17 листопада 2025 рокуСправа №160/26012/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідача, ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 16.09.2025 року роз'єднано в самостійні провадження позовні вимоги у справі №160/26012/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
В провадженні №160/26012/25 залишено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 23.10.2023 по 04.07.2025 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок, компенсації невикористаної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 23.10.2023 по 04.07.2025 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок, компенсації невикористаної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він з 23.10.2023 року проходив службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що його грошове забезпечення у період з 23.10.2023 по 04.07.2025 розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 р. відкрито провадження по справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
05.11.2025 року від відповідача до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвала суду від 16.09.2025 року, якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 19.09.2025 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 15.09.2025 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Також ухвалою суду від 16.09.2025 року відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Водночас, відзив на позовну заяву було подано відповідачем поза межами строку встановленого судом в ухвалі від 16.09.2025 року та суб'єкт владних повноважень не звертався до суду із заявою про продовження строку для подачі відзиву, доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду на надав, а тому такий відзив не враховується судом під час розгляду цієї справи.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у період з 23.10.2023 року по 04.07.2025 року проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією витягу з наказу від 04.07.2025 року №178 та військового квитка серії НОМЕР_3 .
Згідно з Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 04.07.2025 року №178, солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою від 12.08.2025 року, в якій, зокрема, просив:
- нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та на вирішення соціально- побутових питань, одноразову грошову допомогу при звільненні) відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18) за період проходження служби з 23.10.2023 року по 04.07.2025 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року, 01.01.2024 року та 01.01.2025 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідач на вищезазначену заяву направив позивачу лист від 29.08.2025 року №10/27/12-Б-104, в якому відповідач посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» зазначив про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача станом на 01 січня відповідного року.
Вважаючи протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 23.10.2023 по 04.07.2025 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок, компенсації невикористаної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25.03.1992 р. (далі - Закон № 2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 р. (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно з ст. 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до положень частин 1-2 статті 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ).
Щодо позовних вимог позивача про визнання нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 23.10.2023 по 17.06.2025 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок, компенсації невикористаної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р. (далі Постанова №704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції на час прийняття цієї постанови) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» за №103 від 21.02.2018 р. (далі Постанова №103), яка набрала чинності 24.02.2018 р., затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до пункту 6 Постанови №103 у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови №704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 р. мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного вище слідує, що з 29.01.2020 р. (тобто з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №826/6453/18) діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29.01.2020 р. розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023, яка набрала чинності з 20.05.2023, було внесено зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, виклавши абз.1 постанови у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14".
Отже, п. 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним до 19.05.2023 року включно.
В свою чергу, з 20.05.2023 застосуванню підлягає розрахункова величина 1762 грн, встановлена пунктом 4 Постанови № 704.
При цьому, ч. 4 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На момент виникнення спірних правовідносин постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» нечинною не визнавалась.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 18.06.2025 по 04.07.2025 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок, компенсації невикористаної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004, суд зазначає наступне.
Рішенням Київського окружним адміністративним судом від 14.03.2025 по справі № 320/29450/24, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, серед іншого визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, зміни до пункту 4 Постанови №704, внесені пунктом 2 Постанови №481, з 18.06.2025 не підлягають застосуванню.
Відтак, визнання у судовому порядку п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків за період з 23.10.2023 до 18.06.2025, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 30.06.2025 у справі № 280/8605/24, який суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч. 5 ст. 242 КАС України).
З огляду на наведене, постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 є нечинною лише з 18.06.2025.
На підставі зазначеного, після набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі №320/29450/24 виникли правові підстави для перерахунку окладів військовослужбовців з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт (без використання обмеження у розмірі 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З огляду на наведене, суд робить висновок, що у період з 18.06.2025 року по 04.07.2025 року грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 р. затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 1 Порядку №44, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 р. по справі №380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 18.06.2025 по 04.07.2025 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004 є протиправною.
При цьому, порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 18.06.2025 по 04.07.2025 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004, з урахуванням раніше виплачених сум.
Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.
Зважаючи на це та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст.5 Закону України “Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 242-246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 18.06.2025 по 04.07.2025 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 18.06.2025 по 04.07.2025 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 17.11.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса