17 листопада 2025 рокуСправа №160/16296/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою керівника Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява керівника Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в якій прокурор просить:
-визнати протиправною бездіяльність Лозуватської сільської ради щодо невинесення на розгляд сесії ради подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 07.03.2025 № 01-08/425 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України;
-зобов'язати Лозуватську сільську раду розглянути на сесії ради подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 07.03.2025 № 01-08/425 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісених земель у порядку визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на території Лозуватської об'єднаної територіальної громади Криворізькою центральною окружною прокуратурою вивчено стан додержання законодавства із зазначеного питання та з'ясовано, що Південно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства 07.03.2025 звернулося до Лозуватської сільської ради з поданням № 01-08/425 щодо ухвалення рішення про віднесення вкритої лісом земельної ділянки з кадастровим номером 1221887700:07:001:0708 загальною площею 22,2759 га, в межах якої ідентифікуються 0,6548 га вкритих лісом, до самозалісених земель. До вказаного подання додано викопіювання інформації (схеми розташування) з Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України про місце розташування цієї самозалісеної ділянки. Однак, без винесення подання на розгляд сесії ради сільський голова від імені Лозуватської сільської ради листом від 10.03.2025 № 962/0/2-25 поінформував Південно-Східне УЛМГ про відсутність можливості фінансування робіт по розробці технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Крім того, у відповіді відсутнє будь-яке обґрунтування про плани проведення таких робіт, відсутнє обґрунтування їх необхідності, чим фактично відмовлено уповноваженому органу у його поданні без винесення на розгляд сесії у відповідності до вимог Земельного кодексу України. На переконання прокурора, Лозуватська сільська рада допускає бездіяльність щодо віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 1221887700:07:001:0708 загальною площею 22,2759 га, в межах якої ідентифікуються 0,6548 га вкритих лісом, до самозалісених земель, що перешкоджає реалізації політики держави у сфері охорони самосійних лісів, визначеної, зокрема, Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», не сприяє реалізації державної екологічної ініціативи «Масштабне залісення України», та зумовило звернення до суді із цим позовом.
Ухвалою суду від 09.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/16296/25; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Учасники справи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.
За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.11.2021 №НВ-1217081302021, земельна ділянка, кадастровий номер 1221887700:07:001:0708, загальною площею 22,2759 га розташована: Дніпропетровська область, Лозуватська сільська рада, цільове призначення: 01.17 Земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянами чи юридичними особами); категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид використання: Земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянами чи юридичними особами); форма власності: комунальна власність.
Відповідно до інформації з Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1221887700:07:001:0708 комунальної власності категорії сільськогосподарського призначення 0,6548 га ідентифікуються як землі, які вкриті лісом.
Південно-Східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства на підставі ст. 57-1 Земельного кодексу України до Лозуватської сільської ради направлено подання № 01-08/425 від 07.03.2025, в якому зазначено, що згідно з інформації в Геоінформаційній системі управління лісовими ресурсами України на території Лозуватської сільської територіальної громади наявна земельна ділянка з кадастровим номером 1221887700:07:001:0708 загальною площею 22,2759 га, в межах якої ідентифікуються 0,6548 га вкритих лісом, яка може бути віднесена до самозалісеної, тому пропонується на зазначену земельну ділянку прийняти рішення про віднесення її до самозалісеної згідно з чинним законодавством.
До вказаного подання додано викопіювання інформації (схеми розташування) з Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України про місце розташування цієї самозалісеної ділянки.
Листом від 10.03.2025 № 962/0/2-25 Лозуватська сільська рада проінформувала Південно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, що для віднесення вказаної земельної ділянки до самозалісеної необхідно розробити технічну документацію щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. У зв'язку з тим, що на даний час відсутня можливість фінансування зазначених робіт, розроблення технічної документації буде проводитися за наявності вільних коштів.
Південно-Східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства листом від 09.05.2025 за № 101-08/727 повідомлено Криворізьку центральну окружну прокуратуру, що у зв'язку із відсутністю фінансування Управління не здійснює претензійно-позовну роботу щодо органів місцевого самоврядування та не заперечує проти представництва Криворізькою центральною окружною прокуратурою інтересів держави в суді із зазначеного питання.
Листом від 22.05.2025 №12-12/2865-25 Державне агентство лісових ресурсів України повідомило Криворізьку центральну окружну прокуратуру, що заходи для усунення порушень закону в судовому порядку ним не вживалися та не заперечує проти представництва Криворізькою центральною окружною прокуратурою інтересів держави в суді із питання, порушеного у листі від 21.04.2025 №59-3677вих-25, щодо оскарження дій/бездіяльності Лозуватської сільської ради в судовому порядку.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невинесення на розгляд сесії ради подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 07.03.2025 № 01-08/425 з прийняттям рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісених земель у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України, прокурор звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частини перша статті 1 Земельного кодексу України).
Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії (частина перша статті 18 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини першої, третьої статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 07 червня 2021 року № 228/2021 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів» з метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля постановлено започаткувати з 2021 року реалізацію екологічної ініціативи «Масштабне залісення України».
Згідно зі статтею 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.
При цьому, у статті 1 Лісового кодексу України закріплено, що самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.
Законом України від 20 червня 2022 року № 2321-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів», який набрав чинності 10.07.2022, главу 11 Земельного кодексу України доповнено статтею 57-1 такого змісту:
«Стаття 57-1. Самозалісені землі
1.Самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.
2.Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.
Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.
Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
3.Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.
4. Віднесення земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.
5. Віднесення земельної ділянки, несформованої як об'єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру».
Відповідно до абзацу 4 частини четвертої статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної ділянки.
Пунктом 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, передбачено, що внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельної ділянки на угіддя самозалісеної ділянки здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви за формою згідно з додатком 12 власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, без розроблення документації із землеустрою.
Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Частиною першою статті 10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Положеннями статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.
Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; сесію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або відповідно заступник голови районної у місті, районної ради чи перший заступник, заступник голови обласної ради. У випадку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради.
Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.
Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадках, передбачених частинами сьомою та дев'ятою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її пленарному засіданні.
Частинами першою, другою та третьою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
Частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Таким чином, існує законодавчо встановлена процедура віднесення земель до самозалісених, покликана збільшити лісистість території України.
Цією процедурою передбачено, що для земельних ділянок, сформованих як об'єкт цивільних прав, органу місцевого самоврядування достатньо подати до Державного земельного кадастру заяву про зміну угідь на угіддя самозалісеної ділянки. Разом з тим, для земельних ділянок, межі яких не визначені в натурі (на місцевості), законодавець визначив іншу процедуру, за якою орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
При цьому, розгляд та вирішення питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства приймається органом місцевого самоврядування виключно на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради у формі рішення та не може оформлятися листами у відповідь на подання.
Проте, Лозуватська сільська рада всупереч вимогам статей 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 57-1 Земельного кодексу України не розглянула подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства на пленарному засіданні сільської ради та за результатами такого розгляду не прийняла акту у формі рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, листом від 10.03.2025 відповідач лише повідомив Південно-Східному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства про неможливість прийняття рішення з огляду на те, що для віднесення вказаної земельної ділянки до самозалісеної необхідно розробити технічну документацію щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, що потребує додаткових фінансових можливостей, яких наразі немає.
При цьому, суд зазначає, що Лозуватською сільською радою не повідомлено про терміни віднесення земельної ділянки до самозалісеної та про те, яких заходів вжито чи буде вжито з метою реалізації державної політики на вказаному напрямку, а також не наведено обґрунтування необхідності розроблення технічної документації.
Доказів винесення на розгляд сесії Лозуватської сільської ради питання про віднесення спірної земельної ділянки до самозалісеної, а також прийняття акту у формі рішення за результатом такого відповідачем не надано.
Отже, відповідач з отриманням подання Південно-Східному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства не прийняв жодного акту організаційно-розпорядчого характеру з числа тих, які він повинен був постановити згідно з відповідних законодавчих приписів, а наданий лист не може сприйматися судом як належна відмова у задоволенні подання, оскільки відповідне подання не вирішено в установленому законом порядку, тому наявна протиправна бездіяльність.
У судовій правозастосовчій практиці Верховного Суду України (постанова від 13.06.2017 у справі №21-1393а17), а також Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), від 13.12.2018 у справі №800/434/17 та інших) неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд також враховує, що відповідно до приписів частин третьої, четвертої та п'ятої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».
Згідно з частиною першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави, висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Тож, суд вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі №804/4585/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а.
Частиною третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, суд зазначає наступне.
Процедура віднесення земель до самозалісених врегульована статтею 57-1 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).
Пунктом 1 Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 29 вересня 2022 року №404, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2022 року за №1231/38567, передбачено, що міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) підпорядковуються - Держлісагентству та є його територіальними органами. Згідно з пунктом 3 цього Положення завданням Управлінь є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених Держлісагентством.
Суд зазначає, що встановлена бездіяльність органу місцевого самоврядування не сприяють реалізації державної екологічної ініціативи «Масштабне залісення України» та порушують інтереси держави у сфері охорони лісових ресурсів та у відповідності до статті 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов'язок представництва в суді.
Звернення прокурора до суду у порядку адміністративного судочинства у цій справі є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою.
Відповідно до частини першої статті 103 Лісового кодексу України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами.
Таким чином, спори, що виникають між Державним агентством лісових ресурсів України, його територіальними органами та органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування щодо питання віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки підлягають вирішенню судами.
При цьому, в силу приписів статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а ідентифікація самозалісених земель здійснюється з метою збереження самосійних лісів, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля.
У вказаному випадку, інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон) передбачено, що природні ресурси України є власністю Українського народу.
Згідно зі статті 5 цього ж Закону державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Невжиття відповідачем відповідних заходів, що є предметом спору у цій адміністративній справі, позбавляє територіальну громаду та державу в цілому на збереження лісового фонду України, належного захисту й відтворення лісів, а також забезпечення прав громадян на безпечне довкілля.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не винесення на розгляд сесії подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 07.03.2025 № 01-08/425, тому з метою відновлення порушеного права слід зобов'язати відповідача винести на розгляд та розглянути на сесії Лозуватської сільської ради подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 07.03.2025 № 01-08/425 та прийняти за результатами такого розгляду відповідний акт у формі рішення.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати відповідача прийняти відповідне рішення, суд зазначає, що Лозуватська сільська рада у спірних відносинах не реалізувала своїх повноважень, оскільки у спосіб, визначений законом, не розглянула відповідне питання та не надала оцінки поданню Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 07.03.2025 № 01-08/425, тому позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 4 статті 57-1 Земельного кодексу України, є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства, та задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи, що позивачем понесені судові витрати лише зі сплати судового збору, відтак підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву керівника Криворізької центральної окружної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Княжна, буд. 1А) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (код ЄДРПОУ 37507901, місцезнаходження: м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А), Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів (код ЄДРПОУ 44980060, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 38) до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04339860, місцезнаходження: 53020, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Лозуватка, вул. Миру, 69) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04339860, місцезнаходження: 53020, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Лозуватка, вул. Миру, 69) щодо не винесення на розгляд сесії подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів від 07.03.2025 № 01-08/425.
Зобов'язати Лозуватську сільську раду Криворізького району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04339860, місцезнаходження: 53020, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Лозуватка, вул. Миру, 69) винести на розгляд та розглянути на сесії Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04339860, місцезнаходження: 53020, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Лозуватка, вул. Миру, 69) подання Південно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів від 07.03.2025 № 01-08/425 та за результатами такого розгляду прийняти відповідний акт у формі рішення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова