14 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 754/7038/23
провадження № 61-16780св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2024 року у складі судді Галась І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання припиненим зобов'язань, зобов'язання надати кредит.
Позовна заява обґрунтована тим, що 16 грудня 2005 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзен банк Україна» (далі - АКБ «Райффайзен банк Україна»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_2 був укладений споживчий кредитний договір № ML-008/085/2005. За умовами, цього договору ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 69 848,34 дол. США із встановленням фіксованої відсоткової ставки 11,00%. В забезпечення виконання ОСОБА_2 кредитних зобов'язань між ним та банком був укладений договір поруки.
18 квітня 2017 року ПАТ «ОТП Банк» в односторонньому порядку з власної волі розірвало кредитний договір № ML-008/085/2005. З дати розірвання кредитного договору договірні правовідношення за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 було припинено. Оскільки договірні правовідношення за кредитним договором № ML-008/085/2005 змінилися на зобов'язальні, банк звернувся до суду з позовом до нього та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором. Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року у справі № 754/5729/17 позов ПАТ «ОТП Банк» про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 в розмірі 25 295, 49 дол. США, з яких: 13 476,65 дол. США - заборгованість за тілом кредиту; 11 818,84 дол. США - заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом. Стягнуто солідарно із нього та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 в розмірі 39 580,55 дол. США, з яких: 37 862,64 дол. США заборгованість за тілом кредиту; 1 717,91 дол. США заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом. Загалом 64 876,04 дол. США.
На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» ОСОБА_2 подала ПАТ «ОТП Банк» заяву про здійснення новації валютного зобов'язання за розірваним кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 у нове зобов'язання у гривні.
АТ «ОТП Банк» отримало заяву ОСОБА_2 та листом від 27 серпня 2021 року № 73-2-3-4/10073 повідомило її про задоволення вищезазначеної заяви, де день 28 липня 2021 року визнано днем проведення реструктуризації, а курс конвертації визначено числом 15,98. У зв'язку з тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» передбачено заміну первинного зобов'язання - виплатити борг у доларах США на інше зобов'язання - виплатити певну суму у національній валюті гривні, то з 28 липня 2021 року відбулася новація первинного зобов'язання за розірваним кредитним договором № ML-008/085/2005 у нове зобов'язання. Таким чином з 28 липня 2021 року відбулося припинення його та ОСОБА_2 зобов'язань щодо сплати боргу в сумі 64 876,04 дол. США за розірваним кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005. Натомість у ОСОБА_2 виник обов'язок повернути банку певну кількість коштів у національній валюті гривні, а також право на розстрочення виконання цього обов'язку протягом 10 років як платежів за споживчим кредитом на умовах, визначених Законом. У банку одночасно виникли кореспондуючі права та обов'язки. Зі змісту листів банку вбачається, що банк має безпосередньо до позивача грошові вимоги за кредитним договором № ML-008/085/2005, вважаючи його поручителем за зобов'язанням ОСОБА_2 .
Вказував, що він та ОСОБА_2 є сім'єю, відтак згідно з частиною четвертою 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя. Спірні правовідносини є спільними для всіх сторін позову та результат розгляду позову безпосередньо матиме вплив на їх права та обов'язки. Таким чином його право на судовий захист власних інтересів пов'язане з виникненням у нього правовідносин з відповідачами при здійсненні припинення та зміни зобов'язань за споживчим кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005.
Переконував, що на час подання позову, між сторонами існує спір про остаточний розмір боргу, права та обов'язки сторін за результатом зміни валютного зобов'язання за розірваним кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 у нове зобов'язання в гривні.
Похідним спором зі спору про остаточний розмір боргу є спір про зміст істотних умов нового споживчого кредитного договору на сплату боргу за результатом реструктуризації боргу за кредитним договором № ML-008/085/2005, зокрема, щодо визначення особи позичальника, щодо суми кредиту, щодо початку перебігу строку виникнення прав та обов'язків сторін за новим кредитним договором, тощо.
Наголошував на тому, що за результатами проведених ним обчислень остаточні валютні зобов'язання за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005, що підлягають зміні у гривню за спеціальним коефіцієнтом 15,98 складають 21 372,79 дол. США, у тому числі: 17 862,35 дол. США - за тілом кредиту та 3 510,44 дол. США - за відсотками. Оскільки загальна сума перевищення, яка підлягає списанню складає 43 503,25 дол. США (64 876,04 мінус 21 372,79), в тому числі 33 476,94 дол. США за тілом кредиту (51339,29 мінус 17862,35) та 10 026,31 дол. США за відсотками (13 536,75 мінус 3 510,44). Оскільки загальна сума перевищення більша за суму залишку заборгованості зі сплати відсотків, то нараховані відсотки повністю поглинаються, а залишок заборгованості з тіла кредиту в сумі 21 372,79 дол. США підлягає зміні за спеціальним коефіцієнтом 15,98 у новий кредит в національній валюті. (51 339,29 дол. США заборгованість за тілом кредиту) плюс (13 536,75 дол. США заборгованість за відсотками) мінус (43 503,25 дол. США загальна сума перевищення). Оскільки заборгованість позивача у валюті за результатами обчислень становить 21 372,79 дол. США, а курс зміни становить число 15,98, то заборгованість позивача перед відповідачем після проведення конвертації складає 341 537,18 грн (21 372,79 х 15,98 = 341 537,18). Крім цього, зазначена заборгованість підлягає зменшенню за рахунок сплачених на користь банку платежів у гривні: пені в сумі 1 948,41 грн (18 листопада 2008 року в сумі 46,41 грн та 11 березня 2010 року в сумі 1 902,00 грн), платежів за період виконавчого провадження загалом на суму 25 156,72 грн. Всього: 27 105,13 грн. Таким чином загальна сума заборгованості, що підлягає сплаті протягом десяти років у вигляді платежів по кредиту, становить 314 432,00 грн (341 537,18 - 27 105,13).
Оскільки договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, то обов'язок повернути кредитору 314 432,00 грн виник і у позивача. З виникненням у позивача обов'язку повернути зазначені кошти виникло і право на отримання кредиту для повернення боргу строком на 10 років на умовах, визначених Законом № 1381-ІХ. Відтак він стверджував, що має право на отримання від кредитора кредиту на сплату боргу. Отримання позивачем статусу позичальника за новим кредитним договором не є зміною боржника за договором, оскільки не скасовує право кредитора вимагати погашення боргу в сумі 314 432,00 грн солідарно з нього та ОСОБА_2 відповідно частини четвертої статті 65 СК України.
Вимога позивача щодо отримання ним статусу позичальника відповідає інтересам сім'ї позивача, оскільки його дружина ОСОБА_2 не отримує доходів в Україні, заходиться з дітьми за кордоном, перебуває на утриманні приймаючої країни в статусі особи, що отримала тимчасовий прихисток від війни.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати припиненими з 28 липня 2021 року його та ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005;
- визнати остаточним зобов'язання ОСОБА_2 сплатити на користь ТОВ «Діджи фінанс» грошові кошти в розмірі 314 432,00 грн, що виникло в результаті реструктуризації зобов'язань за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005;
- визнати його солідарним боржником за зобов'язанням ОСОБА_2 сплатити на користь ТОВ «Діджи фінанс» грошові кошти в розмірі 314 432,00 грн, що виникло в результаті реструктуризації зобов'язань за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005;
- визнати його уповноваженою особою у правовідносинах між ним, ОСОБА_2 та ТОВ «Діжди фінанси» щодо виконання їх обов'язку сплатити солідарно на користь ТОВ «Діджи фінанс» грошові кошти у національній валюті України гривні в сумі 314 432,00 грн;
- зобов'язати ТОВ «Діджи фінанс» надати йому споживчий кредит на сплату його та ОСОБА_2 солідарного боргу в сумі 314 432,00 грн строком на 120 місяців з початком перебігу із наступного дня від дня набрання рішенням суду законної сили на умовах, зазначених у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті».
У червні 2023 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду із самостійним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 16 лютого 2005 року між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-008/085/2005, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 69 848,34 дол. США.
11 березня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № SR-008/085/2005, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань за кредитним договором від 16 лютого 2005 року № ML-008/085/2005.
05 травня 2014 року між поручителем та ПАТ «ОТП Банк» укладено додатковий договір до договору поруки, відповідно до якого розмір боргових зобов'язань забезпечених порукою становить 52 796,05 дол. США.
Згідно з пунктом 2.2.1 додаткового договору до договору поруки, в разі зміни, в тому числі збільшення боргових зобов'язань боржника за кредитним договором після укладення цього договору, такі зобов'язання забезпечуються порукою без укладення будь-яких додаткових договорів, а підписання поручителем даного договору вважається попередньою згодою поручителя на зміну умов кредитного договору.
16 березня 2018 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва у справі № 754/5729/17 задоволено позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та стягнуто заборгованість за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 в розмірі 64 874,04 дол. США. Надалі це рішення боржниками виконано не було.
13 квітня 2024 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», а саме, щодо проведення реструктуризації за кредитними договорами наданими в іноземній валюті.
30 червня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до ПАТ «ОТП Банк» з заявою про проведення реструктуризації за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті». Оскільки заява про проведення реструктуризації відповідала умовам Закону, банком її було задоволено.
28 липня 2021 року між ОСОБА_2 та АТ « ОТП Банк» було укладено договір про внесення змін та доповнень (про реструктуризацію боргових зобов'язань за Законом №1381-ІХ).
Відповідно до пункту 2.1.1 Договору про реструктуризацію позичальник зобов'язаний сплачувати суму заборгованості із сплати кредиту, що вважається не погашеною за результатами проведення реструктуризації, рівними частинами щомісяця. Дата остаточного повернення кредиту встановлена 28 липня 2031 року.
Додатком № 1 до договору про реструктуризацію встановлено, що після проведення реструктуризації сума заборгованості за кредитним договором становить 732 590,32 грн.
Згідно з пунктом 2.1.3 договору про реструктуризацію позичальник зобов'язаний сплачувати суму заборгованості за кредитним договором за період з дня проведення реструктуризації, що нараховується на непогашений залишок суми кредиту в розмірі Українського індексу ставок за дванадцятимісячними депозитами фізичних осіб у гривні, збільшеного на один процентний пункт. Таким чином відсоткова ставка становить 9,17 % річних.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2021 року задоволено заяву ОСОБА_2 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005.
Цією ухвалою встановлено, що відповідачем подано належним чином виконану заяву з обов'язковими документами про здійснення реструктуризації боргу за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005. Позичальник відповідає всім необхідним критеріям для здійснення реструктуризації. Таким чином на вимогу Закону відбулася новація старого зобов'язання за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005, на примусове виконання якого видано виконавчий лист від 17 квітня 2019 року №754/5729/17, у нове зобов'язання.
Звернувшись до суду з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, оскільки за кредитним договором було проведено реструктуризацію відповідач підтвердив свою згоду з укладенням договору про внесення змін та доповнень (про реструктуризацію боргових зобов'язань за Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті») та мав намір виконувати зобов'язання за кредитним договором відповідно до умов проведеної реструктуризації.
29 грудня 2021 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та АТ «ОТП Банк» укладено договір про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л .В. за реєстраційним номером 1975, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 та права Іпотекодержателя за договором іпотеки, посвідченим 21 грудня 2005 року Зубко І. І. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 6559, були відступлені та перейшли до ТОВ «Діджи Фінанс».
Однак, позичальник допустив порушення умов виконання договору про внесення змін та доповнень (про реструктуризацію боргових зобов'язань за Законом № 1381-ІХ) від 28 липня 2021 року зі сплати заборгованості за кредитним договором, а тому ТОВ «Діджи Фінанс» вимушене звернутись до суду за захистом своїх прав та просить стягнути з відповідачів заборгованість за договором про внесення змін та доповнень (про реструктуризацію боргових зобов'язань за Законом № 1381-ІХ) за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005.
Станом на дату відступлення прав вимоги за вищевказаним договором заборгованість позичальника за кредитним договором становить 752 321,78 грн з яких: заборгованість за кредитом - 724 127,59 грн; заборгованість з відсотків - 28 194,19 грн.
ТОВ «Діджи Фінанс» після набуття права вимоги за кредитним від 16 грудня 2005 року договором № ML-008/085/2005 та всіма похідними за ним договорами направила повідомлення про відступлення прав вимоги за кредитним договором та вимогу про виконання зобов'язань за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», яке є новим кредитором.
Оскільки вимога позичальником не виконання, кошти не сплачені, ТОВ «Діджи Фінанс» як кредитор за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 змушене звернутись із даною заявою для захисту своїх законних прав та інтересів.
З огляду на викладене, ТОВ «Діджи Фінанс» просило суд:
- стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно заборгованість за договором про внесення змін та доповнень (про реструктуризацію боргових зобов'язань за Законом № 1381-ІХ) від 28 липня 2021 року на його користь в сумі 752 321,78 грн;
- стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на його користь судові витрати.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2023 року об'єднано в одне провадження цивільні справи № 754/7038/23 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Діджи Фінанс», третя особа - ОСОБА_2 про визнання зобов'язання вчинити дії та № 754/7386/23 за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Справі присвоєно унікальний № 754/7038/23.
У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ТОВ «Діджи Фінанс», третя особа - ОСОБА_1 про захист прав споживача.
В обґрунтування позову, окрім доводів тотожних первісному позову ОСОБА_1 , зазначила, що 16 грудня 2005 року між нею та АКБ «Райффайзен банк Україна» був укладений споживчий кредитний договір № ML-008/085/2005 з метою рефінансування раніше отриманого в іншій банківській установі кредиту на купівлю квартири АДРЕСА_1 для проживання сім'ї. Вона зберігає право проживати в зазначеній квартирі. Кредит укладався на виконання усного договору про спільну діяльність нею та її чоловіком про придбання житла за вищевказаною адресою для проживання сім'ї.
Вказувала, що вона не погоджується з результатом врегулювання зобов'язань за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005, зокрема з розміром переданих від АТ «ОТП Банк» правонаступнику ТОВ «Діджи Фінанс», грошових вимог в сумі 732 590,32 грн, вважаючи їх необґрунтованими.
Наголошувала на тому, що на момент подання цього позову вона юридично рахується позичальником щодо коштів, отриманих в інтересах сім'ї, на реалізацію її та ОСОБА_1 усного договору про спільну діяльність з метою придбання житла квартири АДРЕСА_1 для спільного проживання сім'ї. Стверджує, що покладання фінансового обов'язку зі сплати кредиту на реалізацію її та ОСОБА_1 усного договору про спільну діяльність з метою придбання та оплати кредиту на купівлю квартири для проживання сім'ї позивачки лише на одну сторону, а саме на позивачку є несправедливим, оскільки обидві сторони набули права власності на житло, а юридичний обов'язок зі сплати кредиту покладено лише на позивачку. Наразі вона проживає за кордоном, обмежена в можливості представляти інтереси сім'ї в договорі про спільну діяльність з метою придбання та оплати кредиту на купівлю квартири для проживання сім'ї позивача. Відтак сторонами усного договору про спільну діяльність з метою придбання та оплати кредиту на купівлю квартири було ухвалено рішення про заміну представника за договором, а саме її особи на особу її чоловіка ОСОБА_1 . Але зазначене рішення не визнається відповідачем. Отримання її чоловіком прав та обов'язків позичальника за кредитним договором не є зміною боржника за договором, а є лише зміною уповноваженої особи за договором, оскільки не змінює особу боржників та не скасовує право кредитора вимагати погашення боргу в сумі 314 432,00 грн солідарно з неї та її чоловіка ОСОБА_1 . Отримання останнім статусу позичальника відповідає інтересам сім'ї, оскільки вона не отримує доходів в Україні, заходиться з дітьми за кордоном, перебуває на утриманні приймаючої країни в статусі особи, що отримала тимчасовий прихисток від війни.
З огляду на вкладене, ОСОБА_2 просила суд:
- зобов'язати ТОВ «Діджи Фінанс» встановити розмір боргу, за результатом здійснення реструктуризації зобов'язань за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005, в сумі 314 432,00 грн;
- зобов'язати ТОВ «Діджи Фінанс» виготовити та надати позичальнику новий графік погашення боргу в сумі 314 432,00 грн рівними частинами щомісяця починаючи з тридцятого дня після дня набрання рішенням суду законної сили і надалі через кожний місяць протягом десяти років з дня набрання рішенням суду законної сили, з відсотковою ставкою в розмірі українського індексу ставок за дванадцятимісячними депозитами фізичних осіб у гривні із застосуванням останнього значення індексу, встановленого на початок календарного дня набрання рішенням суду законної сили та збільшеного на один процентний пункт, а також з щорічною зміною розміру процентів за користування кредитом через кожен календарний рік з наступного дня від дня набрання рішенням суду законної сили у розмірі українського індексу ставок за дванадцятимісячними депозитами фізичних осіб у гривні із застосуванням останнього значення індексу, встановленого на початок календарного дня, в який здійснюється зміна розміру процентів за користування кредитом та збільшеному на один процентний пункт;
- зобов'язати ТОВ «Діджи Фінанс» визнати ОСОБА_1 уповноваженою особою перед ТОВ «Діжди Фінанс» щодо сплати боргу, що виник в результаті реструктуризації зобов'язань за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005.
Ухвалою (протокольною) Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2023 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з позовними заявами ОСОБА_1 та ТОВ «Діджи Фінанс» у справі справа № 754/7038/23.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2024 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено. В задоволені позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про внесення змін та доповнень (про реструктуризацію боргових зобов'язань за Законом № 1381-ХІ) від 28 липня 2021 року в сумі 752 321,78 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір в розмірі 5 642,42 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір в розмірі 5 642,42 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ «Діджи Фінанс», суд першої інстанції, виходив із того, що оскільки позичальник ОСОБА_2 та її поручитель ОСОБА_1 допустили порушення умов виконання договору про внесення змін та доповнень (про реструктуризацію боргових зобов'язань за законом № 1381-ІХ) від 28 липня 2021 року зі сплати заборгованості за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005, та мають непогашену заборгованість у загальному розмірі 752 321,78 грн, то така заборгованість підлягає стягненню із відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», як правонаступника кредитора, на підставі договору про відступлення прав вимоги від 29 грудня 2021 року.
Водночас відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про їх недоведеність та необґрунтованість.
Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 08 липня 2024 року через систему Електронний Суд подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просила суд скасувати таке рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов та відмовити у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс».
В частині вирішення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому, відповідно до статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), судом апеляційної інстанції не переглядалося.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2024 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на його законність.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
16 грудня 2024 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог її зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення її позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 201/6750/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявниця посилається на порушення судами норм процесуального права щодо не дослідження доказів та не встановлення всіх обставин справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не встановили достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору
- не з'ясували, що причиною спору є ненадання відповідачем доказів проведення банком розрахунку, який він повинен був зробити на вимогу та у спосіб згідно з Законом України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті»;
- не дослідили надані заявницею докази сплати кредиту;
- не перевірили розрахунки банку та факт того чи виконав банк свій обов'язок зробити перерахунок згідно з Законом України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті»;
- не надалиналежну оцінку всім доводам і аргументам заявниці, тощо.
24 лютого 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» із застосуванням засобів поштового зв'язку подало до Верховного Суду письмові пояснення (які по своїй суті є відзивом), в яких зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі.
06 березня 2025 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду додаткові пояснення у справі, у яких виклала заперечення на мотиви пояснень (відзиву) ТОВ «Діджи Фінанс» на її касаційну скаргу.
Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів щодо оскарження рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2024 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині Верховним Судом не переглядається.
Отже, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року переглядаються Верховним Судом лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ «Діджи Фінанс», третя особа - ОСОБА_1 , про захист прав споживача.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року передано на розгляд судді- доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано заявниці час на усунення її недоліків, зокрема запропоновано уточнити прохальну частину касаційної скарги і викласти вимоги касаційної скарги відповідно до повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням положень статті 409 ЦПК України, та, у разі оскарження судових рішень у повному обсязі надати докази сплатити судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2025 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Деснянського районного суду міста Києва матеріали справи № 754/7038/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У лютому 2025 року матеріали справи № 754/7038/23 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріали справи свідчать про те, що 16 грудня 2005 року між АКБ «Райффайзен банк Україна» та ОСОБА_2 укладений споживчий кредитний договір № ML-008/085/2005. За умовами договору ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 69 848,34 дол. США із встановленням фіксованої відсоткової ставки 11,00 %.
11 березня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № SR-008/085/2005, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань за кредитним договором № ML-008/085/2005.
05 травня 2014 року між поручителем та ПАТ «ОТП Банк» укладено додатковий договір до договору поруки, відповідно до якого розмір боргових зобов'язань забезпечених порукою становить 52 796,05 дол. США.
Згідно з пунктом 2.2.1 додаткового договору до договору поруки, в разі зміни, в тому числі збільшення боргових зобов'язань боржника за кредитним договором після укладення цього договору, такі зобов'язання забезпечуються порукою без укладення будь-яких додаткових договорів, а підписання поручителем даного договору вважається попередньою згодою поручителя на зміну умов кредитного договору.
У травні 2017 року ПАТ «ОТП Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 ,
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005. У липні 2017 року представник ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_1 , пред'явив зустрічний позов до ПАТ «ОТП Банк» про визнання додаткових договорів до спірного кредитного договору недійсними.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 березня 2018 року у справі № 754/5729/17 позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 у розмірі 64 874,04 дол. США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 1 704 293,57 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року у справі № 754/5729/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 березня 2018 року у частині вирішення позовних вимог ПАТ«ОТП Банк» про стягнення заборгованості та вирішення питання про розподіл судових витрат, ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 у розмірі 25 295,49 дол. США, з яких: 13 476,65 дол. США - заборгованості за тілом кредиту; 11 818,84 дол. США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 у розмірі 39 580,55 доларів США, з яких 37 862,64 дол. США -заборгованості за тілом кредиту; 1 717,91 дол. США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом. В іншій частині позову ПАТ «ОТП Банк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/5729/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 березня 2018 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року залишено без змін.
30 червня 2021 року на підставі Закону України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» ОСОБА_2 подала ПАТ «ОТП Банк» заяву про проведення реструктуризації боргу за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005.
АТ «ОТП Банк» листом від 27 серпня 2021 року № 73-2-3-4/10073 повідомило про задоволення вищезазначеної заяви, де 28 липня 2021 року визнано днем проведення реструктуризації, курс конвертації визначено 15,98, а суму боргу вказано в розмірі 1 319 472,60 грн. Також разом з листом було надано графік погашення боргу.
28 липня 2021 року між ОСОБА_2 та АТ «ОТП Банк» укладено договір про внесення змін та доповнень (про реструктуризацію боргових зобов'язань за законом № 1381-ІХ).
Відповідно до пункту 2.1.1 договору про реструктуризацію позичальник зобов'язаний сплачувати суму заборгованості із сплати кредиту, що вважається не погашенною за результатами проведення реструктуризації, рівними частинами щомісяця. Дата остаточного повернення кредиту встановлена 28 липня 2031 року.
Додатком № 1 до договору про реструктуризацію встановлено, що після проведення реструктуризації сума заборгованості за кредитним договором становить 732 590,32 грн.
Згідно з пунктом 2.1.3 договору про реструктуризацію позичальник зобов'язаний сплачувати суму заборгованості за кредитним договором за період з дня проведення реструктуризації, що нараховується на непогашений залишок суми кредиту в розмірі Українського індексу ставок за дванадцятимісячними депозитами фізичних осіб у гривні, збільшеного на один процентний пункт. Таким чином відсоткова ставка становить 9,17 % річних.
Окрім цього, у листі від 10 вересня 2021 року № 73-2-3-4/10279 АТ «ОТП Банк» констатувало про зменшення вимог та вказано що розмір кредиту складає 732 590,32 грн та надано графік погашення боргу, а також надано оновлений графік погашення кредиту.
21 жовтня 2021 року ОСОБА_2 направила лист № 0216300676459 пропозицію про досудове врегулювання спору. Відповідно до якого не погодилась з грошовими вимогами банку, змістом угод і графіків, та просила надати детальну інформацію про кредит, зменшити грошові вимоги до дійсних та надати новий графік погашення кредиту.
09 листопада 2021 року Деснянським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою задоволено заяву ОСОБА_2 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі № 754/5729/17 за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005.
29 грудня 2021 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та АТ «ОТП Банк» укладено договір про відступлення прав вимоги від 29 грудня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. за реєстраційним номером 1975, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 та права іпотекодержателя за договором іпотеки, посвідченим 21 грудня 2005 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко І. І., за реєстровим номером 6559, були відступлені та перейшли до ТОВ «Діджи Фінанс».
29 грудня 2021 року листом № 73-2-3-4/12506 АТ «ОТП Банк» направило боржнику повідомлення про зміну кредитора на ТОВ «Діджи Фінанс».
Станом на дату відступлення прав вимоги заборгованість за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 становить 752 321,78 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 724 127,59 грн; заборгованість за відсотками - 28 194,19 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року у справі №1-26/2011 вказав, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
Статтею 2 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.
Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», який набрав чинності 23 квітня 2021 року.
Цим Законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7 згідно з Законом від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ.
Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» зобов'язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у цьому пункті критеріям (незалежно від дати укладення договору), підлягають обов'язковій реструктуризації на вимогу позичальника (особи, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) або його представника (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом:
1) обов'язковій реструктуризації підлягають зобов'язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті (далі у цьому пункті - договір), у разі:
- наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов'язання (простроченого грошового зобов'язання та/або грошового зобов'язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв'язку з виконанням ним зобов'язань позичальника;
- відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв'язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв'язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації;
2) виконання зобов'язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об'єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об'єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України.
Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:
- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об'єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).
Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов'язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом.
В постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 209/800/22 викладено правовий висновок про те, що положення підпункту 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не обмежує права споживача на звернення до банку із заявою про проведення реструктуризацію в період перебування в провадженні суду справи за позовом банку про стягнення заборгованості із такого позичальника, а встановлює додатковий (збільшений) строк для подання відповідної заяви у такому випадку.
Позичальник за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, може подати заяву кредитору про реструктуризацію зобов'язань у випадку наявності у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов'язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов'язань за яким подається заява, та/або права та обов'язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов'язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя як протягом тримісячного строку з дня набрання чинності пунктом 7 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування», так і зі спливом цього строку, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі.
Відповідно до підпункту 6 пунктом 7 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» за результатами проведення реструктуризації на позичальника (особу, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) покладається такий вичерпний перелік зобов'язань перед кредитором:
сплачувати суму заборгованості із сплати кредиту, що вважається не погашеною за результатами проведення реструктуризації, рівними частинами щомісяця (починаючи з 30 дня після дня проведення реструктуризації і надалі через кожний місяць) протягом 10 років з дня проведення реструктуризації, а якщо договором, відповідно до якого надано кредит, встановлено пізніший строк повного погашення суми кредиту, - протягом такого строку;
сплатити суму заборгованості із сплати процентів за користування кредитом за період до дня, що передує дню проведення реструктуризації, що вважається не погашеною за результатами проведення реструктуризації;
сплачувати проценти за користування кредитом за період з дня проведення реструктуризації, що нараховуються на непогашений залишок суми кредиту в розмірі українського індексу ставок за дванадцятимісячними депозитами фізичних осіб у гривні (застосовується останнє значення індексу, встановлене на початок календарного дня, в який проводиться реструктуризація), збільшеного на один процентний пункт.
Надалі розмір процентів за користування кредитом змінюється через кожен календарний рік з дня проведення реструктуризації та встановлюється у розмірі українського індексу ставок за дванадцятимісячними депозитами фізичних осіб у гривні (застосовується останнє значення індексу, встановлене на початок календарного дня, в який здійснюється зміна розміру процентів за користування кредитом), збільшеному на один процентний пункт.
Проценти за користування кредитом нараховуються та сплачуються щомісяця, починаючи з 30 дня після дня проведення реструктуризації;
сплатити пеню за кожний день прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченого абзацами другим - четвертим цього підпункту, починаючи з дев'яностого дня після дня проведення реструктуризації, у розмірі половини облікової ставки Національного банку України;
оплачувати здійснення страхування, якщо такий обов'язок передбачений договором або договором іпотеки.
Зазначений у цьому підпункті перелік не поширюється на грошові зобов'язання позичальника перед поручителем або заставодавцем, що виникли у зв'язку з виконанням ним зобов'язань позичальника до дня проведення реструктуризації;
Відповідно до підпункту 12 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» днем проведення реструктуризації вважається день отримання кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя або заставодавця у зв'язку з виконанням ним зобов'язань позичальника, заяви про проведення відповідно до цього пункту реструктуризації.
Кредитор зобов'язаний не пізніше 60 днів з дня реструктуризації здійснити усі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, та надіслати позичальнику, поручителю та іншим зобов'язаним за договором особам поштою рекомендованим листом інформацію про зміну зобов'язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов'язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів). Також відповідна інформація у письмовому вигляді безоплатно надається зазначеним особам особисто на їхню вимогу.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаним положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Водночас у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що проміжний кредитор (АТ «ОТП Банк») виконав імперативну вимогу пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» та на підставі заяви ОСОБА_2 від 30 червня 2021 року уклав із нею договір про внесення змін та доповнень (про реструктуризацію боргових зобов'язань за Законом № 1381-ІХ), додатком до якого є графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту на суму 732 950,32 грн. При цьому положення пункту 7 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» не зобов'язують фінансову установу узгоджувати з кредитором розмір заборгованості перед реструктуризацією.
Також, суди попередніх інстанцій дослідивши наявні у матеріалах справи докази та давши їм належну оцінку, зокрема договір про внесення змін та доповнень (про реструктуризацію боргових зобов'язань за Законом № 1381-ІХ) та додаток № 1 до нього, правильно виходили із того, що вони свідчать про дійсність розрахованої АТ «ОТП Банк» заборгованості ОСОБА_2 саме у розмірі 732 950,32 грн.
Крім того, проаналізувавши зміст умов договору про реструктуризацію боргових зобов'язань, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що вони є таким, які узгоджуються з положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», тому підстав для визначення заборгованості у іншому, ніж визначено банком розмірі, немає. Строк виконання договору визначено у 120 місяців (тобто 10 років), що також відповідає вимозі закону.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
Доводи касаційної скарги щодо неправильності визначеного банком розміру боргових зобов'язань заявниці за результатами реструктуризації її боргу зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку заявниці, підтверджує безпідставність заявлених ТОВ «Діджи Фінанс» позовних вимог.
Однак, Верховний Суд в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості здійснювати переоцінку доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що у цій касаційній скарзі заявниця ОСОБА_2 оскаржує в касаційному порядку лише судові рішення у цій справі в частині відмови у задоволенні її позовних вимог, а в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» ні.
Посилання у касаційній скарзі стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 201/6750/16, є безпідставними з огляду на таке.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.
У постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 201/6750/16 Верховний Суд вирішував спір про звернення стягнення на предмет іпотеки, де зазначив, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позову. Тому Верховний Суд передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Зазначений висновок Верховного Суду не підлягає застосуванню до правовідносин, що склалися між сторонами справи, яка переглядається, оскільки у цій постанові та у справі, про перегляд якої подано скаргу, інше матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванні відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.
З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам і аргументам заявника, Верховний Суд відхиляє, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2024 року, постанова Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 рокув оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник