18 листопада 2025 рокуСправа №160/21688/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
25.07.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДМС у Дніпропетровській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 05.06.2025;
- зобов'язати ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийняти заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 05.06.2025.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що позивач є громадянином Російської Федерації, який ще у 2021 році в'їхав на територію України та з того часу з України не виїжджав. Після початку повномасштабного вторгнення позивач публічно засуджував збройну агресію Росії проти України, а також підтримував Збройні Сили України, як фінансово, так і інформаційно. Така поведінка позивача ставить його під реальну загрозу переслідувань, репресій або притягнення до кримінальної відповідальності у разі повернення до країни походження. У зв'язку з цим, позивач має обґрунтовані побоювання щодо можливого переслідування з боку державних органів РФ і побоюється повертатися до країни свого походження. 28.11.2024 позивач особисто звернувся за захистом до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, з метою подання заяви про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, однак його звернення не було зареєстровано, а відмова була надана в усній формі. 19.12.2024 позивач подав письмове звернення з вимогою розгляду заяви, проте листом від 07.01.2025 його повідомили про розгляд звернення в порядку Закону України «Про звернення громадян». У відповіді, яку позивач отримав не було розглянуто питання прийняття чи не прийняття заяви анкети про надання статусу біженця у відповідності до Закону України «Про біженців, та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту». 05.06.2025 позивач повторно особисто звернувся до відповідача із заявою про надання йому статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту, проте отримав усну відмову у прийнятті заяви. Таким чином, заява позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не була прийнята та розглянута відповідно до Закону України «Про біженців, та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту», що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами з 28.08.2025, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
18.08.2025 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на те, що позивач, у порядку встановленому Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» із заявою анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС у Дніпропетровській області не звертався. Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_1 , виданого 22.03.2012 ФМС Росії 43001, строком дії до 22.03.2022.
На час розгляду справи позивач перебуває у Державній установі «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» про що зазначено позивачем у позові та не заперечується відповідачем.
З позовної заяви вбачається, що 28.11.2024 позивач особисто звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області з метою подання заяви про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту за формою затвердженою наказом МВС України 07.09.2011 №649, однак отримав відмову у прийнятті заяви в усні формі.
19.12.2024 позивач письмово звернувся до відповідача з вимогою розглянути заяву про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проте листом від 07.01.2025 за результатами розгляду звернення його повідомлено, що надсилання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту поштовим або електронним відправленням законодавством не передбачено.
05.06.2025 позивач повторно особисто звернувся до відповідача з метою подання заяви про надання йому статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту, проте отримав усну відмову у прийнятті заяви.
Крім того, 06.06.2025 та 09.06.2025 на адресу відповідача поштовим та електронним зв'язком надійшли звернення ОСОБА_1 щодо прийняття заяви-анкети про надання йому статусу біженця, які розглянуті відповідачем в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Отже, спір між сторонами виник з підстав протиправної бездіяльність відповідача щодо неприйняття заяви від 05.06.2025 та рішення за результатами розгляду цієї заяви.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пунктом 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п'ятою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 стаття 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Інших підстав відмови у прийнятті документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі - Правила №649).
Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.4, 2.5 Правил №649, рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
З матеріалів справи вбачається, що 05.06.2025 позивач особисто прибув до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з метою подання заяви про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, що підтверджується відповідним записом у журналі обліку відвідувачів адміністративної будівлі апарату.
Разом з тим, працівниками відповідача було відмовлено у реєстрації відповідної заяви. Доказів того, що заява була прийнята канцелярією відповідача матеріали справи не містять, як і не містять доказів того, що працівниками відповідача не було відмовлено у реєстрації заяви, у зв'язку з чим суд вважає, що відповідачем не спростовано належними доказами тверджень позивача щодо відмови працівниками відповідача у реєстрації заяви від 05.06.2025.
Суд зазначає, що нормами чинного законодавства визначено наступні варіанти поведінки суб'єкта владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: прийняття територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.
При цьому, після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Крім того, відповідно до статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» заявник має право оскаржити таке рішення до Державної міграційної служби України, а також до суду.
Аналогічні висновки викладені в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №120/3657/20-а.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та за формою встановленою Правилами №649, за заявою-анкетою громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 від 05.06.2025.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача, викладені у відзиві на позов, щодо тієї обставини, що позивач особисто не звертався до відповідача з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки зазначене спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а також наданою відповідачем разом з відзивом заявою-анкетою позивача від 05.06.2025.
Таким чином, враховуючи те, що заява позивача від 05.06.2025 наявна у відповідача, проте питання щодо її прийняття не було вирішено відповідачем у передбаченому законом порядку, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача вирішити питання щодо прийняття заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 від 05.06.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та за формою встановленою Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
Водночас, вимоги позивача щодо не прийняття рішення за результатами розгляду заяви від 05.06.2025 та зобов'язання відповідача надати рішення за результатами її розгляду, у даному випадку, суд вважає передчасними, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що дані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи.
Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77,94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, буд. 7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо не ухвалення рішення з прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та за формою встановленою Правилами №649, за заявою-анкетою громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 від 05.06.2025.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вирішити питання щодо прийняття заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 від 05.06.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та за формою встановленою Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець