Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 листопада 2025 року Справа№200/7821/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Духневича О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (адреса 54020, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
09.10.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 15.09.2025 року № 053130014496 щодо відмови в призначені пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 21.08.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування стажу роботи по трудовій книжці за період роботи в Росії з 12.11.1992 по 12.01.1999 та періоду навчання відповідно до диплому № НОМЕР_2 з 01.09.1983 по 07.05.1984.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 21.08.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням відповідача від 15.09.2025 року № 053130014496 відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки.
Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 263 КАС України. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подати до суду: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно позивача.
24.10.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечив щодо задоволення позовних вимог.
Обгрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що 21.08.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням від 28.08.2025 № 053130014496 за принципом екстериторіальності ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 з урахуванням страхового стажу 33 роки 10 місяців 27 днів. 15.09.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 053130024496 про скасування рішення від 28.08.2025 № 053130014496 про призначення пенсії за віком відповідно до ч.1 ст. 26 Закону № 1058 та про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ч.1 ст. 26 Закону № 1058 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідач вказав, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 12.11.1992 по 12.01.1999, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991. Також не зараховано до страхового стажу період навчання з 01.09.1983 по 07.05.1984 згідно із свідоцтвом № 007241, оскільки перетинається з іншим періодом навчання та відсутня інформація про присвоєння кваліфікації чи здобуту спеціальність.
Дата прийняття рішення у справі обумовлена перебуванням судді в період із 07.11.2025 по 14.11.2025 у відпустці.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
21.08.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.08.2025 № 053130014496 за принципом екстериторіальності ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV з урахуванням страхового стажу 33 роки 10 місяців 27 днів.
В подальшому 15.09.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 053130024496 про скасування рішення від 28.08.2025 № 053130014496 про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV та відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
В рішенні від 15.09.2025 року № 053130014496 зазначено, що із страхового стажу позивача виключено період роботи на території Російської Федерації з 12.11.1992 по 12.01.1999, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховано період роботи на території РРФСР по 31.12.1991. Також не зараховано період навчання з 01.09.1983 по 07.05.1984 згідно із свідоцтвом № 007241, оскільки перетинається з іншим періодом навчання та відсутня інформація про присвоєння кваліфікації чи здобуту спеціальність.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, страховий стаж здобутий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
До набрання чинності Законом № 1058-IV порядок обчислення страхового стажу для призначення пенсій унормовувався Законом № 1788-XII.
Згідно вимог ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16 та іншими.
Судом встановлено, що відповідно до запису трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 14.08.1983, позивач у спірний період з 12.11.1992 по 12.01.1999 працював на різних посадах в Державному союзному тресті «Ураленергомонтаж».
Скасовуючи рішення від 28.08.2025 № 053130014496 про призначення пенсії за віком відповідач у рішенні від 15.09.2025 року № 053130014496 зазначив, що із страхового стажу позивача виключено період роботи на території Російської Федерації з 12.11.1992 по 12.01.1999, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Так, оцінюючи правомірність вказаних дій відповідача суд враховує, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.92. Крім того, з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді від 13.03.92.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у Російській Федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами Російської Федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.93 (далі Угода від 14.01.93) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.93 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.93 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.94, ратифікованої Законом України від 11.07.95 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством Російської Федерації, на території якої у спірний період відбувалась її трудова діяльність.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди
Відтак стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Аналогічного за змістом висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 26.03.2022 по справі № 600/3972/21, від 30.01.2024 по справі № 120/16352/23, Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 06.09.2023 по справі № 380/13/23, Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 25.04.2024 по справі № 620/8172/23, Перший апеляційний адміністративний суд у постановах від 12.09.2024 по справі № 200/3195/24, від 28.08.2024 по справі № 200/1071/24, від 22.08.2024 по справі № 200/1999/24.
Щодо періоду, який просить зарахувати позивач до страхового стажу з 12.11.1992 по 12.01.1999, то суд зазначає, що згідно протоколу розрахунку стажу форми РС-право, відповідачем період роботи з 12.11.1992 по 12.01.1999 не зараховано до страхового стажу позивача, а тому суд дійшов висновку, що вказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу період навчання з 01.09.1983 по 07.05.1984 відповідно до диплому № НОМЕР_2 .
Відповідач у рішенні від 15.09.2025 року № 053130014496 зазначив, що до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1983 по 07.05.1984 відповідно до диплому № НОМЕР_2 , оскільки такий період перетинається з іншим періодом навчання та відсутня інформація про присвоєння кваліфікації чи здобуту спеціальність.
Оцінюючи правомірність вказаних дій відповідача суд враховує, що п. "д" ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами.
Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання (абз. 1 п. 8 Порядку № 637).
В матеріалах наявний диплом серії НОМЕР_4 від 03.03.1984, відповідно до якого судом встановлено, що позивач у період з 1980 по 1984 навчався в Слов'янському енергобудівельному технікумі. Вказаний період навчання зараховано відповідачем до страхового стажу, що підтверджується розрахунком стажу форми РС-право, а саме період з 01.09.1980 по 25.02.1984.
Також в матеріалах справи наявне свідоцтво № 007241, відповідно до якого позивач у період з 01.09.1983 по 07.05.1984 навчався Середньоміському ПТУ-34. Тобто, вказаний період частково перетинається з періодом навчання з 01.09.1980 по 25.02.1984.
Суд зазначає, що положеннями Закону № 1788-XII не передбачено зарахування до страхового стажу періоду навчання в двох навчальних закладах одночасно.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню - шляхом зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 26.02.1984 по 07.05.1984, оскільки відповідачем вже зараховано до страхового стажу період навчання з 01.09.1980 по 25.02.1984.
В рішенні відповідач зазначив, що страховий стаж позивача становить 27 років 07 місяців 17 днів. Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що загальний страховий стаж позивача з урахуванням періодів зарахованих при розгляді цієї справи (з 12.11.1992 по 12.01.1999, з 26.02.1984 по 07.05.1984), становить більше 32 років.
Щодо належного способу поновлення порушеного права позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 року у справі № 826/17220/17.
Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 15.09.2025 № 053130014496 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком та зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи в Державному союзному тресті «Ураленергомонтаж» з 12.11.1992 по 12.01.1999 та період навчання відповідно до свідоцтва № 007241 з 26.02.1984 по 07.05.1984; зобов'язання відповідача призначити позивачу з 21.08.2025 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 15.09.2025 № 053130014496 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи в Державному союзному тресті «Ураленергомонтаж» з 12.11.1992 по 12.01.1999 та період навчання відповідно до свідоцтва № НОМЕР_2 з 26.02.1984 по 07.05.1984.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 з 21.08.2025 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 гривень (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич