11 листопада 2025 року
м. Київ
справа №953/6086/22
провадження № 51-124 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання прокурора засудженого захисника представника потерпілої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_8 ,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця м. Алукєнє республіки Латвія,жителя м. Чугуїв Харківської області,
на вирок Городоцького районного суду Львівської області від 15 квітня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року.
Обставини справи
1. Оскарженим вироком, залишеним без зміни апеляційним судом, ОСОБА_6 засуджено до позбавлення волі:
за частиною 6 статті 152 Кримінального кодексу України (далі - КК) - довічно;
за частиною 3 статті 15 і частиною 6 статті 152 КК - на строк 15 років;
за частиною 2 статті 156 КК - на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють роботу, пов'язану з дітьми, чи індивідуально займатися діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми, на строк 3 роки;
за частиною 6 статті 153 КК - на строк 15 років;
за частиною 1 статті 301-1 КК - на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють роботу, пов'язану з дітьми, чи індивідуально займатися діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми, на строк 3 роки;
за частиною 3 статті 301-1 КК - на строк 11 років з позбавленням права обіймати посади в підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють роботу, пов'язану з дітьми, чи індивідуально займатися діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми, на строк 3 роки;
за сукупністю злочинів остаточно - довічно з позбавленням права обіймати посади в підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють роботу, пов'язану з дітьми, чи індивідуально займатися діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми, на строк 3 роки.
2. Суд визнав доведеним, що засуджений, працюючи керівником ГО «ІНФОРМАЦІЯ_2» (далі - Центр) на АДРЕСА_1 вчинив злочини проти статевої свободи та недоторканості потерпілого ОСОБА_9 , який не досяг 14 років, за таких обставин:
з 13 до 16 жовтня 2021 року в м. Одесі у спальному корпусі військово-морського ліцею він обіймав та цілував в губи потерпілого;
з 08 до 15 січня 2022 року у с. Узин Київської області він переконав потерпілого руками стимулювати його статевий член, а також намагався вчинити анальне проникненням в його тіло, проте не довів свій умисел до кінця;
17 лютого 2022 року в офісі Центру він за згодою потерпілого в обмін на грошову винагороду вчинив оральне проникненням в його тіло з використанням геніталій, здійснивши відеозйомку цих дій;
08 травня, 19 та 26 червня 2022 року в м. Комарно Львівської області він за згодою потерпілого в обмін на грошову винагороду повторно вчинив оральне проникнення в його тіло з використанням геніталій;
з 23 січня до 29 червня 2022 року засуджений зберігав у власному комп'ютері фото та відео файли, які містять дитячу порнографію.
Вимоги і доводи касаційної скарги
3. Захисник, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить змінити вирок та ухвалу, призначити засудженому менш суворе покарання ніж довічне позбавлення волі.
4. Він вважає, що застосування до засудженого виключного виду покарання довічного позбавлення волі є надмірно суворим, адже це не відповідає особі засудженого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, крім того спосіб вчинення злочинів не носив насильницького характеру, наслідки вчиненого не є тяжкими в розумінні пункту 5 частини 1 статті 67 КК.
5. Водночас він стверджує, що докази, зібрані після 06 липня 2022 року є недопустимим, оскільки цього дня було закрито кримінальне провадження № 22022220000001612 в частині обвинувачення за частиною 1 статті 14 і частиною 1 статті 111 КК, а за іншим обвинуваченням справа в окреме провадження не виділялась і відповідні відомості не вносилися до ЄРДР.
6. Також захист звертає увагу на те, що обвинувачення ґрунтується лише на показаннях малолітнього потерпілого, інші докази є непрямими і однозначно не доводять винуватість засудженого, зокрема у вчиненні епізодів 08-15 січня, 08 травня та 26 червня 2022 року.
7. На думку захисту апеляційний суд посилаючись на сукупність доказів не вказав, які з них прямо підтверджують обставини того чи іншого епізоду.
Позиції учасників касаційного розгляду
8. Засуджений та захисник у судовому засіданні підтримали доводи касаційної скарги.
9. Прокурор та представник потерпілого просили залишити оскаржені рішення без зміни, вважаючи їх законними й обґрунтованими.
10. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
11. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені сторонами доводи, Суд дійшов висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.
12. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що касаційна інстанція переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення касаційна інстанція має керуватися статтями 412-414 КПК.
Щодо закриття провадження в частині обвинувачення
13. Сторона захисту стверджує, що у чинному КПК відсутня норма, яка б передбачала право слідчого закривати кримінальне провадження в його певній частині, а в іншій проводити досудове розслідування. Отже, на її думку, після закриття провадження за частиною 1 статті 14 і частиною 1 статті 111 КК здобуті доказі слід визнати недопустимими.
14. Суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях надали розлогі обґрунтування на спростування цих доводів сторони захисту, з якими погоджується Суд.
15. Насамперед суди виходили з того, що у статті 217 КПК не встановлено обов'язку перед закриттям провадження щодо одного з епізодів в рамках одного і того ж кримінального провадження попередньо здійснювати його виділення в окреме провадження. Також не заборонено змінювати відомості про правову кваліфікацію дій особи в ЄРДР без закриття провадження за вже існуючою кваліфікацією.
16. Суд погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій і не вбачає в цій справі порушення кримінального процесуального закону, що могло би бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень.
Щодо доведеності винуватості по окремим епізодам
17. Захист у скарзі посилається на те, що окрім показань потерпілого у справі відсутні прямі докази винуватості засудженого по епізодам 08-15 січня, 08 травня та 26 червня 2022 року.
18. Суд у своїх рішеннях зазначав, що КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих (стосовно цього елемента доказування) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку.[1]
19. Суди першої й апеляційної інстанцій проаналізували надані стороною обвинувачення докази і навели розгорнуті аргументи, чому вони у сукупності доводять винуватість засудженого.
20. Cуд першої інстанції свій висновок про винуватість засудженого, окрім показань потерпілого, обґрунтував показаннями допитаних як свідків його батьків, а також іншими доказами, зокрема протоколами обшуку житла, огляду предметів (телефону та комп'ютера засудженого), за результатами проведення негласних слідчих (розшукової) дій, де зафіксовано зміст телефонних розмов, тимчасового доступу до речей і документів, яким підтверджується факт використання банківських карток ОСОБА_6 , висновками експертиз. Допустимість та належність цих доказів стороною захисту не оспорюється.
21. Посилання захисника на те, що малолітній потерпілий міг надати неправдиві показання, стосуються оцінки достовірності цих доказів. В силу вимог статті 433 КПК, касаційна інстанція не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
22. Разом з тим Суд зазначає, що оцінюючи достовірність цих показань суди нижчих інстанцій взяли до уваги сукупність інших наявних у справі доказів. Щодо певних суперечностей у показаннях потерпілого суди врахували його малолітній вік, рівень його розвитку та ставлення до скоєного.
23. Отже суд першої інстанції, забезпечивши змагальність сторін, ретельно перевірив надані сторонами докази, навів їх детальний аналіз і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв'язку відповідно до статті 94 КПК.
24. Апеляційний суд провів розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону і, погодившись з висновками суду першої інстанції, надав умотивовані відповіді на доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника, які переважно повторюються в його касаційній скарзі.
25. Касаційна скарга не містить підстав вважати ці висновки судів необґрунтованими. Тому Суд відхиляє доводи касаційної скарги в цій частині.
Щодо покарання
26. Статтями 50 та 65 КК визначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
27. Як зазначено в частині 1 статті 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
28. Суд зазначає, що найсуворіша міра покарання, яка визначена законом України про кримінальну відповідальність, застосовується як винятковий захід з боку держави до винної особи. Обставиною, яка зумовлює призначення покарання у виді довічного позбавлення волі і водночас вказує на неможливість досягнення мети покарання шляхом застосування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, є надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину і особи, яка його скоїла. Надзвичайність суспільної небезпеки вчиненого злочину визначається сукупністю усіх зібраних у кримінальному провадженні даних, які стосуються вчиненого злочину, особи винного і обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
29. Відповідно до встановлених судами обставин засуджений раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, спосіб вчинення інкримінованих злочинів не носив насильницького характеру в розумінні застосування фізичної сили або погроз її застосування. Суд першої інстанції не навів жодного обґрунтування, чому до засудженого не може бути застосоване позбавлення волі на певний строк. Апеляційний суд, підтримавши рішення першої інстанції, в обґрунтування своєї позиції послався на те, що засуджений не визнав свою винуватість.
30. Суд зазначає, що заперечення своєї винуватості під час кримінального провадження є фундаментальним правом обвинуваченої особи, реалізація якого не може призводити до негативних наслідків для неї. Тому призначення найбільш суворого виду покарання не може обґрунтовуватися з посиланням на позицію, яку займав засуджений під час судового розгляду.
31. За таких обставин Суд вважає, що за відсутності жодної з передбачених статтею 67 КК обставин, що обтяжують покарання його довічна ізоляція від суспільства в цьому випадку не відображає співмірність вчиненого діяння до такого покарання за частиною 6 статті 152 КК та не відповідає визначеним законом загальним засадам та меті покарання через надмірну суворість.
32. З огляду на наведене, Суд вважає за необхідне змінити оскаржені судові рішення, пом'якшити засудженому покарання за частиною 6 статті 152 КК до 15 років позбавлення волі та призначити остаточне покарання на підставі статті 70 КК, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
33. Таке покарання, на думку Суду, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника задовольнити частково.
Вирок Городоцького районного суду Львівської області від 15 квітня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 змінити.
Пом'якшити призначене ОСОБА_6 покарання за частиною 6 статті 152 КК до 15 років позбавлення волі.
Вважати ОСОБА_6 засудженим до позбавлення волі:
за частиною 3 статті 15 і частиною 6 статті 152 КК - на строк 15 років;
за частиною 2 статті 156 КК - на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють роботу, пов'язану з дітьми, чи індивідуально займатися діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми, на строк 3 роки;
за частиною 6 статті 153 КК - на строк 15 років;
за частиною 1 статті 301-1 КК - на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють роботу, пов'язану з дітьми, чи індивідуально займатися діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми, на строк 3 роки;
за частиною 3 статті 301-1 КК - на строк 11 років з позбавленням права обіймати посади в підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють роботу, пов'язану з дітьми, чи індивідуально займатися діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми, на строк 3 роки;
На підставі частини 1 статті 70 КК визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з позбавленням права обіймати посади в підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють роботу, пов'язану з дітьми, чи індивідуально займатися діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми, на строк 3 роки.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
[1] Постанова від 30 січня 2019 року у справі № 757/30683/16-к,http://reyestr.court.gov.ua/Review/79601162