м. Вінниця
17 листопада 2025 р. Справа № 120/6823/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування ( АДРЕСА_2 )
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до 11 комендатури охорони та обслуговування (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення з 29.01.2020 по 11.03.2020, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2014-2020 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 35 днів з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020; зобов?язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення з 29.01.2020 по 11.03.2020, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2014-2020 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 35 днів з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих та виплачених сум.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні відповідача та з 11.03.2020 його виключено зі списків особового складу частини. Позивач вказує, що під час проходження служби відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018. Однак на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/16374/21-а відповідач 12.03.2025 провів перерахунок та виплату грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 , водночас при цьому не нарахував і не виплатив позивачеві компенсацію за несвоєчасну виплату зазначених сум. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 26.05.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Вказана ухвала направлялась відповідачу за адресою АДРЕСА_3 , однак 09.06.2025 до суду повернувся конверт із зазначення причин невручення "адресат відсутній за вказаною адресою".
Ч. 4 ст. 124 КАС України встановлено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.
До повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «за закінченням встановленого строку зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть уважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Згідно з ч. 11 ст. 126 КАС України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
За наведених вище обставин, суд вважає, що вжив усі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався, відтак суд, в силу приписів Кодексу адміністративного судочинства, вирішує справу за наявними матеріалами.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка зарахована на фінансове забезпечення до 11 комендатури охорони та обслуговування.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 11.03.2020 №58 позивача з 11.03.2020 виключено зі списків військової частини у зв'язку із звільненням з військової служби за станом здоров'я.
Під час проходження військової служби в період з 29.01.2020 по день звільнення відповідач невірно встановив розмір посадового окладу та окладу за військове звання, що призвело до виплати грошового забезпечення та інших виплат при звільненні у значно меншому розмірі.
Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 по справі №120/16374/21-а визнано протиправними дії НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 11.03.2020, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2014-2020 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 35 днів без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020; зобов'язати НОМЕР_1 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 11.03.2020, грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально- побутових питань за 2020 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2014-2020 роки, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 35 днів з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020.
Остаточний розрахунок з позивачем в частині виплати належних сум грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.03.2020 відбувся 12.03.2025.
Однак при виплаті вищенаведених сум відповідачем не нараховано і не виплачено позивачеві компенсацію за несвоєчасну виплату індексації.
26.03.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплати йому вищевказаної компенсації.
В телефонному режимі відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).
Згідно зі ст. 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто ст. 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
При цьому, використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 року у справі №803/203/17, від 29.10.2020 року у справі № 280/729/19, від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20.
Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду по справі № 120/16374/21-а здійснено виплату позивачеві грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.03.2020 в належному розмірі.
З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування належних сум індексації грошового забезпечення та остаточний розрахунок з позивачем відбулись у зв'язку з неправомірним нарахуванням такого розрахунку відповідачем, тобто з його вини, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов'язок проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Під час розгляду справи суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у своїх постановах від 19.05.2022 по справі №200/3859/21, від 24.01.2023 по справі №200/10176/19-а.
Так, Верховний Суд дійшов висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Отже, оскільки такий обов'язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.03.2020 є протиправною, відтак наявні підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок вимоги про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та вимоги про зобов'язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої, адже внаслідок визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, можливим є зобов'язання до вчинення певних дій для відновлення порушених прав та інтересів сторони.
З огляду на те, що судом визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.03.2020, відповідно з метою відновлення порушених прав та інтересів позивача суд вбачає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати індексації.
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.03.2020.
Зобов'язати НОМЕР_1 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.03.2020 за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати такого грошового забезпечення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: 11 комендатура охорони та обслуговування ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Повний текст рішення складено та підписано суддею 17.11.2025 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна