14.11.2025
Справа № 497/2975/25
Провадження № 1-кд/497/8/25
про повернення доручення
14.11.25 року суддя Болградського районного суду Одеської області ОСОБА_1 , вивчивши листа заступника начальника Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) від 20.10.2025 за №151247/181393-30-25/12.4 (провадження №296к-25) про виконання доручення іноземного суду, та ознайомившись з дорученням 9-го кримінального суду першої інстанції м.Едірне (Турецька Республіка) про вручення судових документів обвинуваченому ОСОБА_2 , громадянину України,
11.11.2025 року до Болградського районного суду Одеської області на виконання надійшло вищевказане доручення іноземного суду про вручення судових документів, зокрема, рішення суду від 22.05.2025р. - вирок Кримінального суду першої інстанції №9 м.Едирне Турецької Республіки обвинуваченому ОСОБА_2 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Україні (син ОСОБА_3 , але, ймовірніше - скоріше, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), з матеріалів якого вбачається, що обвинувачений притягнутий до кримінальної відповідальності за ввезення товару на територію країни без проходження митних процедур та проживає за адресою: " АДРЕСА_1 " (згідно з оригіналом); дата/час злочину - 18.10.2022-22:00, Єдірне/Лалапаша.
З метою уточнення місця реєстрації та проживання особи, на виконання правил територіальної підсудності, судом здійснено запит через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Єдиного державного демографічного реєстру, та отримано підтвердження, що місце проживання гр. ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно зареєстроване з 19.01.2021р. за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, с.Трудове, вул. Перемоги,182 - що є територією Кілійської міської громади Одеської області та не відноситься територіально до юрисдикції (підсудності) Болградського районного суду Одеської області, а тому - вищевказане доручення іноземного суду не підлягає виконанню Болградським районним судом Одеської області, оскільки йому не підсудне.
Так, ст.124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний з забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, що закріплене у п.1ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу. Отже, поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності, а тому - усі матеріали мають розглядатися судами з дотриманням правил територіальної юрисдикції та інстанційної підсудності.
Вищевказане доручення іноземного суду не підлягає виконанню Болградським районним судом Одеської області, оскільки не підсудне за територіальною підсудністю та підлягає поверненню.
Так, КПК України (на відміну від ч.4ст.3 КК України, якою визначено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено), хоча й не містить прямої статті про "неможливість виконання доручення іноземного суду", однак, виконання доручень іноземних судів регулюється статтями щодо міжнародної правової допомоги, зокрема, ст.ст.541-561 КПК України, а, згідно ч.7ст.558 цього Кодексу, "в разі неможливості виконати запит про міжнародну правову допомогу, ... орган, уповноважений здійснювати зносини відповідно до частини третьої статті 545 цього Кодексу, повертає такий запит компетентному органу ... з зазначенням причин".
Крім того, суд застосовує аналогію закону і аналогію права в разі, якщо на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
Верховний Суд, своєю Постановою Великої Палати №2-591/11 від 08.06.2022 (спр.14-31цс21), у п.п.77-80 зазначив: "Велика Палата Верховного Суду нагадує, що інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві. Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права". Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, оскільки відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії, зокрема у постановах: від 26.06.2019р. (спр.№905/1956/15, провадж.№12-62гс19, п.6.27), від 27.11.2019р. (спр.№629/847/15-к, провадж. №13-70кс19), від 16.06.2020р. (спр. №922/4519/14, провадж. №12-34гс20, п.6.19), від 13.01.2021р. (спр. №0306/7567/12, провадж. №13-73кс19, п.28), від 28.09.2021р. (спр. №761/45721/16-ц, провадж. №14-122цс20, п.105), зазначаючи, що саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення; аналогія закону та аналогія права допускається для застосування судом виключно з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб (ВС у справі №640/23179/19).
Тому, за аналогією Закону, суд, у даному разі, застосовує положення ст.10ч.ч.9,10 ЦПК України, згідно якої в разі, якщо спірні відносини не врегульовані законом, - суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Так, ст.500ч.2 ЦПК України регламентовано, що судове доручення не приймається до виконання в разі, якщо воно:
1) може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;
2) не належить до юрисдикції цього суду (не дотримано територіальної підсудності);
3) суперечить законам або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Інститут підсудності (територіальної юрисдикції) - це не формальний та абстрактний, теоретизований кримінально-процесуальний інститут. Законодавець, встановлюючи правила підсудності, виходив з того, що інститут підсудності - це публічний інститут процесуального права, а дотримання правил підсудності - це обов'язок суду, який не залежить від особистого волевиявлення сторін. За рахунок його запровадження забезпечується оптимальне функціонування судової системи, створюються умови для вирішення поставлених перед нею завдань щодо забезпечення прав людини та громадянина, захищається державний інтерес у справедливому судочинстві. Натомість, порушення правил підсудності, зокрема територіальної, породжує всеосяжний спектр несприятливих для всієї системи правосуддя наслідків - коли суддів притягають до дисциплінарної відповідальності за порушення правил територіальної підсудності при вирішенні, зокрема, цивільних справ. Норма процесуального Закону про заборону зміни або про зміну підсудності під час розгляду цивільної справи встановлена з метою недопущення затягування судового процесу у часі - т.н. "тяганини" та для зручності заінтересованих учасників справи, що мають намір прибувати у судові засідання для надання суду особистих пояснень, на що мають право, тобто, мають право прибувати до суду, що є найбільш наближеним за територіальним розташуванням до місця проживання учасника справи.
З матеріалів доручення іноземного суду вбачається, що громадянин гр. ОСОБА_7 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 - що є територією Кілійської міської громади Одеської області та не відноситься територіально до юрисдикції (підсудності) Болградського районного суду Одеської області, та, навіть не відноситься територіально до юрисдикції (підсудності) Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, оскільки є територією, на яку розповсюджується юрисдикція Кілійського районного суду Одеської області.
Так, наразі Кілійська ОТГ - це колишній Кілійський район, що є ліквідованою адміністративно-територіальною одиницею в межах реформи децентралізації, що була здійснена на підставі Постанови ВР України «Про утворення та ліквідацію районів» №807-IX від 17.07.2020, яка набула чинності з 19.07.2020, та згідно якої змінився адміністративно-територіальний поділ Одеської області зі збереженням її загальних меж. Так, замість 490 сільських, селищних і міських рад утворено 91 об'єднану територіальну громаду, а замість 26 районів - 7 укрупнених районів, в результаті чого територія Кілійського району Одеської області увійшла до складу Ізмаїльського району.
Проте, Законом України № 950-IX від 03.11.2020, було доповнено пунктом 3-1 Розділ XII «Прикінцевих та перехідних положень» ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016р., згідно якого: "До набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів, відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою ВР України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17.07.2020 №807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, що був введений Указом Президента України від 24.02.2022 року за №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого ЗУ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022р. № 2102-IX (п.3-1 зі змінами, згідно ЗУ №1874-IX від 16.11.2021; в редакції ЗУ №2808-IX від 01.12.2022).
Тому, зважаючи на те, що Кілійський районний суд Одеської області, - який не є наразі ліквідованим і його юрисдикція розповсюджується на територію колишнього Кілійського району до остаточного реформування судів за територіальним принципом, - здійснює свою діяльність на тій частині території Ізмаїльського району, що є територією колишнього Кілійського району, та з огляду на те, що заявником не вказано підстав для розгляду справи саме Болградським або Ізмаїльським районним судом Одеської області і матеріали справи не містять доказів того, що розгляд цієї справи відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Болградського районного суду - це є недоліком, який перешкоджає відкриттю провадження за цим дорученням і розгляду справи Болградським районним судом Одеської області з метою запобігання порушення правил територіальної підсудності, адже саме Кілійський районний суд Одеської області і має виконати вищевказане доручення, оскільки сенсом саме цього доручення - є вручення обвинуваченій особі документів, для чого обвинувачений має прибути до суду, що найбільш наближений до його місця проживання - як це визначено чинним, вищевказаним вітчизняним та міжнародним законодавством і судовою практикою.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.558,560,561,564 КПК України, суд
Повернути без виконання доручення 9-го кримінального суду першої інстанції м.Едірне (Турецька Республіка) про вручення судових документів обвинуваченому ОСОБА_2 , громадянину України, - для направлення цього доручення на виконання до належного суду.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1