17 листопада 2025 рокуСправа №160/20394/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
14.07.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.05.2025 про його виключення з військового обліку на підставі пп. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.05.2025 про його виключення з військового обліку на підставі пп. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та прийняти відповідне рішення.
В обґрунтування позову зазначено, що дії відповідача щодо не розгляду заяви по суті та не прийняття відповідного рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.05.2025 року про виправлення недостовірних відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо позивача є протиправними та такими, що порушують права позивача.
21.07.2025 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
Однак, відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Обґрунтувань неможливості подання відзиву у строк, встановлений судом, клопотань про продовження строку на подання відзиву надано не було.
За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ухвалою суду продовжено строк розгляду справи до 17.11.2025.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Згідно військового квитка серії НОМЕР_3 від 24.06.1990, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виключений з військового обліку 11.11.2010.
Згідно свідоцтва про хворобу №2520 від 27.10.2010, затвердженого Центральною лікарсько-експертною комісією від 27.10.2010, у ОСОБА_1 виявлено захворювання, пов'язані з проходженням військової служби. На підставі статей 40б, 39б, 13в, 67в гр. II Розкладу хвороб та Таблиці додаткових вимог до положення, введеного в дію наказом Міністра оборони України №402-2008 визнано ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Натомість з даних додатку "Резерв+" вбачається, що позивач є військовозобов'язаною особою та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
15.05.2025 позивач направив заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогою внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про його виключення з військового обліку на підставі пп. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» згідно його військового квитка НОМЕР_3 від 24.06.1990 року та свідоцтва про хворобу №2520 від 27.10.2010 року лікарсько-експертної комісії МНС України.
Зазначену заяву з додатками позивач надіслав відповідачу засобами поштового зв'язку, про що свідчить опис до поштового вкладення № 4900000545460, накладна № 4900000545460.
Відповідно до інформації з офіційного сайту Укрпошта (трекінг відправлень) лист з описом до поштового вкладення № 4900000545460 був вручений одержувачу (відповідачу) 19.05.2025.
Станом на дату звернення до суду з цим позовом, відповідь від відповідача на адресу позивача не надходила, будь-яких змін до відомостей Резерв+ не внесено, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися з адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На виконання вимог статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232-XII).
За визначенням, наведеним у частині 9 статті 1 Закону №2232-XII, для виконання військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Згідно із пунктом 1 частини 10 статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини 2 статті 14 Закону №2232-XII взяття громадян України на військовий облік призовників здійснюється у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
За змістом частини 1 статті 37 Закону №2232-XII взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України:
1) на військовий облік призовників (крім Служби безпеки України, розвідувальних органів України) віком до 25 років: які відповідно до статті 14 цього Закону взяті на військовий облік; які є призовниками, що прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань, якщо раніше не перебували на військовому обліку; які припинили альтернативну (невійськову) службу достроково і відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" підлягають взяттю на військовий облік призовників; які відраховані із закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та не пройшли базову загальновійськову підготовку; жінки, які виявили бажання проходити базову військову службу, безпосередньо перед направленням на базову військову службу;
2) на військовий облік військовозобов'язаних: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних; військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань; призовники, які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького) складу; жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу;
3) на військовий облік резервістів: які зараховані до військового оперативного резерву; які уклали контракт про проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань; резервісти, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України на нове місце проживання.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулювання відносин у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти) визначено Законом України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" від 16.03.2017 №1951-VIII (далі - Закон №1951-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1951-VIII єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Положеннями статті 5 Закону №1951-VIII передбачено, що держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Держатель Реєстру:
1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;
2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";
4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;
5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;
6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Адміністратор Реєстру обробляє відомості про призовників, військовозобов'язаних та резервістів від імені держателя Реєстру. Для цього із складу підпорядкованих йому органів визначаються органи адміністрування Реєстру та органи ведення Реєстру.
Розпорядник Реєстру відповідно до закону:
1) організовує функціонування Реєстру;
2) у межах своїх повноважень має доступ до відповідної інформації, що міститься в Реєстрі;
3) організовує підготовку підпорядкованих йому органів адміністрування та ведення Реєстру;
4) забезпечує контроль за повнотою, актуальністю, своєчасністю та достовірністю внесених до Реєстру відомостей.
Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є:
уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру;
оперативні командування;
територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;
Центральне управління Служби безпеки України;
відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи адміністрування Реєстру:
1) здійснюють аналітичну обробку даних;
2) забезпечують взаємодію щодо ведення Реєстру, контролюють повноту, відповідність та своєчасність внесення інформації, наданої державними органами, контролюють виконання рішень Держателя та розпорядника Реєстру. Орган адміністрування Реєстру має доступ до статистичних відомостей Реєстру;
3) забезпечують зберігання та резервування бази даних Реєстру, контроль за її цілісністю, дотриманням вимог законодавства та Порядку ведення Реєстру, затвердженого Кабінетом Міністрів України;
4) організовують підготовку та підвищення кваліфікації персоналу підпорядкованого органу адміністрування.
Порядок обробки та захисту відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів органами адміністрування Реєстру визначається Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Органи адміністрування та ведення Реєстру Служби безпеки України, розвідувальних органів України здійснюють адміністрування та ведення Реєстру в частині збирання, зберігання, обробки та використання даних про військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку в їх органах (підрозділах). Порядок ведення та адміністрування Реєстру, в якому встановлюються процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку в Службі безпеки України, розвідувальних органах України, а також їх службові дані визначаються спільними наказами Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України.
За змістом частини 1 статті 9 Закону №1951-VIII призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право:
1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста;
2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону №1951-VIII ведення Реєстру включає:
1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним;
2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами;
3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Згідно із частиною 4 статті 14 Закону №1951-VIII надання громадянам України інформації відповідно до статті 9 цього Закону здійснюється згідно з Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії через інформаційні (інформаційно-комунікаційні) системи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації, відповідно до законодавства про електронну інформаційну взаємодію.
З аналізу наведених норм слідує, що праву військовозобов'язаного на отримання за вмотивованою заявою інформації про своє включення (невключення) до Реєстру та відомостей про себе, внесених до Реєстру, виправлення недостовірних відомостей Реєстру кореспондує обов'язок адміністратора Реєстру (у даному випадку ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із надання такої інформації або виправлення недостовірних відомостей Реєстру або ж надання обґрунтованої відмови у задоволенні отриманої заяви.
Судом встановлено, що позивач, 15.05.2025 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів запису про виключення його з військового обліку військовозобов'язаних за п.п.3 ч.6 ст. 37 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу.
Зазначену заяву з додатками позивач надіслав відповідачу засобами поштового зв'язку, про що свідчить опис до поштового вкладення № 4900000545460, накладна № 4900000545460.
Відповідно до інформації з офіційного сайту Укрпошта (трекінг відправлень) лист з описом до поштового вкладення № 4900000545460 був вручений одержувачу (відповідачу) 19.05.2025.
При цьому, доказів розгляду вказаної заяви позивача від 15.05.2025 року відповідачем до суду не надано, судом з матеріалів справи не встановлено.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, в межах даної справи суд не надає оцінку наявності або відсутності підстав для внесення позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, як особи, яка виключена з військового обліку військовозобов'язаних за пунктом 6 частини 6 статті 37 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу, оскільки відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, відповідна заява позивача не розглянута.
За встановлених у справі обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження розгляду суб'єктом владних повноважень заяви позивача від 15.05.2025 та прийняття будь-якого рішення за наслідками такого розгляду, суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо нездійснення розгляду заяви позивача про внесення в Єдиний електронний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів запису про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п.п.3 ч.6 ст.37 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу, що зумовлює задоволення позову.
Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі East/West Alliance Limited проти України (№19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96).
З огляду на викладене, враховуючи, що під час розгляду справи підтвердилось допущення бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 15.05.2025 року, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права буде зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву по суті та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.05.2025 року про виправлення недостовірних відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів шляхом внесення достовірних відомостей до військово-облікового документу, а саме щодо категорії обліку: виключений з військового обліку.
При ухваленні даного рішення судом враховуються висновки, викладені у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2025 у справі №520/22324/24.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.05.2025 про його виключення з військового обліку на підставі пп. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.05.2025 про його виключення з військового обліку на підставі пп. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та прийняти відповідне рішення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 17.11.2025.
Суддя О.В. Царікова