04 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 753/6482/21
провадження № 51-207 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця с. Митниця Васильківського району
Київської області, який зареєстрований та
проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Дарницький районний суд м. Києва вироком від 15 лютого 2023 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком та за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2021 року зі змінами, внесеними ухвалою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці.
За встановлених судами та детально викладених у судових рішеннях обставин ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 31 січня 2021 року, знаходячись на вул. Світла, 3-Д в м. Києві, умисно, з корисливих спонукань, шляхом обману, а саме під приводом оренди транспортного засобу, незаконно заволодів автомобілем «HYUNDAI ACCENT», державний номер НОМЕР_1 , вартістю 157 880 грн, який належить ОСОБА_8 , заподіявши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор, не погодившись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:
- всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про м'якість призначеного судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання;
- не надав належної оцінки тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, корисливому мотиву, невідшкодуванню завданої потерпілому шкоди, а також даним про його особу (раніше судимий за вчинення аналогічного злочину, не працює);
- безпідставно погодився з висновками суду про наявність у ОСОБА_7 такої пом'якшуючої обставини, як щире каяття;
- не обґрунтував свого рішення про незастосування до ОСОБА_7 додаткового покарання у виді конфіскації майна;
- провів апеляційний розгляд без участі потерпілого;
- постановив рішення, яке не відповідає вимогам КПК.
На касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 надіслали письмові заперечення, в яких, із наведенням відповідних обґрунтувань, просили скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав доводи касаційної скарги, просив скасувати оскаржуване судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Засуджений та його захисник заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 289 КК у касаційному порядку не оспорюються.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
У поданій касаційній скарзі прокурор покликається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_7 внаслідок м'якості при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість (ст. 414 КПК).
За вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Тобто закон вимагає від суду проаналізувати всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень у випадку, якщо вони перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке згідно зі ст. 438 КПК тягне за собою скасування судового рішення.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону при перегляді вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 за апеляційною скаргою прокурора не дотримався з огляду на таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.
Так Дарницький районний суд м. Києва вироком від 15 лютого 2023 року засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 289 КК до покарання на строк 5 років 1 місяць та на підставі ч. 4 ст. 70 КК визначив обвинуваченому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці.
Прокурор, вказуючи на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_7 внаслідок м'якості, подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, за яким призначити обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 70 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, окрім житла.
Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що суд першої інстанції:
- не врахувавши того, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, з корисливих мотивів, безпідставно не призначив обвинуваченому додаткове покарання у виді конфіскації майна та не мотивував свого рішення в цій частині;
- не надавши належної оцінки підвищеній суспільній небезпечності вчиненого ОСОБА_7 діяння та даним про його особу (раніше вчиняв злочини за ст. 289 КК), необґрунтовано призначив обвинуваченому мінімальне покарання як за ст. 289 КК, так і остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК, що не відповідає положенням ст. 65 КК.
Київський апеляційний суд ухвалою від 16 жовтня 2024 року за результатом розгляду апеляційної скарги прокурора залишив вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 без зміни.
Проте колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції ретельно не перевірив викладених в апеляційній скарзі доводів, не проаналізував їх з достатньою повнотою, не навів переконливих мотивів для їхнього спростування й обґрунтованих підстав, через які залишив її без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 59 КК покарання у виді конфіскації майна встановлюється, зокрема, за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кримінального кодексу.
Злочин, передбачений ч. 2 ст. 289 КК, згідно зі ст. 12 цього Кодексу є тяжким, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який зі злочинів, визначених у частинах 4 чи 5 ст. 12 КК, якщо його вчинено з корисливих спонукань. Під корисливими спонуканнями необхідно розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків або досягти іншої матеріальної вигоди.
Вирішуючи питання щодо доцільності призначення засудженому додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд має виходити з наявності чи відсутності у діях винного корисливого мотиву.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції щодо можливості призначення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 289 КК покарання у виді позбавлення волі на певний строк без конфіскації майна, не зважив на доводи апеляційної скарги прокурора про невмотивованість цих висновків, з огляду на вчинення обвинуваченим тяжкого злочину з корисливого мотиву.
Також суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора про м'якість призначеного покарання, зазначив про врахування судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання, зокрема, пом'якшуючої обставини - щире каяття.
Колегія суддів зауважує, що поняття «щире каяття» відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатись в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, на початку судового розгляду ОСОБА_7 вважав неправильною кваліфікацію своїх дій за ч. 2 ст. 289 КК, лише згодом погодився з кваліфікацією, визнав свою винуватість та цивільний позов, у зв'язку з чим розгляд справи здійснювався в порядку ст. 349 КПК. Однак з часу вчинення злочину і до набрання вироком законної сили ОСОБА_7 не відшкодував потерпілому завданої шкоди.
Посилання апеляційного суду в ухвалі на те, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, врахував відшкодування обвинуваченим завданої потерпілому матеріальної шкоди, є помилковим та не підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Більш того, це спростовується поданим до суду касаційної інстанції письмовим клопотанням потерпілого ОСОБА_9 , відповідно до якого ОСОБА_7 спричинену йому матеріальну шкоду до теперішнього часу не відшкодував, жодних дій щодо цього останній не вчиняв.
Відтак колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував та не вмотивував своїх висновків щодо правильності рішення суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про проведення апеляційного розгляду без участі потерпілого, то Суд зазначає про таке.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 56 КПК під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право бути завчасно проінформованим про час та місце судового розгляду.
За змістом ч. 4 ст. 405 КПК визначено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Однак суд апеляційної інстанції 16 жовтня 2024 року в судовому засіданні, всупереч указаним нормам закону, не перевірив, чи був потерпілий ОСОБА_9 у належний спосіб повідомлений про час та дату апеляційного розгляду, тим самим порушивши право потерпілого на рівність у реалізації своїх процесуальних прав (ч. 2 ст. 22 КПК).
З огляду на викладене ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону в силу положень частин 1, 2 ст. 412 цього Кодексу є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, та як наслідок могли потягти за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 414 КПК).
За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 - скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати вищенаведене, ретельно перевірити наведені в апеляційній скарзі доводи й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Якщо під час нового апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції не встановить інших обставин, які можуть вплинути на вирішення питання про призначення обвинуваченому покарання, то призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 70 КК у розмірі, визначеному судом першої інстанції, слід уважати таким, що за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
постановив:
касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3