м. Вінниця
18 листопада 2025 р. Справа № 120/16070/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши заяву про забезпечення позову, подану одночасно з пред'явленням позовної заяви, за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду 17.11.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними дій, які полягають у не внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ..
Одночасно із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення заборони на відповідача в особі його посадових осіб вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією та призовом позивача на військову службу по мобілізації, зокрема затримання, утримання, видача повісток, мобілізаційних розпоряджень, переміщення особи до навчальних центрів тощо, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження бездіяльності відповідача;
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , в тому числі: видавати йому направлення на проходження військово-лікарської комісії, повторної (контрольної) військово-лікарської комісії, видавати, надсилати повістки за місцем проживання та місцем роботи з будь-яких питань військового обліку, складати протоколи чи виносити постанови у справі про адміністративне правопорушення, до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі;
- зупинити дію звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 до Національної поліції України про доставлення ОСОБА_1 , працівниками поліції до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі;
- заборонити Національній поліції України та всім її структурним підрозділам які здійснюють правоохоронну діяльність на території України вчиняти будь-які дії щодо адміністративного затримання/доставлення ОСОБА_1 до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за зверненням ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі;
- заборонити уповноваженим особам патрулів, до складу якого входять уповноважені посадові особи Збройних Сил, Національної поліції, Національної гвардії, Управління державної охорони та Держприкордонслужби, що виконують покладені на них обов'язки на маршруті патрулювання, визначеному комендантом на території, де введено воєнний стан, затримувати і доставляти до органів або підрозділів Національної поліції України та територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, ОСОБА_1 на звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі.
Подану заяву обґрунтовано тим, що заявник підготував та подав на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 адвокатський запит з наданням інформації та роз'яснень з приводу підстав внесення його до ЄДР призовників, військовозобов'язаних та резервістів про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 відповідно до ст. 7 ЗУ "Про єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів". Однак на дату звернення до суду з адміністративним позовом, відповіді на зазначений адвокатський запит надано не було.
У зв'язку із чим, позивач зауважує, що у разі задоволення позову в цій справі без вжиття заходів забезпечення не можливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого позову, оскільки в такому випадку суд не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву, що є неприпустимим. Отже, у випадку не вжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням наведеної норми суд вирішив розгляд заяви про забезпечення позову здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд зважає на таке.
Особливості інституту забезпечення позову в адміністративному процесі врегульовані главою 10 розділу 1 КАС України.
Так, частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).
В свою чергу, частиною 1 статті 151 КАС України передбачено види забезпечення позову, серед яких: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборона відповідачу вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За приписами частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав та законних інтересів позивачів (фізичних та юридичних осіб) в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Натомість розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачами) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваних рішень (дій) та порушення такими рішеннями (діями) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій) та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті. Тому твердження заявника про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є тим висновком, до якого суд ставиться з певною пересторогою, оскільки він може свідчити про правову позицію суду наперед.
Відтак, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у лише виключних випадках, доведених "поза обґрунтованим сумнівом".
У заяві про забезпечення позову позивач просить суд зупинити здійснення щодо нього будь-яких дій, пов'язаних з мобілізацією та призовом.
Як вже зазначалося судом, доводи позивача зводяться до того, що у випадку не вжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Водночас, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що наразі відповідач вживає заходи, спрямовані на його мобілізацію (вручення повістки, мобілізаційного розпорядження тощо), що свідчить про передчасний характер поданої заяви.
Крім того, такий спосіб забезпечення позову, як накладення заборони видавати заявнику направлення на проходження військово-лікарської комісії, повторної (контрольної) військово-лікарської комісії, видавати, надсилати повістки за місцем проживання та місцем роботи з будь-яких питань військового обліку, складати протоколи чи виносити постанови у справі про адміністративне правопорушення; зупинити дію звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 до Національної поліції України про доставлення заявника працівниками поліції до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки; заборони Національній поліції України та всім її структурним підрозділам які здійснюють правоохоронну діяльність на території України вчиняти будь-які дії щодо адміністративного затримання/доставлення заявника до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за зверненням ІНФОРМАЦІЯ_1 ; заборони уповноваженим особам патрулів, до складу якого входять уповноважені посадові особи Збройних Сил, Національної поліції, Національної гвардії, Управління державної охорони та Держприкордонслужби, що виконують покладені на них обов'язки на маршруті патрулювання, визначеному комендантом на території, де введено воєнний стан, затримувати і доставляти до органів або підрозділів Національної поліції України та територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, ОСОБА_1 на звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 , виходить за межі предмета позову та спірних правовідносин, оскільки передбачає покладення певних зобов'язань на не визначене коло суб'єктів владних повноважень, які не є відповідачами за позовом та рішення, дії або бездіяльність яких не оскаржуються.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 640/15534/22 вказав на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, підлягають встановленню та оцінці судом на підставі зібраних у справі доказів й аналізу релевантних норм права, під час вирішення справи по суті.
Щодо можливого настання негативних наслідків, на що також звертає увагу позивач у своїй заяві, то такі доводи не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються на припущеннях. Більше того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2019 року у справі № 826/13306/18.
Також суд враховує, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частиною третьою статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, за загальним правилом, не може вважатися неправомірним і таким, що не відповідає вимогам збалансованості інтересів особи та держави в цілому.
Суд наголошує, що саме суб'єкт звернення з відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати та довести існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини першої статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Натомість наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову у цій справі.
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що у задоволенні заяви належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна