04 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 527/1615/22
провадження № 51-1439 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
засудженої ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 15 січня 2025 року стосовно
ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженки м. Полтави, яка зареєстрована та
проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Глобинський районний суд Полтавської області вироком від 24 вересня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 15 січня 2025 року, засудив ОСОБА_7 за:
- ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років;
- ч. 4 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні нею злочинів за таких обставин.
08 червня 2022 року приблизно о 05:42 ОСОБА_7 , перебуваючи на веранді власного помешкання за адресою: АДРЕСА_1 , під час сварки зі своїм чоловіком ОСОБА_8 , що виникла на ґрунті особистої неприязні, нанесла останньому ножем один удар у живіт зліва, спричинивши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень у вигляді колото-різаної рани передньої черевної стінки з проникненням у черевну порожнину.
ІНФОРМАЦІЯ_2 о 10 год ОСОБА_8 помер у реанімаційному відділенні КНМП «Глобинська міська лікарня» від інтоксикації внаслідок розлитого фібринозно-гнійного перитоніту.
Заподіянні ОСОБА_7 потерпілому тяжкі тілесні ушкодження знаходяться у прямому причинному зв'язку із настанням смерті ОСОБА_8 .
Крім того, 05 грудня 2022 року приблизно о 18 год ОСОБА_7 , перебуваючи в будинку ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 , під час спільного розпивання алкогольних напоїв із власником будинком та ОСОБА_10 , в умовах воєнного стану, зі спальної кімнати відкрито викрала належний ОСОБА_9 ліхтарик із радіоприймачем вартістю 1069,20 грн.
А також 17 травня 2023 року приблизно о 08:30 ОСОБА_7 , перебуваючи у вищевказаному будинку ОСОБА_9 , в присутності останнього та ОСОБА_10 , в умовах воєнного стану, повторно, відкрито, викрала належний ОСОБА_9 гаманець із грошовими коштами в сумі 950 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_6 , не погодившись із судовими рішеннями через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подала касаційну скаргу, в якій просить їх змінити: перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 2 на ч. 1 ст. 121 КК, призначивши останній мінімальне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, та застосувати положення ст. 75 КК; за пред'явленим обвинуваченням за ч. 4 ст. 186 КК - виправдати.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що суд першої інстанції:
- неправильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, оскільки настання смерті ОСОБА_8 від інтоксикації внаслідок перитоніту не свідчить про наявність в діях її підзахисної умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть останнього, а відтак її дії необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК;
- не надав належної оцінки діям медичних працівників, які двічі приїжджали на виклики саме ОСОБА_7 та, виявивши в потерпілого рану в області живота, не надали йому належної медичної допомоги та не повідомили про подію до правоохоронних органів;
- не врахував того, що погіршення стану потерпілого у вигляді розвитку перитоніту є наслідком його власної поведінки, оскільки він відмовлявся від госпіталізації;
- не зважив на те, що матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_7 умисно або з необережності не надала допомогу потерпілому;
- безпідставно визнав ОСОБА_7 винуватою за ч. 4 ст. 186 КК, не врахувавши того, що засуджена була тривалий час знайома з потерпілим, мала з ним дружні стосунки, забрала радіоприймач ОСОБА_9 в рахунок боргу, який мала намір повернути після того, як останній з нею розрахується;
- необґрунтовано відхилив показання потерпілого та свідка ОСОБА_10 , надані ними в судовому засіданні, про те, що ОСОБА_7 не викрадала майна та грошових коштів ОСОБА_9 ;
- залишив поза увагою те, що вартість радіоприймача, визначена експертом, перевищує його фактичну вартість, за яку він був придбаний потерпілим;
- під час судового розгляду не встановив точної суми викрадених грошей, що були у гаманці потерпілого.
Крім того, вказує на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів її апеляційної скарги та безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186 КК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджена підтримали доводи касаційної скарги, просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржувані судові рішення без змін
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 покликається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до помилкової кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК та безпідставного засудження останньої за ч. 4 ст. 186 КК.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК).
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Тобто закон вимагає від суду проаналізувати всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень у випадку, якщо вони перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке згідно зі ст. 438 КПК тягне за собою скасування судового рішення.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях на тому, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що доводи касаційної скарги захисника частково заслуговують на увагу з огляду на таке.
Глобинський районний суд Полтавської області вироком від 24 вересня 2024 року засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Не погоджуючись із вироком, обвинувачена та захисник подали апеляційні скарги та, покликаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, просили його змінити, обвинувачена - пом'якшити призначене їй покарання, захисник - перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 2 на ч. 1 ст. 121 КК, призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та застосувати положення ст. 75 КК, за пред'явленим обвинуваченням за ч. 4 ст. 186 КК її підзахисну - виправдати.
Свої вимоги обвинувачена обґрунтувала, зокрема, тим, що умислу на заподіяння ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер, у неї не було. Вона особисто викликала швидку допомогу, проте ОСОБА_8 від госпіталізації відмовився, на погане самопочуття не скаржився, самостійно пересувався. Вважає, що медичними працівниками не було надано належної медичної допомоги потерпілому. Майна ОСОБА_9 та його грошових коштів, що знаходились у гаманці, вона не викрадала, взяла радіоприймач у потерпілого в рахунок боргу, а грошові кошти в сумі 500 грн - в борг.
Захисник свої вимоги мотивувала, серед іншого, й тим, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, оскільки настання смерті ОСОБА_8 від інтоксикації внаслідок перитоніту не свідчить про наявність в обвинуваченої умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер, з огляду на те, що медичні працівники, які двічі приїжджали на виклики саме ОСОБА_7 , проте виявивши в ОСОБА_8 рану в області живота, не надали потерпілому належної медичної допомоги та не повідомили про подію до правоохоронних органів. Зазначала також про відсутність доказів на підтвердження того, що обвинувачена умисно або з необережності не надала допомогу потерпілому. Крім того, вказувала на те, що місцевий суд безпідставно засудив ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК, не врахувавши надані в судовому засіданні показання ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 про те, що обвинувачена майна та грошових коштів потерпілого, з яким перебувала у дружніх стосунках, не викрадала, взяла радіоприймач у потерпілого в рахунок несплаченого боргу, а грошові кошти - в борг. Також не погоджувалась із висновком експерта щодо вартості радіоприймача та зазначеною обвинуваченням сумою викрадених грошей.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 15 січня 2025 року за результатом розгляду апеляційних скарги обвинуваченої та її захисника залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
Проте колегія суддів уважає, що апеляційний суд недостатньо перевірив викладені в апеляційних скаргах доводи та послався на ті ж самі докази й обставини, які оспорювались, фактично продублювавши висновки місцевого суду.
Зокрема, суд апеляційної інстанції ретельно не перевірив доводів апеляційної скарги обвинуваченої та її захисника:
- про відсутність у ОСОБА_7 умислу на заподіяння ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер, та неправильну кваліфікацію дій обвинуваченої за ч. 2 ст. 121 КК з огляду на таке:
- смерть потерпілого настала саме від інтоксикації внаслідок перитоніту на четвертий день після поранення;
- ОСОБА_7 вживала заходів до надання ОСОБА_8 медичної допомоги - двічі викликала швидку допомогу, проте загиблий від госпіталізації відмовлявся, що підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 ;
- про те, що суд першої інстанції зробив висновок про наявність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, але не зазначив, чому не взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 , надані ними в судовому засіданні, в яких вони заперечували викрадення ОСОБА_7 майна.
Відтак колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції не повною мірою дотримався вимог ст. 419 КПК, не надав на доводи апеляційних скарг вичерпних відповідей, не провів всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження, не здійснив належної оцінки за критеріями ст. 94 КПК як кожному доказу, так і сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення.
За цих обставин ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону в силу положень ч. 1 ст. 412 цього Кодексу є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, та як наслідок могли потягти за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК).
Тому касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 - скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати викладене та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 433 КПК та беручи до уваги неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, не вирішуючи наперед питання про винуватість/невинуватість ОСОБА_7 , проте з метою запобігання ризику переховування від суду, колегія суддів уважає за необхідне обрати їй запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
постановив:
касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 15 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обрати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3