Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення без розгляду позовної заяви
17 листопада 2025 року Справа №200/6565/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Крилова М.М., ознайомившись з матеріалами позовної заяви Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
26 серпня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов адміністративний позов Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Донецького державного університету внутрішніх справ (на рахунок Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, р/ рахунок: UA128201720313261009201000675, ЄДРПОУ 08571423) заборгованість за не виконання договору № 04/06-24 від 24 червня 2024 року про розстрочення платежу витрат на утримання у сумі 166 100, 10 грн. (сто шістдесят шість тисяч сто гривень десять копійок), та судові витрати в сумі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) за сплату судового збору.
Ухвалою суду від 01 вересня 2025 року відкрито провадження по адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
15 вересня 2025 року відповідач надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог та вказав, що позивачеми пропущений місячний строк звернення до суду.
18 вересня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та залишено без руху позовну заяву Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на підставі частини 13 статті 171 КАС України.
12 листопада 2025 року представником Донецького державного університету внутрішніх справ подано заяву про поновлення процесуального строку, в обґрунтування якої зазначено, що строк позовної давності для ДонДУВС складає тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України. Вказане пояснюється тим, що у спірних правовідносинах між Університетом та ОСОБА_1 , ДонДУВС виступає, як суб'єкт владних повноважень. Вважає, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду.
Ознайомившись із викладеними представником позивача доводами, наведеними в обґрунтування своєї позиції щодо поновлення строку звернення до суду, дослідивши матеріали заяви про поновлення строку звернення до суду та матеріали позовної заяви, що мають значення для правильного вирішення даного питання, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацами першим та другим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Приписами частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Так, предметом цього позову є стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі.
Верховний Суд у постановах у від 21.01.2021 у справі № 560/1389/20, від 23.03.2023 у справі № 420/24331/21 наголошував на тому, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби.
Отже, до спорів про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто у цьому випадку підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду.
Враховуючи наведене, висновок представника позивача, що у даному випадку підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є помилковим.
В ухвалі суду від 05.11.2025 року судом було встановлено, що 01.09.2020 року між Донецьким юридичним інститутом МВС України (Виконавець) та ОСОБА_1 (Особа) укладено контракт № 757/2020 про здобуття освіти у Донецькому юридичному інституті МВС України.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 273 о/с від 11.06.2024 року старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в Національній поліції України на підставі пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) з 11 червня 2024 року.
Згідно з довідкою про розрахунок витрат на утримання курсанта ОСОБА_1 за період з 01.09.2020 по 12.04.2024 року навчання у Донецькому державному університеті внутрішніх справ стверджено, що вартість фактичних витрат, пов'язаних з утриманням Відповідача у навчальному закладі, становить 166 100,10 грн.
24 червня 2024 року між Донецьким державним університетом внутрішніх справ (Навчальний заклад) та ОСОБА_1 (Боржник) укладено договір № 04/06-24 про розстрочення платежу витрат на утримання відповідно до якого Навчальник заклад надає Боржнику розстрочку на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням ОСОБА_1 у Донецькому державному університеті внутрішніх справ, строком на 12 календарних місяців з 21 червня 2024 року по 20 червня 2025 року.
Вирішуючи питання обчислення строків звернення до суду із позовною заявою про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, Верховний Суд у справах №560/1389/20 (постанова від 21 січня 2021 року), №420/9694/20 (постанова від 21 грудня 2021 року), дійшов висновку, що строк звернення до суду з позовом про проходження публічної служби необхідно обчислювати з наступного дня після закінчення строку для добровільного відшкодування витрат.
Враховуючи те, що договором № 04/06-24 від 24.06.2024 року встановлено строк для погашення заборгованості, а саме з 21 червня 2024 року по 20 червня 2025 року, суд дійшов висновку, що про порушення свого права, а саме про відмову відповідача добровільно відшкодувати витрат на утримання, позивач був обізнаний 21 червня 2024 року.
Однак позов до Донецького окружного адміністративного суду було подано позивачем, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» лише 26 серпня 2025 року, тобто з пропуском строку, який передбачено приписами ч.5 ст.122 КАС України.
Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дотримання справедливого балансу. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Позивачем не наведено переконливих фактичних обставин та не надано доказів, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав.
У постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Також Верховний Суд зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.
В розумінні вимог ст. 122 КАС України строк звернення позивача з даним позовом обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Суд зауважує, що позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду з позовом не наводить підстави, які б свідчили про існування поважних причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом. Заява позивача про поновлення строку звернення до суду не містить обґрунтованих підстав та доказів для поновлення позивачу такого строку.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ключовими принципами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фогарді проти Сполученого Королівства» право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням; вони дозволені тому, що право доступу до суду, в силу своєї природи, потребує регулювання з боку держави.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інш. Проти Великобританії рішення від 22.10.1996р., Девеер проти Бельгії рішення від 27.02.1980р.).
Згідно з ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Право на звернення до суду може бути обмежене законом, зокрема у такий спосіб, як встановлення законом строку для звернення до адміністративного суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження обмежувальних строків для звернення до адміністративного суду обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного особою, яка звернулася з адміністративним позовом, має першочергове значення, тобто передує встановленню обставин, від яких залежить результат вирішення спору.
Здійснивши системний аналіз зазначених вище норм чинного КАС України суд зазначає, що для звернення до адміністративного суду у справах, що виникають під час проходження публічної служби встановлюється місячний строк, та суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Будь-яких поважних причин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, представником позивача не вказано.
За таких обставин, суд вважає, що підстави, зазначені представником позивача у заяві щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду із даним позовом, не є поважними, тому заява представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Частинами 1, 3, 4 статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 15 ст. 171 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Поряд із цим, п. 8 ч.1 ст. 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 123 КАС України установлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відтак, керуючись приписами ч. 3 ст. 123, ч. 15 ст. 171, п. 8 ч.1 ст. 240 КАС України, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 171, 240, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Визнати неповажними підстави, вказані у заяві про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без розгляду.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова