Провадження № 2/679/67/2025
Справа № 679/1241/24
(заочне)
11 листопада 2025 року місто Нетішин
Нетішинський міський суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Грибанової Л.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Рябуха О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Нетішинського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про стягнення грошових коштів, в порядку ст.1212 ЦК України, -
встановив:
30 липня 2024 року - до Нетішинського міського суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про стягнення грошових коштів, в порядку ст.1212 ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог позивачем - ОСОБА_1 зазначено:
22 серпня 2019 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір підряду в усній формі, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_2 зобов'язався надати послуги з виготовлення меблів, а саме, гардеробу,
відповідно до замовлення №24 від 22 серпня 2019 року - позивач ОСОБА_1 є замовником виготовлення гардеробної кімнати 6 м.кв, загальною вартістю 10700 гривень, а відповідач ОСОБА_2 - підрядником,
на виконання домовленостей, за якими позивачу ОСОБА_1 потрібно було внести аванс у розмірі 5000 гривень, і по завершенню замовлення оплатити залишок в розмірі 5700 гривень, позивач ОСОБА_1 здійснила передоплату за роботи з виготовлення меблів в розмірі 5000 гривень, що підтверджується власноруч наданою розпискою відповідача ОСОБА_2 від 22 серпня 2019 року, у якій, окрім того, містяться зобов'язався виконати замовлення на протязі 14 робочих днів, тобто, до 11 вересня 2019 року,
за усними домовленостями сторін відповідач ОСОБА_2 , після отримання авансу, мав зняти всі розміри приміщення, де мав розміщуватись гардероб, та надати ескіз меблів для остаточного узгодження сторонами,
разом з тим, після отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів, останній не приступив до виконання взятих на себе зобов'язань, зокрема, щодо узгодження та затвердження деталей замовлення і подальшого виготовлення гардеробу, у зв'язку з чим, надана відповідачем ОСОБА_2 розписка від 22 серпня 2019 року та замовлення №24 від 22 серпня 2019 року не може слугувати підтвердженням належного укладання сторонами договору підряду на виконання певного виду роботи, оскільки, сторонами не було погоджено істотні умови договору підряду щодо виготовлення гардеробу, а саме, розміру та кількості виробів, в тому числі, і ескізу самого гардеробу,
ст.11 ч.2 п.3 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти,
згідно із ст.263 ч.2 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами),
відповідно до ст.509 ч.1 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку,
згідно ст.626 ч.1 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України),
відповідно до ст.638 ч.1 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також, усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди,
разом з тим, у постанові ВС від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-11 зазначено - якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, то такий договір є неукладеним, тобто, таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини, і, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним, наслідки невиконання правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено,
тож, відповідно, з урахуванням наведеного, надана відповідачем ОСОБА_2 розписка від 22 серпня 2019 року та замовлення №24 від 22 серпня 2019 року не може слугувати підтвердженням належного укладення сторонами договору підряду на виконання певного виду роботи, оскільки, сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а тому, даний договір є неукладеним, тож, відповідно, відповідач ОСОБА_2 без достатньої правової підстави зберігає у себе належне позивачу ОСОБА_1 майно, а саме, грошові кошти у сумі 5000 гривень,
положення ст.1212 ЦК України регулюють випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав,
зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України),
відповідно до ст.1212 ч.1 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, отже, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно,
у постанові ВС від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що - відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно, особа зобов'язана повернути майно тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них положень глави 83 ЦК України,
у постанові ВС від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц міститься висновок, що зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна, і відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту, тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, і набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала,
отже, під час укладання усного договору позивач ОСОБА_1 розраховувала встановити нові меблі, однак, у зв'язку з подальшим не узгодженням істотних умов договору, зокрема, щодо розміру та кількості виробів, в тому числі, і ескізу самого гардеробу, договір як такий - не відбувся, а тому, його не можна вважати укладеним, і з огляду на те, що взаємні цивільні права та обов'язки у сторін виникли за договором підряду, а згодом відпали і перетворилися (трансформувалися) у збереження відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів позивача ОСОБА_1 без достатньої правової підстави, тож - означені грошові кошти у розмірі 5000 гривень, які отримані відповідачем ОСОБА_2 підлягають поверненню позивачеві ОСОБА_1 , так як, в силу положень ст.1212 ЦК України, у відповідача ОСОБА_2 виникло зобов'язання щодо повернення безпідставно набутих ним коштів, отже, з відповідача ОСОБА_2 , на користь позивача ОСОБА_1 , необхідно стягнути грошові кошти у розмірі 5000 гривень, як суму безпідставно набутих коштів, згідно до ст.1212 ЦК Україні,
крім того, за прострочення грошового зобов'язання на боржника прострочення виконання грошового зобов'язання покладається відповідальність та обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом (проценти, встановлені ст.625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання, тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ст.625 ч.2 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання, на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема, за договором позики, до яких застосовуються загальні норми цивільно-правової відповідальності),
у зв'язку з чим, з відповідача ОСОБА_2 , на користь позивача ОСОБА_1 , підлягають стягненню грошові кошти в розмірі 7443 гривень 87 койок, з яких: 5000 гривень - сума безпідставно набутих коштів, 1993 гривні 46 копійок - сума інфляційних нарахувань, 450 гривень 41 копійка - сума 3 % річних, за розрахунком:
розмір 3 % річних за утримання безпідставно набутих коштами вирахувано за період, з моменту виникнення обов'язку повернення - відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів, тобто, з 12 вересня 2019 року - до 12 вересня 2022 року (1097 днів), який становить суму 450 гривень 41 копійка, виходячи з розрахунку:
період з 12 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 111 днів: 5000 гривень (сума боргу) х 3 % (процентна ставка) / 100% х 111 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 45 гривень 62 копійки,
період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - 366 днів: 5000 гривень (сума боргу) х 3 % (процентна ставка) / 100% х 366 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 150 гривень,
період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 365 днів: 5000 гривень (сума боргу) х 3 % (процентна ставка) / 100% х 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 150 гривень,
період з 01 січня 2022 року по 12 вересня 2022 року - 255 днів: 5000 гривень (сума боргу) х 3 % (процентна ставка) / 100% х 255 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 104 гривень 79 копійок,
інфляційні втрати, вирахувано за період з 12 вересня 2019 року до 12 вересня 2022 року, з урахуванням сукупного індексу інфляції з 12 вересня 2019 року до 12 вересня 2022, відповідно до даних офіційного сайту НБУ, виходячи з розрахунку: 5000 гривень х 139,869 % (сукупний індекс інфляції)/100 % - 5000 гривень = 1993 гривні 46 копійок.
05 серпня 2024 року, відповідно до ухвали Нетішинського міського суду від 05 серпня 2024 року (а.с.26), позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про стягнення грошових коштів, в порядку ст.1212 ЦК України, - на підставі ст.175, ст.177 ЦПК України, - залишено без руху з наданням позивачеві строку на усунення недоліків позовної заяви.
26 серпня 2024 року, відповідно до ухвали Нетішинського міського суду від 26 серпня 2024 року (а.с.33), задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про поновлення строку позовної давності для звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 - про стягнення грошових коштів, в порядку ст.1212 ЦК України.
26 серпня 2024 року, відповідно до ухвали Нетішинського міського суду від 26 серпня 2024 року (а.с.34), позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про стягнення грошових коштів, в порядку ст.1212 ЦК України, - прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі.
Сторони про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження повідомлені належним чином.
У строк, встановлений судом в Ухвалі Нетішинського міського суду від 26 серпня 2024 року, відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву - не надав, будь-яких клопотань, пов'язаних з рухом у цивільному провадженні, до суду - не скерував.
19 вересня 2024 року позивач ОСОБА_1 надала до суду заяву (вх. №ЕП-2103/24 від 19 вересня 2024 року) щодо заочного розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про стягнення грошових коштів, в порядку ст.1212 ЦК України.
02 грудня 2024 року, відповідно до ухвали Нетішинського міського суду від 02 грудня 2024 року, в ухвалі Нетішинського міського суду від 26 серпня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про стягнення грошових коштів, в порядку ст.1212 ЦК України, - виправлено описку.
11 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про стягнення грошових коштів, в порядку ст.1212 ЦК України, відповідно до ухвали Нетішинського міського суду від 11 листопада 2025 року, - визначено порядок розгляду, згідно положень ст.ст. 280-282 ЦПК України, та постановлено судове рішення про заочний розгляд зазначеної цивільної справи.
У відповідності до положень ст.247 ч.2 ЦПК України - фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється, оскільки, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо, відповідно до положень ЦПК України, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У судовому засіданні встановлено:
за змістом дослідженої розписки відповідача ОСОБА_2 від 22 серпня 2019 року (а.с.9) - відповідач ОСОБА_2 (паспорт: ID-картка НОМЕР_1 , дата видачі - 09 грудня 2016 року, орган, що видав, - 6812, зареєстрований по АДРЕСА_1 ) отримав від позивача ОСОБА_1 , грошову суму у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень на виготовлення гардеробу, зобов'язавшись виконати замовлення на протязі 14 робочих днів,
згідно замовлення №24 від 22 серпня 2019 року (а.с.10) - позивач ОСОБА_1 (замовник) здійснила замовлення гардеробної кімнати 6 кв.м. (два комода, вішаки, гладильна дошка, тощо), на суму 10700 гривень, при цьому, у нижній частині документу міститься ПІБ та підпис особи за анкетними даними відповідача ОСОБА_2 ,
відповідно до копії ухвали слідчого судді Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 червня 2023 року (а.с.11-12) - відповідальних посадових осіб ВП №1 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області зобов'язано внести відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування за заявою від 29 січня 2021 року про кримінальне правопорушення, передбачене ст.190 ч.1 КК України,
відповідно до копії постанови сектору дізнання ВП №1 Шепетівського РУП ГУПН в Хмельницькій області від 30 червня 2023 року - про закриття кримінального провадження (а.с.13-16) - кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12022244160000153 від 17 червня 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 ч.1 КК України, за заявою ОСОБА_1 , закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 ч.1 КК України,
відповідно до листа ВП №1 Шепетівського РУП ГУПН в Хмельницькій області за №7532/121/124/11402-2023 від 23 жовтня 2023 року (а.с.17) - на запит позивача ОСОБА_1 , на адресу останньої повторно спрямовано копію постанови - про закриття кримінального провадження за №12022244160000153 від 17 червня 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 ч.1 КК України,
за змістом позовних вимог розмір 3 % річних за утримання безпідставно набутих коштів вирахувано за період, з моменту виникнення обов'язку повернення відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів, тобто, з 12 вересня 2019 року, - до 12 вересня 2022 року (1097 днів), який становить суму 450 гривень 41 копійка, виходячи з розрахунку:
період з 12 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 111 днів: 5000 гривень (сума боргу) х 3 % (процентна ставка) / 100% х 111 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 45 гривень 62 копійки,
період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - 366 днів: 5000 гривень (сума боргу) х 3 % (процентна ставка) / 100% х 366 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 150 гривень,
період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 365 днів: 5000 гривень (сума боргу) х 3 % (процентна ставка) / 100% х 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 150 гривень,
період з 01 січня 2022 року по 12 вересня 2022 року - 255 днів: 5000 гривень (сума боргу) х 3 % (процентна ставка) / 100% х 255 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 104 гривень 79 копійок,
за змістом позовних вимог інфляційні втрати, вирахувано за період з 12 вересня 2019 року до 12 вересня 2022 року, на суму 5000 гривень, з урахуванням сукупного індексу інфляції з 12 вересня 2019 року до 12 вересня 2022, відповідно до даних офіційного сайту НБУ, виходячи з розрахунку: 5000 гривень(сума боргу) х 139,869 % (сукупний індекс інфляції)/100 % - 5000 гривень (сума боргу) = 1993 гривні 46 копійок.
Так, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси - у спосіб, визначений законом, дотримуючись завдань та основних засад цивільного судочинства, якими є - справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, і судовий захист - є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників судового процесу.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст.4 ЦПК України), що, окрім того, закріплено у ст.16 ЦК України, за приписами якої - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тож, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваними судом у передбачених ЦПК України випадках, і учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору - на власний розсуд (ст.13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, при цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, і доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст. 12, 81 ЦПК України).
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів - є конституційною гарантією (ст.129 Конституції України).
Доказами у справі - є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).
Водночас, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також, інших випадків, передбачених ЦПК України (ст.81 ЦПК України).
Разом з тим, згідно з положеннями ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, і обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ст.82 ч.6 ЦПК України).
Суд вирішуючи справи, застосовує при розгляді проваджень - Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і Протоколи до останньої, згоду на обов'язковість яких надано ВР України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ (ст.10 ч.4 ЦПК України), оскільки, згідно із ст.9 Конституції України, - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року підлягає застосуванню в Україні, як частина національного законодавства, що повністю узгоджується з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року, за якими - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Також, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах ВС (ст.263 ч.4 ЦПК України).
Правом власності - є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, і за змістом права власності - власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, при цьому, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст.ст.316-319 ЦК України).
Підстави набуття права власності визначені у главі 24 ЦК України.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів, і право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За приписами ст.41 Конституції України - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, і право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності - є непорушним, що повністю резюмується зі ст.321 ч.1 ЦК України, за змістом якої - право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Тож, цивільним законодавством України передбачено захист права власності і держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Засади захисту права власності полягають у тому, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, і власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ст.386 ЦК України).
Крім того, власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння, як від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним, так і від добросовісного набувача.
Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави врегульовано главою 83 ЦК України, конструкція якої свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначено у 509 ЦК України.
Тож, за загальним правилом, зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ч.1 ЦК України).
Відповідно до ст.638 ч.1 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також, усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України, відповідно до положень якої - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, і підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є … завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (ст.11 ч.2 п.3) ЦК України).
Зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави - це таке правовідношення, в силу якого одна сторона (набувач), яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої сторони (потерпілого) без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з означеним i які не врегульовано спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання виникають за наявності трьох умов: 1) набуття або збереження майна, 2) набуття або збереження за рахунок іншої особи, 3) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту, тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Тож, за загальними положеннями про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно, в тому числі, і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ст.1212 ЦК України).
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість - не є заходом відповідальності, оскільки, набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість останнього.
І, у разі наявності підстав, передбачених ст.1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача майно, можливо застосувати такий спосіб захисту, як подання кондиційного позову (позадоговірного зобов'язального способу захисту права власності), про що зазначено у Постанові ВС України від 02 березня 2016 року (справа №6-3090 цс15).
Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних, крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондиційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого), 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Для кондиційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої особи.
Повернення в натурі безпідставно набутого майна унормовано ст.1213 ЦК України.
При цьому, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, і, у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст.1213 ЦК України).
Водночас, ст.1214 ЦК України передбачає відшкодування доходів від безпідставно набутого майна і витрат на його утримання.
Тож, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави, з цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна (ст.1214 ч.1 ЦК України).
Крім того, у ст.1214 ч.2 ЦК України зазначено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними, згідно ст.536 ЦК України, за змістом якої - за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства, оскільки, за загальними умовами виконання зобов'язання - зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Також, відповідно, за порушення грошового зобов'язання встановлено відповідальність, про що зазначено у ст.625 ЦК України, а саме: боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1), і, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.3).
Таким чином, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання - у останнього виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, - суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням, внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також, три проценти річних від простроченої суми.
І нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, відповідно до ст.625 ЦК України, - є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки, виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання, що повністю узгоджується з правовою позицією ВС, викладеною у постановах від 19 червня 2019 року (справа №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц).
Крім того, у постанові ВС від 22 вересня 2020 року (справа №918/631/19) сформульовано правовий висновок, що положення ст.625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань, у тому числі, як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), при цьому, у ст.625 ЦК України - визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення, і приписи ст.625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У постанові Касаційного господарського суду від 26 червня 2020 року (справа №905/21/19) зазначено, що при розрахунку «інфляційних втрат», у зв'язку з простроченням боржника виконання грошового зобов'язання, до цивільних, за аналогією закону, підлягають приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМ України №1078 від 17 липня 2003 року, та Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України №265 від 27 липня 2007 року, а також, визначений Порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (п.п.25-29 Постанови ВС від 26 червня 2020 (справа №905/21/19).
Так, сукупний індекс інфляції розраховується за формулою: ІІс = (ІІ1/100) х (ІІ2/100) х (ІІ3/100) х (ІІZ/100), де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІ2 - індекс інфляції за другий місяць прострочення, ІІ3 - індекс інфляції за третій місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Таким чином, суд, дослідивши надані в судове засідання матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, і, відповідно, оцінивши надані докази, які мають значення для правильного вирішення справи, і на які кожна сторона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи, базуючись на засадах верховенства права, і, відповідно, ухвалюючи судове рішення, яке повинно бути законним та обґрунтованим, - приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про стягнення грошових коштів, в порядку ст.1212 ЦК України, - підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки, у судовому засіданні встановлено збереження з боку відповідача ОСОБА_2 майна, а саме, грошових коштів, у загальній сумі 5000 гривень, без достатньої правової підстави, оскільки, укладання договору підряду між сторонами, зокрема, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , відповідно до попередніх домовленостей, не відбулось, про що свідчить відсутність будь-яких документів на підтвердження укладання означеного договору з відповідними узгодженнями істотних умов, якими є умови, необхідні для договорів даного виду, зокрема, про предмет договору, в даному випадку, ескіз гардеробу, розмір/кількість виробів, тощо, тож, відповідно, первісна підстава, за умовами якої грошові кошти було отримано відповідачем ОСОБА_2 , згодом відпала, що саме і свідчить про подальше збереження відповідачем ОСОБА_2 у себе за рахунок іншої сторони (потерпілого) без достатньої правової підстави майна, а саме, отриманих від позивача ОСОБА_1 грошових коштів, у загальній сумі 5000 гривень, і доказів протилежного, зокрема, на існування договірного характеру встановлених під час судового розгляду правовідносин, що унеможливлює застосування до них положень глави 83 ЦК України, до суду не надано, у зв'язку з чим, безпідставно набуте майно у вигляді грошових коштів, у загальній сумі 5000 гривень, - підлягає поверненню потерпілому - позивачеві ОСОБА_1 разом з відшкодуванням, поряд із сумою основного боргу, - суми інфляційних втрат, а також, процентів від простроченої суми, так як, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними, і, в тому числі, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання - у останнього виникає обов'язок сплатити суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням, внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, що, на переконання суду, буде відповідати засадам добросовісності, розумності та справедливості.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, і, хоча ст.6 п.1 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення, і питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», №4909/04, §58, рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «RuizTorija v. Spain», №303-А, §29).
Крім того, суд вважає за необхідне, ухвалюючи остаточне рішення за справою, вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами, з урахуванням діючого ЦПК України, та - задоволенням позовних вимог, беручи до уваги положення ст.ст.133, 141-142 ЦПК України, відповідно до яких - судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст.133 ч.1 ЦПК України), при цьому, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, водночас, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача (ст.141 ч.1, ст.141 ч.2 ЦПК України), - стягнувши судовий збір, сплачений позивачем - ОСОБА_1 , згідно квитанції №4631-2632-8330-1305 від 15 серпня 2024 року (а.с.32), при зверненні до суду з позовом, що становить 1211 гривень 20 копійок, з відповідача - ОСОБА_3 , на користь позивача - ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, з урахуванням ст.ст. 11, 16, 316-319, 321, 386, 509, 536, 625, 638, 1212-1214 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12-13, 81-82, 263, 133, 141, 258, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про стягнення грошових коштів, в порядку ст.1212 ЦК України, - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , грошові кошти в розмірі 7443 (сім тисяч чотириста сорок три) гривні 87 копійок, з яких: 5000 (п'ять тисяч) гривень - сума безпідставно набутих коштів, 1993 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто три) гривні 46 копійок - сума інфляційні втрат за період з 12 вересня 2019 року до 12 вересня 2022 року, 450 (чотириста п'ятдесят) гривень 41 копійка - 3 % річних за період з 12 вересня 2019 року до 12 вересня 2022 року.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , - судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт: ID-картка НОМЕР_1 , дата видачі - 09 грудня 2016 року, орган, що видав, - 6812, зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено: 11 листопада 2025 року.
Суддя: