13 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 461/2470/21
провадження № 51-3449 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 червня 2024 року у кримінальному провадженні № 62019140000000665 за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Григорів Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Галицького районного суду м. Львова від 30 листопада 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 369-2 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 грн.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 червня 2024 року вирок суду змінено в частині призначеного покарання.
Постановлено вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 369-2 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн.
У решті вирок залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи злочинний умисел на власне незаконне збагачення, діючи умисно, з корисливих мотивів, 25 червня 2019 року приблизно о 10:00 год., при зустрічі біля ресторану «Цитадель» на вул. Грабовського у м. Львові з ОСОБА_8 , висловив останньому пропозицію про передачу йому неправомірної вигоди в розмірі 2000 доларів США за здійснення впливу на начальника Личаківської виправної колонії № 30 ОСОБА_9 щодо підготовки та скерування до суду подання про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_10 від відбування покарання у цій колонії та сприяння у задоволенні вказаного подання.
В подальшому, 23 липня 2019 року приблизно о 18:00 год. ОСОБА_8 , перебуваючи за вказаною адресою, діючи на виконання попередньої домовленості з ОСОБА_7 , передав йому неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 52 000 грн (еквівалент 2 000 доларів США), які останній одержав за здійснення впливу на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги, не дослідив повторно доказів, обмежившись їх формальним переліченням, не дав умотивованих відповідей на усі доводи скарги, не виконав вказівок суду касаційної інстанції щодо перевірки допустимості доказів, а тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Захисник вказує, що суд надав неправильну оцінку доказам та безпідставно визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки в його діях відсутні ознаки складу інкримінованого йому злочину, а судові рішення ґрунтуються на припущеннях.
Захисник вважає, що всі докази у кримінальному провадженні є недопустимими, оскільки досудове розслідування розпочато без належних правових підстав.
Також вказує, що протоколи НСРД, всупереч ст.ст. 104, 252 КПК України, не містять відомостей про хід проведення процесуальної дії, послідовності її проведення. Крім того, проведення контролю за вчиненням злочину, ідентифікації грошових коштів, аудіо-, відеозапису, фотографування та виготовлення процесуальних документів доручено слідчому ОСОБА_11 , однак протоколи НСРД складені не ним, а оперуповноваженим.
Захисник стверджує про наявність провокації злочину, оскільки ініціатором усіх телефонних дзвінків та зустрічей був не обвинувачений, а заявник ОСОБА_8 , на що апеляційний суд також не дав в ухвалі вмотивованих відповідей.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримала свою скаргу і просила її задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судове рішення без змін.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
За змістом касаційної скарги захисник, крім іншого, не погоджується із встановленими судами фактичними обставинами справи і наводить мотиви незгоди з оцінкою доказів, наданих судами попередніх інстанцій.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, й з огляду на вимоги ст. 433 КПК України не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Під час розгляду цього кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. З такими висновками апеляційний суд погодився.
На виконання вказівки ВС, апеляційний суд перевірив висновки суду першої інстанції щодо допустимості доказів та правильності кваліфікації дій винного, дав відповіді на всі доводи апеляційних скарг, у тому числі скарги захисника, належним чином мотивував їх, а тому немає підстав стверджувати про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 439 КПК України, як про це вказує у касаційній скарзі захисник.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що вина засудженого повністю доведена: показаннями свідків, які підтвердили факт розмов з приводу вирішення питання умовно-дострокового звільнення (далі - УДЗ) засудженого ОСОБА_12 , при цьому свідок ОСОБА_8 пояснив, що ОСОБА_7 у розмові з ним повідомив про необхідність передачі грошових коштів для вирішення цього питання. Також винуватість підтверджується протоколами про проведення НСРД, відповідно до яких під час розмов ОСОБА_7 із ОСОБА_8 обговорювалося питання щодо УДЗ ОСОБА_10 , сума винагороди за вирішення цього питання, що підлягала передачі ОСОБА_9 , крім того розмова щодо пришвидшення вирішення цього питання відбувалася між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 . Також суд послався на протокол ідентифікації грошових коштів від 23 липня 2019 року, які в подальшому були передані ОСОБА_8 для використання під час проведення слідчо-оперативних заходів. Згідно постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, був наданий дозвіл на проведення спеціального слідчого експерименту з використанням ідентифікованих грошей та технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи з метою викриття схеми, пов'язаної з одержанням неправомірної вигоди ОСОБА_9 та ОСОБА_7 . Під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 було виявлено барсетку з документами на його ім'я та грошові кошти, які за номером співпадають із купюрами, зафіксованими в протоколі ідентифікації грошових коштів.
Суд апеляційної інстанції дослідив доводи сторони захисту про те, що обвинувачений отримав кошти для надання правничої допомоги засудженому ОСОБА_12 , а саме для оплати правової допомоги адвокату ОСОБА_13 . Суд обґрунтовано послався на те, що долучені стороною захисту договори про надання правової допомоги не мають юридичної сили, оскільки не підписані сторонами. Суд апеляційної інстанції перевірив цю версію сторони захисту і визнав її такою, що не ґрунтується на матеріалах справи, про що в ухвалі навів докладні мотиви, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Враховуючи те, що ОСОБА_9 , станом на момент вчинення ОСОБА_7 злочинних дій, виконував обов'язки начальника виправної колонії та одночасно був головою комісії з розгляду питань, пов'язаних із представленням засуджених до умовно-дострокового звільнення, суд зазначив, що він був наділений повноваженнями звернення до суду з питань про УДО ОСОБА_12 .
Суд урахував, що безпосередньо питання про УДЗ засуджених вирішується судом, але при розгляді такого подання суд оцінює особову справу засудженого, його характеристику, наявність стягнень та заохочень. Водночас апеляційний суд вказав на зафіксовану в ході НСРД розмову між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , де останній висловив намір застосувати до засудженого ще одне заохочення. Отже ОСОБА_9 , виконуючи обов'язки начальника колонії, мав безпосередній вплив на застосування до ОСОБА_12 заходів стягнень та заохочень, які беруться до уваги при вирішенні питання про УДЗ.
Судами було спростовано твердження захисника про відсутність у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення. Зокрема, суди послалися на постанову об'єднаної палати ККС ВС від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к), де зроблено висновок, що суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, може бути будь-яка особа, яка в уяві того, хто здійснює підкуп, здатна здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування. При цьому, оскільки диспозиція цієї статті не конкретизує характеру впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави, поняттям впливу охоплюється в тому числі використання дружніх, родинних, особистих стосунків.
Законодавець жодним чином не обмежує зміст поняття «вплив» лише «впливом з використанням влади або службового становища», який є лише одним із способів вчинення цього злочину. Такий вплив полягає в тому, що службова особа завдяки своєму становищу вживає заходів до вчинення дій іншими особами (непідпорядкованими їй і які не перебувають від неї в службовій залежності), де використовує службовий авторитет, свої зв'язки зі службовими особами, інші можливості, обумовлені займаною посадою або обіцяє здійснити такий вплив.
Твердження у касаційній скарзі про невстановлення особи, в інтересах якої здійснюється вплив є безпідставними, оскільки спростовуються показаннями свідка ОСОБА_14 , який зазначив, що ОСОБА_10 просив його знайти «канал» для вирішення питання з керівником колонії щодо його УДЗ. А також показаннями свідка ОСОБА_8 , до якого звернувся ОСОБА_14 із цим питанням. Крім того, з протоколів НСРД убачається, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 відбувається розмова саме стосовно ОСОБА_10 .
Суди попередніх інстанції переконливо не взяли до уваги показання ОСОБА_12 про те, що він не звертався за допомогою у вирішенні питання УДЗ. При цьому суди зазначили, що він є зацікавленою особою і при надання цих показань побоювався наслідків у виді можливого скасування УДЗ.
За таких обставин суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів щодо наявності у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Судом апеляційної інстанції перевірялися доводи сторони захисту, що досудове розслідування було розпочате на підставі неправдивих відомостей, а саме рапорту оперуповноваженого ОСОБА_15 . Суд зазначив, що перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що підставою для внесення відомостей в ЄРДР слугував не рапорт, а повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, подане ОСОБА_8 , а вже після отримання такої заяви та передачі її до Територіального управління Державного бюро розслідувань, слідчий ОСОБА_11 вніс відповідні відомості до ЄРДР. При цьому суд зазначив, що складення оперуповноваженим ОСОБА_15 рапорту про можливе вчинення ОСОБА_9 та ОСОБА_7 кримінального правопорушення узгоджується з Інструкцією про порядок приймання, реєстрації та розгляду в Службі безпеки України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення. З огляду на це, суди дійшли переконливого висновку про наявність належних підстав для початку досудового розслідування.
Твердження у касаційній скарзі про порушення складання протоколів НСРД внаслідок того, що вони складені не слідчим ОСОБА_11 , а оперуповноваженим, є аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції.
Суд встановив, що постановою прокурора ОСОБА_16 контроль за проведенням та власне проведення спеціального слідчого експерименту було доручено слідчому ОСОБА_11 , технічне забезпечення проведення НСРД доручено ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідно до п. 3.1 Розділу ІІІ Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні від 16 листопада 2012 року, слідчий може проводити НСРД самостійно, спільно з уповноваженими оперативними підрозділами, залучати до їх проведення інших осіб, а також доручати їх проведення уповноваженим оперативним підрозділам, що кореспондується з ч. 6 ст. 246 КПК України.
Водночас п. 4.1 Розділу ІVІнструкції визначено, що протокол про хід і результати проведення НСРД (або її етапів) складається слідчим, якщо вона проводиться за його безпосередньої участі, в інших випадках - уповноваженим працівником оперативного підрозділу, і повинен відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження.
Судами було встановлено, що в кожному з наявних в матеріалах справи протоколів про проведення НСРД оперуповноважені зазначають, що діють на виконання доручення слідчого другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові від 10 липня 2019 року.
Що стосується твердження захисника про невідображення в протоколах НСРД ходу його проведення та відомостей про осіб, які були залучені, то суди зазначили, що особливості складання протоколів за результатами проведення НСРД у виді аудіоконтролю особи та зняття інформації з електронних інформаційних систем регулюються статтями 265, 266 КПК України. Під час складання таких протоколів слідчий вивчає зміст інформації, отриманої за результатами проведення цих НСРД, про що зазначається у тексті протоколів. При виявленні відомостей, що мають значення для конкретного досудового розслідування, в протоколі відтворюється відповідна частина такої інформації, після чого прокурор вживає заходів для збереження знятої інформації.
Судами було встановлено, що НСРД у цьому провадженні здійснювалися у виді аудіо та відеоконтролю осіб, результати їх проведення зафіксовані на відповідних носіях інформації у вигляді аудіо- та відеозаписів. Складені оперативними працівниками протоколи містять текстове відтворення змісту відповідних розмов, відомості про вид та реєстраційний номер носія інформації, а також найменування досліджуваних електронних файлів. При цьому дані про властивості файлу містяться безпосередньо на носіях інформації.
Суд першої інстанції при вирішенні питання про допустимість таких протоколів обґрунтовано послався на практику ВС, згідно якої, якщо результати проведення НСРД зафіксовані на оптичних носіях, долучених до протоколів, та викладені в окремих процесуальних документах, в яких детально наведено зміст розмов, такі протоколи НСРД складені з дотриманням вимог процесуального закону. Таким чином, судом було констатовано, що ці протоколи складені відповідно до вимог процесуального закону. З цим висновком погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому окремі недоліки в складанні протоколів, зокрема, відсутність даних про особу, яка проводила НСРД, часу їх закінчення, маршрут особи, на яку встановлено спеціальне обладнання для спостереження не свідчать про недопустимість протоколів.
Це узгоджується з позицією ВП ВС, висловленою в постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17), згідно якої імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.
У кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 таких порушень не встановлено і захисником у скарзі не наведено, а тому суд касаційної інстанції погоджується висновками судів про допустимість протоколів проведення НСРД.
Також не встановлено в діях правоохоронних органів провокації злочину, як про це стверджує захисник.
Фактично про провокацію злочину може йтися тоді, коли правоохоронні органи штучно створили ситуацію, з метою спонукати особу до вчинення злочину.
За змістом статей 246, 271 КПК України НСРД можуть проводитися, якщо наявні достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, а також якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. При цьому під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на його вчинення з метою її подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях розробив критерій відмежування провокування вчинення злочину від дозволеної поведінки під час законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях. Зокрема, у випадку визнання заяви про підбурювання такою, що не є явно необґрунтованою, для визнання доказів допустимими суду належить з'ясувати, чи було слідство «по суті пасивним», чи був би злочин вчинений без втручання влади, чи мало місце з боку влади спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; вагомість причин проведення негласних оперативних дій, чи були у правоохоронних органів об'єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою. При цьому тягар доведення того, що підбурення не було, покладається на сторону обвинувачення.
Згідно встановлених судами фактичних обставин справи та з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 після спілкування з ОСОБА_7 самостійно звернувся з відповідною заявою про вчинення злочину до правоохоронних органів, що підтверджується протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 03 липня 2019 року. На цьому етапі (не раніше) правоохоронні органи долучилися і розпочали проводити контроль за вчиненням злочину. Суди дійшли правильного висновку, що злочинна діяльність ОСОБА_7 розпочалася та тривала до написання ОСОБА_8 заяви про вчинення злочину і до початку його контролю з боку правоохоронних органів, що свідчить про їх пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації ходу вчинення злочину.
Суд касаційної інстанції вважає, що під час апеляційного перегляду вироку суду відносно ОСОБА_7 , апеляційний суд дотримався вимог статей 404, 419 КПК України, з достатньою повнотою перевірив доводи апеляційних скарг, у тому числі скаргу сторони захисту, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги захисника, та навів в ухвалі обґрунтовані мотиви на спростування цих доводів, із якими погоджується Суд.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, не встановлено, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3