 19.10.1992 по 15.11.1993, з 18.11.1993 по 04.01.1994, з 17.02.1994 по 01.07.1994, з 01.08.1994 по 02.11.1995, з 02.11.1995 по 16.09.1996, з 23.10.1996 по 15.05.1998, з 29.09.2003 по 29.09.2006 безпідставно не були зараховані до трудового стажу, а відтак, прийняте рішення від 24.11.2023 №064450009162 про відмову у призначенні йому пенсії за віком, обґрунтоване відсутністю необхідного стажу, є протиправним. У зв'язку з цим, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
При цьому, коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії (Кс), визначається за формулою: Кс = (См х Вс) / (100 % х 12), де: См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1 %.
Зі змісту вищезазначених норми вбачається, що в умовах дії солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з пунктом "в" частини 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII до стажу роботи також зараховується військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Дослідивши під час розгляду справи військовий квиток серії НОМЕР_2 від 14.06.1992 суд встановив, що в період з 10.11.1981 по 22.03.1992 ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах СРСР.
Згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 в періоди з 01.04.1992 по 14.07.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 19.10.1992 по 15.11.1993, з 18.11.1993 по 04.01.1994, з 17.02.1994 по 01.07.1994, з 01.08.1994 по 02.11.1995, з 02.11.1995 по 16.09.1996, з 23.10.1996 по 15.05.1998 та з 29.09.2003 по 29.09.2006 ОСОБА_1 працював на підприємствах, що знаходились на території Російської РФСР та Російської Федерації.
Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 частину періоду проходження ним військової служби з 01.01.1992 по 22.03.1992, а також періоди його роботи з 01.04.1992 по 14.07.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 19.10.1992 по 15.11.1993, з 18.11.1993 по 04.01.1994, з 17.02.1994 по 01.07.1994, з 01.08.1994 по 02.11.1995, з 02.11.1995 по 16.09.1996, та з 23.10.1996 по 15.05.1998 на території Російської РФСР та Російської Федерації, обґрунтовуючи це тим, що з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Крім того, до страхового стажу ОСОБА_1 не був зарахований період його роботи на території Російської Федерації з 29.09.2003 по 29.09.2006, оскільки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Надаючи оцінку таким діям Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Частинами 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення").
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн (далі - Угода від 14.01.1993), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Статтею 7 Угоди від 14.01.1993 встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Міжнародним договором з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода від 13.03.1992).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди від 13.03.1992).
Статтею 6 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі статтею 11 Угоди від 13.03.1992 необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Таким чином, положення вказаних Угод розповсюджуються на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу для призначення пенсій, та передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди та стаж набутий на території колишнього СРСР, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Суд звертає увагу, що 29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", а 24 червня 2023 року прийняв постанову № 639 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн".
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року №376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
Однак, у статті 13 Угоди від 13.03.1992 визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Вихід України з Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн та з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не може бути підставою для відмови у зарахуванні особі до стажу періодів її роботи на території будь-якої з держав-учасниць у період дії відповідних Угод, учасником яких на той період була Україна.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 та постановою від 24.06.2023 №639 Україна, як держава-учасниця Угод виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн. Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.07.2025 у справі №420/34524/23.
З урахуванням викладеного суд констатує, що на час проходження ОСОБА_1 військової служби з 01.01.1992 по 22.03.1992, а також на час його трудової діяльності на території Російської РФСР та Російської Федерації з 01.04.1992 по 14.07.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 19.10.1992 по 15.11.1993, з 18.11.1993 по 04.01.1994, з 17.02.1994 по 01.07.1994, з 01.08.1994 по 02.11.1995, з 02.11.1995 по 16.09.1996, та з 23.10.1996 по 15.05.1998 Угода від 13.03.1992 про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення та Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн були чинними, а тому її положення протиправно не були застосовані Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області при вирішенні питання про зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби з 01.01.1992 по 22.03.1992 та періодів трудової діяльності з 01.04.1992 по 14.07.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 19.10.1992 по 15.11.1993, з 18.11.1993 по 04.01.1994, з 17.02.1994 по 01.07.1994, з 01.08.1994 по 02.11.1995, з 02.11.1995 по 16.09.1996, та з 23.10.1996 по 15.05.1998 на території Російської РФСР та Російської Федерації.
При цьому, згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зміст зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 1 та 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII, в редакції чинній на момент спірних періодів проходження військової служби та періодів роботи позивача на території Російської РФСР та Російської Федерації, було передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання. До стажу роботи також зараховується військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
З огляду на те, що стаття 6 Угоди від 13.03.1992 передбачає, що для встановлення права на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою, суд приходить до висновку, що періоди проходження ОСОБА_1 військової служби з 01.01.1992 по 22.03.1992, а також на періоди його роботи з 01.04.1992 по 14.07.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 19.10.1992 по 15.11.1993, з 18.11.1993 по 04.01.1994, з 17.02.1994 по 01.07.1994, з 01.08.1994 по 02.11.1995, з 02.11.1995 по 16.09.1996, та з 23.10.1996 по 15.05.1998 підлягаю зарахуванню до його страхового стажу, як такі, що підтверджені належними записами у військовому квитку серії НОМЕР_2 від 14.06.1992 та в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 31.08.1981.
Надаючи оцінку правомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи на території Російської Федерації з 29.09.2003 по 29.09.2006 через відсутність індивідуальних відомості про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось судом, Угода між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 визначає, що стаж набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Однак, обчислення такого стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.
За змістом частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно зі статтею 22 федерального закону №167-ФЗ від 15.12.2001 «Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації» страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території Російській Федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян Російської Федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.
Відповідно до статті 2 Федерального Закону Російської Федерації №173-ФЗ від 17.12.2001 "Про трудові пенсії в Російській Федерації", який застосовувався до 01.01.2015, страховий стаж - та, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, протягом якої сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду Російської Федерації, а також інші періоди, що зараховуються до страхового стажу.
Згідно з частиною першою статті 10 наведеного вище Федерального Закону №173-ФЗ до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території Російської Федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного Федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду Російської Федерації.
При підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 даного Федерального закону, до реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону від 01.04.1996 № 27-ФЗ "Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування" підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством Російської Федерації (частина перша статті 14 Федерального Закону № 173-ФЗ).
Відповідно до частини другої статті 14 Федерального Закону №173-ФЗ при підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 даного Федерального закону, після реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального Закону від 01.04.1996 № 27-ФЗ "Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування" підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку.
Отже, як за законодавством України, так і за законодавством Російської Федерації обов'язковою умовою для врахування відомостей про заробітну плату при обчисленні пенсії є сплата страхових внесків за цей період до Пенсійного фонду Російської Федерації. Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.08.2025 у справі №300/2075/23.
В контексті обставин даної справи, суд зазначає, що спірний період роботи ОСОБА_1 на території Російської Федерації з 29.09.2003 по 29.09.2006 підтверджується лише записом в його трудовій книжці. Жодних доказів на підтвердження сплати протягом вказаного періоду страхових внесків матеріали справи не містять.
Водночас, сплата страхових внесків до Пенсійного Фонду Російської Федерації за цей період є обов'язковою умовою для включення до страхового стажу спірного періоду роботи, яка виконувалась на території Російської Федерації.
Правову позицію аналогічного змісту викладено в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі №560/764/21 та від 29 березня 2023 року у справі №360/4129/20.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи на території Російської Федерації з 29.09.2003 по 29.09.2006 є правомірними.
Разом з тим, враховуючи встановлену під час розгляду справи протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби з 01.01.1992 по 22.03.1992, а також періоди роботи з 01.04.1992 по 14.07.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 19.10.1992 по 15.11.1993, з 18.11.1993 по 04.01.1994, з 17.02.1994 по 01.07.1994, з 01.08.1994 по 02.11.1995, з 02.11.1995 по 16.09.1996, та з 23.10.1996 по 15.05.1998, суд приходить до висновку, що прийняте цих управлінням з підстав відсутності необхідного страхового стажу рішення від 24.11.2023 №064450009162 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 24.11.2023 №064450009162, суд застосовуючи механізм ефективного захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження ним військової служби з 01.01.1992 по 22.03.1992, а також періоди його роботи з 01.04.1992 по 14.07.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 19.10.1992 по 15.11.1993, з 18.11.1993 по 04.01.1994, з 17.02.1994 по 01.07.1994, з 01.08.1994 по 02.11.1995, з 02.11.1995 по 16.09.1996, та з 23.10.1996 по 15.05.1998, та повторно розглянути його заяву від 21.11.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов'язального характеру щодо зарахування вказаних періодів до страхового стажу позивача має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії та здійснював підрахунок його страхового стажу, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Натомість, порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області під час розгляду даної справи судом встановлено не було, оскільки розрахунок страхового стажу здійснювало та приймало оскаржуване рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. У зв'язку з цим, заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією від 19.01.2023.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
З огляду на положення ч. 1 та ч. 3 ст. 139 КАС України, та враховуючи розмір задоволених позовних вимог і сплату позивачем судового збору в мінімальному розмірі, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області належить стягнути судовий збір в розмірі 1073,60 гривень.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 24.11.2023 №064450009162 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження ним військової служби з 01.01.1992 по 22.03.1992, а також періоди його роботи з 01.04.1992 по 14.07.1992, з 18.08.1992 по 19.10.1992, з 19.10.1992 по 15.11.1993, з 18.11.1993 по 04.01.1994, з 17.02.1994 по 01.07.1994, з 01.08.1994 по 02.11.1995, з 02.11.1995 по 16.09.1996, та з 23.10.1996 по 15.05.1998, та повторно розглянути його заяву від 21.11.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн (тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович