Справа № 308/1411/24
Іменем України
04 листопада 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого - Джуги С.Д.
суддів - Кожух О.А., Собослоя Г.Г.
з участю секретаря судового засідання: Мочан М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тричинець Наталія Павлівна, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2024 року у складі судді Дегтяренко К.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Львівської обласної прокуратури, Управління служби безпеки України у Закарпатській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Львівської обласної прокуратури, Управління служби безпеки України у Закарпатській області, Державної казначейської служби України, про стягнення моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 став жертвою неналежного та жорстокого поводження під час затримання правоохоронними органами (порушення ст. 3 Конвенції).
Так, 23 січня 2023 року працівниками Управління СБУ в Закарпатській області близько 18.27 години Позивача було затримано із застосуванням надмірної сили напарковці багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 .
У момент коли позивач рухався по подвір'ю із кута багатоквартирного будинку дойого входу в під'їзд, під'їхав автомобіль з якого вибіжали два чоловіки в цивільному одязі, які вдаривши його по голові завалили на підлогу.
Коли позивач був повалений на підлогу та лежав на підлозі лицем до низу йому повідомили, що це «Працює СБУ».
При цьому, йому було нанесено декілька ударів в область верхньої частини тулуба та голови.
На лежачого на животі позивача зверху сів працівник СБУ всією своєю вагою скомандував звести руки за голову, які він схопив та силою звів за голову Позивача, після чого притиснув їх до його голови, яку відповідно притиснув до поверхні парковки.
Через декілька секунд інший працівник СБУ припіднявши голову Позивача із поверхні парковки, яку притиснув інший працівник СБУ із заблокованими руками, наніс йому ляпас по обличчю.
Після чого, голова позивача під важкістю іншого працівника СБУ була прижата до поверхні парковки, і в цей момент Позивач отримав ще один удар ззаді по голові, лежачи обличчям до поверхні парковки.
Через деякий час працівник СБУ встав із лежачого Позивача і інший працівник СБУ (спецпризначинець) повідомив про необхідність лежачи звести руки за спину, оскільки йому одягнуть кайданки. Позивач лежачи на животі звів руки за спину і йому були одягнуті кайданки. Лежачого Позивача в кайданках працівник СБУ (спецпризначинець) обшукав і нічого забороненого не виявив.
З цього моменту спецпризначинець СБУ весь час знаходився біля лежачого в кайданках Позивача.
Після цього, знову підійшов інший працівник СБУ у кепці і повідомив Позивачу, що він його посадить в тюрму, при цьому наніс йому декілька ударів рукою по голові. Після цього, цей працівник СБУ відходячи від лежачого на животі Позивача з головою направленою на підлогу, руки якого були зведені кайданками за спину, правою ногою наніс йому удар по обличчю.
Згодом інший працівник СБУ припіднявши голову Позивача на близькій відстані світив фанариком у очі лежачого на животі Позивача, руки якого були зведені кайданками за спину та повідомив щоб Позивач лежав і не рухався.
Згодом підійшов прокурор другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального ДБР Львівської обласної прокуратури Пшеничка А.М. (надалі-прокурор) та працівники СБУ, останні підігнали автомобіль за декілька метрів від голови лежачого Позивача та увімкнули фари даного автомобіля. Таким чином відбувалося фотографування та зйомка правоохоронних органів на фоні лежачого позивача.
Позивач через сильне світло фар автомобіля не міг більше підняти голову від поверхні парковки.
Орієнтовно через 23 хвилини, коли прокурор та працівник СБУ сфотографувалися із лежачим Позивачем, останньому працівники СБУ дозволили піднятися із підлоги.
Позивач знаходився тривалий час лежачи на передній частині свого тіла (голова, живіт, таз, коліна, тощо) на холодній поверхні у кайданках, то йому потрібна була стороння допомога, оскільки він замерз та залежав окремі частини тіла.
Двоє чоловіків допомогли йому піднятися на ноги і вказавши йому місце його послідуючого перебування вони його розвернули лицем в бік. Руки Позивача, які були весь час в кайданках за спиною також замерзли.
Позивач, який змерз змушений був стояти далі на відкритій парковці під наглядом спецпризначенця СБУ перед припаркованим там автомобілем.
Орієнтовно через три хвилини працівник СБУ, скомандував спецпризначенцю, щоб Позивача розмістили навпроти машини, а саме біля входу у під'їзд багатоквартирного будинку.
Позивача вперли лицем до стіни багатоквартирного будинку, де він ще простояв близько 30 хвилин. У цей час працівники СБУ підходили та задавали йому питання і знімали на телефон, однак ці зйомки відео до матеріалів кримінального провадження не потрапили.
При цьому, близько з 19.50 по 20.05 год прокурор під відеофіксацію повідомив позивача, що він затриманий, повідомили Центр БВПД, повідомили дружину про факт затримання Позивача та провели на камеру ще раз його особистий обшук з вилученням мобільного телефону, особистих коштів та ключів.
Близько 20 год 20 хв. 23.01.2021 р. працівники СБУ залишили місце затримання та посадили Позивача в автомобіль в кайданках і відвезли до будівлі Управління СБУ в Закарпатській області.
Отже, позивач змушений був 23 січня 2021 р. (середина зими) пролежати у вечірній час на животі обличчям до низу близько 23 хвилин, під наглядом працівників СБУ, які не дозволяли йому піднятися із підлоги поки не проведуть фотосесію, при цьому навіть не дозволяли через холод звести разом ноги, їх йому постійно розводили.
Зазначено, що позивач не чинив опору, не був озброєний та не ніс жодної загрози, однак до нього була безпідставно застосована неспровокована сила із нанесенням ударів на початку його затримання та після цього, у якій не було дійсної необхідності.
Так, у разі звернення та повідомлення позивача правоохоронними органами про його затримання він би слухняно виконував їх законні вимоги, як затримана особа.
Однак, працівники СБУ вирішили без достатніх підстав з використанням надмірної сили затримати ОСОБА_1 , під час чого з ним поводилися не належним чином.
У послідуючому коли він лежав на землі лицем до низу з руками заведеними за спину та голову (в т.ч. в кайданках), йому безпорадному, безпідставно, неспровоковано та свавільно наносилися удари руками та ногою, світили фанариком в очі та фарами автомобіля.
Ні працівники СБУ, ні прокурор негайно не припинили протиправні дії із позивачем. Тільки після того, як прокурор зробив фотознімок із лежачим позивачем йому дозволили піднятися у вертикальне положення.
Позивач після цих незаконних дій весь час мучить безсоння, він погано спить, весь час знаходиться в напруженому стані, може серед ночі прокинутися і до ранку вже не заснути.
За все, що з ним трапилося у нього жодна особа не попросила вибачення. Відповідно Позивач має право на справедливу компенсацію завданої йому моральної шкоди.
Так проаналізувавши справи ЄСПЛ винесені проти України за ст.5 Конвенції, що розміщені на сайті Міністерства юстиції України, то позивачем встановлено, що найменша сума присуджених коштів є орієнтовно 7500 євро, відповідно у даній справі розмір моральної шкоди не може бути нижчим цієї суми, що орієнтовно відповідає сумі 300 000 грн.
З огляду на вищенаведене, позивач просив суд врахувати обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, нервові стреси, відчуття тривоги, сильні душевні переживання, приниженість, розгубленість та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду у розмірі 300 000 грн.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2024 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тричинець Наталія Павлівна, просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлений позов, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявленого позову, не дав їм належної правової оцінки, та безпідставно відмовив у заявленому позові.
У відзивах на апеляційну скаргу Львівська обласна прокуратура та Управління служби безпеки України у Закарпатській області просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
В судовому засіданні представник Львівської обласної прокуратури Роман М.С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Представник Управління служби безпеки України у Закарпатській області Семенов О.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у відсутності нез'явившихся учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. (ст.80 ЦПК України).
Згідно з приписами ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6. ст. 81 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні заявленого позову суд першої інтенції виходив з його необґрунтованості та недоведеності.
З даними висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки такі ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
Матеріалами справи встановлено, що слідчим відділом УСБ України у Львівській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №42020140000000210 від 22.12.2020 за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 діючи за попередньою змовою групою осіб, разом з іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, погрожуючи насильством над потерпілим, його близькими родичами, а також вбивством, вимагали у потерпілого ОСОБА_3 , під приводом повернення ОСОБА_1 неіснуючого боргу, грошові кошти в сумі 110000 доларів США.
23.01.2021 в м. Ужгород ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було затримано прокурором у кримінальному провадженні Пшеничкою А.М. в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.
Згідно із ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст.ст. 11,16 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної)та моральної шкоди іншій особі. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Службу безпеки України», орган Служби безпеки України у разі порушення його співробітниками при виконанні службових обов'язків прав чи свобод людини повинен вжити заходів до поновлення цих прав та свобод, відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди, притягнення винних до відповідальності.
Згідно із ч.1 ст.20 Закону України «Про Прокуратуру», шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку,визначеному законом.
Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), моральна шкода може полягати: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судом роз'яснено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Також слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Водночас, моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №686/23731/15-ц та постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14.11.2023 у справі №711/3737/22.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07.12.2023 у справі № 361/3347/17, від 29.11.2023 у справі №501/1275/20, від 25.10.2023 у справі №154/2708/20, від 10.10.2019 у справі №569/1799/16-ц та від 27.11.2018 у справі №727/3926/16-ц, від 29.08.2019 у справі №686/16161/16-ц.
Обгрунтовуючи заявлений позов, позивач посилається на те, що незаконними, жорстокими діями органів досудового розслідування, а саме прокуратури та СБУ, під час його затримання, йому було завдано значної моральної шкоди, яка полягає у перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність витрачання додаткових зусиль по відновленню порушених прав, негативному впливі на честь та гідність, що призвело до погіршення його самопочуття. На підтвердження своїх доводів позивачем надано протокол складений прокурором Львівської обласної прокуратури від 23.01.2021 про затримання ОСОБА_1 о 19:35 год. 23.01.2021 у кримінальному провадженні № 42020140000000210 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції правильно встановив і зазначив, що даний протокол жодним чином не підтверджує доводи і обґрунтування позовної заяви, а також не містить відомостей, які б підтверджували факт і обставини зазначених у такій заяві подій. Протокол не містить жодних зауважень зі сторони позивача, які б стосувались процедури його затримання.
Позивачем не подано жодних доказів, які б підтверджували неправомірність дій працівників правоохоронних органів під час його затримання. В матеріалах справи також відсутні будь-які докази, які б підтверджували оскарження таких дій на стадії досудового розслідування у порядок та спосіб визначений КПК України.
За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не доведено обставини неналежного та жорстокого поводження під час затримання.
Суд першої інстанції також дійшов правильних висновків, що позивач, заявляючи вимоги про відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 300 000 грн., належним чином не обґрунтував та не довів жодними належними та допустимими доказами фактів заподіяння такої шкоди, протиправності дій відповідачів, наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями цих органів.
Таким чином суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно відмовив у заявленому позові .
Доводи апеляційної скарги встановлених судом першої інстанції обставин не спростовують, не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 374,375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тричинець Наталія Павлівна,залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 14 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: