441/1433/25 2/441/902/2025
(заочне)
17.11.2025 Городоцький районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Перетятько О.В.,
за участі секретаря Сороки М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Городок Львівського району Львівської області цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
представник ТОВ «Споживчий центр» Шабатин Н.А. звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 06.12.2024-100001684 від 06.12.2024 в розмірі 11 510 грн. 90 коп., а також 2 422 грн. 40 коп. понесених у справі судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог покликається, що 06.12.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06.12.2024-100001684. Товариство виконало умови договору і надало відповідачу фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, однак відповідач свої обов'язки не виконав, через що у нього перед ТОВ «Споживчий центр» виникла заборгованість, яка становить 11 510 грн. 90 коп.
Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання, не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості. Просила позов задовольнити.
Представник позивача Шабатин Н.А. в судове засідання не з'явилася, у позовній заяві просила про розгляд справи за її відсутності, не заперечила щодо ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, у тому числі, в порядку ст. 128 ЦПК України, через публікацію оголошення на веб-сайті «Судова влада України», причини неявки суду не повідомив.
На сайті «Судова влада України»: Городоцький районний суд Львівської області у розділі «громадянам», в якому є список справ призначених до розгляду, було розміщено інформацію про час та дату усіх судових засідань у цій справі.
З огляду на те, що ОСОБА_1 був обізнаний про наявність в Городоцькому районному суді Львівської області справи за позовом ТОВ «Споживчий центр» до нього про стягнення заборгованості, суд вважає за можливе ухвалити рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, за відсутності заперечень позивача, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ст. 128 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.
Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України суд ухвалив розглядати справу без участі сторін.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, розгляд справи здійснюється у їх відсутності, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06.12.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06.12.2024-100001684. Товариство виконало умови договору і надало відповідачу фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, однак відповідач свої обов'язки не виконав, через що у нього перед ТОВ «Споживчий центр» виникла заборгованість, яка становить 11 510 грн. 90 коп.
Частинами 1, 2, 3, 4 та пунктом 4 ч. 5 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 3 статті 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Як вбачається із матеріалів справи кредитний договір № 06.12.2024-100001684 укладений 06.12.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений в електронній формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно із ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що без ознайомлення з Правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронних договорів кредиту на сайті є неможливим. Даний висновок відповідає змісту постанови Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 623/2936/19.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про належне укладення кредитних договорів, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 561/77/19.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.
За таких підстав суд вважає, що відповідно до вимог чинного законодавства, між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 06.12.2024 укладено електронний кредитний договір.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов'язанні. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, враховуючи, вимоги частини другої статті 530 ЦК України, кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів в будь-яких час.
Згідно довідки-розрахунку від 24.04.2025 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 06.12.2024-100001684 від 06.12.2024, за період з 06.12.2024 по 24.04.2025, становить 11 510 грн. 90 коп. та складається з 4 000 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 5 040 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками, 470 грн. 90 коп. - комісія, 2 000 - неустойка.
Відтак судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання своєчасно та в порядку, передбаченому кредитним договором належним чином не виконав та кредитні кошти не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Відповідач ОСОБА_1 не спростував належними доказами наявність заборгованості перед позивачем, не довів факт виконання зобов'язань за кредитним договором, зокрема по сплаті тіла кредиту та відсотків.
Частина 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, зобов'язує сторони довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Таким чином, суд розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов в частині стягнення з відповідача 4 000 грн. 00 коп. - заборгованості за тілом кредиту та 5 040 грн. 00 коп. - заборгованості за відсотками, а всього заборгованості в сумі 9 040 грн. 00 коп., підлягає задоволенню.
Підстав для стягнення з відповідача комісії в розмірі 470 грн. 90 коп., суд не убачає, з огляду на наступне.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.09.2019 справа № 186/1333/16-ц, провадження №61-27618св18 зазначено, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі № 15-рп/2011, держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.
Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 вказується, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Так, пунктом 3.1., 4.4. кредитного договору № 06.12.2024-100001684 від 06.12.2024, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем, передбачено нарахування комісії.
Однак, встановивши в кредитному договорі сплату комісії, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, що є незаконним та фактично нарахував комісію за ту саму послугу, за яку відповідач повинен сплатити згідно з договором проценти.
Зазначене узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.08.2019 справа № 595/290/17, провадження № 61-29972св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.10.2019 справа № 311/682/16-ц, провадження № 61-24756св18; від 02.10.2019 справа № 760/20414/14-ц, провадження № 61-31205св18.
Умова, зазначена у договорі порушує принцип добросовісності та призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, отже суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що нарахування позичальнику комісії без зазначення конкретних послуг, за які її сплачено, є незаконним, відтак вимога позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 470 грн. 90 коп. задоволенню не підлягає.
Крім цього, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102- IX, на всій території нашої держави з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який на теперішній час продовжено і який діє по сьогоднішній день.
Відповідно до положень пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Неустойка у розмірі 2 000 грн. 00 коп. за кредитним договором № 06.12.2024-100001684 від 06.12.2024 нарахована за період з 06.12.2024 по 24.04.2025, тобто під час дії положень пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, а відтак позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст. 133, 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1 902 грн. 41 коп.
На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 133, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 280, 282, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого на АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ: 37356833, місцезнаходження вул. Саксаганського, 133-А у м. Київ, 01032) заборгованість за кредитним договором № 06.12.2024-100001684 від 06.12.2024 в розмірі 9 040 (дев'ять тисяч сорок) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1 902 (одна тисяча дев'ятсот дві) грн. 41 коп. судового збору.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Городоцький районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо заяви про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу не було подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя Перетятько О.В.