18 листопада 2025 року Справа 160/27913/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Златіна С.В. розглянувши у порядку письмового провадження заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та заяву позивача про поновлення строку звернення з позовом до суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.09.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 04 серпня 2021 року по 17 вересня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 04 серпня 2021 року по 17 вересня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою суду від 29.09.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Позивач додав до позовної заяви клопотання про поновлення строку звернення з позовом до суду. Клопотання обгрунтовано тим, що спірні правовідносини між сторонами виникли у період з 04.08.2021 року по 17.09.2021 року. На момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція ст. 233 КЗпП України, яка не встановлювала строку звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд залишити позовну заяву без розгляду, оскільки на момент звільнення позивача зі служби ст. 233 КЗпП України встановлювала строк звернення з позовом до суду - три місяці у справах про виплату всіх сум. Позивач отримав грошовий атестат. Станом на момент звернення з позовом до суду позивач пропустив строк встановлений ст. 233 КЗпП України та не навів поважних причин для його поновлення.
Вирішуючи питання щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Позов має бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України або іншими законами. Для звернення до адмінсуду встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. (ст. 122 КАС України)
КАС України, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав, є загальним законом, проте з наведених положень статті 122 КАС України слідує, що вони не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки у контексті гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення КЗпП України у частині, що стосується строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Така норма була передбачена у вказаному законі у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас варто враховувати правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Тобто дія частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX) поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Так, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX) лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. (набрало законної сили 20.09.2023 на підставі постанови ВП ВС, якою це рішення залишено без змін)
Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, від 07.10.2024 у справі № 500/7802/23 та від 31.10.2024 у справі № 500/7140/23.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Спіні правовідносини між сторонами виникли у період часу з 04.08.2021 року по 17.09.2021 року, тобто до моменту набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, а тому до спірних правовідносин строк звернення з позовом до суду не застосовується.
А тому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Суд також відмовляє у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення з позовом до суду, оскільки позивач не пропустив строк звернення з позовом до суду; до спірних правовідносин строк звернення з позовом до суду не застосовується
Керуючись ст. 122, 240, 256 КАС України, суд,-
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку звернення з позовом до суду.
Відмовити у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду, яке міститься у відзиві на позовну заяву.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Суддя С.В. Златін