17 листопада 2025 рокуСправа №160/27979/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Самарівська центральна міська лікарня» Самарівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Самарівська центральна міська лікарня» Самарівської міської ради, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Комунального некомерційного підприємства «Самарівська центральна міська лікарня» Самарівської міської ради щодо: невнесення до реєстрації звернення ОСОБА_1 від 31.07.2025 №РОМЛП-002; ненадання повідомлення про реєстраційний номер у день надходження; ненадання можливості дистанційного прийому засобами електронного зв'язку; ненадання відповіді на звернення в електронному вигляді у встановлені строки;
- зобов'язати Комунальне некомерційне підприємство «Самарівська центральна міська лікарня» Самарівської міської ради: зареєструвати звернення від 31.07.2025 №РОМЛП-002 у Єдиному реєстрі звернень громадян у триденний строк з дня набрання рішенням законної сили та повідомити ОСОБА_1 реєстраційний номер електронною поштою; надати відповідь на звернення у повному обсязі, виключно в електронному вигляді на електронну пошту ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у п'ятиденний строк з дня набрання рішенням законної сили; забезпечити доступність та цифрову безбар'єрність шляхом надання можливості особистого прийому в дистанційному режимі засобами електронного зв'язку (відеозв'язок або електронна пошта) у триденний строк з дня набрання рішенням законної сили.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31.07.2025 позивач направив до Комунального некомерційного підприємства «Самарівська центральна міська лікарня» Самарської міської ради звернення №РОМЛП-002, в якому просив: забезпечити доступність та цифрову безбар'єрність шляхом надання можливості особистого прийому в дистанційному режимі засобами електронного зв'язку, з огляду на його інвалідність, що унеможливлює фізичний візит до установи (порушення ст. 9 Конвенції про права осіб з інвалідністю); зареєструвати звернення належним чином та повідомити в день надходження його реєстраційний номер, як передбачено п. 3 ст. 42 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 №2073-IX; надати відповідь у строки, передбачені законом, виключно в електронному вигляді на його електронну пошту, як вимагають статті 5 та 19 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР та статті 19 та 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI. Звернення було надіслано електронною поштою на офіційну адресу відповідача 31.07.2025. Додатком до звернення було посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Станом на дату подання позовної заяви, тобто через 57 днів після надсилання, відповідач не зареєстрував звернення, не повідомив реєстраційний номер, не забезпечив дистанційний прийом та не надав відповідь у електронному вигляді. Позивач вважає, що означена поведінка відповідача є протиправною бездіяльністю, яка порушує його права як особи з інвалідністю та громадянина України. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
До суду від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що відповідно до Журналу реєстрації вхідних листів відповідач не отримував звернення позивача щодо забезпечення доступності та цифрової безбар'єрності шляхом надання можливості особистого прийому в дистанційному режимі, засобами електронного зв'язку, оскільки він є особою з інвалідністю. Відтак, відповідач не мав можливості надати відповідь на дане звернення у зв'язку з неотриманням ним звернення. Водночас, 01.08.2025 відповідач отримав звернення позивача щодо причин відсутності графіку прийму громадян на сайті, на яке відповідь була надана своєчасно. Крім того, представник відповідача зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (ч. 1 ст. 19 Закону). Отже, публічна інформація має зокрема такі ознаки: готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, заздалегідь відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація. В той же час, позивач у формі запиту про доступ до публічної інформації бажає вирішити питання, яке підлягає вирішенню в порядку Закону України «Про звернення громадян». Також, зазначає, що відповідач є комунальним некомерційним підприємством - закладом охорони здоров'я і відповідно до статуту підприємства надає послуги спеціалізованої медичної допомоги, а не виконує функції публічної адміністрації. Отже, відносини між відповідачем та позивачем не регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру».
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) має статус особи з інвалідністю внаслідок війни першої групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 20.12.2024, копія якого міститься у матеріалах справи.
31.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Самарівська центральна міська лікарня» Самарівської міської ради Романової Лариси Петрівни зі зверненням (зауваженням, пропозицією, заявою, клопотанням, скаргою, проханням) за вих. №РОМЛП-002, в якому просив:
- забезпечити доступність та цифрову безбар'єрність шляхом надання можливості особистого прийому в дистанційному режимі, засобами електронно зв?язку, оскільки позивач є особою з інвалідністю;
- зареєструвати належним чином цей лист та повідомити позивача, в день надходження цього звернення, його реєстраційний номер, як передбачено пунктом 3 статті 42 Закону України «Про адміністративну процедуру»;
- надати відповідь у строки згідно закону виключно в електронному вигляді на наданий позивачем імейл, як передбачено ст. 5 і 19 Закону «Про звернення громадян» та ст. 19 і 22 Закону «Про доступ до публічної інформації».
Означене звернення направлено відповідачу засобами електронного зв'язку 31.07.2025.
Однак, Журнал реєстрації вхідних листів відповідача, який розпочато 02.12.2024, не містить запису про спірне звернення позивача 31.07.2025, натомість, містить запис від 01.08.2025 за вх. №150/1 про причини відсутності графіку прийому громадян на сайті, на яке, як зазначає відповідач, надано відповідь своєчасно.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати право особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
Статтею 1 Закону №2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Тобто, необхідною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень.
Згідно положень статті 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації.
Доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію, що передбачено пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2939-VI.
Приписами статті 19 Закону №2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі та має містити наступні відомості: ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до статті 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Частиною 1 статті 13 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
- суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
- юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
- особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
- суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;
- юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Закону №2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Частиною 1 статті 20 Закону №2939-VI визначено обов'язок розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Разом з тим, положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 9901/925/18 дійшла висновку, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов'язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє. Тобто розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов'язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації.
У постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 420/27593/21 зазначено, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Також, Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 420/16094/21 зазначив, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовий, зафіксований на певному матеріальному носієві продукт, отриманий або створений суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти. Законодавством визначено виключний перелік підстав, за наявності яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту та передбачено обов'язкові реквізити такої відмови, зокрема, у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено мотивовану підставу відмови.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Проаналізувавши зміст нормативних правових актів, правових позицій Верховного Суду та звернення позивача, суд уважає, що порушене позивачем у зверненні від 04.02.2025 питання є запитом на інформацію (інформаційним запитом) у розумінні Закону №2939-VI та, відповідно, має розглядатися у порядку та у спосіб, передбачені Законом №2939-VI.
Разом з тим, суд відхиляє твердження позивача про необхідність застосування у спірних правовідносинах приписів ч. 3 ст. 42 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 №2073-IX (далі - Закон №2073-IX) та, відповідно, надсилання позивачу письмового підтвердження реєстрації його заяви із зазначенням дати та номера реєстрації, з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону №2073-IX останній регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.
Разом з тим, за змістом п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону №2073-IX адміністративною справою є справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов'язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом.
Також, статтею 27 Закону №2073-IX передбачено, що учасником адміністративного провадження є:
1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов'язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), у тому числі:
а) особа, яка з метою забезпечення реалізації свого права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов'язку звертається до адміністративного органу із заявою про прийняття адміністративного акта (заявник);
б) особа, стосовно якої адміністративний орган ініціював адміністративне провадження;
в) особа, яка з метою захисту свого права, свободи чи законного інтересу звертається до адміністративного органу із скаргою (скаржник);
2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа).
Однак, матеріали справи не містять доказів наявності відповідної адміністративної справи, у якій фігурує позивач та яка перебуває на розгляді відповідача, відтак, на нього не поширюються норми Закону №2073-IX, оскільки останній не є учасником адміністративного провадження.
Водночас, суд наголошує на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону №2939-VI запит, що пройшов реєстрацію в установленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань доступу до публічної інформації.
Як встановлено судом з матеріалів справи, та з аналізу викладеного вище суд також доходить висновку, що відповідач не є розпорядником публічної інформації.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем звернення позивача.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем також направлялось звернення відповідачу від 01.08.2025, на яке, як зазначає відповідач та встановлено судом з матеріалів справи, позивачу надано відповідь від 04.08.2025.
Відтак, надання відповідачем відповіді на звернення позивача від 01.08.2025 підтверджує його реєстрацію та обробку в установленому порядку.
Тобто, твердження позивача суперечать матеріалам справи. На спростування інформації про те, що відповідач не отримував звернення позивача останній жодних пояснень та доказів суду не надав.
Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що у разі неотримання звернення позивача відсутні підстави вважати, що відповідач порушив право позивача на отримання відповідної інформації.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, з огляду на що у задоволенні позовної заяви слід відмовити повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю І групи, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Самарівська центральна міська лікарня» Самарівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька