18 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 185/2858/24
провадження № 61-13890ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації,
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1
про захист честі, гідності та ділової репутації.
Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 13 лютого
2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1
про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 13 лютого
2025 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації задоволено частково.
Визнано такою, що не відповідає дійсності та є недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_2 , працюючи на посаді начальника відділення поліції № 4 Синельниківського районного управління поліції, вчиняє службові злочини з покриванням осіб, які здійснюють протиправну діяльність, фальсифікує справи та відбирає майно у громадян, покриває факт вбивства людини на території с. Троїцьке Синельніковського району Дніпропетровської області, що поширена на сторінці відповідача у Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; на YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3; на Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов'язано ОСОБА_1 протягом 10 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду у даній справі спростувати інформацію щодо зазначених фактів шляхом видалення цієї інформації із ресурсів в мережі Інтернет та розміщення на YouTube каналі та Facebook сторінці «ОСОБА_1» резолютивної частини рішення суду у даній справі, не допускаючи при цьому власних коментарів.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі
8 000 грн та 12 112 грн судового збору.
В задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено.
У листопаді 2025 рокудо Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, оскільки сформована у системі «Електронний суд» 06 листопада 2025 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першою та другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Пунктом 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України передбачено, що до касаційної скарги додаються, зокрема, докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності.
У касаційній скарзі заявник просить поновити строк на касаційне оскарження судового рішення, з посиланням на те, що процесуальний строк пропущено з поважних причин, оскільки оскаржувану постанову Харківського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року він отримав 06 жовтня 2025 року, що підтверджується наданими доказами.
Верховний Суд враховує, що у тексті оскаржуваної постанови зазначено дату складення її повного тексту - 06 жовтня 2025 року.
Касаційну скаргу подано на 31 день. Разом із цим, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Зважаючи на те, що визначений частиною другою статті 390 ЦПК України процесуальний строк пропущено лише на один день, враховуючи співмірність тривалості такого пропуску із правом заявника на касаційне оскарження судового рішення, пропущений процесуальний строк слід поновити.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що він звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги як учасник бойових дій на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», на підтвердження чого надає копію посвідчення учасника бойових дій.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій, для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19), від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).
З огляду на зміст судових рішень у вказаній цивільній справі, спір не пов'язаний
із захистом порушених прав заявника саме як учасника бойових дій.
Отже, відсутні правові підстави для звільнення заявника від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому заявнику необхідно сплатити судовий збір у встановленому порядку і розмірі.
Також, посилаючись на скрутний матеріальний стан, заявник просить задовольнити його клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до частини першої та третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Верховний Суд у постанові від 30 березня 2021 року у справі № 338/158/19 (провадження № 61-11548св20) зауважив, що єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати фізичної особи є врахування судом її майнового стану.
Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зазначені заявником обставини не є безумовними підставами для звільнення від сплати судового збору, оскільки заявником не надано суду касаційної інстанції доказів на підтвердження реального майнового стану (наявність рухомого і нерухомого майна, довідки фіскальних органів про доходи, довідки про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка фіскального органу про перелік розрахункових та інших рахунків, тощо), який перешкоджає виконати вимоги законодавства щодо оплати поданої касаційної скарги судовим збором.
Наведені заявником доводи не дають достатніх підстав для звільнення його від сплати судового збору за подання касаційної скарги, що відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.
У задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги слід відмовити, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження його реального майнового стану.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до підпункту 1 пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи, а саме позовної заяви немайнового характеру, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з підпунктом 2 пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи майнового характеру, а саме позовної заяви про відшкодування моральної шкоди, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону України «Про судовий збір»).
З огляду на оскаржуване судове рішення, заявник оскаржує задоволені постановою дві немайнові вимоги (визнання інформації недостовірною та зобов'язання її спростувати) та стягнення моральної шкоди у розмірі 8 000 грн.
Отже, при поданні позову за вимоги немайнового характеру судовий збір повинен був бути сплачений у розмірі 2 422,40 грн ((3 028 грн * 0,4) * 2)).
Ставка судового збору, що підлягала сплаті позивачем при зверненні до суду із вимогою майнового характеру складала 3 028 грн, оскільки 1,5% оспорюваної суми (8 000 грн) менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, яка поданафізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті приподанні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина третя статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Отже сума судового збору становить 8 720,64 грн (2 422,40 + 3 028)*200%*0,8.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у Печерському районі, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, номер рахунку отримувача (стандарт ІВАN): UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)», символ звітності банку: 207.
На підтвердження сплати судового збору до Верховного Суду необхідно надати докази про сплату судового збору або документи, що підтверджують підстави звільнення від його сплати відповідно до закону.
Крім того, касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Аналізуючи вищезазначені норми, Верховний Суд зауважує, що касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. Суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин; пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи; пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
У касаційній скарзі заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Також, відповідно до абзаців 1, 2 частини сьомої статті 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Касаційна скарга ОСОБА_1 сформована у системі «Електронний суд», проте доказів надсилання листом з описом вкладення позивачу - ОСОБА_2 копії касаційної скарги заявником не надано.
Ураховуючи наведене, заявнику необхідно надати до суду касаційної інстанції докази надсилання листом з описом вкладення копій касаційної скарги та доданих до неї документів усім учасникам справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, статтями 4, 6 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судового рішення.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Р. А. Лідовець