12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 523/18770/23
провадження № 61-6756св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Релігійна організація «Управління Вознесенської єпархії Української православної церкви», Київська митрополія Української православної церкви, ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_4 , на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року в складі судді Аліної С. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2025 рокув складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Релігійна організація «Управління Вознесенської єпархії Української православної церкви», Київська митрополія Української православної церкви, ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час.
Позов мотивований тим, що вона перебувала з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, під час яких, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у них народилася дитина ОСОБА_5 . Проте відповідач не визнавав свою дитину та не сплачував аліменти для її утримання.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2020 року в справі № 523/6043/19 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано батьком ОСОБА_5 . Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини з усіх доходів, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 16 квітня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина постійно проживає з нею, перебувала та перебуває на її повному утриманні. При цьому відповідач у добровільному порядку не надавав матеріальної допомоги на утримання дитини за період з 22 жовтня 2013 року до 16 квітня 2020 року, хоча був здатний сплачувати аліменти, адже є працевлаштованим.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за минулий період в розмірі 1/4 частини з усіх доходів щомісяця за період з 22 жовтня 2013 року до 16 квітня 2020 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року відкрито загальне провадження у цій справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 березня 2024 року закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вказав, що тлумачення частини другої статті 191 СК України свідчить, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести такі обставини: вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти; неможливість одержання аліментів у зв'язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати. Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини. Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов'язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії. Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
ОСОБА_1 із позовом у цій справі звернулася 19 жовтня 2023 року. Належних та достатніх доказів того, що позивач раніше вживала заходів щодо одержання від відповідача аліментів на утримання дочки, суду не надано, як і не надано доказів ухилення відповідача від сплати аліментів в розумінні частини другої статті 191 СК України.
Таким чином, доказів наявності об'єктивних перешкод звернутися до суду про стягнення аліментів раніше позивачкою не надано, так як і не надано доказів звернення позивачки до відповідача з проханням сплачувати аліменти та грошові кошти на утримання дитини.
Оскільки позивач не надала будь-яких доказів того, що вона вживала заходи щодо одержання аліментів, а відповідач ухилявся від надання утримання дитини, вимоги про стягнення аліментів за минулий час, а саме за період з 22 жовтня 2013 року до 16 квітня 2020 року, не підлягають задоволенню.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки позивач довела необхідність стягнення аліментів на дитину за минулий час, суд апеляційної інстанції відхилив.
Апеляційний суд вказав, що тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Проте ОСОБА_1 не довела належними чином обґрунтованість підстав позову, а саме, наявність обов'язку відповідача сплачувати аліменти за минулий час. Й, навпаки, відповідачем повністю спростовано підстави позову.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції з достовірністю встановив, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вжиття нею заходів щодо одержання аліментів з відповідача, які вона не могла одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. Тому зробив правильний висновок, що вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, а за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 . Просила скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права щодо збору та оцінки доказів, які безпосередньо вплинули на результат розгляду справи. При цьому суд апеляційної інстанції, переглядаючи заочне рішення суду першої інстанції, не усунув цих порушень, по суті погодившись з ними. Вказане є підставою для скасування судових рішень відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України, а також пунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України. Зокрема, 30 жовтня 2023 року, разом із позовною заявою позивач подала до суду першої інстанції клопотання про витребування доказів, в якому просила витребувати конфіденційні та важливі для справи відомості (документи щодо церковного правопорушення відповідача, довідки про його заробіток), які неможливо було отримати самостійно. Проте, суд першої інстанції, всупереч нормам статті 84 ЦПК України, протягом майже року ігнорував вказане клопотання позивача. Більше того, 11 березня 2024 року суд першої інстанції ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті, не вирішивши при цьому ключове клопотання про витребування доказів. Лише 07 жовтня 2024 року, тобто у день ухвалення заочного рішення по суті справи, суд першої інстанції розглянув клопотання позивача про витребування доказів та формально відмовив у його задоволенні, пославшись на відсутність доказів звернення позивача за цими документами, хоча вони містили конфіденційну інформацію і могли бути надані лише на вимогу суду. Зазначена відмова суперечить принципам змагальності та диспозитивності, а також обов'язку суду сприяти сторонам у зборі доказів, закріпленому в частині першій статті 84 ЦПК України;
представником позивача також було подано й інші заяви та клопотання, які суд не вирішив та проігнорував, а саме про: виклик свідків, допуск до участі у справі в якості представника позивача та про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; надання судового доручення іноземному суду про надання правової допомоги;
ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 11 березня 2024 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі судових рішень та забезпечено загальний доступ до неї лише 07-08 жовтня 2024 року, тобто в день постановлення рішення у справі. Вказане є порушенням частини другої статті 2, частини третьої статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» та Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень;
порушення судом першої інстанції вимог ЦПК України щодо розгляду клопотань, дотримання процесуальних строків та належного збору доказів, а також формальний підхід до вирішення ключових процесуальних питань, призвели до ухвалення необґрунтованого рішення по суті спору. Ці порушення не були виправлені апеляційним судом, який залишив рішення першої інстанції без змін, що свідчить про неправильне застосування норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи та є підставою для застосування пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України;
суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило належний розгляд справи та ставить під сумнів законність та обґрунтованість ухваленої ним постанови. Так, ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року було відкрито апеляційне провадження. Проте у матеріалах справи відсутня ухвала апеляційного суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду. Зазначене свідчить про порушення встановленої законом процедури апеляційного розгляду, що унеможливило належну підготовку справи та порушило право учасників справи на ефективний судовий захист. Також згідно з частиною першою статті 365 ЦПК України суддя-доповідач зобов'язаний здійснити ряд підготовчих дій, включаючи з'ясування обставин, вирішення питання про витребування доказів, тощо. Проте апеляційний суд не виконав ці вимоги належним чином. Крім того, учасники справи не були належним чином повідомлені про дату і час розгляду апеляційної скарги. Зазначені порушення, які допущені апеляційним судом, є самостійною та достатньою підставою для скасування його постанови, оскільки вони порушують базові принципи цивільного судочинства та гарантії справедливого суду;
суди неправильно застосували норми матеріального права та допустили надмірний формалізм під час захисту інтересів дитини. Так, відмовляючи у стягненні аліментів за минулий час, суди застосували частину другу статті 191 СК України формально, не врахувавши унікальність обставин справи та найкращі інтереси дитини. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував, що для стягнення аліментів за минулий час, поняття «вжиття заходів» та «ухилення» має оцінюватися всебічно, з урахуванням усіх обставин справи. Особливо це стосується випадків, коли батьківство відповідача було встановлено рішенням суду лише у 2020 році. До цього моменту позивач, хоча й фактично утримувала дитину, була обмежена у можливості вживати «офіційних» заходів щодо стягнення аліментів з особи, яка юридично не була визнана батьком. Тому суди повинні були більш гнучко підійти до оцінки «заходів» у спірних правовідносинах, адже повноцінне юридичне право вимагати аліменти виникло лише з моменту встановлення батьківства. Більш того, ухилення могло виражатися саме у невизнанні батьківства та/або небажанні добровільно брати участь в утриманні дитини.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 05 червня 2025 року указані недоліки касаційної скарги було усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 523/18770/23 та витребувано справу з суду першої інстанції.
У серпні 2025 року матеріали справи № 523/18770/23надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 28 липня 2025 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Крім того, в указаній ухвалі вказано, що справа № 523/18770/23 є малозначною в силу вимог закону. При цьому ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказувала, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Крім того, ОСОБА_1 зазначала, що апеляційний суд помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, що є фундаментальним порушенням права на справедливий суд. Отже, аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що аргументи ОСОБА_1 щодо касаційного оскарження судових рішень є обґрунтованими і на підставі частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у справі підлягають касаційному оскарженню.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дитина - донька ОСОБА_5 .
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2020 року у справі №523/6043/19 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було визнано батьком ОСОБА_5 , на підставі чого Біляївським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внесені змін до актового запису про народження ОСОБА_5 від 15 листопада 2013 року № 886, в графі «Батько» замість « ОСОБА_6 » зазначений « ОСОБА_2 ». Крім того, стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини з усіх доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 квітня 2019 року до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , яке видане Біляївським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Наприклад, Європейський суд з прав людини зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов'язок з'ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (KHARCHENKO v. UKRAINE, № 37666/13, § 6, 7, ЄСПЛ, від 03 жовтня 2019 року).
Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 366 ЦПК України після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою (частина перша статті 368 ЦПК України).
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя (пункт 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зазначено, що «обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2021 року у справі №201/9229/19 (провадження №61-10752св20) зазначено, що «ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін … Частиною першою статті 369 ЦПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України). Вимоги майнового характеру станом на 01 січня 2020 року (на момент подачі апеляційної скарги та розгляду справи судом апеляційної інстанції) не перевищують ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 * 100 = 210 200). У позовній заяві ОСОБА_1 просив відшкодувати заподіяну неправомірними діями та бездіяльністю ГУ ПФУ у Дніпропетровській області моральну шкоду грошима у розмірі не менше як у 1 000 000 грн. Апеляційний суд на вказане належної уваги не звернув, оцінки зазначеним обставинам не надав, та дійшов помилкового висновку про те, що зазначена справа в апеляційному порядку може бути розглянута без повідомлення учасників справи».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року в справі № 554/46/16-ц (провадження № 61-8178св20) зазначено, що
«ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців (пункт 3 частини першої статті 176 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Тлумачення вказаної норми свідчить, що лише визначивши ціну позову і якщо вона не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб апеляційний суд може розглядати апеляційні скарги на рішення суду без повідомлення учасників справи.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
у справі позивач просила: стягнути із відповідача на свою користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 , в розмірі 1/4 частини всіх його видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи від дня народження дитини і до досягнення нею повноліття; стягнути із відповідача аліменти на своє утримання до досягнення дитиною трирічного віку в розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня народження дитини і до досягнення нею трирічного віку, а також на своє утримання під час вагітності за минулий час в розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з липня 2015 року по грудень 2015 року (включно) (том, 1, а. с. 63). Тобто ціна позову в справі не визначена, оскільки заявлено вимоги про стягнення аліментів розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу);
ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27 березня 2020 року справу призначено до розгляду в приміщенні апеляційного суду без проведення судового засідання в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на 14 квітня 2020 року. В ухвалі вказано, що предметом оскарження є рішення суду першої інстанції у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України вказана категорії справи розглядається в апеляційному порядку без виклику учасників справи. Підстави для застосування частини третьої статті 369 ЦПК України відсутні. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За таких обставин справу необхідно призначити до розгляду в апеляційному суді в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (том 2, а. с. 55 - 56). Тобто, апеляційний суд не визначив в ухвалі ціну позову з урахуванням, що заявлено вимоги про стягнення аліментів розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу);
сторонам не надсилалися повістки - повідомлення про виклик до суду на 14 квітня 2020 року;
За таких обставин, ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом апеляційної інстанції 14 квітня 2020 року».
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено їй строк на апеляційне оскарження заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року, відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу, 30 (тридцять) календарних днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі (а. с.157 - 158);
в указаній ухвалі апеляційний суд вказав, що відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вказані особливості встановлюються у статті 369 ЦПК України, а саме відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розгляд апеляційної скарги в даній справі слід проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи;
проте апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 пред'явила позов про стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час, тобто позовні вимоги майнового характеру, апеляційна скарга та рішення суду першої інстанції та інші документи не містять відомостей про ціну позову. Тому суд апеляційної інстанції був позбавлений можливості сверджувати, що ціна позову в цій справі є меншою тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, і розглядати справу в апеляційному порядку без повідомлення учасників справи;
таким чином, ОСОБА_7 , яка подала касаційну скаргу, продату, час і місце судового засідання апеляційного суду не повідомлялась, оскільки суд апеляційної інстанції помилково вважав можливим розглядати справу без повідомлення учасників справи.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Оскільки ОСОБА_7 обґрунтовує касаційну скаргу тим, що апеляційний суд не повідомив її про розгляд справи, і ця обставина підтверджена, оскаржена постанова апеляційного суду підлягає обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Зважаючи на те, що встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, то інші підстави відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не аналізує.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко