17 листопада 2025 рокуСправа №160/27314/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» до Південно-Східної митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 22.04.2025 року № UA110130/2025/000154/1.
- стягнути з відповідача судовий збір та витрати на правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без відповідних правових підстав відмовив у визначенні митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору, оскільки надані позивачем документи не містили розбіжностей та ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Відповідач не надав доказів понесення інших витрат на транспортування товару позивачем. Вартість товару вказана саме у інвойсі, який надавався до митного оформлення.
Ухвалою суду від 25.09.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У матеріалах справи міститься відзив відповідача на позовну заяву, якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. При проведенні митного оформлення митних декларацій позивача автоматизованою системою аналізу та управління ризиками сформовано декілька критеріїв ризику по даних митних деклараціях, а саме: необхідно посилити контроль правильності визначення митної вартості, витребування документів, які підтверджують митну вартість. Відповідач вказує на те, що оскаржувані позивачем рішення прийнято у зв'язку з наступним:
вартість товару, яка вказана у інвойсі та проформі-інвойсі відрізняється та вказана за рулон та метр продукції відповідно;
банківський платіжний документ не містить підписів та печаток банку;
прайс-лист має суб'єктивний характер;
у документах, які підтверджують вартість транспортування не зазначені витрати на перевантаження вантажу до кордону України.
Суд, дослідивши письмові доказі наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
04.12.2024 року між позивачем та компанією Fuzhou Jingjiu International Trading Co. Ltd укладено контракт № 04122024, у відповідності до умов якого Fuzhou Jingjiu International Trading Co. Ltd зобов'язався поставити товар, а позивач зобов'язався його оплатити.
Умови поставки товару: FOB Fuzhou (Китай).
На підставі поставки товару позивачем подано до митного органу митні декларації, до яких були додані документи на підтвердження митної вартості товарів.
Судом встановлено, що у відповідності до ч. 3 статті 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 року, відповідачем запропоновано позивачу надати додаткові документи.
Документи були витребувані від позивача у зв'язку з тим, що документи надані позивачем містили розбіжності відповідно до обраного методу визначення митної вартості, а саме:
вартість товару, яка вказана у інвойсі та проформі-інвойсі відрізняється та вказана за рулон та метр продукції відповідно;
банківський платіжний документ не містить підписів та печаток банку;
прайс-лист має суб'єктивний характер;
у документах, які підтверджують вартість транспортування не зазначені витрати на перевантаження вантажу до кордону України.
Про витребування додаткових документів відповідачем зроблено відповідну відмітку у митній декларації позивача із посиланням саме на ч.3 ст. 53 МК України.
Одночасно судом встановлено, що консультації між позивачем та митним органом проведено у електронній формі; копії повідомлень податкового органу містяться у матеріалах справи разом із доказами їх направлення декларанту.
За вказаних обставин позивач був ознайомлений з переліком витребуваних документів.
Суд зазначає, що з 01.06.2012 року відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012, а також положеннями Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.
Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частинами четвертою та п'ятою статті 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно із статтею 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. При цьому, декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (стаття 52 Митного кодексу України).
Відповідно до статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст. 53 МК україни).
В силу частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч.5 ст. 53 МК України).
Відповідно до статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.
Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.
Відповідно до частини 6 статті 54 Митного кодексу України підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю є виключно наявність обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/ або недостовірні відомості про митну вартість товарів.
Правильному застосуванню вказаної норми може сприяти розуміння логіки правової позиції Верховного Суду України, висловленої ним в постанові від 01.10.2013 р. у справі № 21-354а13.
У вказаній постанові Верховний Суд України дійшов висновків, що сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Про наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості, вказує далі Верховний Суд України, митниця зобов'язана доводити в суді, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
В постановах від 15.10.2013 р. у справі № 21-270а13 та від 22.10.2013 р. у справі № 21-342а13 Верховний Суд України за результатами аналізу Митного кодексу України 2002 року зазначає, що підставою для витребовування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості може бути наявність в спеціалізованих програмно-інформаційних комплексах Єдиної автоматизованої системи Держмитслужби (далі - ЄАС) інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів.
Аналіз норм Митного кодексу України 2012 року дає підстави вважати, що контроль правильності обчислення декларантом митної вартості може здійснюватися, в тому числі, шляхом порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, тобто з використанням ЄАС, яка містить відповідну інформацію.
При цьому суд вважає, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.
Таким чином, у разі виявлення відповідачем розбіжності між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, останній вправі витребувати від декларанта додаткові документи та здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують сумнів у правильності визначення митної вартості товарів.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в постановах від 31.03.2015 року по справі № 21-127а15 та від 31.03.2015 року по справі № 21-53а15, разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Оскільки відповідач виявив розбіжності у поданих позивачем документах, а саме: розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, розбіжності відповідно до обраного методу визначення митної вартості, що вказані судом вище, а тому вправі був направити відповідні запити до позивача.
Стосовно доводу відповідача про те, що вартість товару, яка вказана у інвойсі та проформі-інвойсі відрізняється та вказана за рулон та метр продукції відповідно;, то суд зазначає наступне.
Згідно п. 3, 4 та 10 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, суперечності у відомостях щодо умов оплати товару в документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта; тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів; інвойс, засвідчений підписом та скріплений печаткою, що відмінні від тих, які стоять під відповідним зовнішньоекономічним договором, є допустимим засобом доказування митної вартості, допоки орган доходів і зборів не доведе, що такий інвойс отримано з порушенням закону.
Таким чином, інвойс є тим документом, який підтверджує митну вартість товару; профрма-інвойс це попередній документ, який надає орієнтовну інформацію про майбутню транзакцію, таку як опис товарів/послуг, їхню кількість та вартість, але не є зобов'язанням до оплати або кінцевим рахунком-фактурою.
За вказаних обставин, суд відхиляє даний довод відповідача.
Щодо доводів відповідача про те, що у документах, які підтверджують вартість транспортування не зазначені витрати на перевантаження вантажу до кордону України, то суд зазначає наступне.
Сторони у інвойсах визначили умови поставки товару FOB Fuzhou (Китай).
Згідно умов Інкотермс 2010 умови поставки FOB означають, що продавець доставляє товар у порт відвантаження, завантажує його на судно, за свій рахунок сплачуючи експортне мито та інші витрати до цього моменту. У цей момент (після завантаження на борт) всі витрати та ризики, пов'язані з подальшим перевезенням, перекладаються на покупця.
Таким чином, витрати на транспортування товару до кордону України повинен оплатити декларант.
Згідно Митного кодексу України до митної вартості товарів включаються витрати на транспортування товару лише у випадку, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару.
У матеріалах справи міститься довідка про вартість транспортних витрат до кордону України.
Також на підтвердження понесених витрат на перевезення товару до кордону України позивачем надано копію договору перевезення, рахунок на оплату, заявку на перевезення.
У пункті 14 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, вказано, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
За вказаних обставин, суд відхиляє даний довод відповідача.
Стосовно доводу відповідача про те, що прайс-лист має суб'єктивний характер, то суд зазначає наступне.
У п.13 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, вказано, що з огляду на засаду свободи підприємницької діяльності органам доходів і зборів заборонено втручатися у підприємницьку діяльність декларантів шляхом відмови взяти до уваги прайс-лист з мотивів його недопустимості у зв'язку з наявністю чи відсутністю у ньому певних відомостей (реквізитів).
За вказаних обставин, суд відхиляє даний довод відповідача.
Стосовно доводу відповідача про те, що банківський платіжний документ не містить підписів та печаток банку, то суд його відхиляє, оскільки платіжний документ містить всі необхідні реквізити, позначення про підпис документа електронним цифровим підписом платника та позначення «проведено банком».
Одночасно суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.
Суд зазначає, що тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів.
Відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими засобами доказування неправильності заявленої митної вартості товару. Доводи відповідача ґрунтуються лише на припущенням, які не підтвердженні жодними доказами.
У зв'язку з чим судом встановлено, що відомості надані позивач стосовно митної вартості товарів є об'єктивними, піддаються обчисленню та підтверджуються документально.
Також судом встановлено, що висновки Дніпропетровської торгово-промислової палати, які містяться у матеріалах справи, додатково підтверджують інформацію про якісні та вартісні характеристики товарів, які ввезено позивачем.
За вказаних обставин суд задовольняє заявлені позивачем позовні вимоги повністю.
Згідно з ч.1ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.1ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду, які підлягають відшкодуванню відповідачем згідно вимог статті 139 КАС України.
Стосовно витрат на правничу допомогу адвоката.
У відповідності до ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).
Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатським об'єднанням «Смарт Юрист» укладено договір про надання правової допомоги від 02.01.2019 року № 64.
У додатковій угоді № 32 від 10.09.2025 року до вказаного вище договору сторони погодили види робіт та їх вартість у розмірі 8000 грн.
У акті приймання-передачі наданих послуг від 28.10.2025 року № 31 сторони визначили види наданих послуг та їх вартість.
У матеріалах справи міститься копія звіту про надану правничу допомогу від 28.10.2025 року.
У матеріалах справи міститься також копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та копія ордеру на надання правничої допомоги.
Відповідач подав письмові заперечення стосовно витрат на правничу допомогу, оскільки вважає розмір витрат завищеним та необгрунтованим.
Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч.3 ст. 134 КАС України). Натомість положеннями п. 2 ч.1 ст. 134 КАС України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію стосовно можливості відшкодування витрат на оплату правничої допомоги за відсутності документу про їх оплату на час розгляду справи, у разі якщо у договорі про надання правничої допомоги міститься умова стосовно оплати витрат протягом певного часу після ухвалення рішення суду, займає Верховний Суд у постановах від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20 та від 26.06.2019 року у справі № 813/481/18.
У Практичній рекомендації «Вимоги щодо справедливої сатисфакції», яка видана Головою ЕСПЛ 28.03.2007 року відповідно до правила 32 Регламенту ЕСПЛ, витрати (до яких зазвичай відносять вартість юридичної допомоги), повинні бути дійсними, тобто вони мають бути справді сплачені заявником, або ж він має бути зобов'язаний їх сплатити, відповідно до юридичних чи договірних зобов'язань. Витрати мають бути необхідними, тобто їх сплата мала бути необхідною для запобігання порушенню чи для отримання компенсації після того, як воно сталося. Їх сума повинна бути обґрунтованою. Суду мають бути надані докази, такі як докладні розрахунки та фактури. Вони повинні бути достатньо детальними або Суд міг визначити, наскільки вищенаведені вимоги були дотримані.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 200/7763/19-а, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 Постанови).
Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи до уваги що дана справа є складною (за обсягом доказів), а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, з огляду на те, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між позивачем та адвокатом, і є обов'язковими до виконання, а також те, що угода про надання правничої допомоги є дійсною, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, однак приймаючи до уваги принципи добросовісності, розумності та справедливості, то суд вважає за необхідне стягнути витрати на правничу допомогу лише у розмірі 4000 грн. з відповідача.
Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельна компанія «Флагман» (код ЄДРПОУ 52001; 52001, Дніпропетровська область, м. Підгородне, вул Джерельна, 7) до Південно-Східної митниці (код ЄДРПОУ 43971371, 49038, м. Днпіро, вул. Княгині Ольги., 22) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів- задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 22.04.2025 року № UA110130/2025/000154/1
Стягнути з Південно-Східної митниці за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельна компанія «Флагман» сплачену суму судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін