Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відкриття провадження у справі
18 листопада 2025 року Справа №200/8537/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича ознайомившись з позовною заявою
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122),
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника Кузьміна Є.В. звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, відповідно до якого просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати пенсії на адресу пенсіонера ОСОБА_1 з 01.01.2025 року;
- зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії для позивача/пенсіонера ОСОБА_1 та сплатити заборгованість, яка утворилася наслідок порушення прав та інтересів позивача, за час не виплати пенсії для ОСОБА_1 .
Пільги щодо сплати судового збору відсутні.
05 листопада 2025 року ухвалою суду залишено без руху позовну заяву та надано позивачу строк не більше 10 днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом: надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску; надання документу на підтвердження сплати судового збору у розмірі встановленому законом або доказів на підтвердження неможливості його сплати (довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік разом та довідка податкового органу про відсутність інших доходів за попередній календарний рік).
14 листопада 2025 року від представника позивача до суду надійшла квитанція про сплату судового збору від 13.11.2025 року № 1654-1286-1305-4733 у розмірі 968,98 грн та клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою, у якій останній зазначив, що після припинення пенсійних виплат позивач неодноразово в телефонному режимі звертався на гарячу лінію ГУ ПФУ у Донецькій області, проте точні дати звернень та дані фахівців він не пам'ятає. Двічі позивач звертався із письмовими заявами на адресу відповідача 10.04.2025 року та 15.08.2025 року, які з його слів направляв простими листами, тому що на відділенні Укрпошта усно відмовилися відправляти лист з повідомленням. Після укладання Договору з представником - адвокатом, вже мною був відправлений офіційний адвокатський запит на електрону пошту відповідача з підписом ЕЦП в інтересах позивача.
Представник позивача також зазначив, що позивач має хронічне захворювання із діагнозом: вертеброгенна хронічна радікулопатія L5 ліворучь, зі стійким больовим синдромом, м'язево - тонічним синдором, з порушенням статико-динамічної функції хребта 1-2 ступеня, на тлі розповсюдженого остеохондрозу хребта, спондилоартрозу та спондильозу хребта, протрузії між хребцевих дисків L3 - S1, екструзія диска L4-L5, та неодноразово звернення до медичного закладу та отримані медичні висновки, протоколи та консультації, що ускладнило його можливість своєчасного (в межах встановленого законом терміну) та звернення та отримання відповіді від відповідача, із подальшим своєчасним (в межах встановленого законом терміну) звернення до суду за захистом порушеного права.
На підтвердження доводів клопотання представник позивача надав до суду копії звернень від 10.04.2025 року та від 15.08.2025 року, консультаційні медичні висновки датовані жовтнем та листопадом 2024 року, березнем та листопадом 2025 року.
Надаючи оцінку заявленому позивачем клопотанню про поновлення строку звернення до суду суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Верховний суд в постанові від 17.12.2021 року по справі № 640/16928/21 дійшов висновку, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
Відтак початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас слід зазначити, що строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи розпочинає свій перебіг лише за умови, що остання була реально обізнаною з фактом їх порушення оспорюваними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі Хаджіанастасіу проти Греції , пункти 32-37).
При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).
Верховний Суд в постанові від 17.12.2021 року по справі № 640/16928/21 зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Верховний Суд в постанові від 22.12.2021 року по справі № 200/17683/21 зазначив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 виснувала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Дослідивши доводи клопотання позивача суд зазначає, що оцінку доводам позивача відносно моменту коли він повинен був дізнатись про ймовірне порушення свого права, судом було надано в ухвалі від 05.11.2025 року, зокрема, суд дійшов висновку, що про порушення своїх прав позивач мав дізнатись не пізніше 01.02.2025 року, що стороною позивача не заперечується.
Дослідивши позовну заяву суд зазначає, що в зазначеній категорії справ, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, застосуванню підлягають висновки Верховного суду, викладені в постанові від 31.03.2021 року по справі №240/12017/19, згідно яких право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Верховний суд в зазначеній постанові також дійшов наступних висновків щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
При цьому, звернення позивача до відповідача із заявою не змінює дату, коли позивач мав дізнатись про порушення свого права, а тільки констатує дату, коли позивач почав вчиняти активні дії щодо з'ясування причин припинення цієї доплати.
Суд також зазначає, що вказана дата свідчить виключно про час, коли позивач почав вчиняти дії направлені на реалізацію свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від вказаних обставин, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права та не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про порушення такого права.
При цьому, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду у визначений законом строк. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 520/12478/22.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 240/27663/23 у котре наголосив, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №160/6430/20.
В постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Водночас колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 виснувала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Водночас, у постанові від 13 лютого 2024 року у справі № 140/9165/23 Верховний Суд, покликаючись на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 та постанови Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №160/14919/22, звернув увагу на можливість позивача реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв'язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі «Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв'язку, при цьому, неможливість вчинення таких дій потребує доказового обґрунтування.
Верховний Суд з-поміж іншого звернув увагу на те, що питання поновлення пропущених процесуальних строків вирішується судом в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Найпоширенішими підставами, за яких може бути поновлений пропущений строк звернення до суду, є, зокрема, форс-мажорні обставини або такі, що перебували поза контролем особи (аварії, катастрофи, природні явища) та інші об'єктивні причини, що не залежали від її волі (тяжка хвороба, неправомірні дії інших осіб тощо). Водночас, у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об'єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.
Щодо доводів клопотання позивача суд зазначає, що звернення позивача до відповідача телефоном та надсилання заяв від 10.04.2024 року та 15.08.2025 року жодним доказом не підтверджено.
Щодо наданих представником позивача консультаційних медичних висновків суд зазначає, що вони посвідчують звернення позивача за медичною консультацією, та не свідчать про обмеження його працездатності, перебування на лікарняному, стаціонарному лікуванні, що створило б суттєві обмеження життєдіяльності позивача, водночас, впродовж строку звернення до суду таке звернення було одне - у березні 2025 року, інші звернення позивача до лікаря здійснювались поза цим періодом.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.02.2020 у справі № 560/3070/19, від 27.08.2021 у справі № 520/17941/2020, амбулаторне лікування полягає в лікувально-профілактичних діях, які надаються особі в амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар) та / або вдома. Перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об'єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про поновлення позивачу строку звернення до суду з позовною заявою.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п.п. 1, 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а також у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене, адміністративний позов у частині позовних вимог за період з 01.01.2025 по 31.05.2025 року підлягає поверненню, відповідно до приписів ч. 2 ст. 123 КАС України, п.п. 1, 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Згідно ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Щодо іншої частини позовних вимог суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що спір виник із публічно-правових відносин, належить до юрисдикції Донецького окружного адміністративного суду та має розглядатись у порядку адміністративного судочинства.
Позовна заява подана з додержанням вимог статей 159-161 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави, визначені статтями 169-170 КАС України для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі, тому підлягає прийняттю до провадження та розгляду судом.
Відповідно до ч. 2, 6 ст. 12 та ст.ст. 257-261, ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Керуючись ст.ст. 5, 6, 12, 121, 122, 123, 160, 161, 169, 257-262 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою - відмовити.
Прийняти до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі № 200/8537/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльності Головного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати пенсії на адресу пенсіонера ОСОБА_1 з 01.06.2025 року; зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії для позивача/пенсіонера ОСОБА_1 з 01.06.2025 року та сплатити заборгованість, яка утворилася наслідок порушення прав та інтересів позивача, за час не виплати пенсії для ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог позовну заяву повернути - позивачу.
Справу призначити до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Адміністративна справа розглядатиметься Донецьким окружним адміністративним судом у складі судді Кониченко О.М. одноособово.
Зобов'язати відповідача у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали, подати до суду відзив на позовну заяву з доказами на його підтвердження з одночасним надісланням (наданням) його копії та доданих до нього документів позивачу.
Роз'яснити сторонам, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішить справу за наявними матеріалами.
Запропонувати позивачу у п'ятиденний строк з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив з одночасним направленням його копії відповідачу.
Встановити відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для можливості подання до суду заперечень, з одночасним направленням його копії позивачу.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає, крім випадку відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності, а також у частині щодо повернення позовної заяви у частині позовних вимог.
Роз'яснити сторонам, що, беручи до уваги Рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022, тимчасово до припинення або скасування воєнного стану введеного Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX:
- на час існування небезпеки для учасників провадження, пов'язаної з перебуванням останніх у приміщенні Донецького окружного адміністративного суду, судові засідання за особистої участі учасників судового процесу не проводяться;
- сторони по справі та інші громадяни мають право надсилати документи, що стосуються розгляду судових справ, без особистого прибуття до приміщення суду: через особистий кабінет в системі «Електронний суд» або у разі неможливості надсилання через систему «Електронний суд» - електронною поштою на е-mail: inbox@adm.dn.court.gov.ua (з обов'язковим підписанням всіх документів кваліфікованим електронним підписом).
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України -http://court.gov.ua/fair/sud0570.
Суддя О.М. Кониченко