Окрема думка
суддів Верховного Суду у Касаційному цивільному суді
Крата В. І., Гудими Д. А.
29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 752/6365/22
провадження № 61-15752св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І., закрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 жовтні 2024 року у справі № 752/6365/22.
Касаційний суд зазначив, що:
у касаційній скарзі особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_1 вказувала, що оскарженою ухвалою порушено її права, оскільки на момент укладення договору позики між сторонами та станом на дату ухвалення судових рішень вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з позивачем, а тому все їх майно, зокрема і грошові кошти, є спільною сумісною власністю подружжя; суд апеляційної інстанції не виконав процесуальний обов'язок, визначений частиною другою статті 206 ЦПК України, оскільки прийняв відмову ОСОБА_2 від позову за відсутності відомостей про те, що позивачу відомі наслідки вчинення такої процесуальної дії не тільки для нього, але й для ОСОБА_1 ;
колегія суддів враховує, що у цій справі позов пред'явлено саме ОСОБА_2 , який уклав відповідний договір позики як позикодавець. Тому ОСОБА_2 як позивач мав право і відмовитися від позовних вимог, крім випадків, якщо таке визнання суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, або інтереси позивача представляє законний представник, і його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Процесуальний закон не передбачає необхідність залучення судом до участі у справі подружжя сторін, отримання згоди на відмову від позову від чоловіка (дружини) позивача чи роз'яснення другому з подружжя наслідків такої відмови. Зокрема, це пов'язано з тим, що права іншого з подружжя, який не був стороною договору позики, у судовому процесі, в якому позивачем є другий з подружжя, який уклав відповідний договір, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який є стороною у справі. Разом з тим, така презумпція може бути спростована, зокрема за умови доведення, що учасник судового процесу зловживав процесуальними правами стосовно другого із подружжя, тобто використовував приватно правові конструкції не для захисту прав та інтересів, а на шкоду правам та інтересам другого із подружжя. ОСОБА_1 на такі обставини не посилалася, не довела та не обґрунтувала порушення своїх прав чи інтересів в цій справі;
апеляційний суд питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 не вирішував, тому вона не належить до кола осіб, які відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України мають право касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції.
Не можемо погодитися з висновками, зробленими в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 752/6365/22 (провадження № 61-15752св24), з таких мотивів.
1. У Дигестах вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).
1.1. За законом потрібно жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
1.2. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
1.3. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
1.4. Слід розмежовувати матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальної доброї совісті стосується, зокрема, пункт 6 статті 3 ЦК України, а процесуальної - стаття 44 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)).
1.5. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).
1.6. Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність поведінки учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити їхню послідовну поведінку. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів (див., постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)).
1.7. Потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року в справі № 318/89/18 (провадження № 61-128св19), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року в справі № 904/2979/20, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 757/30424/18 (провадження № 61-993св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 932/4154/22 (провадження № 61-10679св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року в справі № 686/16569/22 (провадження № 61-1306св23)).
1.8. Зловживання правом і використання приватно правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в такому: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може як перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, так і не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їхнього набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
1.9. Учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), тобто з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри» (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 31-2401/23 (провадження № 61-4382ав24)).
1.10. Досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання позик, в яких вказано, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).
1.11. Слід зауважити, що:
потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу;
учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів;
якщо один із подружжя (позикодавець) у справі про стягнення позики після задоволення позову судом першої інстанції відмовляється від позову на стадії апеляційного перегляду справи для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), виключення певного майна з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) тощо, такий учасник судового розгляду діє очевидно недобросовісно та зловживає процесуальними правами стосовно другого із подружжя (чи жінки або чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Тому в такому разі відбувається використання приватно правових конструкцій (розпорядження процесуальними правами шляхом відмови від позову) не для захисту прав та інтересів, і судове рішення про прийняття відмови від позову, визнання нечинним рішення суду першої інстанції про стягнення боргу за договором позики та закриття провадження у справі стосується прав та/або інтересів іншого із подружжя (чи жінки чи чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Тобто відбувається використання одним із подружжя права на відмову від позову не для захисту прав та інтересів цього позивача, а відповідне судове рішення про прийняття цієї відмови стосується прав та/або інтересів іншого із подружжя.
2. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
2.1. Закон встановив презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу. Цю презумпцію можна спростувати; один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19).
2.2. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (частини перша, третя статті 61 СК України).
2.3. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
2.4. До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі, яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).
2.5. У приватному праві існують численні ситуації, за яких те чи інше суб'єктивне право (зокрема, право вимоги, яке виникло на підставі договору позики) належить двом або більше суб'єктам. При цьому в різних сферах приватного права законодавець конструює відповідні правові режими і з урахуванням сутності прав «збудовані» відповідні конструкції. Зокрема: в сфері речового права - спільна власність (глава 26 ЦК України, глава 8 СК); в сфері зобов'язального права - зобов'язання із множинністю осіб (статті 540 - 544 ЦК України); в сфері інтелектуальної власності - спільність прав (стаття 428 ЦК України) (див, зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року в справі № 646/1750/17 (провадження № 61-17405св18), від 08 листопада 2023 року в справі № 755/3412/22 (провадження № 61-2470св23); Крат В.І. Коментар до статті 493 «Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку» // Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 4: Право інтелектуальної власності / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків: ЕКУС, 2023. - С. 447, 449)).
2.6. За змістом статті 61 СК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав (зокрема, право вимоги, яке виникло на підставі договору позики), за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені.
2.7. Належність права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, до спільного майна подружжя зумовлює появу у подружжя спільного права вимоги. Тобто, оскільки щодо таких об'єктів як «безтілесна річ» (зокрема, право вимоги) виключається встановлення правового режиму речового права та використання речево-правових конструкцій, то правовий режим спільної сумісної власності так позначається на праві вимоги, що зумовлює «появу» спільного права вимоги, яке виникло на підставі договору позики.
2.8. Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі договору подружжя, рішення суду за наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).
2.9. Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 10 СК України).
2.10. Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).
2.11. Законодавець визначив порядок усунення прогалин в сімейному праві. Сімейні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв'язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є такі: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом сімейно-правового регулювання (статті 1, 2 СК України); наявність прогалини в їхньому регулюванні (нормативної прогалини); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин (норми законодавства або договору); існує норма, що регулює подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року в справі № 461/3122/19 (провадження № 61-10148сво22)).
2.12. За змістом пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло, і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
2.13. Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності тощо).
2.14. Право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, є подільним правом. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть визначити, як буде здійснюватися спільне право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, та умови його поділу. За наявності спору поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, здійснюється судом. Касаційний суд констатує, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки для випадку, коли здійснюється судом поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору позики. Подібною нормою є частина перша статті 71 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Тому суд при поділі права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, в тому числі й того, заборгованість за яким стягнена рішенням суду на користь іншого з подружжя, може визнати за іншим з подружжя частки в спільному праві вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).
3. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
3.1. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень:
(1) 17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 завернулася із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя (ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року у справі № 759/21766/24 https://reyestr.court.gov.ua/Review/122873440);
(2) у жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася із позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, і рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 грудня 2024 року у справі № 759/20864/24 шлюб між сторонами розірвано (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123860944)
(3) 28 жовтня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про відмову від позову про стягнення позики, яка прийнята судом (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122879901).
3.2. Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).
4. У справі, що переглядається:
у касаційній скарзі ОСОБА_1 акцентувала увагу на тому, що під час укладення договору позики станом на дату ухвалення рішення суду першої інстанції та постановлення ухвали апеляційного суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі. ОСОБА_1 вказувала, що при вчиненні договору позики ОСОБА_2 розпорядився майном - грошовими коштами, які є спільною власністю подружжя;
ОСОБА_1 також зазначала, що сума грошових коштів в розмірі 180 000 доларів США, які були предметом позову у справі № 752/6365/22, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а, відмовившись від позову, про що було постановлено ухвалу, ОСОБА_2 фактично розпорядився часткою майна в спільній сумісній власності подружжя - грошовими коштами в розмірі 90 000 доларів США, що належать його дружині - ОСОБА_1 , без її згоди, чим було порушено право власності ОСОБА_1 ;
суд не повинен ігнорувати те що ОСОБА_2 звернувся із заявою про відмову від позову одразу після звернення до нього ОСОБА_1 із позовами про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. При цьому попередня поведінка позивача чітко та послідовно свідчила про намір захистити порушене право за договором позики (звернення із позовом, підтримка позовних вимог, накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову);
договір позики вчинено ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 . Доказів, які б спростовували належність суми позики ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, матеріали справи не містять;
належність права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, до спільного майна подружжя зумовлює появу в таких суб'єктів спільного права вимоги. Тобто, оскільки щодо таких об'єктів як «безтілесна річ» (зокрема, право вимоги) виключається встановлення правового режиму речового права та використання речево-правових конструкцій, то правовий режим спільної сумісної власності так позначається на праві вимоги, що зумовлює «появу» спільного права вимоги, яке виникло на підставі договору позики;
якщо один із подружжя (позикодавець) у справі про стягнення позики після задоволення позову судом першої інстанції відмовляється від позову на стадії апеляційного перегляду справи для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), виключення певного майна з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) тощо, такий учасник судового розгляду діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно другого із подружжя (чи жінки або чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі);
оскарженою ухвалою апеляційного суду вирішено питання про право вимоги ОСОБА_1 , яке виникло на підставі договору позики (відмова від позову про стягнення позики спрямована на виключення коштів у розмірі 180 000 доларів США з-під поділу спільного майна подружжя).
4.1. За таких обставин касаційному суду потрібно було:
касаційну скаргу задовольнити;
скасувати оскаржену ухвалу апеляційного суду;
передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Суддя В. І. Крат
Суддя Д. А. Гудима