судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді
Пророка В. В.
справа № 372/2109/20 (провадження № 61-10645 св 22)
05 листопада 2025року
м. Київ
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ситнік О. М. розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Обухівське» до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЗА-Л», про визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельних ділянок з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки, за касаційною скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю «РОЗА-Л», поданою його представником Клапчуком Федором Петровичем, на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, і своєю постановою від 05 листопада 2025 року задовольнив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЗА-Л» -скасував цю постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2021 року, здійснив розподіл судових витрат у касаційній інстанції.
Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на наступне.
Короткий зміст вимог позивача
1. У липні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Обухівське» (далі - ПрАТ «Обухівське») звернулось до суду із зазначеним позовом, у якому просило (відповідно до уточнених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи):
1.1. визнати недійсними накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання земельних ділянок у власність громадянам: ОСОБА_1 (наказ від 12 березня 2016 року № 10-3615/15-16-сг, земельна ділянка з кадастровим номером: 3223110100:06:004:0007), ОСОБА_2 (наказ від 12 березня 2016 року № 10-3637/15-16-сг, земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:03:006:0001), ОСОБА_3 (наказ від 12 березня 2016 року № 10-3622/15-16-сг, земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:05:001:0060), ОСОБА_4 (наказ від 03 червня 2016 року № 10-11217/15-16-сг, земельна ділянка з кадастровим номером 3223186600:04:003:0001), ОСОБА_5 (наказ від 12 березня 2016 року № 10-3628/15-16-сг, земельна ділянка з кадастровим номером 3223110100:06:001:0024) (далі - спірні накази та спірні земельні ділянки відповідно);
1.2. скасувати державну реєстрацію спірних земельних ділянок з одночасним припиненням усіх речових прав, у тому числі тих, що виникли на підставі договорів оренди із відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Роза-Л» (далі - ТОВ «РОЗА?Л»).
2. Позов мотивований тим, що ПрАТ «Обухівське» є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Обухівське» (далі - ВАТ «Обухівське»), яке засноване рішенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 05 травня 2006 року № 14-25-7/1 шляхом перетворення Державного підприємства радгоспу-комбінату «Обухівський» (далі - ДП РК «Обухівський») у ВАТ «Обухівське».
3. Позивач є законним землекористувачем земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходяться в межах Обухівської міської ради, Першотравенської та Нещерівської сільських рад Обухівського району Київської області, в межах планів користувань, що посвідчені відповідними державними актами на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № № 003262, 003263, 003264 (далі - землі у користуванні позивача), до складу яких входять зазначені спірні земельні ділянки. Зазначене право користування позивача не припинялось, законним способом ці земельні ділянки з постійного користування позивача не вилучались.
4. У 2012 році позивач замовив виготовлення проєкту землеустрою щодо приватизації земель у користуванні позивача. Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА) був наданий відповідний дозвіл. Однак виготовлений проєкт землеустрою не був погоджений та затверджений. В подальшому ухвалою господарського суду у справі № 911/2149/14 було заборонено проводити приватизацію земель у користуванні позивача, яка діяла до 2016 року.
5. Водночас була здійснена державна реєстрація спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (далі - ДЗК) під час дії зазначеної заборони суду, до того ж без належного затвердженого проєкту землеустрою та додатків до нього з необхідною державною експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства України. Зокрема, спірні земельні ділянки не були сформовані і не встановлені в натурі.
6. Передача у приватну власність спірних земельних ділянок здійснена без згоди позивача, під час дії судової заборони на вчинення відповідних дій, у тому числі реєстраційних - з порушенням вимог земельного законодавства, а саме: статті 79-1 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (у актуальній редакції далі - ЗК України); частини п'ятої статті 5, частини першої статті 21, частини першої статті 22, статей 24 та 25, пункту 2 Розділу 7 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (у актуальній редакції далі - Закон про земельний кадастр), Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (у актуальній редакції далі - Порядок ведення земельного реєстру), Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (у актуальній редакції далі - Закон про землеустрій). Цим порушене право позивача на користування землями у користуванні позивача, у яке відбулось незаконне втручання, зокрема в кадастровій карті тепер є накладення відповідних земель. Фізичні особи-відповідачі мали право на підставі частини третьої статті 118 ЗК України на приватизацію земельних ділянок, що входять до складу земель у користуванні позивача, однак це мало відбуватись в межах законного порядку їх приватизації.
7. Суд першої інстанції встановив, що на момент розгляду справи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) не містяться дані про реєстрацію за позивачем актуального права користування земельними ділянками, визначеними вище зазначеними державними актами. Представник позивача з цього приводу пояснив у судовому засіданні, що на час розгляду цієї справи в суді, стороною позивача оспорюється в судовому порядку факти вибуття цих земель з його постійного користування, а тому встановити реальну площу, координати та їх місцерозташування неможливо, в зв'язку з чим, зокрема, не проводиться приватизація земельних ділянок членами позивача у відповідності до частини третьої статті 118 ЗК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 29 липня 2020 року ця справа прийнята до розгляду та об'єднана в одне провадження з цивільними справами № № 372/2113/20, 372/2114/20, 372/2115/20, 372/2116/20 з присвоєнням номеру цивільної справи № 372/2109/20, відкрите відповідне провадження для розгляду за правилами загального позовного провадження.
9. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
10. Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не заперечує право фізичних осіб-відповідачів на приватизацію спірних земельних ділянок, а суть його позовних вимог ґрунтується на порушенні саме законної процедури такої приватизації. При цьому позивач не довів порушення його прав діями відповідачів.
11. Доводи щодо відсутності правонаступництва позивача у відповідних правах за ДП РК «Обухівський» щодо земель у користуванні позивача суд першої інстанції відхилив як необґрунтовані та такі, що спростовуються доказами у справі.
12. Без уточнення конкретних преюдиційних обставин інших судових справ та самих цих справ, на які посилався позивач, суд першої інстанції зазначив, що оскільки фізичні особи-відповідачі та ТОВ «РОЗА?Л» не були учасниками тих судових справ він вважає за потрібне дати їм можливість спростувати ці обставини у цій справі.
13. Право постійного землекористування є безстроковим та може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Проаналізувавши норми ЗК України суд першої інстанції дійшов висновку, що не існує підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв'язку з її приватизацією, що є певною колізією земельного законодавства та фактично звужує гарантоване право фізичних осіб набути право власності на земельні частки (паї).
14. Суд першої інстанції дійшов висновку, що надання земельних ділянок фізичним особам-відповідачам на підставі частини третьої статті 118 ЗК України у власність правомірно здійснене за проєктом приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій - без розроблення іншого виду документації із землеустрою. А перенесення меж земельних ділянок в натурі відбувається після затвердження проєкту землеустрою, тобто вже після його виготовлення.
15. Оскільки, відповідно до встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість виявлення дійсних меж земель у користуванні позивача, то відповідно до статті 79-1 ЗК України не було потрібно проводити формування нових земельних ділянок для приватизації фізичними особами-відповідачами спірних земельних ділянок, а тому відповідні порушення в проєкті приватизації земель позивача, на які він посилається, відсутні.
16. Попри те, що у відповідному проєкті землеустрою відсутні деякі документи, визначені статтею 49 Закону про землеустрій, суд першої інстанції виходив з того, що рішеннями загальних зборів позивача щодо приватизації земель були погоджені списки осіб, площа земельних ділянок та їх розташування. Суду не надані докази того, що спірні земельні ділянки надані фізичним особам-відповідачам поза межами земель у користуванні позивача. Однак суд першої інстанції дійшов висновку, що йому не надані докази того, що набуття спірних земельних ділянок у власність особами, які мають право на приватизацію земель ДП РК «Обухівський» відповідно до частини третьої статті 118 ЗК України, порушує права інших осіб, які мають право на аналогічну приватизацію. При визначенні меж спірних земельних ділянок, їх оформленні та державній реєстрації відповідальними органами не були встановлені якісь порушення. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що йому не довели недобросовісність у діях фізичних осіб-відповідачів під час приватизації спірних земельних ділянок.
17. Також у контексті оскарження спірних наказів суд першої інстанції дійшов висновку, що заборона щодо земель у користуванні позивача, встановлена ухвалою господарського суду від 05 червня 2014 року у справі № 911/2149/14, не стосується Головного управління Держгеокадастру у Київській області (також далі - Держгеокадастр), оскільки в цій ухвалі мова йшла про Головне управління Держземагенства у Київській області (також далі - Держземагенство), правонаступником якого Держгеокадастр не є, що підтверджується положеннями про ці управління та різними ідентифікаційними кодами цих установ в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
18. До того ж суд першої інстанції вирішив послатись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у контексті принципу «належного врядування», який хоч і передбачає необхідність та право виправляти державними органами свої помилки, але не має допускати непропорційне втручання у набуте право особи, яка покладалась на легітимність добросовісних дій державного органу.
19. Враховуючи зазначене, не підлягають й задоволенню похідні вимоги про визнання недійсними відповідних договорів оренди спірних земельних ділянок, оскільки порушень при їх укладенні не встановлено.
20. Отже, навіть за наявності формальних порушень процедур приватизації спірних земельних ділянок, які, на думку суду першої інстанції, не мають суттєвого впливу на права та інтереси будь-яких осіб, відповідачі не повинні нести тягар «державних помилок».
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
21. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року судом залучені до справи у якості правонаступниць дочки померлої фізичної особи-відповідача у справі - ОСОБА_4 : ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
22. Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року апеляційна скарга ПрАТ «Обухівське» задоволена: рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2021 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким позов задоволений:
22.1. Визнана незаконною та скасована державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3223110100:06:004:0007 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки, шляхом визнання недійсним Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання земельної ділянки у власність від 12 березня 2016 року № 10-3615/15-16-сг, скасування рішення про державну реєстрацію прав 32644318 від 01 серпня 2019 року, визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки від 10 грудня 2016 року, який укладений між ОСОБА_8 (правонаступником якої є ОСОБА_1 ) та ТОВ «РОЗА-Л», визнання недійсним додаткової угоди до цього договору від 16 серпня 2019 року про його зміну;
22.2. Визнана незаконною та скасована державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:03:006:0001 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки, шляхом визнання недійсним Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання земельної ділянки у власність від 12 березня 2016 року № 10-3637/15-16-сг та визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки від 10 лютого 2017 року, який укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «РОЗА-Л»;
22.3. Визнана незаконною та скасована державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:05:001:0060 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки, шляхом визнання недійсним Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання земельної ділянки у власність від 12 березня 2016 року № 10-3622/15-16-сг та визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки від 10 [лютого] 2016 року, який укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «РОЗА-Л»;
22.4. Визнана незаконною та скасована державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером [3223186600:04:010:0003] з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки, шляхом визнання недійсним Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання земельної ділянки у власність від 03 червня 2016 року № 10-11217/15-16-сг та визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки [від 10 грудня 2016 року], який укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «РОЗА-Л»;
22.5. Визнана незаконною та скасована державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3223110100:06:001:0024 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки, шляхом визнання недійсним Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання земельної ділянки у власність від 12 березня 2016 року № 10-3628/15-16-сг та визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки від 10 грудня 2016 року, який укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «РОЗА-Л».
23. Апеляційний суд взяв до уваги преюдиційні обставини, встановлені у інших судових справах № 911/2149/14 та № 372/3482/19, у тому числі ті, які зазначені у постанові Вищого господарського суду України від 12 серпня 2015 року у справі № 911/2149/14 та постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 372/3482/19.
24. Зокрема, апеляційний суд виходив з того, що клопотання щодо затвердження доопрацьованого проєкту приватизації земель позивача, який в подальшому й був затверджений Обухівською РДА, подане фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 (далі - ФОП ОСОБА_9 ) під час дії ухвали господарського суду про забезпечення позову у справі № 911/2149/14, яка подібні дії забороняла. Сам цей проєкт не був належним чином затверджений позивачем (його загальними зборами), а був затверджений головою ініціативної групи осіб, пов'язаних з позивачем, який не був уповноважений позивачем на подібні дії. Належне розпаювання земель у користуванні позивача досі не відбулось - проєкт землеустрою щодо організації території земельних частко (паїв) щодо земель у користуванні позивача не розроблявся ані районною державною адміністрацією, ані сільськими чи міською радою. Розпорядження спірними земельними ділянками відбулось без вилучення їх з постійного безстрокового користування позивача.
25. У цій справі також ставиться питання про порушення державою в особі Держгеокадастру прав на мирне володіння землею позивача у спосіб, що не відповідає діючим нормативно-правовим актам. Отже, висновки суду першої інстанції про те, що порушення процедури передачі у власність спірних земельних ділянок має формальний характер, і «державні помилки» не мають суттєвого впливу на права та інтереси будь-яких осіб є помилковими.
26. Оскільки право постійного користування спірними земельними ділянками позивача не припинялось, а також не була дотримана процедура приватизації (розпаювання) земель у користуванні позивача, у Держгеокадастру не було законних підстав видавати спірні накази про надання земельних ділянок у власність відповідним фізичним особам. А оскільки після незаконної реєстрації спірних земельних ділянок в Державному реєстрі на підставі спірних наказів була проведена реєстрація права власності за зазначеними фізичними особами, а в подальшому на підставі відповідних договорів оренди й реєстрація права оренди спірних земельних ділянок за ТОВ «РОЗА-Л» - в порядку, передбаченому частиною тринадцятою статті 79-1 ЗК України та відповідно до частини третьої статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у актуальній редакції далі - Закон про держреєстрацію) спірні накази та ці договори оренди підлягають визнанню недійсними. У зв'язку із зазначеним підлягає й скасуванню державна реєстрація спірних земельних ділянок з припиненням усіх речових прав відповідних відповідачів на них.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
27. Відповідно до Наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 05 травня 2006 року ДП РК «Обухівське» перетворене у ВАТ «Обухівське».
28. Відповідно до пункту 1.1 статуту ПрАТ «Обухівське», затвердженого позачерговими Загальними зборами акціонерів від 20 грудня 2019 року, товариство засноване рішенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 05 травня 2006 року шляхом перетворення ДП РК «Обухівський» у ВАТ «Обухівське» відповідно до законодавства України. ВАТ «Обухівське» було перейменовано на ПАТ «Обухівське» рішенням загальних зборів акціонерів від 18 жовтня 2013 року у зв'язку з приведенням діяльності товариства у відповідність із вимогами законодавства про акціонерні товариства. ПАТ «Обухівське» було перейменоване на ПрАТ «Обухівське» рішенням Загальних зборів акціонерів від 20 грудня 2019 року у зв'язку з приведенням діяльності товариства у відповідність із вимогами законодавства про акціонерні товариства. ПрАТ «Обухівське» є правонаступником всіх прав і обов'язків ДП РК «Обухівський».
29. Згідно із рішенням Нещерівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області 5 сесії XXII скликання від 01 грудня 1995 року «Про затвердження науково-технічної документації по виготовленню Державного акта на право постійного користування землею радгоспу-комбінату «Обухівський» Обухівського району Київської області» розглянута розроблена Київським відділенням інституту землеустрою науково-технічна документація щодо виготовлення Державного акта на право постійного користування землею ДП РК «Обухівський». Зокрема, Нещерівська сільська рада народних депутатів вирішила затвердити цю документацію та надала в постійне користування ДП РК «Обухівський» земельні ділянки загальною площею 1 327,0 га (рілля - 798,5 га, сіножатей - 446,2 га, пасовищ - 19,0 га, лісів та інших лісовкритих площ - 20,8 га, боліт - 1,1 га, під водою - 21,8 га, під господарськими шляхами - 8,5 га, під виробничими будівлями і дворами - 7,4 га, під гідротехнічними спорудами - 3,3 га, під відкритими землями без рослинного покриву - 0,4 га).
30. Відповідно до рішення Першотравенської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області 5 сесії XXII скликання від 05 грудня 1995 року «Про затвердження науково-технічної документації по виготовленню Державного акта на право постійного користування землею радгоспу-комбінату «Обухівський» Обухівського району Київської області» розглянута розроблена Київським відділенням інституту землеустрою науково-технічна документація щодо виготовлення Державного акта на право постійного користування землею ДП РК «Обухівський». Зокрема, Першотравенська сільська рада народних депутатів вирішила затвердити цю документацію та надала в постійне користування ДП РК «Обухівський» земельні ділянки загальною площею 2 164,6 га (рілля - 1 968,7 га, сіножатей - 23,4 га, пасовищ - 125,6 га, лісів та інших лісовкритих площ - 6,8 га, під водою - 1,9 га, боліт - 0,7 га, під господарськими шляхами - 20,65 га, під виробничими будівлями і дворами - 16,2 га, під гідротехнічними спорудами - 0,1 га, під відкритими землями без рослинного покриву - 0,6 га).
31. Згідно із рішенням Обухівської міської ради народних депутатів Обухівського району Київської області 5 сесії XXII скликання від 14 грудня 1995 року «Про затвердження науково-технічної документації по виготовленню Державного акта на право постійного користування землею радгоспу-комбінату «Обухівський» Обухівського району Київської області» розглянута розроблена Київським відділенням інституту землеустрою науково-технічна документація щодо виготовлення Державного акта на право постійного користування землею ДП РК «Обухівський». Зокрема, Обухівська міська рада народних депутатів вирішила затвердити цю документацію та надала в постійне користування ДП РК «Обухівський» земельні ділянки загальною площею 1 687,9 га (рілля - 1 400,2 га, сіножатей - 22,4 га, пасовищ - 54,1 га, лісів і інших лісовкритих площ - 30,0 га, боліт - 8,1 га, під водою - 24,9 га, під господарськими шляхами - 36,6 га, під виробничими будівлями і дворами - 61,2 га, під гідротехнічними спорудами - 48,2 га, під відкритими землями без рослинного покриву - 2,5 га).
32. Згідно із Державними актами на право постійного користування землею серії ІІ-КВ:
32.1. від 13 лютого 1996 року № 003262 ДП РК «Обухівський» надане право на постійне користування земельною ділянкою площею 2 164,6 га на території Першотравенської сільської ради для сільськогосподарського виробництва відповідно до зазначеного рішення цієї сільської ради від 05 грудня 1995 року;
32.2. від 16 лютого 1996 року № 003263 ДП РК «Обухівський» надане право на постійне користування земельною ділянкою площею 1 327,0 га на території Нещерівської сільської ради для сільськогосподарського виробництва відповідно до зазначеного рішення цієї сільської ради від 01 грудня 1995 року;
32.3. від 19 лютого 1996 року № 003264 ДП РК «Обухівський» надане право на постійне користування земельною ділянкою площею 1 687,9 га на території Обухівської міської ради для сільськогосподарського виробництва відповідно до зазначеного рішення цієї міської ради від 14 грудня 1995 року.
33. 28 березня 2012 року Обухівська районна державна адміністрація видала розпорядження № 385 «Про надання дозволу на розроблення проекту приватизації земель ПАТ «Обухівське» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської ради, Першотравенської та Нещерівської сільських рад».
34. 28 травня 2012 року між ПАТ «Обухівське» та ФОП ОСОБА_9 був укладений договір на створення (передачу) науково-технічної документації № 6-1, відповідно до якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе виконання робіт по розробці проєкту землеустрою щодо приватизації земель ПАТ «Обухівське» в адміністративних межах Першотравенської, Нещерівської сільських рад та Обухівської міської ради Обухівського району Київської області. До цього договору додане підписане його сторонами Завдання на виконання робіт по розробці відповідного проєкту землеустрою.
35. 28 листопада 2012 року Голова правління ПАТ «Обухівське» Наковалов І. П. листом № 689 звернувся до начальника управління Держкомзему в Обухівському районі щодо погодженням проєкту землеустрою щодо приватизації земель ПАТ «Обухівське» (Проєкт № 1), а 27 лютого 2013 року листом № 03-15/920 начальник управління Держкомзему в Обухівському районі повідомив позивача, що цей проєкт землеустрою був переданий до прокуратури Обухівського району Київської області. За повідомленням органу досудового слідства в подальшому цей проєкт приєднаний до матеріалів кримінального провадження в якості речового доказу.
36. Розпорядженням Обухівської РДА «Про внесення змін до розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 28 березня 2012 року № 385» від 21 жовтня 2013 року № 370 пункт 7 розпорядження Обухівської РДА від 28 березня 2012 року № 385 визнаний таким, що втратив чинність.
37. Рішенням Обухівської районної ради від 27 грудня 2013 року № 428.29.VI був затверджений проєкт приватизації земель ПАТ «Обухівське» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравенської сільських рад Обухівського району Київської області, розроблений ФОП ОСОБА_9 .
38. Відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 05 червня 2014 року у справі № 911/2149/14 було заборонено Управлінню Держземагенства в Обухівському районі Київської області, Головному управлінню Держземагенства у Київській області та/або ФОП ОСОБА_9 здійснювати будь-які дії та приймати будь-які рішення з питань надання дозволу на розробку проєктів землеустрою, затвердження або погодження будь-якої технічної документації та/або проєктів землеустрою щодо земель, які знаходяться в постійному користуванні ПАТ «Обухівське» на підставі державних актів на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № № 003262, 003263, 003264.
39. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2016 року у справі № 911/2149/14 скасовані зазначені заходи забезпечення позову.
40. Рішенням господарського суду Київської області від 17 березня 2015 року у справі № 911/2149/14, залишеним без змін в частині постановою Вищого господарського суду України від 12 серпня 2015 року, визнане недійсним рішення Обухівської районної ради від 27 грудня 2013 року № 428.29.VI «Про затвердження проекту приватизації земель ПАТ «Обухівське» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Першотравенської та Нещерівської сільських рад Обухівського району Київської області».
41. Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 08 грудня 2015 року № 365 «Про затвердження проекту приватизації земель публічного акціонерного товариства «Обухівське» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Прешотравеньскої сільських рад» (далі - Розпорядження Обухівської РДА № 365) затверджений проєкт приватизації земель ПАТ «Обухівське», розташованих в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравенської сільських рад Обухівського району Київської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі чого в подальшому здійснена приватизація спірних земельних ділянок. Це розпорядження містить посилання на те, що воно прийняте за результатами розгляду клопотання ФОП ОСОБА_9 від 01 грудня 2015 року № 12-1.
42. Суд першої інстанції встановив, що у зазначеному затвердженому проєкті відсутні деякі документи, визначені статтею 49 Закону про землеустрій, зокрема схеми розподілу земель підприємств, установ, організацій на землі, що передаються у приватну власність та залишаються у державній або комунальній власності (лісогосподарського призначення, водного фонду, резервного фонду). Водночас суди не досліджували оригінал відповідного проєкту, оскільки він був вилучений правоохоронними органами.
43. Відповідно до наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області:
43.1. від 12 березня 2016 року № 10-3615/15-16-сг ОСОБА_8 у приватну власність передана земельна ділянка з кадастровим номером 3223110100:06:004:0007, площею 3,6127 га, що знаходиться в місті Обухів Київської області, - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього наказу в Державному реєстрі 25 березня 2016 року зареєстроване відповідне право власності за ОСОБА_8 за номером 13933691;
43.2. від 12 березня 2016 року № 10-3637/16-16-сг ОСОБА_2 у приватну власність передана земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:03:006:0001, площею 3,9265 га, що знаходиться на території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього наказу в Державному реєстрі 25 березня 2016 року зареєстроване відповідне право власності за ОСОБА_2 за номером 13932408;
43.3. від 12 березня 2016 року № 10-3622/15-16-сг ОСОБА_3 у приватну власність передана земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:05:001:0060, площею 3,4612 га, що знаходиться на території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього наказу в Державному реєстрі 13 квітня 2016 року зареєстроване відповідне право власності за ОСОБА_3 за номером 14218673;
43.4. від 12 березня 2016 року № 10-3628/15-16-сг ОСОБА_5 у приватну власність передана земельна ділянка з кадастровим номером 3223110100:06:001:0024, площею 3,6176 га, що знаходиться в місті Обухів Київської області, - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього наказу в Державному реєстрі 25 березня 2016 року зареєстроване відповідне право власності за ОСОБА_5 за номером 13932248;
43.5. від 03 червня 2016 року № 10-11217/15-16-сг ОСОБА_4 у приватну власність передана земельна ділянка з кадастровим номером 3223186600:04:003:0001, площею 3,6130 га, що знаходиться на території Першотравенської сільської ради Обухівського району Київської області, - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього наказу в Державному реєстрі 21 червня 2016 року зареєстроване відповідне право власності за ОСОБА_4 за номером 15149321;
44. 10 грудня 2016 року ОСОБА_8 уклала договір оренди своєї зазначеної земельної ділянки з ТОВ «РОЗА-Л», на підставі якого в Державному реєстрі 21 грудня 2016 року зареєстроване право оренди за ТОВ «РОЗА-Л» за номером запису про інше речове право - 18277524. Також за даними інформаційної довідки цю земельну ділянку успадкував ОСОБА_1 , про що в Державному реєстрі існує запис щодо права власності від 01 серпня 2019 року за номером 32644318. А 16 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «РОЗА-Л» укладена додаткова угоду про зміну сторони у зазначеному договорі оренди від 10 грудня 2016 року, про що в Державний реєстр внесені відповідні зміни.
45. 10 грудня 2016 року ОСОБА_3 уклав договір оренди своєї зазначеної земельної ділянки з ТОВ «РОЗА-Л», на підставі якого в Державному реєстрі 24 лютого 2017 року зареєстроване право оренди за ТОВ «РОЗА-Л» за номером запису про інше речове право - 19317594.
46. 10 грудня 2016 року ОСОБА_5 уклала договір оренди своєї зазначеної земельної ділянки з ТОВ «РОЗА-Л», на підставі якого в Державному реєстрі 21 грудня 2016 року зареєстроване право оренди за ТОВ «РОЗА-Л» за номером запису про інше речове право - 18277550.
47. 10 грудня 2016 року ОСОБА_4 уклав договір оренди своєї зазначеної земельної ділянки з ТОВ «РОЗА-Л», на підставі якого в Державному реєстрі 21 грудня 2016 року зареєстроване право оренди за ТОВ «РОЗА-Л» за номером запису про інше речове право - 18277466.
48. 10 лютого 2017 року ОСОБА_2 уклала договір оренди своєї зазначеної земельної ділянки з ТОВ «РОЗА-Л», на підставі якого в Державному реєстрі 14 березня 2017 року зареєстроване право оренди за ТОВ «РОЗА-Л» за номером запису про інше речове право - 19469167.
49. Згідно із листом Управління Держгеокадастру в Обухівському районі до Обухівської РДА «Про надання інформації» від 29 вересня 2016 року № 14-1003-99.3-4891/2-16 не припинялося право постійного користування земельними ділянками ДП РК «Обухівський», які передбачені проєктом приватизації земель до виділення як земельні частки (паї) загальною площею 3 068,73 га та для створення резервного фонду площею 541,54 га і право на які посвідчено державними актами на право постійного користування землею Серії 11-КВ: № 003262 (виданого 13 лютого 1996 року), № 003263 (виданого 16 лютого 1996 року), № 003264 (виданого 19 лютого 1996 року).
50. Отже, з грудня 2015 року по березень 2016 року Управлінням Держземагентства в Обухівському районі Київської області були зареєстровані земельні ділянки з кадастровими номерами 3223110100:06:001:0024 (площею 3,6176 га), 3223110100:06:004:0007 (площею 3,6127 га), 3223186200:03:006:0001 (площею 3,9265 га), 3223186200:05:001:0060 (площею 3,4612 га), 3223186600:04:003:0001 (площею 3,613 га), які наказами Головного управління Держгеокадастру у Київській області були передані у приватну власність ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , а після реєстрації права власності на спірні земельні ділянки були укладені зазначені договори їх оренди та зареєстровані права оренди спірних земельних ділянок на їх підставі за ТОВ «РОЗА-Л».
51. Також апеляційний суд встановив, з урахуванням інституту преюдиції, що залишаючи без змін постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2021 року Верховний Суд у своїй постанові від 15 червня 2022 року у справі № 372/3482/19 виходив з доведених обставин, що під чаc розгляду справи № 911/2149/14 встановлено затвердження зазначеним рішенням Обухівської районної ради від 27 грудня 2013 року № 428.29.VI другого (доопрацьованого) проєкту приватизації земель позивача, який подавався на це затвердження Обухівській РДА 04 грудня 2013 року не позивачем (його загальними зборами), а головою ініціативної групи осіб, пов'язаних з позивачем. Зокрема, з цього виходив й Вищий господарський суд України у справі № 911/2149/14. Тобто цей другий проєкт приватизації земель позивача не був у дійсності погоджений позивачем (його загальними зборами).
52. У справі № 372/3482/19, на встановлені преюдиційні обставини у якій спирався також апеляційний суд, переглядаючи в апеляційному порядку судове рішення у цій справі, було встановлено (постанова Київського апеляційного суду від 10 грудня 2021 року, яка спочатку була залишена без змін постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року), що під час апеляційного перегляду рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 квітня 2021 року про відмову у задоволенні позову ПрАТ «Обухівське» про визнання незаконним та скасування Розпорядження Обухівської РДА № 365 до апеляційного суду звернувся адвокат Несвіт В. В., який представляв інтереси 140 фізичних осіб, які мали право на приватизацію земель у користуванні позивача відповідно до статті 118 ЗК України, з підтримкою вимог ПрАТ «Обухівське» про скасування цього рішення суду першої інстанції та задоволення його позовних вимог, які ґрунтувались, у тому числі на допущенні порушення прав цих осіб щодо приватизації земель у користуванні ПрАТ «Обухівське». Цей встановлений факт у подальшому у жодному судовому рішенні у справі № 372/3482/19 ніким не був спростований чи заперечений.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
53. У жовтні 2022 року ТОВ «РОЗА-Л» через представника Клапчука Ф. П. звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2021 року.
54. Також було заявлене клопотання про зупинення дії оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
55. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року, після усунення недоліків касаційної скарги, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі, задоволене клопотання про зупинення дії оскаржуваного судового рішення - зупинена дія постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
56. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
57. 20 жовтня 2025 року у зв'язку із відрядженням судді Литвиненко І. В. справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ситнік О. М.
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
58. З урахуванням змісту касаційної скарги ТОВ «РОЗА-Л» оскаржує зазначене судове рішення на підставі пунктів 1 та 4 (пункт 1 частини третьої статті 411) ЦПК України.
59. ТОВ «РОЗА-Л» вважає, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 372/2118/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 372/2112/20, від 05 березня 2021 року у справі № 372/2876/17 (висновок про те, що позивач у цій справі не довів своє право користування землею, щодо якої виник спір), від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц (висновок щодо застосування принципів «належного врядування» та «пропорційності втручання у право мирного володіння», які випливають з практики ЄСПЛ).
60. Попри наявність посилання у касаційній скарзі на статтю 411 ЦПК України, можливість застосування якої випливає із пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та те, що згадувані у касаційній скарзі судові справи мають подібні обставини, стосуються аналогічних правових процедур, відсутні підстави вважати, що застосування пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а відтак і статті 411 ЦПК України є належним чином аргументованим. По-перше, стаття 411 ЦПК України передбачає скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд або для продовження розгляду. Однак це протирічить безпосередній вимозі касаційної скарги щодо скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду та залишення у силі рішення суду першої інстанції. По-друге, відповідно до ЦПК України подібність правовідносин є критерієм для визначення підстав застосування правових висновків Верховного Суду у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, але саме по собі посилання на будь-які правові висновки Верховного Суду, які не враховані апеляційним судом, не є належною аргументацією застосування статті 411 ЦПК України, оскільки особа має чітко вказати порушення яких пунктів та яких частин статті 411 ЦПК України допущені апеляційним судом, у чому саме вони полягають. Тому має вивчатись виключно питання обґрунтованості посилання касаційної скарги на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
61. Верховний Суд має брати до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у межах вимог, встановлених ЦПК України. Зокрема, ЦПК України не передбачає застосування правових висновків Вищого господарського суду України у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Тому Верховний Суд не може брати до уваги посилання на постанову Вищого господарського суду України від 27 липня 2017 року у справі № 911/68/16 як джерело правового висновку.
(2) Позиція ПрАТ «Обухівське»
62. 11 травня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ПрАТ «Обухівське», у якому товариство вказує на необґрунтованість касаційної скарги ТОВ «РОЗА-Л» та необхідність залишити оскаржуване судове рішення без змін.
63. У контексті посилання ТОВ «РОЗА-Л» на постанову Верховного Суду від 05 березня 2021 року у справі № 372/2876/17 позивач звертає увагу на те, що ТОВ «РОЗА-Л», насправді, не вказало які конкретно правові висновки Верховного Суду саме з застосування норм права у подібних правовідносинах не застосував апеляційний суд, а правові висновки щодо касаційного перегляду оскаржуваних рішень у справі № 372/2876/17, які зачіпають встановлені у ній обставини, протирічать встановленим судом першої інстанції обставинам у справі, що розглядається, - у рішенні, яке ТОВ «РОЗА-Л» просить Верховний Суд залишити в силі як законне та обґрунтоване.
64. Посилання ТОВ «РОЗА-Л» на правові висновки Верховного Суду щодо застосування принципів «належного врядування» та «пропорційності втручання у право мирного володіння», які випливають з практики ЄСПЛ, у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц є безпідставними, оскільки правовідносини цієї справи та справи, що розглядається, не є подібними.
65. У якості контраргументів посилання ТОВ «РОЗА-Л» на справи № 372/2118/20 та № 372/2112/20, у яких Верховний Суд задовільнив касаційні скарги ТОВ «РОЗА-Л», скасувавши постанови апеляційного суду та залишивши у силі рішення судів першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову позивача, ПрАТ «Обухівське» посилається на постанову Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 911/4065/16, у якій Верховний Суд навпаки визнав доцільність задоволення позову позивача.
66. Верховний Суд не має брати до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Оскільки відсутні підстави розглядати посилання ТОВ «РОЗА-Л» на постанову Вищого господарського суду України від 27 липня 2017 року у справі № 911/68/16 відповідно до зазначеного вище, то й контраргументи відзиву позивача з цього питання Верховний Суд також не має розглядати.
67. Також Верховний Суд не має брати до уваги клопотання ПрАТ «Обухівське» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України у разі, якщо результати касаційного перегляду Верховним Судом оскаржуваної постанови апеляційного суду не співпадуть з результатами касаційного перегляду Верховним Судом оскаржуваного судового рішення у справі № 911/4065/16 (постанова від 18 квітня 2018 року). ЦПК України, зокрема частина третя статті 403 ЦПК України, не передбачає таких підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Частина третя статті 403 ЦПК України передбачає, що заявник має чітко вказати від якого правового висновку Верховного Суду він вважає необхідним відступити, що не було зроблено позивачем, а також вказівку на правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права, а не правовий висновок за результатами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у іншій конкретній судовій справі - про що більш докладно далі.
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
68. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
69. Частина четверта статті 10 ЦПК України передбачає, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію, згоду на обов'язковість якої надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
70. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частин другої та третьої статті 12 ЦПК України).
71. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
72. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність визначені статтями 76-80 ЦПК України.
73. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
74. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
75. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (згідно із частинами першою-п'ятою статті 263 ЦПК України).
76. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).
77. Пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України передбачає, що підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
78. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).
79. Згідно із частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбаченихhttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 - n9913 пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
80. Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24, 25, 27, 32) щодо критерію подібності правовідносин, зокрема в контексті частини другої статті 389 ЦПК України, термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин (суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів).
81. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
(1.1) Щодо аргументів учасників справи, які Верховний Суд не міг взяти до уваги
82. Верховний Суд не міг взяти до уваги посилання ТОВ «РОЗА-Л» у касаційній скарзі (відповідно до сформульованого позивачем змісту цих посилань) на постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 372/2118/20 та від 21 вересня 2022 року у справі № 372/2112/20. У контексті частини четвертої статті 263 та пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України значення можуть мати для розгляду цієї справи правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, як це прямо визначено ЦПК України, а не висновки за результатами касаційному перегляду конкретних оскаржуваних судових рішень у інших справах. А у контексті статті 82 ЦПК України значення для розгляду цієї справи можуть мати обставини у інших наведених судових справах, якщо вони мають преюдиційний характер та конкретно названі. Тому саме лише посилання ТОВ «РОЗА-Л» на те, що у справах № 372/2118/20 та № 372/2112/20 Верховний Суд задовільнив його касаційні скарги на постанови апеляційного суду та залишив у силі рішення перших інстанцій щодо відмови у позові позивачу, зокрема до інших фізичних осіб, не є належним аргументом у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. З цих самих причин Верховний Суд не мав брати до уваги, відповідно до характеру його формулювання, посилання ПрАТ «Обухівське» на постанову Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 911/4065/16.
83. Також Верховний Суд мав звернути увагу на те, що у справі № 372/2112/20, на відміну від справи, що розглядається, Верховний Суд прямо вказав на те, що здійснює касаційний перегляд у справі без врахування преюдиційних обставин, встановлених у справі № 372/3482/19, надавши пояснення відповідному підходу, яке юридично жодним чином не спростовує правильність та необхідність їх врахування у цій справі апеляційним судом.
84. Зазначене також випливає із правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 та підтриманого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (пункт 154), згідно з яким преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
85. Відповідно, Верховний Суд не міг й прийняти до уваги у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України посилання ТОВ «РОЗА-Л» на постанову Верховного Суду від 05 березня 2021 року у справі № 372/2876/17, у якій було зазначено, що касаційний суд дійшов висновку, що позивач не довів під час розгляду справи № 372/2876/17 наявність у нього права користування спірними земельними ділянками, які виділялись у власність іншим фізичним особам.
86. По-перше, як вже було зазначено, саме правова оцінка судом обставин іншої справи не утворює преюдицію, а висновки Верховного Суду по суті касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у іншій справі не є висновками щодо застосування норми права відповідно до умов частини четвертої статті 263 та пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також у справі № 372/2876/17 Верховний Суд, відповідно до оцінки ним встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, не розглядав питання приватизації земельних ділянок через призму передбаченої законодавством спеціальної процедури такої приватизації для «колишніх працівників або пенсіонерів з їх числа ПАТ «Обухівське» (частина третя статті 118 ЗК України), у тому числі питання законності затвердження відповідного проєкту землеустрою для цієї мети загальними зборами ПАТ «Обухівське». Більше того, фізичні особи-відповідачі у справі № 372/2876/17 не є учасниками справи, що розглядається, справ № № 372/3482/19, 911/2149/14, встановленими преюдиційними обставинами у яких послуговувався апеляційний суд у справі, що розглядається. Верховному Суду не наведені обставини, встановлені у цій справі, або такі, які мають преюдиційний характер для цієї справи, які б підтверджували, що зазначені фізичні особи-відповідачі взагалі належать до кола осіб - «колишніх працівників або пенсіонерів з їх числа ПАТ «Обухівське». Тому навіть з точки зору дійсної суті інституту преюдиційних обставин посилання ТОВ «РОЗА-Л» на обставини справи № 372/2876/17 є нерелевантним.
87. По-друге, відповідно до встановлених обставин у справі, що розглядається, які не спростовані, приватизацію спірних земель фізичні особи-відповідачі здійснили як особи, що включені до категорії «колишні працівники або пенсіонери з їх числа ПАТ «Обухівське», а тому за відсутності доведеного права користування позивачем землями у користуванні позивача та факту входження до їх складу спірних земельних ділянок - взагалі безпідставне твердження про законність їх приватизації фізичними особами-відповідачами у відповідній процедурі, оскільки тоді виходить, що ці фізичні особи приватизували як «колишні працівники або пенсіонери з їх числа ПАТ «Обухівське» земельні ділянки, які не були у користуванні ПАТ «Обухівське» - земельні ділянки, на які у них нема прав у цьому випадку. А враховуючи, що у тій самій касаційній скарзі ТОВ «РОЗА-Л» посилається на безпідставне незастосування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, щодо необхідності врахування принципів «належного врядування» та «пропорційності втручання у право мирного володіння» осіб, які мали право на приватизацію земель у користуванні ПАТ «Обухівське», навіть за наявності певних порушень у процедурі їх приватизації, які випливають з практики ЄСПЛ, існує явне протиріччя в аргументах касаційної скарги.
88. До того ж рішення суду першої інстанції від 07 травня 2021 року у справі № 372/2109/20, яке ТОВ «РОЗА-Л» просить Верховний Суд залишити у силі як законне та обґрунтоване, у своїй мотивувальній частині також містить встановлені обставини того, що спірні земельні ділянки все ж таки входять до складу земель у користуванні позивача та саме як такі землі й приватизовувались фізичними особами-відповідачами. На це протиріччя аргументів касаційної скарги звертає увагу й позивач у своєму відзиві.
89. Оскільки Верховний Суд керується у своїй практиці доктриною venire contra factum proprium(заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі: «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17), то, враховуючи зазначене вище, Верховний Суд ще й з цієї причини не міг прийняти до уваги конкретне посилання касаційної скарги ТОВ «РОЗА-Л» на постанову Верховного Суду від 05 березня 2021 року у справі № 372/2876/17.
90. Також Верховний Суд мав звернути увагу на те, що у відповідності до вимог статті 2 ЦПК України суд, який розглядає конкретну судову справу, за наявності розбіжностей у встановлених судами у різних інших судових справах преюдиційних обставин, керується Главою 5, зокрема статтею 89, ЦПК України у власній оцінці цих обставин та їх встановлення для справи, яку він розглядає.
(1.2) Щодо відповідності оскаржуваного судового рішення вимогам ЦПК України
91. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 6 Конституції України).
92. На момент прийняття зазначеної ухвали Господарського суду Київської області від 05 червня 2014 року у справі № 911/2149/14 про вжиття заходів забезпечення позову діяла редакція Конституції України, яка у абзаці п'ятому статті 124 передбачала, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Також відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
93. Також на момент прийняття зазначеної ухвали Господарського суду Київської області від 05 червня 2014 року у справі № 911/2149/14 про вжиття заходів забезпечення позову діяла редакція Цивільного процесуального кодексу України, яка у частині першій статті 152 передбачала, зокрема такі види забезпечення позову: 1) заборона вчиняти певні дії (пункт 2); 2) заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання (пункт 4).
94. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України одними з загальних засад цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.
95. Частина друга статті 13 ЦК України вимагає, щоб при здійсненні своїх прав особа утримувалась від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
96. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).
97. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
98. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (відповідно до частини першої статті 203 ЦК України).
99. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема частиною першою статті 203 ЦК України (відповідно до частини першої статті 215 ЦК України).
100. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї) (частина третя статті 2 ЗК України).
101. При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю) (частина перша статті 25 ЗК України). Ці особи мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) відповідно до частини п'ятої статті 25 ЗК України. Водночас вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними (відповідно до абзацу першого частини восьмої статті 25 ЗК України).
102. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій (частина друга статті 25 ЗК України).
103. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частини перша статті 79-1 ЗК України). Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проєктами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій (згідно із абзацом четвертим частини другої статті 79-1 ЗК України).
104. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частина третя статті 79-1 ЗК України).
105. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (пункт «ґ» частини першої статті 81 ЗК України).
106. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92 ЗК України).
107. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина п'ята статті 116 ЗК України).
108. Частина третя статті 118 ЗК України передбачає, що громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.
109. Відповідно до частини п'ятої статті 118 ЗК України передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проєкту приватизації земель у порядку, встановленому ЗК України.
110. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзац другий частини сьомої статті 118 ЗК України). Частина восьма статті 118 ЗК України передбачає, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.
111. Згідно із частиною третьою статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (частина четверта статті 122 ЗК України).
112. У статті 141 ЗК України закріплений вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою.
113. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України). Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
114. Проєкти землеустрою щодо приватизації земель державних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій погоджуються рішенням загальних зборів працівників цих підприємств, установ та організацій (іншими суб'єктами, визначеними законодавством), територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджуються районними державними адміністраціями (абзац перший частини четвертої статті 186 ЗК України).
115. Проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначені у статті 186-1 ЗК України.
116. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проєктів землеустрою (частина перша статті 194 ЗК України).
117. Абзац другий пункту 8 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачає, що члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 ЗК України. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.
118. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником (частина друга статті 29 Закону про землеустрій).
119. Погодження та затвердження змін до документації із землеустрою здійснюються в порядку, передбаченому для погодження та затвердження документації із землеустрою (частина друга статті 31 Закону про землеустрій).
120. Проєкти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій розробляються на підставі рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій (частина перша статті 49 Закону про землеустрій).
121. Частина друга статті 49 Закону про землеустрій передбачає, що проєкти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій включають: а) завдання на складання проєкту землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про приватизацію земель; г) список осіб, які мають право на отримання у власність земельної частки (паю); ґ) матеріали нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь підприємства; д) схему розподілу земель підприємств, установ, організацій на землі, що передаються у приватну власність та залишаються у державній або комунальній власності (лісогосподарського призначення, водного фонду, резервного фонду); е) матеріали розрахунку вартості і розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах; є) схему поділу сільськогосподарських угідь, що підлягають приватизації, на земельні ділянки; ж) матеріали погодження проєкту землеустрою, встановлені статтею 186 ЗК України; з) відомості про обчислення площі земельної ділянки; и) кадастровий план земельної ділянки; і) перелік обмежень у використанні земельних ділянок; ї) матеріали перенесення меж земельних ділянок у натуру (на місцевість).
122. Врахування державних інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає у виконанні заходів, передбачених загальнодержавними програмами щодо використання та охорони земель, схемами землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель, проведення державної експертизи і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель (частина перша статті 58 Закону про землеустрій).
123. Врахування приватних інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає у забезпеченні фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або користування, у тому числі на умовах оренди, земельних ділянок і в захисті їхніх прав на землю (частина друга статті 59 Закону про землеустрій).
124. Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами (абзац другий частини першої статті 1 Закону про ДЗК).
125. Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (абзац третій частини першої статті 1 Закону про ДЗК).
126. Закон України про ДЗК у питаннях ведення ДЗК так само як і ЗК України у питаннях погодження проєктів землеустрою з точки зору суб'єкта виконання ключових функцій у цих питаннях оперує не державним органом, установою організацією як чітко визначеною юридичною особою, а узагальненим визначенням - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Зокрема частина перша статті 6 Закону про ДЗК передбачає, що ведення та адміністрування ДЗК забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
127. Відомості про межі земельної ділянки вносяться до ДЗК, зокрема на підставі проєктів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (абзац п'ятий частини першої статті 21 Закону про ДЗК).
128. Абзац четвертий частини першої статті 22 Закону про ДЗК передбачає, що документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.
129. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (абзац другий частини третьої статті 24 Закону про ДЗК). Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви перевіряє відповідність документів вимогам законодавства (абзац другий частини п'ятої статті 24 Закону про ДЗК).
130. Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера (абзац перший пункту 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про ДЗК).
131. Частина перша статті 7 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» передбачає, що право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам ЗК України та цього Закону.
132. Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 26 Закону про держреєстрацію у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
133. А у абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону про держреєстрацію зазначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
134. Згідно із пунктом 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 445, у редакції, яка діяла на момент набуття чинності зазначеної ухвали Господарського суду Київської області від 05 червня 2014 року у справі № 911/2149/14 про вжиття заходів забезпечення позову, Державне агентство земельних ресурсів України (далі - Держземагенство України) було центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, забезпечувало реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності. А у пункті 4 цього Положення були визначені повноваження Держземагенства України щодо ДЗК, зокрема воно було наділене повноваженнями зі здійснення ведення і адміністрування ДЗК та отримання інформації про відведення земельних ділянок (підпункт 15).
135. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2014 року № 879-р «Про утворення комісії з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів» утворена комісія з реорганізації Держземагентства України. На виконання пункту 2 цього розпорядження Держземагентство України своїм наказом від 26 вересня 2014 року № 306 план заходів з власної реорганізації, який, зокрема, передбачає: 1) проведення заходів щодо внесення до Єдиного державного реєстру [юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань] запису про рішення Кабінету Міністрів України (Уряду) щодо припинення Держземагентства України; 2) здійснення переведення працівників Держземагентства України до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр України); 3) забезпечення збереження майна, матеріальних цінностей, архівних документів, матеріальних носіїв секретної та конфіденційної інформації та справ поточного діловодства Держземагентства України та підготування і передача за описами і актами службової документації відповідним підрозділам Держгеокадастру України; 4) складання та затвердження передавального акта, його передача Держгеокадастру України; 5) інформування Кабінету Міністрів України про результати проведеної відповідної роботи.
136. При цьому частина перша статті 104 ЦК України передбачає, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. До того ж відповідно до абзацу сьомого частини першої статті 7 Закону про ДЗК одними з основних принципів, на яких базується ДЗК, є безперервність внесення до ДЗК відомостей про об'єкти ДЗК, що змінюються, документування всіх відомостей ДЗК.
137. Водночас відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, якою затверджене Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, що була створена як результат реформування Держземагентства України шляхом його припинення, зокрема її пункту 1 - Держгеокадастр України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері ДЗК.
138. Важливо окремо зупинитись на аргументі ТОВ «РОЗА?Л» щодо того, що захід забезпечення позову, встановлений в ухвалі Господарського суду Київської області від 05 червня 2014 року у справі № 911/2149/14 не стосується Держгеокадастру, оскільки апеляційний суд надав правильну оцінку цьому аргументу, але висловив щодо неї звужене пояснення, яке не розкриває її повної суті.
139. Заборона вчиняти певні дії щодо предмета спору та/або заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього якісь зобов'язання як різновиди видів забезпечення позову покликані реалізовувати суть цього правового інституту. Отже, коли суд застосовує подібний засіб забезпечення позову, то сенсом такого застосування є саме практичне досягнення відповідної заборони - саме в цьому полягає виконання цього судового рішення.
140. Зазначення у судовому рішенні щодо застосування виду забезпечення позову конкретних державних органів, установ, організацій, від дій (утримання від дій) яких, у відповідності з визначеними їм законодавством повноваженнями, залежать організаційні можливості реального втілення цього виду забезпечення позову є організаційно-юридичним аспектом конкретизації порядку реалізації цього обраного виду забезпечення позову.
141. Однак на момент прийняття судом судового рішення про застосування того чи іншого виду забезпечення позову він об'єктивно може виходити тільки з тих норм правового регулювання та розподілу повноважень державних органів, установ, організацій, які стосуються реалізації обраного виду забезпечення позову, що існують на цей момент.
142. Водночас суттю такого виду забезпечення позову, як «заборона певних дій щодо предмета спору» - є саме ця заборона. Реалізація (виконання) цього судового рішення полягає саме у реалізації відповідної заборони, а не визначенні, зокрема, державного органу, установи, організації, які відповідно до своїх законних повноважень можуть її забезпечити, сприяти її реалізації, здійснивши певні дії або утримавшись від них. До того ж це судове рішення відповідно до норм ЦПК України є саме судовим рішенням, а не адміністративним актом індивідуальної дії щодо конкретних - державного органу, установи, організації. А тому саме через призму цього та загального конституційного принципу виконуваності судових рішень подальші зміни у формальному правонаступництві між державними органами, установами, організаціями, згаданими у судовому рішенні щодо застосування певного виду забезпечення позову, від яких залежить практична реалізація встановленої судом заборони як виду забезпечення позову, характер та якість організації такого правонаступництва або передачі/перерозподілу відповідних повноважень державного органу, установи, організації, які випливають суто з нормотворчих змін, не можуть впливати на виконуваність цього судового рішення.
143. Тобто будь-які нормотворчі дії, наприклад Кабінету Міністрів України, щодо реорганізації діяльності Держземагенства України - центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, не можуть впливати на виконуваність судового рішення в Україні, оскільки протилежне буде протирічити принципу розподілу повноважень гілок влади в Україні, визначеному у статті 6 Конституції України, та порушуватиме конституційний принцип виконуваності судового рішення. Тим більше не може ставитись виконуваність судового рішення у залежність від якості врегулювання зазначеної реорганізації відповідного центрального органу.
144. Як вже зазначав Верховний Суд (постанова від 08 червня 2023 року у справі з провадженням № 61-3716 ав 23, пункт 148), спроби відмінити дію Конституції України або уникнути її дії самі по собі порушують зазначені цілі Конституції України та суверенну волю українського народу, порушують публічний порядок, який у тому числі ґрунтується на Конституції Україні як юридичному акті найвищої юридичної сили, а тому суперечать інтересам держави і суспільства, призводять до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку (публічним порядком).
145. З наведених вище нормативних актів однозначно випливає, що, попри певні недоліки організації процедури реорганізації Держземагенства України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, не зник, не втратив повноваження, зокрема які згадуються в ухвалі Господарського суду Київської області від 05 червня 2014 року у справі № 911/2149/14, та документи щодо земельних відносин в Україні, а продовжив свою діяльність в особі Держгеокадастру України.
146. Згідно практики ЄСПЛ існує різниця між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Зокрема, правила, які без сумніву спрямовані на належну організацію здійснення правосуддя та забезпечення реалізації принципу правової визначеності, мають застосовуватись. Але ці правила чи їх застосування не мають призводити до позбавлення учасника судового процесу можливості застосувати надані йому судові заходи захисту своїх прав (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил'єс проти Іспанії» («Perez de Rada Cavanilles v. Spain», заява № 28090/95, п. 45). Аналогічна позиція щодо необхідності уникнення надміроного суддівського формалізму підтверджена у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц.
147. Тому висновки про те, що заборона, встановлена в ухвалі Господарського суду Київської області від 05 червня 2014 року у справі № 911/2149/14, стосується виключно Держземагенства, а не Держгеокадастру, оскільки це є різні юридичні особи, а в нормативних документах виконавчої влади України недостатньо чітко встановлений факт їх правонаступництва або транзиту відповідних повноважень, згаданих у цьому судовому рішенні, були б прикладом надмірного суддівського формалізму, та порушували б публічний порядок в Україні. Це ж саме стосується й висновків про правомірність будь-яких подальших правовідносин та дій, які б випливали саме із зазначеного помилкового висновку.
148. Що стосується принципів ЄСПЛ, згаданих Верховним Судом у справі № 460/762/16-ц, то вони носять достатньо універсальний характер, який не нівелюють відмінності у цій справі та справі, яка розглядається. Тому аргумент ПрАТ «Обухівське», відповідно до якого неподібність правовідносин у двох справах виключає застосування відповідного правового висновку Верховного Суду у справі № 460/762/16-ц, є необгрунтованим.
149. Апеляційний суд правильно вказав на те, що, за встановлених обставин справи № 372/2109/20, відсутні підстави для застосування цих принципів ЄСПЛ. Тобто ці принципи у контексті відповідних обставин цієї справи не дають підстав для відмови у позові.
150. Як зазначав Верховний Суд у своїй постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
151. Суд першої інстанції, відповідно до змісту рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2021 року, дійшов висновку, що вищезазначені критерії 2 та 3 у цій справі не підтвердились, а тому втручання у відповідне право мирного володіння було б невиправданим.
152. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення та може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Також саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес».
153. Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
154. Також Верховний Суд у справі № 460/762/16-ц (постанова від 16 жовтня 2019 року) зазначив щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. Відповідно до практики ЄСПЛ цей принцип, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
155. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності» при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
156. Враховуючи зазначене та виходячи як з обставин, встановлених у цій справі, так й преюдиційних обставин, встановлених у інших справах, які мають розглядатись відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України, Верховний Суд мав звернути увагу на таке.
157. Вище вже було роз'яснено, що ігнорування заборони, встановленої ухвалою Господарського суду Київської області від 05 червня 2014 року у справі № 911/2149/14, а саме на підставі такого ігнорування стало можливим отримання спірних земельних ділянок у власність фізичними особами-відповідачами з подальшою їх передачею у оренду ТОВ «РОЗА-Л», суперечить публічному порядку України, дотримання якого становить одну з ключових складових як «суспільного», так і «публічного» інтересів. Суд першої інстанції це проігнорував.
158. Крім того, Верховний Суд також звертає увагу, що у питанні порушення законодавства України під час отримання фізичними особами-відповідачами у власність спірних земельних ділянок має братись до уваги не лише дотримання законності з точки зору виконання цієї ухвали суду у контексті реорганізації Держземагенства України та створення Держкомзему України, а й з тієї точки зору, що обидва ці органи у своїй діяльності були зобов'язані перевіряти законність документів, на підставі яких вчиняють ті чи інші дії. А ця законність прямо залежить від дотримання заборони, встановленої судом у цій ухвалі для ФОП ОСОБА_9 , на яку жодного впливу особливості реорганізації Держземагенства України та створення Держкомзему України не мають. Суд першої інстанції це також проігнорував.
159. Якщо вже мова заходить про пропорційність втручання у право мирного володіння, то, відповідно до преюдиційних обставин справи № 372/3482/19, 140 фізичних осіб, які мали право на приватизацію земель у користуванні позивача згідно із статтею 118 ЗК України, заявляли, що їх права порушені процедурою приватизації цих земель, яка не відповідає вимогам законодавства України. А відтак, у відповідному контексті диспропорцією буде саме відмова втручання у мирне володіння п'ятьох фізичних осіб-відповідачів у цій справі, враховуючи, що задоволення позовних вимог позивача у цій справі жодним чином не позбавляє їх права, передбаченого статтею 118 ЗК України, яке має реалізовуватись у законний спосіб з дотриманням вимог законодавства та інтересів інших осіб. Цього не врахував суд першої інстанції як також не врахував Верховний Суд. Також суд першої інстанції не врахував, що звернення позивача у цій справі за захистом свого права стосується як його права як юридичної особи, так і прав його членів на належне паювання та приватизацію землі у користуванні позивача, про що він цьому суду заявляв.
160. Висновки апеляційного суду, викладені у оскаржуваній постанові, зазначеному не суперечать. Помилкове посилання апеляційного суду на преюдиційні обставини у справі № 911/68/16 визнання судами недійсним рішення Обухівської районної ради від 27 грудня 2013 року № 428.29.VI мають розглядатись у контексті частини другої статті 412 ЦПК України, яка передбачає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
161. Водночас стаття 269 ЦПК України передбачає можливість та порядок виправлення описок, у тому числі за ініціативи суду, у своїх судових рішеннях, а частина друга статті 410 ЦК України передбачає, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З урахуванням цього необхідно звернути увагу на наступне.
162. Попри вказівку у позові помилкового кадастрового номеру земельної ділянки ОСОБА_4 - 3223186600:04:010:0003, який знайшов своє відображення у резолютивній частині оскаржуваної постанови апеляційного суду через технічну описку, суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що наказ Держгеокадастру від 03 червня 2016 року № 10-11217/15-16-сг, який просить византи недійсним позивач та який стосується земельної ділянки ОСОБА_4 , яку він отримав із земель у користуванні позивача у результаті вищезазначеної приватизації, право на яку передбачене частиною третьою статті 118 ЗК України, стосується земельної ділянки з кадастровим номером 3223186600:04:003:0001. Тобто правильний кадастровий номер цієї земельної ділянки ОСОБА_4 - 3223186600:04:003:0001. Цієї ж земельної ділянки стосується відповідний договір оренди від 10 грудня 2016 року згідно із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами цієї справи, дату якого апеляційний суд також забув вказати у резолютивній частині оскаржуваної постанови у силу технічної описки. Оскілки вимоги позивача стосуються дійсності конкретного наказу державної установи та правочину, на підставі яких відбувались подальші реєстраційні дії та набувались відповідні права щодо конкретної ідентифікованої судами попередніх інстанцій земельної ділянки ОСОБА_4 , набутої ним на підставі частини третьої статті 118 ЗК України із земель у користуванні позивача, то помилка у цифрах її кадастрового номеру, як і відсутність вказівки на дату відповідного договору оренди, є опискою апеляційного суду, виправлення якої має відбуватись у порядку статті 269 ЦПК України. Це саме стосується помилкової вказівки апеляційним судом у резолютивній частині його оскаржуваної постанови 10 лютого 2016 року як дати підписання договору оренди щодо відповідної спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , який він насправді уклав з ТОВ «РОЗА-Л», відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, 10 грудня 2016 року.
163. Щодо додаткової вказівки апеляційним судом у резолютивній частині оскаржуваної постанови про скасування рішення про державну реєстрацію прав від 01 серпня 2019 року за номером 32644318, яке стосується спірної земельної ділянки ОСОБА_8 , за відсутності такої вказівки щодо інших спірних земельних ділянок у цій справі, Верховний Суд звертає увагу на те, що в межах цієї справи розглядались об'єднані позовні вимоги декількох позовів позивача і відповідна вимога позивача, відповідно до матеріалів об'єднаної справи № 372/2109/20, містилася лише у першочерговому позові саме щодо земельної ділянки ОСОБА_8 . Це рішення апеляційного суду не суперечить змісту статті 26 Закону про держреєстрацію, так само як і інша частина рішення апеляційного суду щодо інших спірних земельних ділянок.
164. Отже, аргументи касаційної скарги щодо невідповідності висновків суду апеляційної інстанції вимогам статті 263 ЦПК України є необґрунтованими та не доводять підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.
165. Окремо змушений звернути увагу на деякі аспекти аргументації постанови Верховного Суду від 05 листопада 2025 року.
166. Якщо Верховний Суд, посилаючись на неможливість застосування апеляційним судом у цій справі преюдиційних обставин, встановлених у постанові Київського апеляційного суду від 10 грудня 2021 року у справі № 372/3482/19, вказує на те, що апеляційним судом під час апеляційного перегляду рішення Обухівського районного суду міста Києва від 07 травня 2021 року у цій справі, відповідно до приписів статті 367 ЦПК України, мають враховуватись обставини та події, які мали місце під час розгляду справи цим судом першої інстанції, то незрозумілим є посилання Верховного Суду у якості додаткового спростування законності оскаржуваної постанови апеляційного суду від 25 травня 2022 року у цій справі на постанову Верховного Суду від 14 грудня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року та постанову Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у справі № 372/3482/19.
167. Також вважаю спірним саме формулювання у контексті цієї справи зазначеного правового висновку Верховного Суду, оскільки дата судового рішення, у якому зазначені встановлені преюдиційні обставини, які мають значення для розгляду справи, та час, коли ці встановлені обставини відбувались - це різні дати. У даному випадку преюдиційні обставини які встановив Київський апеляційний суд у своїй постанові від 10 грудня 2021 року відбувались до рішення Обухівського районного суду міста Києва від 07 травня 2021 року. До того ж апеляційний суд виходив й з преюдиційних обставин, встановлених у постанові Вищого господарського суду України від 01 березня 2017 року у справі № 911/2149/14.
168. Як вже було зазначено, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, вказала, що преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Цей правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (пункт 154).
169. Тому мені не зрозуміло яким чином самі по собі наведені висновки суду за результатами апеляційного та/або касаційного перегляду оскаржуваних рішень (оцінка судом обставин справи), наприклад у справі № 911/68/16, які не пов'язані ані з правовими висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, ані з преюдиційними обставинами, можуть впливати на оцінку чи переоцінку доказів судом цивільної юрисдикції. Особливо дивним це є з урахуванням посилання самого Верховного Суду на результати розглядів справи № 372/3482/19, у якій Київський апеляційний суд своєю постановою від 10 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року, розпорядження Обухівської РДА № 365 скасував як незаконне. Зокрема, постанова Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 372/3482/19 скасована постановою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року лише на підставі пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України - судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, встановивши, що апеляційний суд допустив це щодо певного кола осіб, а не через помилковість встановлених преюдиційних обставин щодо незаконності розпорядження Обухівської РДА № 365. Постанова Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у справі № 372/3482/19, до якої я, зокрема, висловлював окрему думку, за своєю суттю також не підтверджує законність розпорядження Обухівської РДА № 365, а саме це оскаржуються предметно у цій справі № 372/3482/19, попри висновки судів у справі № 911/68/16, а стосується питання застосування апеляційним судом позовної давності у справі № 372/3482/19.
170. На моє переконання Верховний Суд має здійснювати касаційний перегляд у кожній справі відповідно до вимог ЦПК України, зокрема з урахуванням принципу незалежності судді, та своєї власної послідовної правової практики застосування саме норм права, а не за принципом «так вже вирішував Верховний Суд по суті касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у іншій справі з подібними правовідносинами та обставинами справи». Стаття 409 ЦПК України не передбачає результати касаційного перегляду судових рішень «за аналогією».
З огляду на викладене, вважаю, що правильним було б постановою Верховного Суду залишити без задоволення касаційну скаргу ТОВ «РОЗА-Л», а оскаржуване судове рішення - без змін.
Суддя В. В. Пророк
Повний текст окремої думки складений 17 листопада 2025 року.