11 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 183/3285/22
провадження № 51-6862км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання засудженого захисника прокурора представника потерпілого ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_6 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого
ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1та прокурора на вирок Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року.
Обставини справи
1. Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року ОСОБА_5 засуджено за частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України (КК) до позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займати посади, пов'язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями та грошовими коштами на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності на строк 3 роки. На підставі статті 75 КК його звільнено від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
2. Суд визнав доведеним, що 02 квітня 2021 року засуджений, будучи комірником ТОВ «ЕКОФРОСТ» (Товариство), вивіз зі складу Товариства в с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області, майно, що перебувало в його віданні, на загальну суму 548 920 грн, що становить великий розмір.
3. Дніпровський апеляційний суд 02 листопада 2023 року за скаргою Товариства скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та своїм вироком призначив засудженому за частиною 4 статті 191 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займати посади, пов'язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями та грошовими коштами на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 роки.
4. Постановою від 25 липня 2024 року Суд в порядку частини 2 статті 433 КПК скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд в цьому суді.
5. Оскарженим вироком апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та призначив засудженому покарання за частиною 4 статті 191 КК у виді 5 років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади, пов'язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями та грошовими коштами на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 роки.
Вимоги і доводи касаційних скарг
6. Захисник та прокурор, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просять скасувати оскаржений вирок і призначити новий розгляд в апеляційному суді.
7. Захисник стверджує, що апеляційний суд всупереч вимогам частини 2 статті 439 КПК не врахував висновків викладених у згаданій постанові Суду й, порушуючи приписи частини 3 цієї ж статті, погіршив становище засудженого, незважаючи на те, що касаційна скарга була подана лише стороною захисту.
8. На його думку, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, оскільки:
протягом тривалого часу з моменту ухвалення вироку засуджений не вчинив жодного правопорушення, має стабільну та офіційну роботу. Можливість виправитися без реального відбування покарання підтримали і прокурори, як в ході судового розгляду у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції;
потерпілий, підписавши із засудженим угоду, надав згоду на його звільнення від кримінальної відповідальності, вважаючи розмір відшкодування достатнім з урахуванням того, що привласнене майно, було вилучено та передано на зберігання потерпілому;
суд апеляційної інстанції не врахував що апеляційна скарга вперше була подана лише стороною потерпілого, після того як вона підписала документи, що збитки їй відшкодовано в повному обсязі і що вона надає згоду на звільнення від кримінальної відповідальності;
будь-які докази про обізнаність засудженого про те, що він перебував у розшуку в матеріалах справи відсутні;
в обвинувальному акті відсутні обставини, які обтяжують покарання.
9. Прокурор у скарзі також посилається на те, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки касаційного суду, оскільки частково задовольнив вимоги апеляційної скарги представника потерпілого про застосування до обвинуваченого більш суворого покарання, призначив таке саме покарання, яке було призначено вироком суду першої інстанції. Питання про неправильне застосування статті 75 КК в апеляційній скарзі не порушувалось.
Позиції учасників касаційного розгляду
10. Прокурор заперечив проти доводів сторони захисту та підтримав скаргу сторони обвинувачення .
11. Захисник та засуджений підтримали свою скаргу та частково скаргу прокурора.
12. Представник потерпілого просила залишити судові рішення без зміни.
Оцінка Суду
13. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи сторін, Суд дійшов висновку, що скаргу захисника слід задовольнити частково, а скаргу прокурора залишити без задоволення.
14. Суд касаційної інстанції відповідно до статті 433 КПК переглядає вирок апеляційного суду в межах касаційних скарг, в яких не заперечується висновок суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, а також правильність його кваліфікації за частиною 4 статті 191 КК.
15. Відповідно до статей 50 та 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
16. Разом із тим Судом встановлено, що, ухвалюючи вирок, апеляційний суд не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й усі інші обставини, які мають правове значення, і помилково дійшов висновку про неправильне застосування місцевим судом положень статті 75 КК.
17. Відповідно до статті 75 КК якщо суд при призначенні покарання, в тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
18. Оцінюючи наявність підстав для звільнення засудженого від відбування покарання, Суд виходить з того, що у частині 2 статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого виду покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і в ході вирішення питання про порядок відбування покарання, зокрема про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
19. Як вбачається з матеріалів справи, засуджений раніше не був судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, працевлаштований, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Крім цього, після ухвалення вироку судом першої інстанції, засуджений виконував покладені на нього обов'язки, офіційно працевлаштувався, з місця роботи характеризується задовільно. При призначенні покарання, судом першої інстанції відповідно до статті 66 КК було встановлено обставини, що пом'якшують покарання, а саме: повне визнання вини, щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку. Обставин, що обтяжують покарання не встановлено.
20. В обґрунтування свого висновку про відшкодування шкоди потерпілій стороні в повному обсязі суд першої інстанції послався на наявну матеріалах справи Угоду, укладену між потерпілою стороною особі директора Товариства та ОСОБА_9 - рідною бабусею засудженого, згідно якої, шкода оцінена в сумі 300 000,00 грн. Ці кошти були сплачені повністю, що підтверджено відповідними розписками.
21. Крім того, як позитивні данні про особу засудженого, суд врахував те, що він є учасником бойових дій, брав безпосередню участь у захисті незалежності й територіальної цілісності України,.
22. З урахуванням фактичних обставин справи та особи обвинуваченого, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства за умов застосування положень статті 75 КК.
23. Апеляційний суд не погодився з таким рішенням. На думку цього суду, дані про особу засудженого свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки та унеможливлюють застосування до нього положень статей 75 і 76 КК.
24. Проте Суд вважає, що такі аргументи апеляційного суду є непереконливими, не в повній мірі узгоджуються з матеріалами провадження, і не вказують на неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі.
25. Мотивація апеляційного суду головним чином зводиться до того, що засуджений не бажає відшкодувати матеріальну шкоду, завдану злочином. Навіть якщо залишити поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини (див. пункт 20 вище), ця обставина сама по собі не може бути підставою для зміни способу виконання покарання, оскільки для стягнення призначеного судом відшкодування законодавство передбачає інші правові заходи.
26. Також апеляційний суд зазначив, що засуджений неодноразово оголошувався у розшук, разом із тим не послався на будь-які наявні в матеріалах справи докази про обізнаність засудженого про те, що він перебував у розшуку.
27. Ураховуючи вищевикладене, Суд вважає, що виправлення засудженого можливе без відбування покарання, проте в умовах здійснення контролю за його поведінкою.
28. Таким чином, належить змінити оскаржений вирок у частині застосування заходу примусу на підставі, передбаченій пунктом 3 частини 1 статті 438 КПК, і в порядку, визначеному статтею 75 КК, звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням.
29. З огляду на прийняте рішення щодо застосування статті 75 КК до засудженого Суд не вважає доцільним надавати детальний аналіз доводам касаційних скарг щодо виконання судом апеляційної інстанції в ході нового розгляду вказівок Суду, викладених в постанові від 25 липня 2024 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Касаційну скаргу захисника задовольнити частково.
Вирок Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року щодо ОСОБА_5 змінити.
На підставі статті 75 КК звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного йому цим вироком покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, установивши засудженому іспитовий строк тривалістю 3 роки. На підставі частини 1 статті 76 КК покласти на ОСОБА_5 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
Звільнити ОСОБА_5 з-під варти.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3