Справа № 464/2972/25
пр.№ 2/464/1599/25
07.11.2025 року
Сихівський районний суд м.Львова
в складі: головуючої-судді Бойко О.М.
секретар судового засідання Білінська К.-М.Є.
з участю представника позивача Лутчин Р.Б.
представника відповідача Москаленко Л.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенеро" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги,-
позивач Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенеро" звернулося до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 12 688,61 грн., а також 3028 грн. судового збору.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач є теплопостачальною організацією - суб'єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії та гарячої води, та на підставі договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води між ЛМКП «Львівтеплоенерго», що є виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води у м.Львові (виконавець) та споживачами, позивачем надаються відповідачам вказані послуги. Для здійснення оплати за надані послуги за адресою проживання відповідача відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 3 01.12.2021 р. На виконання положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» постановоюКабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 затверджені Правила надання послуг 3 централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.Оскільки мешканці будинку по на АДРЕСА_1 не прийняли модель організації договірних відносин, тому між споживачами та ЛМКП «Львівтеплоенерго» вважаються укладеними індивідуальні договори про надання послуг. Відтак, з 01.07.2014 року з відповідачем є укладений договір приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води , які за своєю правовою природою є публічними договорами приєднання. За умовами вказаного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» (виконавець) зобов?язується надавати споживачу послуги відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а спожива зобов?язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договорами. Зазначений договір розміщений на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго» за посиланням: https://lmkp.Ite.Iviv.ua.
Пунктом 1.1 договору Виконавець зобов?язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання гарячої воли (якщо конкретний будинок/приміщення фактично приєднані до мереж централізованого опалення та мереж гарячого водопостачання виконавця), а споживач зобов?язується своєчасно оплачувати налані послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання гарячої води за встановленими відповідними уповноваженими органами тарифами для відповідних категорій споживачів, у строки і на умовах, що передбачені цим договором приєднання. Проте, всупереч встановленим вимогам відповідач не сплачувала в повному обсязі за надані та спожиті послуги, внаслідок чого за період з 01.10.2014 по 31.03.2021 за послуги з постачання теплової енергії утворилась заборгованість у розмірі 12688 грн. 61 коп. 25.06.2021 за заявою ЛМКП «Львівтеплоенерго» Сихівським районним судом м.Львова було видано судовий наказ №464/4128/21 про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" заборгованість 13747 грн.84 коп. (основний борг 12688 грн.61 коп., інфляційні витрати в сумі 739 грн.41 коп. та 3% річних, що становить 319 грн.82 коп.), а також 227 грн. 00 коп. судового збору. Проте, 18.12.2023 ухвалою Сихівського районного суду м.Львова вказаний судовий наказ було скасовано. Враховуючи викладене, просить позов задоволити та стягнути з відповідача суму заборгованості з оплати абонентського обслуговування в зазначеному розмірі, а також сплачений судовий збір.
Відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги заперечила, зазначивши, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки позивач просить стягнути заборгованість з постачання теплової енергіїза період з 01.10.2014 по 31.03.2021 у розмірі 12688 грн.61 коп., однак позовну заяву представником позивача подано 29.05.2025 року, що перевищує трирічний строк позовної давності, у зв'язку з цим просить застосувати ст.267 ЦК України та в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні змісту позовної заяви, дадатково пояснила, що строк позовної давності не пропущентй, оскільки такий переривався оплатою відповідачем наданих послуг та видачею судового наказу, а тому просить позов задоволити.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечила у повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві, додатково пояснила, що строк позовної давності не переривався, оскільки нею не оплачувалась заборгованість, бо вона таку не визнавала. Просить відмовити в його задоволенні.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, з'ясувавши та встановивши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописки виданої ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 21.03.2025 року за № 2.
Відповідачу для здійснення оплати за надані послуги з постачання теплової енергії був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Сихівським районним судом м. Львова від 25.06.2021 року видано судовий наказ № 464/4128/21 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), що зареєстрована та проживає по АДРЕСА_3 , на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», що знаходиться у м. Львові по вул. Д.Апостола, - 13 747,84 гривень (основний борг 12 688,61 грн., інфляційні витрати в сумі 739,41 грн. та 3% річних, що становить 319,82 грн.) - заборгованості за житлово-комунальні послуги- 227, 00 гривень - судових витрат по сплаті судового збору.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 18.12.2023 року по справі №464/4128/21 вищезазначений судовий наказ скасовано за заявою відповідачки.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, заборгованість відповідача за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01.10.2014 по 31.03.2021 становить 12688 грн.61 коп.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до положень Закону України «Про теплопостачання» Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією суб'єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Пунктами 1 та 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг. Аналогічно цьому праву відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст.20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Частиною 3 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Стаття 319 Цивільного кодексу України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При здійснення своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно ч.4 ст.319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує.
Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією - суб'єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії. Виконавцями послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності визначено суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальну організацію), якою є Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго».
Згідно зі ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлового комунальні послуги» від 09.11.2017 року, індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017).
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі Правила), що діяли до 01 травня 2022 року.
Житлово-комунальними послугами визначається результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно з п.1 та п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до п.8 Правил надання послуг з централізованого опалення послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
В силу п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Пунктом 20 Правил надання послуг з централізованого опалення встановлено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
Пунктом 21 Правил надання послуг з централізованого опалення визначено, що у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.
В силу частин 2 та 6 ст.21 Закону України Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Обов'язок споживача житлово-комунальних послуг ґрунтується не тільки на договорі, але й на законі, відсутність письмових договірних відносин не є підставою для звільнення від оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст.67 Житлового кодексу України плата за комунальні послуги береться за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Статтями 64, 68 Житлового кодексу України передбачено обов'язок відповідачів своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Так як законодавством передбачений двосторонній обов'язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними.
В силу ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ч.2 ст.382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Місця загального користування - це місця, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, крім допоміжних приміщень.
Опалювані місця загального користування та допоміжні приміщення - це місця загального користування та допоміжні приміщення у будівлі, що приєднана до зовнішніх інженерних мереж або обладнана системою автономного теплопостачання, для яких нормується температура внутрішнього повітря.
Опалюване приміщення - це приміщення у будівлі, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання та у якому забезпечується нормативна температура повітря.
Відповідно до наведених норм закону суд констатує, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Згідно розрахунку заборгованості за надані послуги теплопостачання за період з 01.10.2014 по 31.03.2021 за послуги з постачання теплової енергії у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 12688 грн.61 коп.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Відповідачем у відзиві та під час розгляду справи заявлено про застосування строку позовної давності у даному спорі.
Як вбачається із матеріалів справи неоплатою наданих послуг було порушене право позивача з 01.10.2014 до 31.03.2021, а позов пред'явлений до суду 02.05.2025, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.
Разом із тим, відповідно до пункту 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням короновірусної хвороби СОVID-19» від 30.03.2020 Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказані зміни набради законної сили 02.04.2020.
Згідно зпостановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 11.03.2020 № 211в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року. В подальшому строк дії карантину в Україні неодноразово продовжено, востаннє на строк до 30 червня 2023 року.
Таким чином, починаючи з дня набрання чинності вищевказаним Законом України, а саме з 02 квітня 2020 року, діє положення про продовження строків позовної давності на період карантину.
Разом з тим, Законом України від 15.03.2022 № 2120 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цьогоКодексу, продовжуються на строк його дії».
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, дія якого неодноразово продовжувалася та триває на час розгляду справи.
Таким чином, враховуючи зазначені норми Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, не є пропущений строк позовної давності з дня набрання ними чинності, а саме з 02.04.2020.
З огляду на наведене, оскільки відповідач не сплачувала коштів за надані послуги теплопостачання, з неї підлягає стягненню заборгованість в межах строку позовної давності, з 02.04.2020 по 31.03.2021 в розмірі 5 720 (пять тисяч сімсот двадцять) грн. 38 коп., а в рещті вимог слід відмовити, з огляду на пропуск строку позовної давності .
Суд не приймає до уваги тверджень представника позивача про переривання строку позовної давності зважаючи на наступні обставини.
Відповідно до ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Проте, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 зроблено висновок, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позовудо належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене, підстави для врахування виданого 25.06.2021 судового наказу про стягнення боргу з відповідача, який в подальшому був скасований, як підставу для пееривання строку позовної давності, відсутні.
Крім того, безпідставним є твердження представника позивача про визнання відповідачкою боргу, що пілтверджується частковою оплатою. Із відомості про нарахування та оплату послуги (постачання теплової енергії) за період з 01.10.2014 по 31.03.2021 року вбачається, що у зазначений період платежі мали місце кілька платежів, проте, вказані платежі не перевищували місячного нархування, а також відповідачем заперечено факт їх здійснення. З огляду на те, що внесенння таких платежів зазначено у розрахунку, який зроблено самим позивачм, а первинних платіжних документів про їх здіснення відповідачем не не надано, зважаючи також на те, що такі платеджі могли бути примусово стягненими в ході виконання судового наказу, суд приходить до висновку, що такі беззаперечно та безсумнівно не свідчать про визнання відповідачем суми боргу.
Враховуючи те, що відповідач від сплати судового збору звільнена на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», суд приходить до висновку про те, що понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1365 грн.грн. необхідно компенсувати Львівському міському комунальному підприємству «Львівтеплоенерго» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.12, 76, 81,89, 137, 141, 258, 259, 265, 265, 280-282 ЦПК України, суд,-
позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання : АДРЕСА_3 ) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (місце знаходження : м. Львів, вул. Д. Апостола, ЄДРПОУ 05506460) заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 5 720 (пять тисяч сімсот двадцять) грн. 38 коп.
В решті вимог позову відмовити, у зв'язку із пропуском строку позовної даності.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (місце знаходження : м. Львів, вул. Д. Апостола, ЄДРПОУ 05506460) у розмірі 1365 грн. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 11.11.2025 року.
Головуюча