17 листопада 2025 рокуСправа №160/22367/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська виправна колонія (№ 89)" про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
01.08.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної установи "Дніпровська виправна колонія (№ 89)" (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення (10.12.2024 року) додаткової винагороди, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30 000,00 грн. щомісячно, за період з 24.02.2022 року по 31.05.2022 року включно;
- зобов'язати Державну установу «Дніпровська виправна колонія (№89)" здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час ді воєнного стану», за період з 24.02.2022 року по 31.05.2022 року включно в розмір 30 000,00 грн. щомісячно, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 у період з 12.12.2018 по 10.12.2024 проходив службу в Державній установі «Дніпровська виправна колонія (№89)». У період з 24.02.2024 по 31.05.2022 додаткова винагорода у розмірі 30000,00 грн, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», виплачувалась позивачу пропорційно часу несення служби, тоді як мала виплачуватись пропорційно з розрахунку на місяць. За таких обставин, 25 червня 2025 року позивач звернувся до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» з відповідною заявою. 03 липня 2025 року відповідач листом №04-02-25/P-02 надіслав запитувані позивачем документи щодо нарахованої суми додаткової винагороди за період проходження служби у 2022 році; нарахування та виплату додаткової винагороди в повному обсязі не здійснив. З наданих документів позивач побачив, що у березні - травні 2022 року додаткова винагорода у розмірі 30000,00 грн, передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», виплачувалась за фактичну кількість годин несення служби. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 01.09.2025, відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою надано відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
19.08.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що державна установа «Дніпровська виправна колонія (№89)» є підвідомчою установою Мін'юсту, яка входить до сфери його управління, в зв'язку з чим будь-які керівні вказівки та роз'яснення, що надаються Мін'юстом в межах його повноважень, передбачених п.3, 4 Положення № 228, є обов'язковими до виконання. Відповідач повідомляє, що виплата додаткової винагороди, яка передбачена Постановою КМУ №168, була нарахована та проведена ОСОБА_1 відповідно до отриманих та доведених додаткових асигнувань (перерозподіл річного кошторису) та фінансування, з урахуванням листів Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32- 22, від 11.08.2022 № 67463/16.3.2/32- 22, листів Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 23.05.2022 №3.3- 1385/Е, від 15.08.2022 №3.3- 2025/Е, керуючись наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (зі змінами), за період з 11 березня 2022 року по 31 травня 2022 року та виходячи з розрахунку фактичного часу несення служби (перебування на місці несення служби) у годинах за цей період. Так, час несення служби ОСОБА_1 в державній установі «Дніпровська виправна колонія (№89)» визначається конкретною кількістю робочих годин, протягом яких Позивач виконував свої безпосередні посадові обов'язки.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 12.12.2018 по 10.12.2024 проходив службу в Державній установі «Дніпровська виправна колонія (№89)».
Вважаючи, що у період з 24.02.2024 по 31.05.2022 додаткова винагорода у розмірі 30000,00 грн, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», виплачувалась позивачу не в повному обсязі, 25 червня 2025 року позивач звернувся до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» з відповідною заявою.
03 липня 2025 року відповідач листом №04-02-25/P-02 надіслав запитувані позивачем документи щодо нарахованої суми додаткової винагороди за період проходження служби у 2022 році.
Згідно довідки про нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, старшому лейтенанту внутрішньої служби ОСОБА_1 , у 2022 році було виділено додаткове фінансування на виплату додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу державних установ за період з 11.03.2022 по 31.05.2022 відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Додаткову винагороду позивач отримав:
за період 11.03 - 31.03.2022 за фактично відпрацьований час 231 година в сумі 9316,23 грн, виплачено у травні 2022 року;
за період 01.04 - 25.04.2022 за фактично відпрацьований час 178 години в сумі 7417,26 грн, виплачено у травні 2022 року;
за період 24.04 - 30.04.2022 за фактично відпрацьований час 45 години в сумі 1875,15 грн, виплачено у серпні 2022 року;
за період 01.05 - 31.05.2022 за фактично відпрацьований час 223 годин в сумі 8993,59 грн, виплачено у серпні 2022 року.
Вважаючи, що відповідач протиправно нараховував та виплачував суми додаткової винагороди пропорційно часу несення служби, замість здійснення пропорційного розрахунку на місяць, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Таким чином, суд вважає необхідним зазначити, що спірним у цій справі є питання розрахунку додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, на яку позивач має право.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України від 23.06.2005 № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV).
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону № 2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону (ч.2 ст.14 Закону № 2713-IV).
Відповідно до ч.5 ст.23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (в первинній редакції), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.
У подальшому до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 внесені зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» згідно з додатком.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 № 213-р внесені зміни у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204 «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка», доповнивши його позицією «Дніпропетровська область».
Отже, Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022, яка набрала чинності 08.07.2022 та застосовується з 01.06.2022, внесені зміни до пункту 1 Постанови № 168, згідно яким в абзаці першому слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:
-в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри “додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами “додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Надаючи оцінку аргументам відповідача щодо таких понять як «несення» та «проходження служби», суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що вказане питання вже було предметом дослідження Верховним Судом, який у своїй постанові від 02.11.2023 (справа №160/11851/22) зазначив, що поняття «несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть.
При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що положення пункту 1 Постанови № 168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо.
Тобто, Постанова № 168 в редакції від 22.03.2022 не ставить в залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби до виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану.
Суд вважає, що під «несенням служби» слід розуміти лише несення служби в нічний час, виконання завдань в складі оперативної групи, несення вахти, перебування на блокпостах, тощо, оскільки лише вказані види несення служби вказують на особливий характер служби.
Разом з тим, суд зазначає, що законодавство не містить визначення терміну «несення служби» відмінного від загального поняття проходження служби.
Окремі норми «Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, не свідчать про наявність такого розмежування понять, а лише вказують, що Порядок визначає різні розміри та порядки обрахунку оплати праці за різні форми несення служби.
Так, статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.
У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для співробітників ДКВС, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Проте, в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Частиною першою статті 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Таким чином, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023р.
З аналізу наведених норм права вбачається, що особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, до яких відноситься позивач, мають право на додаткову винагороду в розмірі 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць.
Як вбачається з матеріалів справи, здійснюючи розрахунок додаткової винагороди, відповідач протиправно виходив з розрахунку відпрацьованих годин.
За таких обставин, суд доходить висновку, що підставою для звернення позивача до суду є застосування неналежного способу нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», зокрема, здійснення розрахунку пропорційно часу несення служби, замість правильного - пропорційно з розрахунку на місяць.
За приписами ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підсумовуючи викладене, з метою належного способу захисту порушеного права позивача, суд вважає необхідним визнати протиправними дії Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)», які полягають у неналежному нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у зв'язку з чим порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)" здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час ді воєнного стану», за період з 24.02.2022 року по 31.05.2022 року включно в розмір 30 000,00 грн щомісячно, з урахуванням раніше виплачених сум та висновків суду, викладених у цьому рішенні.
За приписами частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно із ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 1211,20 грн , що документально підтверджується квитанцією № 0.0.4479676205.1 від 31.07.2025.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) підлягає стягненню на користь позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Дніпровська виправна колонія (№ 89)" (49102, м.Дніпро, вул. Данила Галицького, 1, код ЄДРПОУ 08562909) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)», які полягають у неналежному нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Зобов'язати Державну установу «Дніпровська виправна колонія (№89)" здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час ді воєнного стану», за період з 24.02.2022 року по 31.05.2022 року включно в розмір 30 000,00 грн. щомісячно, з урахуванням раніше виплачених сум та висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Стягнути з Державної установи "Дніпровська виправна колонія (№ 89)" (49102, м.Дніпро, вул. Данила Галицького, 1, код ЄДРПОУ 08562909) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець