Дата документу 29.10.2025 Справа № 331/2919/25
Єдиний унікальний № 331/2919/25 Головуючий у 1-й інстанції: Яцун О.О.
Провадження № 22-ц/807/1458/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
29 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Камаловій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Срібного Валерія Анатолійовича на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Київська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу,
У травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Срібний В.А. звернувся до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, заінтересована особа: Київська міська рада.
В обґрунтування заяви зазначав, що на початку 2004 року ОСОБА_1 познайомилася з ОСОБА_2 в місті Бердянськ Запорізької області, де ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на той час проживали.
ОСОБА_2 з липня 2004 року став працювати та постійно мешкати в місті Києві, тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спілкувалися в основному по телефону та шляхом листування, а також приїздили один до одного в гості.
16 червня 2005 року ОСОБА_1 офіційно розірвала шлюб із своїм колишнім чоловіком ОСОБА_3 . До розірвання вказаного шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично не проживали разом та не вели спільного господарства вже майже два роки.
Після розірвання шлюбу, з липня 2005 року ОСОБА_1 стала проживати з ОСОБА_2 в місті Києві однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу.
Спочатку вони разом проживали в орендованій кімнаті в квартирі АДРЕСА_1 , а потім, із січня 2008 року - в орендованій квартирі АДРЕСА_2 .
Починаючи з травня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали спільно проживати в квартирі АДРЕСА_3 , яка належить другу ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .
Отже, починаючи з липня 2005 року по серпень 2023 року ОСОБА_1 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 . Вони постійно проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов'язані спільним побутом, фактично мали взаємні права та обов'язки членів подружжя, тобто, проживали однією сім'єю, як чоловік та дружина. Реєстрація їхнього шлюбу постійно відкладалася з різних причин. Спільних дітей у них не було.
ОСОБА_1 проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 аж до смерті останнього, який раптово помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 займалася похованням померлого ОСОБА_2 та повністю взяла на себе оплату всіх ритуальних послуг, які надавалися у зв'язку із похованням останнього.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_4 , що належала на праві власності ОСОБА_2
25 листопада 2023 року за заявою ОСОБА_1 в Першій Київській державній нотаріальній конторі було заведено (зареєстровано) спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Витягом №74894132 про реєстрацію в Спадковому реєстрі, номер у Спадковому реєстрі 71628115, номер у нотаріуса 1432/2023.
25 січня 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулася до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом, що залишилася після смерті ОСОБА_2 .
Постановою державного нотаріуса Праведник Н.О. Першої Київської державної нотаріальної контори від 25 січня 2025 року вих. №394/02-31 було відмовлено ОСОБА_1 у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , у зв'язку з відсутністю факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не менше 5 років до дня його смерті, згідно зі ст. 1264 Цивільного кодексу України.
Встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім'єю із спадкодавцем ОСОБА_2 не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, має для заявника ОСОБА_1 (спадкоємця) юридичне значення. Вказаний факт породжує юридичні наслідки, тобто, від встановлення вказаного факту залежить виникнення спадкових прав ОСОБА_1 на спадщину, яка залишилася після смерті спадкодавця ОСОБА_2 . Вказаний юридичний факт встановлюється з метою реалізації спадкових прав ОСОБА_1 , як спадкоємця четвертої черги (згідно із статтею 1264 ЦК України), а саме, з метою подальшого оформлення права на спадкове майно в нотаріальному порядку.
Оскільки спадкоємець ОСОБА_1 фактично прийняла спадщину, спору про право не існує, та встановлення вказаного юридичного факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, а встановити зазначений юридичний факт в позасудовому порядку неможливо, чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення такого юридичного факту, та неможливо отримати у органах державної реєстрації актів цивільного стану чи у будь-яких інших органах документи, що посвідчують факт проживання однією сім'єю заявника ОСОБА_1 та спадкодавця ОСОБА_2 , заявлені вимоги є такими, що підлягають розгляду в порядку окремого провадження.
Звертала увагу, що інші спадкоємці за заповітом та за законом, які б прийняли спадщину, відсутні.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд встановити юридичний факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як чоловіка та жінки без шлюбу у період з липня 2005 року по серпень 2023 року.
Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2025 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_5 , заінтересована особа: Київська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу відмовлено.
Роз'яснено заявниці, що вона має право на звернення до суду із зазначеними вимогами у порядку позовного провадження.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Срібний В.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що з поданої заяви вбачається спір про право, не відповідають дійсним обставинам справи.
Звертає увагу, що зі змісту заяви про встановлення факту та долучених до неї доказів не вбачається наявність інших спадкоємців і спору між ними. Навпаки, в заяві про встановлення юридичного факту було зазначено, що інші спадкоємці за заповітом та за законом, які б прийняли спадщину, відсутні, а також вказано про відсутність спору про право. Судом першої інстанції так само не встановлено наявність інших спадкоємців і спору між ними. Протилежне не було зазначено в оскаржуваній ухвалі суду.
Учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Срібного В.А., перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що метою звернення заявника ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є встановлення в судовому порядку обставин, необхідних для прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з'ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви встановлено, що існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження. За встановлених обставин суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження та роз'яснив заявнику можливість звернутися до суду з відповідними вимогами у порядку позовного провадження.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 (а.с. 13 зворот).
Звертаючись до суду із даною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона та ОСОБА_2 з липня 2005 року по серпень 2023 року проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу.
Постановою державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори Праведник Н.О. від 25 січня 2025 року вих. №394/02-31 було відмовлено ОСОБА_1 у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , у зв'язку з відсутністю факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не менше 5 років до дня його смерті, згідно зі ст. 1264 Цивільного кодексу України (а.с. 16 зворот).
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.
У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 694/2318/23, від 08 травня 2024 року у справі № 214/4921/23 та від 05 червня 2024 року у справі № 557/1535/23.
Тобто якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України).
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 з підстав того, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв, не вказав, хто оспорює право ОСОБА_1 на прийняття спадщини, тобто не встановив між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.
Відмова нотаріуса у видачі заявниці свідоцтва про прийняття спадщини пов'язана виключно з тим, що із наданих нею документів не підтверджується факт постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 статті 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Колегія суддів наголошує, що оскаржувана ухвала не містить належно викладеної мотивувальної частини щодо висновку судупро наявність спору про право.
Отже, висновки суду про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасними.
З огляду на зазначене, оскаржувану ухвалу не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Статтею 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Срібного Валерія Анатолійовича задовольнити.
Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2025 року у цій справі скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
Е.А. Онищенко