Справа № 309/621/25
10.11.2025 м. Ужгород
Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Філь М.О. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 25 лютого 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.204-1 КУпАП,
Постановою судді Хустського районного суду Закарпатської області від 25 лютого 2025 року накладено на ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце проживання АДРЕСА_1 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 cт. 204-1 КУпАП адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 (п'ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п'ятсот ) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Відповідно до постанови суду, - 12 лютого 2025 року близько 16 год. 30 хв. прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» спільно з офіцером прикордонного оперативно-розшукового відділу (з м.д.н.п. Яблунівка) в межах контрольованого прикордонного району в населеному пункті Хуст на напрямку 169 прикордонного знаку було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 , який спільно з громадянином України ОСОБА_2 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України в Румунію поза пунктами пропуску через державний кордон України в складі групи осіб.
Своїми діями громадянин України ОСОБА_1 порушив вимоги ст. ст.. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.204-1 КУпАП.
Не погоджуючись з даною постановою адвокат Філь М.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що наявні в матеріалах справи докази, на які посилається суд в оскаржуваній постанові, являються недостатніми для обґрунтування вини ОСОБА_1 . Вказує, що висновки викладені в оскаржуваній постанові суду не підтвердженні матеріалами справи та не враховують всі обставини справи для кваліфікації вчиненого правопорушення саме за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Окрім того, сторона захисту зазначає, що ОСОБА_1 являється студентом денної форми навчання Харківського національного автомобільно-дорожнього університету, не є військовозобов'язаним, оскільки йому 21 рік. Зазначає, що ОСОБА_1 не мав наміру в незаконному перетині державного кордону, а приїхав до м. Хуст з метою влаштуватися на роботу у с. Липча. Дані докази під час розгляду справи у суді першої інстанції були відсутні, так як він тільки збирався влаштуватися на роботу та його взяли на роботу з 26.02.2025, а оскаржувана постанова суду винесена 25.02.2025, про що надається договір підряду від 26.02.2025 на виконання робіт по зварюванню металевих конструкцій у Закарпатській області Хустського району с.Липча та фотографії з місця роботи. Звертає увагу, що був затриманий працівниками прикордонної служби на пероні залізничного вокзалу в м. Хуст, після чого був доставлений на прикордонний пункт Вишково - Ракош, де підписав усі надані йому документи внаслідок застосування працівниками прикордонної служби психологічного насильства та погроз щодо нього. Крім того, зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б доводи вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, а саме схема правопорушення, фото-, відео фіксація, пояснення свідків тощо, а у протоколі не конкретизовано місце вчинення правопорушення. Висновок суду про те, що в матеріалах справи відсутні відомості про упередженість працівників прикордонної служби та їх зацікавленість у результатах розгляду справи спростовується скріншотами переписки ОСОБА_1 із приятелем ОСОБА_3 , тобто вина ОСОБА_1 не доведена поза розумним сумнівом, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Крім того, сторона захисту зазначила, що ОСОБА_1 раніше не притягувався до адміністративної відповідальності, його діями не заподіяна будь-яка майнова шкода або збитки державним чи суспільним інтересам, обставини, які обтяжують відповідальність, відсутні, що в свою чергу суд першої інстанції міг звільнити від відповідальності у зв'язку з малозначністю вчиненого правопорушення.
В судове засідання ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Філь М.О. не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неявки суду не повідомили.
Апеляційний суд звертає увагу, що особи, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, однак користуватися ними повинні сумлінно в межах процесуального закону відповідно до їх призначення і тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети провадження у справі.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Частиною 2 ст. 268 КУпАП визначено, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 204-1 КУпАП, не є обов'язковою.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Апеляційний суд вважає, що вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за спробу незаконного перетину державного кордону України, вчиненої групою осіб, всупереч доводів апеляційної скарги захисника, є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченими ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 цього адміністративного правопорушення.
Не дивлячись на доводи апеляційної скарги захисника, наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, підтверджується зібраними у справі про адміністративне правопорушення й дослідженими в судовому засіданні доказами, яким дана правильна юридична оцінка.
Даними, які містяться у протоколі про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 023085 від 12.02.2025, стверджується, що 12.02.2025 близько 16 год. 30 хв. прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» спільно з офіцерами прикордонного оперативно-розшукового відділу (з м.д.н.п. «Яблунівка») в межах контрольованого прикордонного району в н.п. Хуст на напрямку 169 прикордонного знаку, було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 , який спільно з громадянином України ., ОСОБА_2 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону із України в Румунію поза пунктами пропуску через державний кордон, у складі групи осіб.
Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджуються вищевказаним протоколом про адміністративне правопорушення (а. с. 1); протоколом про адміністративне затримання від 12.02.2025 (а. с. 2); протоколом особистого огляду речей та вилучення речей і документів від 12.02.2025 (а. с. 3); довідкою про результати затримання двох громадян України на ділянці впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » віпс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (а. с. 4); письмовими поясненнями в. о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) ОСОБА_4 (а. с. 5); заявою ОСОБА_1 про визнання вини та можливість розгляду справи без його участі (а. с. 6).
Всупереч доводів апеляційної скарги, вищенаведені докази, є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його вину у вчиненні, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 252 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є самостійним доказом у справі про адміністративне правопорушення, та має бути оцінений за правилами оцінки доказів.
Апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 відповідає вимогам КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом МВС України № 898 від 18.09.2013, такий складений уповноваженою особою Державної прикордонної служби у присутності ОСОБА_1 . Зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 роз'яснені його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, в тому числі право мати захисника, що ОСОБА_1 також підтвердив своїм підписом.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення є належним та допустимим доказом у справі та обґрунтовано покладений судом в обґрунтування доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 підписав усі надані йому документи внаслідок застосування працівниками прикордонної служби психологічного насильства та погроз щодо нього, а висновок суду про те, що в матеріалах справи відсутні відомості про упередженість працівників прикордонної служби та їх зацікавленість у результатах розгляду справи спростовується скріншотами переписки ОСОБА_1 із приятелем ОСОБА_3 .
Указані доводи не підтверджені жодними доказами, і при цьому, сторона захисту не надала жодних доказів про те, що ОСОБА_1 оскаржував дії працівників прикордонної служби при його затриманні. Додані стороною захисту скріншоти переписок з мобільного телефону частково нечитабельні і їх походження є невідомим, а тому до уваги не беруться.
Всупереч доводів апеляційної скарги, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які би давали підстави вважати, що в. о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) ОСОБА_5 був упередженим при складанні щодо ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ознаками передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, і що в нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про його зацікавленість у результатах розгляду справи, - у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги.
Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що в. о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) ОСОБА_5 діяв у межах наданих йому повноважень.
Водночас, апеляційним судом не встановлено і будь-яких фактів про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, які би призвели до примусового підписання ним протоколу про адміністративне правопорушення та інших документів, які містяться у матеріалах справи, у тому числі заяви про визнання вини, а також відмови від надання будь-яких пояснень з приводу обставин, що мали місце.
З матеріалів справи вбачається, що всі документи ОСОБА_1 підписав без зауважень, не спростовував викладені у них обставини, не вказував на інші підстави, які зумовили його перебування у зазначеному в протоколі місці.
При цьому, з довідки про результати затримання вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнали наміри на незаконний перетин державного кордону.
Із урахуванням наведеного, не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що викладені у протоколі обставини не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 не мав намірів на незаконний перетин державного кордону України, а приїхав до м. Хуст з метою влаштуватися на роботу у с. Липча на підприємство по виготовленню теплиць. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що будь-яких доказів, які б із достовірністю підтверджували такі факти стороною захисту не надано. Долучена стороною захисту до апеляційної скарги копія Договору від 26.02.2025, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки зазначений Договір укладений після того, як ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України в Румунію (12.02.2025).
Доводи захисника в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_1 був затриманий працівниками прикордонної служби на пероні залізничного вокзалу в м. Хуст, після чого був доставлений на прикордонний пункт Вишково - Ракош, є неприйнятними, оскільки не спростовують умислу ОСОБА_1 на незаконний перетин державного кордону України, з огляду на таке.
Відповідно до диспозиції частини другої статті 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинене групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_1 суть вчиненого ним правопорушення полягала у спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктом пропуску в складі групи осіб.
Згідно ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Ознакою об'єктивної сторони правопорушення, за яке передбачена відповідальність частиною другою статті 204-1 КупАП є, зокрема, перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України, вчинене у складі групи осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень.
З матеріалів справи вбачається, що 12.02.2025 близько 16 год 30 хв прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» спільно з офіцерами прикордонного оперативно-розшукового відділу (з м.д.н.п. Яблунівка) на напрямку 169 прикордонного знаку, у межах контрольованого прикордонного району в н.п. Хуст, був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_1 спільно з громадянином ОСОБА_2 , за спробу незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску, у складі групи осіб.
Тому, безпідставними є і доводи апеляційної скарги про те, що у протоколі не конкретизовано місце вчинення правопорушення.
Таким чином, незважаючи на наведені в апеляційній скарзі доводи, а також те, що ОСОБА_1 не мав умислу незаконно перетинати державний кордон з України в Румунію, апеляційний суд оцінює, як обрану лінію захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 12.02.2025 близько 16 год 30 хв, спільно з іншим громадянином, здійснили спробу незаконного перетинання державного кордону з України до Румунії поза пунктами пропуску через державний кордон України в межах контрольованого прикордонного району, на напрямку 169 прикордонного знаку, в н.п. Хуст, внаслідок чого ОСОБА_1 був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Прикордонний патруль».
Оцінюючи вказані твердження на предмет достовірності, апеляційний суд бере до уваги те, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні дані, які можуть свідчити про те, що дії уповноважених осіб прикордонної служби при затриманні ОСОБА_1 та при оформленні відносно нього матеріалів адміністративного правопорушення, були незаконними та протиправними. У матеріалах справи немає відомостей про те, ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів з відповідними заявами про незаконність дій прикордонного наряду щодо нього або оскаржував такі дії у встановленому законом порядку.
Тому, апеляційний суд також вважає, що як працівниками прикордонної служби, так і судом першої інстанції не було допущено порушення права ОСОБА_1 на захист, у зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в цій частині також відхиляються.
Із урахуванням наведеного, неспроможними і такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність в ОСОБА_1 умислу на незаконний перетин державного кордону України, апеляційний суд визнає і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 являється студентом денної форми навчання Харківського національного автомобільно-дорожнього університету, не є військовозобов'язаним, оскільки йому 21 рік, у розшуку не перебуває, не мав при собі будь-яких речей та документів, які б давали підстави вважати про його наміри на незаконний перетин державного кордону України.
Доводи апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б доводи вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, а саме схема правопорушення, фото-, відео фіксація, пояснення свідків тощо, апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки такі не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, а додані до протоколу докази є достатніми для висновку про доведеність вини ОСОБА_1 .
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що вина ОСОБА_1 не доведена поза розумним сумнівом, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, що в свою чергу дає обґрунтовані підстави вважати, що вказані доводи спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставилось йому за провину.
Доводи апеляційної скарги про можливість звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП, за малозначністю вчиненого правопорушення, апеляційний суд уважає необґрунтованими з таких підстав.
Положення ст. 23, 33 КУпАП регламентують, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого правопорушення орган, посадова особа, уповноважені вирішувати справу, можуть звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Зважаючи на характер вчиненого правопорушення, яке з об'єктивної сторони полягає у спробі незаконного перетину ОСОБА_1 державного кордону в складі групи осіб у період дії воєнного стану в Україні, апеляційний суд не вважає таке правопорушення малозначним, а тому підстав для застосування вимог ст. 22 КУпАП немає і також таких підстав не було у суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 раніше не притягувався до адміністративної відповідальності, його діями не заподіяна будь-яка майнова шкода або збитки державним чи суспільним інтересам, а обставини, які обтяжують відповідальність, відсутні, апеляційний суд із урахуванням наведеного визнає такими, що не являються достатніми підставами для застосування положень ст. 22 КУпАП.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що стороною захисту не надано доказів, які б характеризували ОСОБА_1 з позитивної сторони, а також відомостей про його сімейний та майновий стан.
При цьому, зміст апеляційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_1 не визнає свою вину та не кається у вчиненому.
Тому, апеляційний суд констатує, що при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 33 КУпАП, характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, і прийшов до вірного висновку про необхідність накладення на останнього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, яке є мінімальним відповідно до санкції ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, і яке на думку апеляційного суду, сприятиме вихованню правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто відповідає передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено.
На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі захисником не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.
Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника-адвоката Філь М.О. без задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Філь М.О. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Хустського районного суду Закарпатської області від 25 лютого 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.204-1 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага