18 листопада 2025 рокуСправа №160/26021/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Відділ державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ,) до Державної служби України з безпеки на транспорті (Відділ державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області) (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №007895 від 20.08.2025, прийняту в. о. начальника відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дмитром Дяденчуком, якою стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) адміністративно-господарський штраф в сумі 17000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірною постановою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону, а саме: товарно-транспортної накладної, або іншого документа на вантаж, передбаченого законодавством; заповнених тахокарт водія. Позивач зазначає про відсутність підстав для притягнення його до відповідальності, оскільки він не є перевізником, а надавав авто у користування своєму знайомому, який здійснював перевезення вантажу транспортним засобом позивача. Крім того, наголошував, що згідно норм законодавства, його транспортний засіб не підлягає обладнанню тахографом. Відтак, відсутні підстави констатувати недотримання позивачем вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв'язку з чим, спірна постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є такою, що не ґрунтується на вимогах законодавства та прийнята без урахування обставин, що мали значення для її прийняття. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.
Разом із позовною заявою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить забезпечити позов, а саме:
- зупинити дію постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті № 007895 від 20.08.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду по суті спору;
- заборонити Державній службі України з безпеки на транспорті вчиняти дії щодо звернення до державної виконавчої служби (приватного виконавця) щодо примусового виконання рощення на підставі виконавчого документа Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу транспорті №007895 від 20.08.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , виданої Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Держаної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн. до набрання законної сили рішенням по суті спору у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування зазначеної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Ухвалою суду від 15.09.2025 у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовлено.
Ухвалою суду від 16.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Цією ж ухвалою надано відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що приймаючи постанову, діяв у межах, у спосіб та на підставі повноважень, визначених чинним законодавством. З огляду на викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Від представника позивача до суду надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме копії договору оренди транспортного засобу б/н від 01 липня 2025 року та копії акта приймання-передачі транспортного засобу від 01 липня 2025 року
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній підтримує позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просить останню задовольнити.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30.07.2025 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті о 7 год 25 хв згідно направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 24.07.2025 №000222 у місці перевірки 916 км +897 м а/д М-30 «Стрий - Умань - Дніпро - Ізварине проведено перевірку транспортного засобу марки Mercedes-Benz, д. н. з. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , водій ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_3 , видане ГСЦ МВС 1241 від 14.09.2023.
Під час перевірки посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті встановлено, що відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, чим порушено вимоги ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відсутні заповнені тахокарти водія ОСОБА_2 з 01.07.2025 по 10.07.2025, чим порушено вимоги п. 3 Наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010 або бланк підтвердження діяльності, чим порушено вимоги п. 6.4 наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010 та виявлено порушення, відповідальність за які передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: абз. 3 ч. 1 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону.
За результатом перевірки посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено акт №007174 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 30.07.2025.
За результатом розгляду справи про порушення законодавства або автомобільний транспорт Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №007895 від 20.08.2025 за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», та стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн.
Не погодившись із зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).
Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону №2344-ІІІ).
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону №2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно ст. 5 Закону №2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до ст. 6 Закону №2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
На виконання вимог абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (далі - Положення №103).
Відповідно до п. 1 Положення №103, Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно із пп. 1 п. 4 Положення №103, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Відповідно до п. 8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Положення про територіальні органи Державної служби України з безпеки на транспорті визначає організаційно-правовий статус, основні завдання, функції, повноваження та організаційні засади діяльності територіальних органів Укртрансбезпеки, утворених відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №196-р від 03.03.2020 «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті».
Цим Положенням передбачено, що територіальний орган є структурним підрозділом апарату Укртрансбезпеки і забезпечує виконання покладених на Укртрансбезпеку завдань на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а такий, що утворений як міжрегіональний територіальний орган, - на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, на які поширюються його повноваження.
Частинами 14, 17, 18 ст. 6 Закону №2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).
За приписами п. 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон №2344-III, статтею 1 якого визначено, що: 1) автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; 2) водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; 3) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами; 4) послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Відповідно до статті 33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Частиною першою статті 34 цього Закону передбачено, що автомобільний перевізник повинен виконувати, зокрема, вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 50 Закону №2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Відповідно до статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством.
Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд зазначає, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах.
Проте, автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Тому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Аналогічний висновок узгоджено з правовою позицією, яку викладено у постановах Верховного Суду від 23.08.2023 у справі №600/1407/22-а, від 12.10.2023 у справі №280/3520/22.
Отже, системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена положеннями ч. 1 ст. 60 Закону №2344-III, застосовується лише до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.
Судом встановлено, що транспортний засіб марки Mercedes-Benz, д. н. з. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , за кермом цього транспортного засобу під час перевірки перебував водій ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_3 , видане ГСЦ МВС 1241 від 14.09.2023.
При цьому згідно договору оренди транспортного засобу б/н від 01 липня 2025 року зазначений вище транспортний засіб було передано в оренду ОСОБА_2 .
Згідно акта приймання-передачі транспортного засобу від 01 липня 2025 року ОСОБА_1 (орендодавець) передав у тимчасове платне користування на підставі договору оренди б/н від 01 липня 2025 року, а ОСОБА_2 (орендар) прийняв у тимчасове платне користування на підставі договору оренди транспортний засіб - Mercedes-Benz 609 (фургон), (1994 року випуску), д. н. з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_4 .
Варто зауважити, що посадові особи відповідача повинні забезпечити відповідні вимоги Закону №2344-III про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен нести дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов'язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повного та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.
Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 28.12.2023 у справі № 300/4673/22.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах, проте, наголошує, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (ст. ст. 33, 50 Закону №2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.
Суд враховує, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яку викладено в постановах Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №240/22448/20 та від 22.12.2021 у справі №420/3371/21.
Варто зауважити, що жодних документів, які б підтверджували, що саме фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснювала перевезення вантажу, як автомобільний перевізник, відповідачем не надано.
Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 77 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки позивачем допущено перевезення вантажу за відсутності документів, визначених положеннями Закону №2344-III.
Та обставина, що власником транспортного засобу є позивач, має значення для з'ясування питання законності його користування для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за порушення вимог статті 48 Закону №2344-III.
Суд зауважує, що автомобільний перевізник визначається на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.
Натомість, в обсязі встановлених обставин у цій справі відповідач зосередив свою увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб позивача та відомостях акта №007174 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 30.07.2025, складеного посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, щодо відсутності передбачених законодавством документів, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена належними доказами.
Разом з цим, в позовній заяві позивач стверджує, що відсутність зазначених у цій постанові документів не може вважатися порушенням вимог законодавства України, оскільки транспортний засіб не використовувався позивачем для перевезення вантажу з метою здійснення підприємницької діяльності, а експлуатувався водієм.
На підтвердження своїх аргументів позивачем було надано копію згідно договору оренди транспортного засобу б/н від 01 липня 2025 року та копію акта приймання-передачі транспортного засобу від 01 липня 2025 року ОСОБА_1 (орендодавець) передав у тимчасове платне користування на підставі договору оренди б/н від 01 липня 2025 року, а ОСОБА_2 (орендар) прийняв у тимчасове платне користування на підставі договору оренди транспортний засіб - Mercedes-Benz 609 (фургон), (1994 року випуску), д. н. з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_4 .
Вказані обставини відповідач зобов'язаний був установити під час розгляду матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в органах Укртрансбезпеки, проте, цього не здійснив і протиправно застосував відповідальність до власника транспортного засобу, а не до дійсного автомобільного перевізника.
Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу щодо того, що під час проведення рейдової перевірки 30.07.2025 автомобільним перевізником був саме позивач тобто співробітниками Укртранспбезпеки не спростовано доводи щодо безпідставності застосування саме до нього адміністративної відповідальності за встановлене порушення.
Також, слід звернути увагу на те, що посадові особи відповідача в акті від 30.07.2025 не зазначали, на підставі яких документально підтверджених доказів ними було вказано автомобільного перевізника саме позивача та чи було їм надано в момент перевірки документи, що засвідчують використання водієм ОСОБА_2 транспортного засобу на договірних умовах.
Щодо підстави притягнення позивача до відповідальності - відсутність у водія товарно-транспортної накладної, наявність якої передбачена положеннями Правил №363, та заповнених тахокарт водія, суд зазначає таке.
Означені документи належать до документів, обов'язок наявності яких повинен забезпечити саме автомобільний перевізник відповідно до статті 48 Закону №2344-III та ця вимога є обов'язковою для тих суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) на договірних умовах із замовником послуги за плату незалежно від виду перевезення: внутрішнього чи міжнародного.
Суд зазначає, що обов'язок щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника покладено на Укртрансбезпеку, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов'язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу.
При цьому, притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була автомобільним перевізником є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку покладено на компетентний контролюючий орган, яким є Укртрансбезпека.
Аналогічний висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 28.12.2023 у справі №300/4673/22.
Таким чином, постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №007895 від 20.08.2025 прийнята без додержання вищенаведених норм, а тому, є протиправною та підлягає скасуванню.
За таких обставин суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам на підтримку заявлених позовних вимог, позаяк, вони не впливають на викладений вище висновок суду про скасування спірної постанови та, відповідно, задоволення позовних вимог.
Згідно рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч. 1 і ч. 2 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваної постанови, тоді як позивачем належним чином та в повному обсязі доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
За наведених обставин, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 241, 243-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (паспорт: НОМЕР_5 , виданий органом 1210 17.02.2020 року, АДРЕСА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) (Відділ державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області) (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, 24) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №007895 від 20.08.2025, якою стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф в сумі 17000 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області) (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (паспорт: НОМЕР_5 , виданий органом 1210 17.02.2020 року) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 18.11.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса