постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
14 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 953/19187/20
провадження № 51-518км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року у кримінальному провадженні № 62019170000000420 за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та мешканки АДРЕСА_1, та
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Шахтарськ Донецької області та мешканця АДРЕСА_1,
обох у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2024 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 362 КК та засуджено кожного до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від призначеного покарання у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_10 , перебуваючи на посаді старшого інспектора відділу супроводження інтегрованої інформаційно-пошукової системи Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Харківській області та маючи у зв'язку з виконанням своїх посадових обов'язків право доступу до інформації, що оброблюється програмними комплексами Інформаційного порталу Національної поліції України за допомогою електронно-обчислювальної машини (комп'ютера), 21 листопада 2018 року близько 15:06:48 перебуваючи на робочому місці в кабінеті №100, який закріплений за УІАП ГУНП у Харківській області в м. Харкові, використовуючи закріплений за нею службовий комп'ютер з ІР-адресою НОМЕР_1 та маючи відповідно до посадової інструкції право доступу до адміністрування доступу користувачів до ресурсів ІІПС ОВС регіонального рівня умисно, усупереч вимогам чинного законодавства, нормативно-правових документів та посадової інструкції, несанкціоновано змінила інформацію, яка оброблюється в програмному комплексі Інформаційного порталу Національної поліції України.
Зокрема, 21 листопада 2018 року о 15:06 не маючи відповідного листа від користувача за підписом керівника структурного підрозділу відповідного органу поліції на здійснення розблокування користувача - ад'юнта Донецького юридичного інституту МВС України ОСОБА_6 із логіном HA_OANV, усупереч вимогам розділу VII Порядку надання права доступу користувачам до інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», затвердженого наказом Голови Національної поліції України № 961 від 19 жовтня 2018 року, безпідставно розблокувала доступ вказаному користувачу з логіном HA_OANV до Інформаційного порталу Національної поліції України, підсистеми «Адмінпрактика».
Також ОСОБА_10 безпідставно внесла зміни щодо розблокування доступу до заблокованих у цей день облікових записів ще 4 користувачів ІПНПУ, а саме о 15:08:02 - HAPAL (користувач - інспектор сектора реагування патрульної поліції № 3 Куп'янського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_11 , який тимчасово виконував обов'язки старшого інспектора відділу організації діяльності груп реагування превентивно діяльності вказаного ГУНП), о 15:09:01 - HA_5AND (користувач - старший інспектор з особливих доручень відділу службі «102» УАЗОР ГУНП в Харківській області ОСОБА_12 ); 15:09:39 - HAANAM (користувач - начальник сектору реагування патрульної поліції № 2 Чугуївського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_13 ); 15:10:09 - HA_KOLV (користувач - старший інженер зв'язку Первомайського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_14 ).
ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу Управління превентивної діяльності ГУНП в Харківській області на підставі заявки про надання доступу до ІПНП № 5988 від 17 серпня 2016 року отримав доступ до входу в ІП «Адміністративна практика», ІП «ДТП», ІП «Склад» та був зареєстрований як користувач в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» з логіном «HA_OANV».
Відповідно до наказу ГУНП в Харківській області від 31 серпня 2017 року № 568 о/с ОСОБА_6 з 01 вересня 2017 року по 18 грудня 2018 року був переведений на навчання до ад'юнктури Донецького юридичного інституту МВС України у м. Кривий ріг Дніпропетровської області.
З метою подальшого незаконного доступу та внесення без законних на те підстав змін до інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» ОСОБА_6 в порушення Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03 серпня 2017 року, доступ до вказаної системи не припинив і впродовж 2018-2019 років за логіном HA_OANV здійснював авторизацію у системі ІПНП зі службових комп'ютерів УПП у Харківській області та вносив відповідні коригування, робив відповідні запити.
03 грудня 2018 року об 11:59 ОСОБА_6 з використанням логіну «HA_OANV» увійшов до Інформаційного порталу Національної поліції України, підсистеми «Адмінпрактика», за допомогою комп'ютера з ІР-адресою « НОМЕР_2 », який знаходиться в службовому кабінеті начальника відділу адміністративної практики УПП у Харківській області ОСОБА_15 № 411 в приміщенні вказаного управління поліції у м. Харкові, та вніс зміни щодо даних відносно ОСОБА_16 , якого постановою Київського районного суду м. Харкова від 20.06.2018 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10 200 грн на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, а саме щодо прийнятого судом рішення за це адміністративне правопорушенні, із визнанням останнього винуватим на закриття адміністративного провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП шляхом зміни відомостей у графі «PR» позначки «1» на «14».
При перегляді вироку за апеляційними скаргами засуджених та прокурора Харківський апеляційний суд ухвалою від 21 листопада 2024 року залишила його без змін, а скаргу без задоволення.
Вимоги касаційних скарг та викладені в них узагальнені доводи
У касаційній скарзізасуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження стосовно нього.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що він не є суб'єктом інкримінованого кримінального правопорушення та посилається на науково-правовий висновок Інституту судової експертизи та криміналістики від 06 листопада 2020 року в матеріалах провадження.
Вказує, що викладені у вироку обставини справи не відповідають фактичним обставинам встановленим у судовому засіданні, суд у вироку не дав належної оцінки показанням свідків та не усунув суперечностей між ними.
Також у вироку не зазначено, яким саме чином він змінив у підсистемі «Адмінпрактика» інформацію щодо адміністративного провадження стосовно ОСОБА_16 , судом не встановлено комп'ютер за допомогою якого він вніс такі зміни. Під час допиту в суді у якості свідка ОСОБА_16 заперечив знайомство з ним і пояснив, що не звертався до нього за допомогою для вирішення своєї справи, проте цих показань свідка у вироку не наведено. Висновки службового розслідування на які послався суд у вироку ґрунтуються на припущеннях і прямі докази на їх підтвердження в справі відсутні. При цьому службове розслідування відносно інших осіб, яким було надано доступ до облікових даних, не проводилось.
Окрім того вказує, що положення ст. 49 КК були застосовані судом без з'ясування думки засуджених.
Стверджує, що при перегляді вироку апеляційний суд не дав умотивованих відповідей на доводи його апеляційної скарги про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між його діями та їх наслідками, оскільки накладене на ОСОБА_16 стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 130 КУпАП було виконано, після чого останній знову здав іспит для отримання права на керування транспортним засобом.
Звертає увагу на відсутність у матеріалах провадження протоколів його допиту під час досудового розслідування, що, на його думку, є порушенням його права на захист.
З урахуванням зазначених обставин вважає, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Прокурор у касаційній скарзі,посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд безпідставно погодився з рішенням місцевого суду про перекваліфікацію дій ОСОБА_8 та ОСОБА_6 з ч. 3 ст. 362 КК на ч. 1 ст. 362 цього Кодексу не врахувавши того, що ОСОБА_8 після розблокування доступу ОСОБА_6 до інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» також розблокувала доступ до системи ще чотирьом користувачам, які є працівниками різних підрозділів поліції, що свідчить про наявність у її діях ознак повторності
Звертає увагу на те, що аналізом інформації оператора мобільного зв'язку підтверджується спілкування ОСОБА_8 з ОСОБА_6 за декілька хвилин до розблокування останньому доступу до системи, що, на його переконання, свідчить про наявність попередньої змови між ними.
Також на наявність попередньої змови між ними вказують і дії ОСОБА_6 , який отримавши доступ до системи вніс зміни щодо даних про вчинення ОСОБА_16 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, надані в суді показання свідка ОСОБА_17 та інші докази у справі.
Разом із тим, при перегляді вироку апеляційний суд вказаних порушень не усунув і вмотивованих відповідей на всі доводи його апеляційної скарги у своєму рішенні не дав, а тому оскаржувана ним ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 прокурор просить Верховний Суд (далі - Суд) залишити її без задоволення.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
Прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та заперечив проти задоволення скарги засудженого ОСОБА_6 .
Мотиви Суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, дійшла висновку про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Під час касаційного розгляду Суд не має права досліджувати докази, тобто фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.
Суд не може перевіряти будь-які докази, а також приймати нові докази, які не були предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій. Крім того, не має права встановлювати та визнавати обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні.
Наведені в скарзі прокурора доводи про те, що апеляційний суд у своєму рішенні не дав оцінки доводам його апеляційної скарги про безпідставну перекваліфікацію судом першої інстанції дій ОСОБА_8 та ОСОБА_6 з ч. 3 на ч. 1 ст. 362 КК не є прийнятними.
Як убачається зі змісту оспорюваної ухвали, спростовуючи ці доводи апеляційний суд у ній вказав, що повторність передбачає окремі, незалежні один від одного акти, кожен з яких має свій самостійний умисел. Зазначені дії були вчинені ОСОБА_10 упродовж короткого часу (з 15:06 по 15:10 - загалом 4 хвилини) з єдиним наміром щодо внесення несанкціонованих змін до системи стосовно різних осіб, що вказує про наявність у неї єдиного умислу та мети. Тому кожна з цих дій була не самостійним епізодом, а частиною одного комплексного акта, який не переривався і здійснювався без розриву в часі. Оскільки ці дії охоплювали єдиний намір засудженої, який був реалізований за короткий період часу, вони підпадають під ознаки одного продовжуваного злочину, що виключає ознаку повторності.
Також апеляційний суд вказав на те, що згідно з обвинувальним актом ОСОБА_10 обвинувачувалась у вчиненні злочину за попередньою змовою з невстановленими особами. Однак під час судового розгляду прокурором не було надано суду жодних належних і допустимих доказів у доведеність її змови з такими особами, не було зазначено в обвинувальному акті і про її попередню змову з ОСОБА_6 , а тому апеляційний суд погодився з правильністю висновку суду першої інстанції у вироку про відсутність у її діях кваліфікуючої ознаки злочину зазначеної у диспозиції ч. 3 ст. 362 КК «за попередньою змовою групою осіб».
Не знайшла свого підтвердження при розгляді справи у суді апеляційної інстанції і кваліфікація дій ОСОБА_6 за ознаками попередньої змови з ОСОБА_10 та ОСОБА_16 .
Апеляційний суд слушно звернув увагу на те, що викладене в обвинувальному акті обвинувачення відносно ОСОБА_10 не містить у собі посилання на її попередню змову з ОСОБА_6 , що ставить під сумнів обґрунтованість обвинувачення останнього про вчинення злочину у змові з ОСОБА_10 . Інших належних та допустимих доказів на підтвердження попередньої змови між ними стороною обвинувачення не надано, а наявність у справі телефонних з'єднань між ОСОБА_10 і ОСОБА_6 , на що вказує прокурор у скарзі, не може бути достатнім доказом на підтвердження попередньої змови між ними.
Стосовно тверджень прокурора в апеляційній скарзі про вчинення ОСОБА_6 злочину за попередньою змовою з ОСОБА_16 апеляційний суд в ухвалі вказав, що ці обставини не були підтверджені належними і допустимими доказами дослідженими під час судового розгляду. Зокрема, допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_16 пояснив, що з ОСОБА_6 та ОСОБА_10 не знайомий і він нікого не просив внести відповідні зміни у систему «Інформаційного порталу Національної поліції України». Після притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП і набрання судовим рішенням законної сили він сплатив призначений штраф, повторно здав іспит та отримав нові водійські права, жодних протиправних дій не вчиняв.
Безпідставними є і доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про те, що суд апеляційної інстанції при перегляді вироку не дав вичерпних відповідей на доводи його скарги про недоведеність його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 362 КК.
Як убачається зі змісту вироку, свій висновок про винуватість ОСОБА_6 і ОСОБА_8 у вчиненні цього злочину суд першої інстанції обґрунтував доказами, які були надані в суді стороною обвинувачення, досліджені в судовому засіданні, визнані судом належними та допустимими, яким цей суд дав відповідну правову оцінку.
Такого висновку суд першої інстанції дійшов зокрема, на підставі наданих у судовому засіданні показань свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_16 , даних, які містилися в протоколах слідчих дій, висновках службових розслідувань і інших письмових доказах у їх сукупності.
Місцевий суд ретельно перевірив надані докази, шляхом логічного аналізу зіставив встановлені в кримінальному провадженні факти та обставини, дав цим доказам об'єктивну оцінку та дійшов умотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення. Переконливих аргументів, які би вказували на порушення цим судом правил оцінки доказів передбачених вимогами кримінального процесуального закону засуджений у касаційній скарзі не навів і такого з матеріалів провадження Суд не вбачає.
При перегляді вироку суд апеляційної інстанції уважно перевірив доводи, викладені в апеляційних скаргах сторін, та дійшов умотивованого висновку про їх безпідставність і законність оскаржуваного судового рішення.
При цьому апеляційний суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку діям засуджених і ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення.
Доводи, викладені ОСОБА_6 у касаційній скарзі є аналогічними тим, які були викладені ним в апеляційній скарзі та на які апеляційний суд дав обґрунтовані відповіді в своєму рішенні.
Зокрема предметом перевірки апеляційного суду, в тому числі, були і доводи ОСОБА_6 у скарзі про те, що він не є суб'єктом вказаного кримінального правопорушення, на що апеляційний суд в ухвалі відповів, що незважаючи на його звільнення зі служби в МВС України він зберіг доступ до інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», не заблокував свій логін та продовжував використовувати систему для несанкціонованих дій, а відтак він підпадає під визначення спеціального суб'єкта злочину, передбаченого ст. 362 КК.
Безпідставними визнав апеляційний суд і доводи ОСОБА_6 про те, що стороною обвинувачення не було надано суду для дослідження протоколи його допиту в якості свідка під час досудового розслідування, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на тих показаннях обвинуваченого, потерпілого і свідка, які він безпосередньо сприймав у судовому засіданні або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору під час досудового розслідування і посилатися на них у судових рішеннях.
Оскільки засуджені ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у судовому засіданні не визнали свою вину у вчиненні інкримінованого злочину, однак їхня вина у вчиненому була доведена дослідженими в суді доказами, останні на підставі положень ч. 5 ст. 74 КК підлягали звільненню від покарання у зв'язку з закінченням строку давності притягнення їх до кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що і було зроблено судом першої інстанції. Під час перегляду вироку в суді апеляційної інстанції судом було роз'яснено засудженим положення закону про звільнення від кримінальної відповідальності та підставу для закриття провадження з нереабілітуючих підстав, однак вони заперечили проти цього. Отже доводи засудженого ОСОБА_6 в цій частині, є також безпідставними.
Перевіривши матеріали провадження та викладені в апеляційних скаргах сторін доводи апеляційний суд дійшов переконання про законність вироку та правильність висновку місцевого суду про вчинення ОСОБА_8 і ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 362 КК.
Разом із тим, Суд звертає увагу засудженого ОСОБА_6 на те, що під час касаційної перевірки судових рішень він позбавлений процесуальної можливості надавати будь-яку іншу оцінку доказам у справі та перевіряти правильність такої оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, і при перегляді цих рішень виходить лише з фактичних обставин справи, які були встановлені вказаними судами.
Відтак, наведені в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_6 доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не можуть бути предметом перевірки у суді касаційної інстанції.
Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належним чином умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при ухваленні своїх рішень.
Доводи, наведені прокурором і засудженим у касаційних скаргах, не спростовують правильність висновків викладених судами обох інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях і не ставлять під сумнів законність цих рішень.
Під час перевірки оскаржуваних вироку та ухвали судом касаційної інстанції не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, наслідком яких може бути зміна чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційних скарг колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_6 без зміни
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :
____________________ __________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3