461/5272/25
1-кп/461/534/25
17.11.2025 року Галицький районний суд м.Львова
в колегіальному складі: головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
секретар судового засідання ОСОБА_4
з участю: прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження № 22025140000000180 від 16.06.2025 відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця м. Макіївка Донецької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який не є депутатом, адвокатом або нотаріусом, РНОКПП: НОМЕР_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, -
ОСОБА_7 , будучи громадянином України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області та беручи упродовж невстановленого періоду часу, однак не пізніше як з 29.06.2022 та до 21.12.2022 участь в діяльності 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» самопроголошеної «днр», створеного на тимчасово окупованій території Донецької області, що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, на підставі наказів військового командування збройних сил російської федерації у межах загального плану захоплення території України у складі збройних сил російської федерації, керуючись ідеологічним мотивом, маючи на меті завдати шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, обіймаючи посаду пекаря взводу забезпечення кухні 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ), виконував накази щодо ведення бойових дій проти Збройних Сил України.
У такий спосіб ОСОБА_7 , ігноруючи свій громадянський обов'язок, передбачений Конституцією України, щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи добровільно з усвідомленням негативних наслідків своїх дій та на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, у невстановлений період часу, однак не пізніше як з 29.06.2022 року, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці на тимчасово окупованій території Донецької області, перейшов на бік ворога в умовах воєнного стану, чим вчинив державну зраду.
У подальшому ОСОБА_7 , обійнявши посаду пекаря взводу забезпечення кухні 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» самопроголошеної «днр», створеного на тимчасово окупованій території Донецької області, що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, діючи умисно, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, керуючись ідеологічним мотивом, за невстановлених органом досудового розслідування обставин та час, однак не пізніше як з 29.06.2022 року та до 21.12.2022 року, в умовах воєнного стану, перебуваючи на окупованих військовими формуваннями російської федерації територіях Донецької (м. Новоазовськ Кальміуського району), Запорізької (с. Приморське Василівського району, с. Володимирівка Запорізького району, с. Приазовське Мелітопольського району, селище Якимівка Мелітопольського району, с. Степне Запорізького району, с. Високе Василівського району, с. Урожайне Пологівського району) та Херсонської (с. Сальково Генічеського району) областей, які ними захоплені та окуповані внаслідок незаконного воєнного вторгнення на територію України, надавав іноземній державі - російській федерації та її представникам - військовослужбовцям збройних сил російської федерації та контрольованих нею представникам самопроголошеної «днр» допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, виконуючи завдання, пов'язані із веденням бойових дій проти Збройних Сил України, та обов'язки із забезпечення різних видів та форм бою, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.111 КК України.
Крім цього, громадянин України ОСОБА_7 , діючи умисно, добровільно, за власною ініціативою, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області, брав участь в незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території, з метою допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
ОСОБА_7 , достовірно знаючи про діяльність самопроголошеної «днр», створеної державою-агресором рф, усвідомлюючи, що така є незаконною, яка спрямована на завдання шкоди національній безпеці України та становить серйозну загрозу сувернітету та територіальній цілісності держави, діючи умисно, з ідеологічних мотивів, у невстановлений період часу, однак не пізніше як з 29.06.2022 року, перебуваючи у невстановленому місці на тимчасово окупованій території Донецької області, добровільно вступив до лав незаконного збройного формування самопроголошеної «днр», створеного на тимчасово окупованій території Донецької області, а саме 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ), що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, та з цього часу добровільно брав участь у діяльності вказаного незаконного збройного формування на посаді пекаря взводу забезпечення кухні НОМЕР_3 полку (в/ч НОМЕР_2 ).
При цьому, ОСОБА_7 , вступаючи до вказаного незаконного збройного формування, був достовірно обізнаний, що воно відноситься до збройних формувань, а саме - має організаційну структуру військового типу (поділяється на структурні підрозділи (групи, пости) з визначенням особового складу кожного з них, які носять формений одяг військового типу), характеризується наявністю єдиноначальності та субординації (невстановленими органами досудового розслідування особами здійснюється єдине керівництво зазначеними збройними формуваннями), використанням знаків розрізнення (нарукавних шевронів та інших предметів), має воєнізований характер завдань та методів здійснення з використанням вогнепальної зброї та військової техніки збройного опору підрозділам Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних у протистоянні збройній агресії російської федерації та керованих нею самопроголошених «днр» та «лнр», та ставить перед собою специфічні завдання.
ОСОБА_7 , будучи громадянином України, добровільно беручи участь у вищевказаному незаконному збройному формуванні самопроголошеної «днр», створеному на тимчасово окупованій території Донецької області, відповідно до покладених на нього завдань, керуючись статутами збройних сил самопроголошеної «днр» та російської федерації, упродовж невстановленого періоду часу, однак не пізніше як з 29.06.2022 та до 21.12.2022, виконував обов'язки пекаря взводу забезпечення кухні 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування самопроголошеної «днр», створеного на тимчасово окупованій території Донецької області, що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, забезпечуючи бойову діяльність полку у місцях перебування збройних сил російської федерації та самопроголошеної «днр» в населених пунктах Донецької (м. Новоазовськ Кальміуського району), Запорізької ( АДРЕСА_2 , селище Якимівка Мелітопольського району, с. Степне Запорізького району, с. Високе Василівського району, с. Урожайне Пологівського району) та Херсонської (с. Сальково Генічеського району) областей, які ними захоплені та тимчасово окуповані внаслідок незаконного воєнного вторгнення на територію України, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 20.06.2025 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22025140000000180 від 16.06.2025 за підозрою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця м. Макіївка Донецької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який не є депутатом, адвокатом або нотаріусом, РНОКПП: НОМЕР_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 111, ч.7 ст. 111-1 КК України.
Відповідно до ст.297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави. Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п'ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Відповідно до ч.3 ст.323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
Згідно з вищезазначеним, виклик в судові засідання ОСОБА_8 здійснювався шляхом розміщення оголошення в газеті «Урядовий кур'єр».
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст. 323 КПК України) суд зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, повністю підтверджується сукупністю наступних досліджених в судовому засіданні доказів.
Інформацією оперативного підрозділу, отримана на виконання доручення слідчого, щодо діяльності 129 полку та участі у ньому ОСОБА_7 : НОМЕР_3 окремий стрілецький полк (в/ч НОМЕР_2 ) є НЗФ тер.орг «ДНР»; місце постійної дислокації - м. Новоазовськ Донецької області; мобілізація до полку проводилась на території Донецька і Донецької області; з лютого 2022 року забезпечував окупацію Запорізької області; тимчасовий штаб розміщувався у м. Мелітополь Запорізької області; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Макіївка Донецької області, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , у НЗФ на посаді пекаря взводу забезпечення 129 осп, у званні рядовий; з електронного реєстру Державної міграційної служби України отримано карту-анкету ОСОБА_7 із відомостями щодо дати, місця народження, проживання, перебування у громадянстві України, видачу паспортів громадянина України та для виїзду за кордон, а також його фото, яке використано при проведенні впізнання; актові записи про народження ОСОБА_9 , про шлюб, про народження доньки, які підтверджують анкетні відомості, місце народження, проживання, громадянство України; відомості про перетин кордону - у 2019 році двічі перетинав кордон України, використовуючи паспорт громадянина України.
Матеріалами, на підставі яких здійснювались НСРД, виділення матеріалів досудового розслідування стосовно ОСОБА_7 , дозвіл на використання результатів НСРД у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 (клопотання слідчого, ухвала слідчого судді, доручення слідчого, рішення прокурора про розсекречення, постанова прокурора про виділення матеріалів досудового розслідування, призначення групи прокурорів, ухвала слідчого судді Львівського апеляційного суду від 18.06.2025 про дозвіл на використання результатів НСРД).
Протоколами за результатами НСРД від 23.03.2023 та 01.04.2023. Протоколи проведення НСРД щодо зняття інформації з месенджера «Телеграм» за номером телефону ОСОБА_10 . Містить деталізовану переписку з абонентами, назви яких та контент інформації, якою обмінювались, свідчить про їх відношення до керівництва штабів 129 полку - « ІНФОРМАЦІЯ_2 », «ЗНШ 3 Бат Пьіж», «Двойка 129 Ком», « ІНФОРМАЦІЯ_3 », «Дядя Миша 5 бат», «Нш129», «Зоя Штаб 9 ТБ», « ОСОБА_11 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 », « ІНФОРМАЦІЯ_5 », « ІНФОРМАЦІЯ_6 », «Жека связь 129», « ІНФОРМАЦІЯ_7 », « ІНФОРМАЦІЯ_8 », « ІНФОРМАЦІЯ_9 » , « ІНФОРМАЦІЯ_10 », « ІНФОРМАЦІЯ_11 », « АДРЕСА_4 », « ІНФОРМАЦІЯ_12 », « ІНФОРМАЦІЯ_12 », « ІНФОРМАЦІЯ_13 », « ІНФОРМАЦІЯ_14 », « ІНФОРМАЦІЯ_15 », « ІНФОРМАЦІЯ_16 », а також « ІНФОРМАЦІЯ_17 », « ІНФОРМАЦІЯ_18 », «Псих Штаб», у переписці з яким є документи щодо участі ОСОБА_9 у НЗФ.
Протоколом огляду від 20.05.2024, відповідно до якого оглянуто інформацію на диску, що є додатком до протоколу НСРД, на предмет наявності відомостей, що підтверджують використання месенджера «Телеграм», з якого знято інформацію у ході НСРД, саме ОСОБА_10 , який обіймав посаду нач. штабу - заступника командира НОМЕР_3 окремого стрілецького полку. У ході огляду зафіксовано використовуваний номер, використане користувачем ім'я - « ОСОБА_12 », пересилання користувачем іншим абонентам документів, що посвідчують його особу (фото паспорта громадянина України із його фотографією та усіма реквізитами щодо дати та місця народження, видачі паспорта, місця реєстрації, окремо довідки про присвоєння ідентифікаційного номера), а також документів, у яких ОСОБА_10 фігурує як нач.штабу 129 полку.
Протоколом огляду від 19.05.2025, відповідно до якого оглянуто інформацію на диску, що є додатком до протоколу НСРД, та зафіксовано інформацію щодо участі Бородатова у НЗФ.
29.06.2022 абонент «PSIX штаб» переслав Молчанову від абонента «Яр НШ 4 Бат» файл «ДД 4 сб 129 сп МР», який є списком військовослужбовців НЗФ - НОМЕР_3 окремого стрілецького полку із відомостями про грошове забезпечення. У списку під № 275 є відомості про ОСОБА_7 , у званні рядовий, який перебуває на посаді пекаря взводу забезпечення та отримав грошове забезпечення. 21.12.2022 абонент «Псих Штаб» надіслав Молчанову файл «ведомственньіе_наградьі_общий_список», який є списком військовослужбовців НЗФ - НОМЕР_3 окремого стрілецького полку, у якому є відомості про ОСОБА_7 , у званні рядовий, який представлений до нагородження відомчою нагородою самопроголошеної «ДНР» - медаллю «За бойові досягнення» (у списку під № 146)
Протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 20.02.2025, відповідно до яких свідкам ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які є в/полоненими та утримуються у ДУ «Табір для тримання військовополонених «Захід-1», пред'явлено для впізнання фото ОСОБА_7 .
Свідки особисто знали ОСОБА_7 як учасника НЗФ, який проходив службу у 129 полку, описали його та упізнали на фото.
Протоколом огляду від 27.02.2025, відповідно до якого оглянуто сторінки ОСОБА_7 у соціальних мережах «VK», «Інстаграм», де виявлено інформацію щодо ОСОБА_9 , місце проживання, фото ОСОБА_9 та його сім'ї, численні відеоролики, у тому числі проросійського та антиукраїнського спрямування
Інформацією, яка підтверджує громадянство України ОСОБА_7 та відсутність даних про втрату ним громадянства України.
Проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що всі зазначені докази є належними, допустимими та достовірними. Вони узгоджуються між собою.
В той же час, досліджені в суді докази є достатніми, оскільки, як окремо, так і в сукупності, у повній мірі доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України.
У суду відсутні підстави для сумніву у допустимості цих доказів, які зібрані в порядку, що передбачений КПК України.
Таким чином, суд вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, доведена повністю.
Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Судом також враховано, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Проаналізувавши та оцінивши досліджені в ході провадження у справі докази, суд вважає, що усі вищезазначені докази узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.
Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН). До складу ООН входять Україна та російська федерація, а також більшість країн світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
У статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), серед іншого, визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з цим документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали більшість держав світу, серед яких і російська федерація.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Донецька та Луганська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
20 лютого 2014 року, положеннями ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», визначене початком тимчасової окупації території України, яка розпочалась із збройного вторгнення регулярних військ рф на територію АР Крим і м. Севастополь.
У березні - квітні 2014 року в м. Донецьк та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія російської федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, спрямованої на окупацію Донецької області та порушення територіальної цілісності України.
В окремих містах та районах Донецької області, всупереч законодавству України, 07.04.2014 оголошено «Декларацію про суверенітет Донецької народної республіки» та 11.05.2014 проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акта про проголошення державної самостійності Донецької народної республіки», за результатами якого проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Донецька народна республіка» (далі - «днр»). Одночасно прийнято рішення чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. При цьому, упродовж квітня-травня 2014 року в окремих містах Донецької області організовано та проведено низку мітингів з метою привернення уваги та схилення громадян України з числа місцевих мешканців до визнання державної самостійності «днр».
Надалі представниками самопроголошеної «днр», які контролюються окупаційною адміністрацією російської федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські («органи державної влади днр») та силові органи.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області упродовж квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань російської федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій російської федерації на території Донецької області, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» визнані тимчасово окупованими територіями.
Одночасно, з метою зміни меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, на тимчасово окупованій частині Донецької області з числа представників політичного блоку «днр» створено органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, які узурпували виконання владних функцій, та, згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», є органами окупаційної адміністрації російської федерації.
У свою чергу, органи окупаційної адміністрації російської федерації, з метою незаконного утримання влади на тимчасово окупованих територіях та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України, створили незаконні збройні формування, до складу яких залучали місцевих жителів. На тимчасово окупованій території Донецької області, окрім інших, створене незаконне збройне формування «Народної міліції», так званий НОМЕР_3 окремий стрілецький полк (в/ч НОМЕР_2 ), місцем постійної дислокації якого є тимчасово окупована територія м. Новоазовськ Донецької області.
Політичне та військове керівництво російської федерації, діючи всупереч вимогам міжнародних договорів, спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та збройний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України.
19.02.2022 головою «днр» підписано указ № 29 «Про проведення загальної мобілізації», та оголошено повну мобілізацію.
21.02.2022, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою, російською федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
22.02.2022 президент російської федерації направив до ради федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволено.
24.02.2022 приблизно о 05 годині президент російської федерації оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.
24.02.2022, на виконання зазначеного вище наказу, військовослужбовці збройних сил російської федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на цей час.
Встановлено, що ОСОБА_7 , будучи громадянином України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив державну зраду, тобто діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога та надання іноземній державі та їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинених в умовах воєнного стану.
Крім того, ОСОБА_7 , будучи громадянином України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вступив до непередбаченого законом збройного формування, створеного на тимчасово окупованій території, та добровільно брав участь у його діяльності.
За невстановлених органом досудового розслідування обставин та час, однак не пізніше як у червні 2022 року, ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи свої дії, перебуваючи у невстановленому місці на тимчасово окупованій території Донецької області, добровільно вступив до лав незаконного збройного формування, створеного, підпорядкованого, керованого та фінансованого російською федерацією, а саме на посаду пекаря взводу забезпечення кухні 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» самопроголошеної «днр», що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, та у такий спосіб перейшов на бік ворога в умовах воєнного стану.
Водночас, ОСОБА_7 , добровільно обійнявши посаду пекаря взводу забезпечення кухні 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» самопроголошеної «днр», створеного на тимчасово окупованій території Донецької області, що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, діючи умисно, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, за невстановлених органом досудового розслідування обставин та час, однак не пізніше як з 29.06.2022 року та до 21.12.2022 року, в умовах воєнного стану, перебуваючи на окупованих військовими формуваннями російської федерації територіях Донецької, Запорізької та Херсонської областей, надавав іноземній державі - російській федерації та її представникам - військовослужбовцям збройних сил російської федерації та контрольованих нею представникам самопроголошеної «днр» допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, виконуючи завдання, пов'язані із веденням бойових дій проти Збройних Сил України, та обов'язки із забезпечення різних видів та форм бою (у т.ч. шляхом виконання наказів щодо ведення бойових дій проти Збройних Сил України, виконання наказів прямих начальників, а також обов'язків пекаря взводу забезпечення кухні 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ).
Зокрема, за невстановлених органом досудового розслідування обставин та час, однак не пізніше як з 29.06.2022 року та до 21.12.2022 року, в умовах воєнного стану, ОСОБА_7 , продовжуючи діяти на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній безпеці України, спільно з іншими військовослужбовцями 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» самопроголошеної «днр», створеного на тимчасово окупованій території Донецької області, що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, виконував накази та розпорядження військового керівництва, спрямовані на забезпечення виконання обов'язків військової служби у незаконних збройних формуваннях, а саме на посаді пекаря взводу забезпечення кухні 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» самопроголошеної «днр», що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, у т.ч. в населених пунктах Донецької (м. Новоазовськ Кальміуського району), Запорізької (с. Приморське Василівського району, с. Володимирівка Запорізького району, с. Приазовське Мелітопольського району, селище Якимівка Мелітопольського району, с. Степне Запорізького району, с. Високе Василівського району, с. Урожайне Пологівського району) та Херсонської (с. Сальково Генічеського району) областей.
Відтак, громадянин України ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, перебуваючи на посаді пекаря взводу забезпечення кухні 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» самопроголошеної «днр», що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, за невстановлених органом досудового розслідування обставин та час, однак не пізніше як з 29.06.2022 року та до 21.12.2022 року, з метою виконання загального плану захоплення території України у складі збройних сил російської федерації, керуючись статутами збройних сил російської федерації та самопроголошеної «днр», виконував обов'язки пекаря взводу забезпечення кухні 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» самопроголошеної «днр», що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, беручи участь у веденні бойових дій проти Збройних Сил України у місцях перебування збройних сил російської федерації та самопроголошеної «днр» в населених пунктах Донецької (м. Новоазовськ Кальміуського району), Запорізької (с. Приморське Василівського району, с. Володимирівка Запорізького району, с. Приазовське Мелітопольського району, селище Якимівка Мелітопольського району, с. Степне Запорізького району, с. Високе Василівського району, с. Урожайне Пологівського району) та Херсонської (с. Сальково Генічеського району) областей, які ними захоплені та окуповані внаслідок незаконного воєнного вторгнення на територію України.
Суд також враховує правові позиції, викладені у рішенні ЄСПЛ у справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», відповідно до яких розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, ставить перед органами влади особливі проблеми. Забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства, яке страждає від тероризму, та інтересами конкретної людини є надзвичайно складним завданням. Беручи до уваги факт посилення тероризму в сучасному світі, визнана необхідність, яка випливає із самої суті системи Конвенції, забезпечення належної рівноваги між захистом інститутів демократії в інтересах суспільства і захистом прав окремої людини. У контексті статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, саме суд має визначити значимість таких обставин, а також з'ясувати, чи було забезпечено в цій справі рівновагу між застосовними положеннями цієї статті у світлі її конкретного формулювання та її загальним предметом і метою.
Висновки суду про визнання «ЛНР» і «ДНР» терористичними організаціями узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Так, у рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2017 року у справі «Хлєбік проти України» безпосередньо зазначено, що на початку квітня 2014 року збройні угрупування почали захоплювати офіційні будівлі у Донецькій та Луганській областях й заявляти про створення самопроголошених утворень, відомих як «ДНР» і «ЛНР». У відповідь 14 квітня 2014 року Уряд України, який розглядає такі збройні формування як терористичні організації, санкціонував застосування проти них збройних сил шляхом введення в правове поле поняття «антитерористична операція».
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.
Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності з процесуальними нормами.
Зважаючи на вищенаведені доводи та мотиви, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинних дій доведена поза розумним сумнівом.
Суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив:
-державну зраду - діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога та надання іноземній державі та їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинених в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України;
-колабораційну діяльність, а саме добровільну участь громадянина України в діяльності незаконного збройного формування, створеному на тимчасово окупованій території, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення, в тому числі на надання ними доказів на підтвердження і спростування висунутого обвинувачення, суд керується принципами реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Судом під час провадження у справі вживалися усі можливі належні заходи для виклику обвинуваченого ОСОБА_7 до суду та повідомлення про порядок, дату і час розгляду справи, в тому числі для забезпечення права на захист, зокрема шляхом оприлюднення судового виклику в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті суду.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, згідно зі статтями 50, 65 КК України, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з огляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд також бере до уваги характер та тяжкість вчинених ним злочинів, форму вини, спосіб вчинення злочину, стадію злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також рівень його суспільної небезпеки.
Пом'якшуючих покарання обвинуваченого обставин судом не встановлено.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_7 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, є вчинення злочинів з використанням умов воєнного стану.
Як наведено вище, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
Згідно ч.1 ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.
Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Беручи до уваги вказані доводи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статей, за якими кваліфіковано його дії із застосуванням додаткових покарань визначених санкціями відповідних статей Кримінального кодексу
При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.
Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, дані, які характеризують ОСОБА_7 суд вважає, що для виправлення обвинуваченого і для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень у майбутньому буде справедливим та достатнім обрати йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, що буде достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним нових злочинів.
Відповідно до положень ч.1 ст.70 КК остаточне покарання ОСОБА_7 за вчинення цих кримінальних правопорушень необхідно визначити шляхом часткового складання призначених покарань.
Відповідно до ч.2 ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Враховуючи, що за ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України ОСОБА_7 вчинив злочини проти основ національної безпеки України, cуд вирішив застосувати конфіскацію всього майна, належного ОСОБА_7 на праві власності.
Цивільний позов в рамках кримінального провадження не заявлено.
Витрат на проведення експертиз у кримінальному провадженні немає.
Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку, передбаченому положеннями ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.323,368,370,374 КПК України, колегія суддів, -
ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання:
- за ч.2 ст.111 КК України - у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності;
- за ч.7 ст.111-1 КК України - у виді 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 15 років та з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_7 призначити у виді 15 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 15 років та з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту звернення вироку до виконання, після набрання даним вироком законної сили.
Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3