17 листопада 2025 рокуСправа №160/20708/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправної відмови та зобов'язаня вчинити певні дії, -
17 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області від 16.11.2021 року №046850008235 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49004, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26), викладену у листі від 06.11.2023 року, щодо призначення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 15 серпня 2021 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ - 21910427, місцезнаходження: 49004, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 15 серпня 2021 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49004, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату пенсії за період з 15 серпня 2021 року по 23 липня 2023 року, із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року визнано поважними причини пропуску строку звернення з адміністративним позовом та поновлено строк звернення, відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
20 серпня 2025 року до суду від Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області (відповідач-1) надійшов відзив на позов, у якому представник в задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що право на призначення пенсії у позивача з 15.08.2021 відсутнє, оскільки останя не вчиняла жодних дій для усунення виявлених недоліків рішенням №46850008235 від 16.11.2021 про відмову у призначенні пенсії, винесеним відділом застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та за встановленням юридичного факту належності їй правостановлюючих документів звернулася до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області лише у 2023 році. Звернув увагу на те, що Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області не приймало участі у розгляді заяви про призначення пенсії від 12.11.2021 та, відповідно, не приймало рішення від 16.11.2021. Проте, відповідно до змісту заявлених вимог, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення саме Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області від 16.11.2021 №046850008235 про відмову у призначені пенсії за віком.
03 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з уточненим адміністративним позовом до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158б) від 16.11.2021 року №046850008235 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49004, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26), викладену у листі від 06.11.2023 року, щодо призначення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 15 серпня 2021 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ - 21910427, місцезнаходження: 49004, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 15 серпня 2021 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49004, м. Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату пенсії за період з 15 серпня 2021 року по 23 липня 2023 року, із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Разом із уточненою позовною заявою, позивачем подано клопотання про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у якості співвідповідача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року клопотання позивача задоволено, залучено до участі у справі №160/20708/25 в якості другого відповідача - Головне управління ПФУ в Запорізькій області та прийнято до розгляду уточнену позовну заяву.
В обґрунтування позовних вимог в уточненій позовній заяві позивач посилалась на те, що 17.09.2021 року вперше звернулась до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, надавши при цьому всі необхідні документи. Проте, за результатами розгляду наданих документів, Головним управлінням ПФУ в Запорізькій області було прийнято рішення про відмову у призначені пенсії за віком №046850008235 від 16.11.2021 року, у зв'язку з відсутності необхідного страхового стажу 28 років, внаслідок не зарахування окремих пріодів роботи. У подальшому, 24.07.2023 року вона повторно звернулась до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком та починаючи з 24 липня 2023 року їй було призначено пенсію. Отже, позивач вважає, що пенсія за віком їй має бути призначена саме з 15 серпня 2021 року, тобто з моменту виникнення в неї права на її призначення.
29 вересня 2025 року до суду від Головного управління ПФУ в Запорізькій області надійшов відзив на позов, у якому представник в задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що не має повноважень на здійснення будь-яких інших перерахунків позивачу, у тому числі за рішенням суду, оскільки позивач не перебуває на обліку у нього та зареєстрований за адресою, яка перебуває на території, що обслуговується Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області. Також, заначено, що на момент прийняття рішення, на підставі наданих до заяви документів страховий стаж позивача становив 24 роки 02 місяці 12 днів. За доданими документами до страхового стажу позивача не були зараховані: періоди роботи згідно трудової книжки від 30.11.1977 року, оскільки виявлено розбіжність в імені особи (російською мовою ОСОБА_2 ) з паспортними даними ( ОСОБА_2 ), крім того, на титульній сторінці нечіткій відтиск печатки; період роботи з 27.09.1984 року по 09.04.1987 року, згідно з довідкою від 05.11.2021 №72/94 вк, яка видана ПрАТ «ДТРЗ», оскільки виявлено розбіжність між ім'ям особи в довідці (російською мовою ОСОБА_2 ) з паспортними даними ( ОСОБА_2 ). Таким чином, додані до заяви документи не відповідали вимогам Інструкції №58, Інструкції №162 та Порядку №637. Інших документів на підтвердження трудового стажу, зокрема, довідок або архівних довідок, позивачем до заяви не надано, у зв'язку з чим, було прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України №1058 за відсутності необхідного страхового стажу 28 років. Також відповідач звернув увагу, що позивачем не було оскаржено в судовому порядку рішення відповідача-2 від 16.11.2021 року №046850008235 про відмову у призначені пенсії за віком. Таким чином, відповідач вважає, що позивач фактично погодилась із рішенням від 16.11.2021 року №046850008235, однак, не усунула недоліки в наданих документах в тримісячний строк.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 досягла віку 60 років та відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, 17.09.2021 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала відповідні документи для підтвердження стажу роботи для призначення пенсії.
За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
За результатами розгляду даної заяви Головним управлінням ПФУ в Запорізькій області було прийнято рішення від 16.11.2021 року №046850008235 про відмову у призначені пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
В рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди: за записами трудової книжки від 30.11.1977 року, оскільки виявлено розбіжності в імені особи з паспортними даними, крім того, на титульній сторінці нечіткий відтиск печатки; період роботи з 27.09.1984 р. по 09.04.1987 р., згідно з довідкою від 05.11.2021 року №72/94 вк, яка видана ПрАТ «ДТРЗ», оскільки виявлено розбіжність між ім'ям особи в довідці (рос.мовою ОСОБА_2 ) з паспортними даними ( ОСОБА_2 ). Отже, за даними пенсійного органу страховий стаж позивача склав лише 24 роки 02 місяці 12 днів. Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний страховий стаж 28 років.
Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запрізькій області щодо відмови в призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо відмови у призначенні пенсії за віком рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 16.11.2021 року.
Як на підставу для відмови у зарахуванні спірних періодів трудової діяльності позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в оскаржуваному рішенні від 16.11.2021 року №046850008235, зокрема, зазначає наступне:
- за доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки від 30.11.1977 року, оскільки виявлено розбіжності в імені особи (рос.мовою ОСОБА_2 ) з паспортними даними ( ОСОБА_2 ), крім того на титульній сторінці нечіткий відтиск печатки;
- період роботи з 27.09.1984 р. по 09.04.1987 р., згідно довідки від 05.11.2021 р. №72/94 вк, яка видана ПрАТ «ДТРЗ», оскільки виявлено розбіжність між ім'ям особи в довідці (рос.мовою ОСОБА_2 ) з паспортними даними ( ОСОБА_2 ).
Суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162, першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Теж саме стосується і незарахування до страхового стажу періодів роботи за довідкою від 05.11.2021 р. №72/94 вк, яка видана ПрАТ «ДТРЗ», виявлено розбіжність між ім'ям особи в довідці (рос.мовою ОСОБА_2 ) з паспортними даними (Таисия).
Суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність за чіткість інформації, яка зазначена, зокрема, у архівній довідці.
Крім того, при прийманні документів працівник сервісного центру: повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6).
Судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджено, що позивачу було повідомлено/зазначено у розписці про необхідність надання додаткових документів з метою підтвердження періоду роботи.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні періоди роботи до страхового стажу.
Суд зауважує, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть спростовувати наявність страхового стажу та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Вказане ім'я позивача у трудовій книжці та у довідці (рос.мовою Таиса) не може свідчити про неспівпадіння з паспортними даними та відсутністю права позивача на зарахування до страхового стажу періоду роботи.
Недотримання роботодавцем правил заповнення трудової книжки не є виною позивача. Неналежне виконання своїх обов'язків відповідальними особами не може покладати на позивача відповідальність у вигляді відмови в зарахуванні до страхового стажу значного періоду роботи та, відповідно, відмови у призначенні пенсії за віком.
Суд критично ставиться до тверджень відповідача 2 щодо відсутності у позивача на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком необхідного страхового стажу, оскільки законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, вини позивача в не заповненні її трудової книжки немає, а судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності наданої довідки, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійний орган не врахував, що відсутність записів у трудовій книжці за наявності наданих довідок, відповідно до Порядку №637, не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не наявність записів у трудовій книжці.
«Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 р. визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Отже, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа, на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Крім того, рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області у цивільній справі №191/1643/23 від 15.06.2023, яке набрало законної сили 18.07.2023, було встановлено факт належності ОСОБА_1 документів, а саме, трудової книжки серії НОМЕР_2 , виданої 30.11.1977 року, та довідки №72/94 вк, виданої 05.11.2021 ПрАТ «ДТРЗ».
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 16.11.2021 року №046850008235 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
При цьому, в ході розгляду справи судом встановлено, що 24.07.2023 року, після набрання судовим рішенням законної сили про встановлення факту належності їй трудової книжки та довідки, позивач повторно звернулась до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком та саме з цього часу їй була призначена пенсія, тобто з 24.07.2023 року.
Судом встановлено, що 05.10.2023 року позивач звернулась до відповідача-1 з вимогою про проведення перерахунку пенсії саме з часу досягнення нею пенсійного віку, починаючи з 15.08.2021, з моменту першого звернення.
16.11.2023 року у зв'язку з неотриманням відповіді на заяву, позивач повторно звернулась до управління з вимогою проведення перерахунку та виплати пенсії за весь період з моменту досягнення пенсійного віку до моменту призначення та початку виплат пенсії, а саме, за період з 15.08.2021 року по 23.07.2023 року.
Листом від 12.12.2023 року, який отримано позивачем лише 15.01.2024 року, управління повідомило, що ще 06.11.2023 року надало відповідь на заяву від 05.10.2023 року.
Так, листом від 06.11.2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивача, що у неї відсутнє право отримувати пенсію з 15.08.2021 року, а тому, у проведенні перерахунку пенсії відмовлено, оскільки днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідний запис.
Суд звертає увагу, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадку, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Судом встановлено, що вперше до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії позивач звернулась 17.09.2021 року, відтак, її звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.
Таким чином, позивач має право на призначення пенсії з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 15 серпня 2021 року.
Враховуючи, що рішення Головного управління ПФУ в Запорізькій області від 16.11.2021 року №046850008235, яким позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком визнано судом протиправним та скасовано, а з заявою при призчанення пенсії позивач звернулась 17.09.2021 року, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, суд приходить до висновку, що пенсія за віком позивачу має були призначена саме з дня досягнення пенсійного віку, тобто з 15.08.2021 року, у зв'язку з чим, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладена у листі від 06.11.2023 року, щодо призначення пенсії з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 15 серпня 2021 року, є протиправною, і з метою захисту та відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-1 призначити позивачу пенсію саме з 15 серпня 2021 року, а також зобов'язати здійснити нарахування та виплату пенсії за період з 15 серпня 2021 року по 23 липня 2023 року.
Щодо вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 105 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», застраховані особи та члени їхніх сімей мають право на оскарження дій (бездіяльності) страхувальників, виконавчих органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб відповідно до законодавства про звернення громадян, а також у судовому порядку.
Страхувальники мають право на оскарження дій (бездіяльності) виконавчих органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб у порядку підлеглості до вищого органу або посадової особи, а також у судовому порядку.
Окрім цього, ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із ст. 3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21 лютого 2001 року № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Тобто, нарахування та виплата суми пенсії є первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатами нарахування та виплати основної суми пенсії.
У постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 29.03.2023 р. у справі №120/9475/21-а зазначено, що з покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 р. №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 р. у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 р. у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Таким чином, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум пенсії за період з 15.08.2021 року по 23.07.2023 року, суд дійшов висновку, що остання має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправної відмови та зобов'язаня вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 16.11.2021 року №046850008235 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладену у листі від 06.11.2023 року, щодо призначення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії з дня, що настає за днем досягнення нею пенсійного віку, тобто з 15 серпня 2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення нею пенсійного віку, тобто з 15 серпня 2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату пенсії за період з 15 серпня 2021 року по 23 липня 2023 року, із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1453,44 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1453,44 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник