18 листопада 2025 рокуСправа №160/8871/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Царікової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
26.03.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати ОСОБА_1 100% грошового забезпечення (із врахуванням вже виплачених 50%) за період з 01 травня 2024 р. по 01 березня 2025 р., як члену сім'ї (матері) військовослужбовця в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_2 , який зник безвісті 29.12.2022 р.;
- зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_1 100% грошове забезпечення (із врахуванням вже виплачених 50%) за період з 01 травня 2024 р. по 01 березня 2025 р., як члену сім'ї (матері) військовослужбовця в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_2 , який зник безвісті 29.12.2022 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на отримання 100% виплат, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, оскільки є матір'ю військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісті 29.12.2022, а батьком ОСОБА_3 , який зник безвісті 29.12.2022, є громадянин Російської Федерації, який з сином не спілкується та не подавав заяву про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти сина. Вважає безпідставним висновок відповідача щодо відсутності в неї такого права на отримання 100% виплат, з огляду на те, що вона є єдиною особою, яка має право на вказані виплати.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №160/11692/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року в справі № 160/11692/24 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року в справі № 160/11692/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії скасовано. Ухвалено в справі № 160/11692/24 нове рішення. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо виплатити ОСОБА_1 100% грошового забезпечення за період з грудня 2022 по 25 квітня 2024 року як члену сім'ї (матері) військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісті 29 грудня 2022 року, із врахуванням виплачених 50% грошового забезпечення. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 100% грошове забезпечення за період з грудня 2022 року по 25 квітня 2024 року як члену сім'ї (матері) військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісті 29 грудня 2022 року, із врахуванням виплачених 50% грошового забезпечення. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Військова частина НОМЕР_2 на виконання рішення суду виплатила на користь позивачки 888462,79 грн. Проте, з травня 2024 року відповідач виплачує позивачці лише 50% грошового забезпечення зниклого безвісти сина.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
24.04.2025 представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву (вх. №32528/25), в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що законодавством чітко встановлено коло осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення у разі настання події, які регламентовані в розділі XXX наказу №260 від 07.06.3018 та п.7 постановою КМУ № 884 від 30.11.2016 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх». Відповідно вимог п. 7 Порядку виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання. Наведене положення не містить інших законних підстав відповідно яких командуванням військової частини може прийняти рішення про інший розподіл грошового забезпечення між батьками військовослужбовця, який визнаний безвісті зниклим крім як рівними частками кожному з батьків. Письмова відмова батька ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про його відмову від виплати грошового забезпечення до військової частини НОМЕР_2 не надходила. Крім того, в/ч НОМЕР_2 з наданих документів неможливо встановити громадянство Російської Федерації у батька ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вважає, що посадові особи відповідача діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, у зв'язку з чим порушень прав позивача не вбачається.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ухвалою суду продовжено строк розгляду справи до 18.11.2025.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст. ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , який брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів Держави у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Син ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 під час захисту Батьківщини, будучи військовослужбовцем в/ч НОМЕР_2 , зник безвісті 29.12.2020, про що ІНФОРМАЦІЯ_3 видано сповіщення від 09.01.2023 №224.
З матеріалів справи вбачається та позивачем не заперечується, що вона, як мати військовослужбовця, відповідно до п. 7 Постанови КМУ № 884 від 30.11.2016 та на підставі заяви, з грудня 2022 р. по сьогоднішній день (як зазначено в позові, на дату подачі позову) отримує від відповідача грошове забезпечення, як член сім?ї (мати) військовослужбовця ОСОБА_2 у розмірі 50% від грошового забезпечення передбаченого до виплати.
З матеріалів справи вбачається, що батько зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 має паспорт громадянина Російської федерації з 30.09.2020, на підтвердження чого ОСОБА_1 надавала до військової частини відповідні відомості (копію паспорта ОСОБА_3 ).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №160/11692/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року в справі № 160/11692/24 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року в справі № 160/11692/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії скасовано. Ухвалено в справі № 160/11692/24 нове рішення. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо виплатити ОСОБА_1 100% грошового забезпечення за період з грудня 2022 по 25 квітня 2024 року як члену сім'ї (матері) військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісті 29 грудня 2022 року, із врахуванням виплачених 50% грошового забезпечення. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 100% грошове забезпечення за період з грудня 2022 року по 25 квітня 2024 року як члену сім'ї (матері) військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісті 29 грудня 2022 року, із врахуванням виплачених 50% грошового забезпечення. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Військова частина НОМЕР_2 на виконання рішення суду виплатила на користь позивачки 888462,79 грн. Проте, з травня 2024 року відповідач виплачує позивачці лише 50% грошового забезпечення зниклого безвісти сина.
Позивач 01.03.2025 звернулась до відповідача із заявою про виплату їй грошового забезпечення зниклого безвісті сина, у 100% розмірі від грошового забезпечення за період з 01.05.2024 по 01.03.2025.
Листом від 11.02.2025 №2540 військова частина НОМЕР_2 надала відповідь позивачу про те, що Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №160/11692/24 виконана в повному обсязі, доплата коштів у розмірі 50% за період грудень 2022 р. - квітень 2024 р. у сумі 888 462,79 грн. була перерахована на картковий рахунок позивача 29.01.2025.
Позивач не погоджується з тим, що відповідач виплачує грошове забезпечення позивачці, як члену сім?ї зниклого безвісті військовослужбовця у період з 01.05.2024 по 01.03.2025 не в повному обсязі (лише 50%).
Також, позивач не погоджується з тим, що відповідачем виплачено позивачці лише 50% грошового забезпечення за грудень 2022 року (місяць, у якому зник безвісті син позивачки), замість виплати грошового забезпечення у розмірі 100% від грошового забезпечення.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась за захистом порушеного права до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною шостою статті 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 (далі - Порядок №884).
Відповідно до пункту 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються:
копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);
довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);
копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);
копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);
копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
За положеннями пункту 5 Порядку № 884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Згідно з пунктом 7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Міноборони, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв'язку, Адміністрація Держспецтрансслужби мають право отримувати з державних реєстрів інформацію щодо осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовців, шляхом доступу до таких реєстрів та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.
Відтак, виплата особам, зазначеним у частині шостій статті 9 Закону № 2011-ХІІ та пункті 7 Порядку № 844, грошового забезпечення безвісті зниклого військовослужбовця здійснюється в рівних частках, а у разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Приведеними вище положеннями пункту 7 Порядку № 884 передбачено право відповідних органів (Міноборони, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв'язку, Адміністрація Держспецтрансслужби) на отримання з державних реєстрів інформації щодо осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовців, шляхом доступу до таких реєстрів та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.
Проте відповідачем як суб'єктом владних повноважень в порушення частини другої статті 77 КАС України не надано доказів отримання інформації із відповідних реєстрів щодо осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця, а судом першої інстанції необґрунтовано перекладено тягар доказування на позивача.
Стосовно відсутності письмової заяви батька від виплат суд зазначає таке.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської Федерації, що підтверджено фотокопією паспорта, а відповідачем не спростовано цього факту, ОСОБА_3 проживає на території Російської Федерації.
Той факт, що батько безвісті зниклого військовослужбовця, який є громадянином Російської Федерації та проживає на території Російської Федерації, не надав заяви про відмову від виплати грошового забезпечення, не може вважатися належною підставою для відмову у виплаті в повному обсязі грошового забезпечення позивачу.
Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01 грудня 2022 року № 2783-ІХ установлено таке.
Керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
Керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
Тобто з 27 грудня 2022 року зупинено дію Мінської конвенції та протоколу до неї, до документів, виданих на території Росії та Білорусі, при пред'явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем, проте засвідчення апостилем документів, виданих у Російській Федерації, є неможливим, проте судом першої інстанції не надано правової оцінки цим обставинам.
Відтак, враховуючи відсутність інших осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення безвісті зниклого військовослужбовця, крім позивача, з урахуванням належності батька безвісті зниклого військовослужбовця до громадянства Російської Федерації та фактичного подання ним заяви про відмову від отримання грошового забезпечення, суд доходить до висновку, що позивач має право на отримання 100% грошового забезпечення безвісті зниклого сина.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо виплати ОСОБА_1 100% грошового забезпечення (із врахуванням вже виплачених 50%) за період з 01 травня 2024 р. по 01 березня 2025 р., як члену сім'ї (матері) військовослужбовця в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_2 , який зник безвісті 29.12.2022 р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 100% грошове забезпечення (із врахуванням вже виплачених 50%) за період з 01 травня 2024 р. по 01 березня 2025 р., як члену сім'ї (матері) військовослужбовця в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_2 , який зник безвісті 29.12.2022 р.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 18.11.2025.
Суддя О.В. Царікова